журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ІЛЮСТРАЦІЯ СЛІВ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ДИСКУРС

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПО ДІАГОНАЛІ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ЩО ЧИТАЄМО?

ЛІТЕРА І ДУХ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №2, 2004

КНИГА I РИНОК

Видавництва Тернополя: через терни – до книжок

Їхні книжки купують і люблять вчителі майже всієї України. Виходу у світ їхніх книжок часто-густо перешкоджають київські чиновники від книжки та неуспішні колеги в областях. Ім'я їм – тернопільські видавці.

"Не зловживай доброзичливістю та гостинністю тернополян", – такими словами рідні відряджали мене до Тернополя… Ауру цю відчувала скрізь: у потязі, спілкуючись із попутниками, потім – у тернопільській диво-піцерії "Фламінго", у видавництвах міста.

І книжки тернопільські – не кричать про себе, як ієрихонська труба, а ненав'язливо привертають змістом і оформленням. Принаймні, книжки чотирьох найбільших із майже сорока видавництв Тернополя – "Підручників & посібників", "Навчальної книги – Богдан", "Мандрівця" та "Астона".

За великим рахунком видавнича діяльність Тернополя почалася співпрацею нинішніх керівників перших трьох видавництв: Ярослав Гринчишин, Ярослав Гап'юк і Богдан Будний друкували книжки, а Богдан Фенюк як начальник міського управління освіти сприяв просуванню цієї книжкової продукції. Сьогодні, будучи по суті конкурентами, вони зберігають дружні стосунки. У Тернополі їм "затісно" лише з авторами: до автора, як і до себе, ставлення вельми вимогливе, а гарно написати навчальну книжку не кожному педагогу чи науковцю під силу.

На зорі незалежності вони одними з перших в Україні збагнули, що саме навчальна книжка, передовсім для загальноосвітньої школи, буде комерційно успішною. Як результат – продається вона сьогодні не лише на Тернопільщині, а й в інших регіонах України. Об'єднують тернопільських видавців і суто комерційні труднощі, адже навчальна книжка швидко втрачає актуальність, що може перетворити на макулатуру весь тираж. Аби цього не траплялося, тернопільським видавцям – певно, на рівні з іншими регіональними колегами – доводиться чи не щомиті тримати ніс за вітром і в Києві, і у глибинці, де їхня продукція реалізується.

Якість +

оперативність =

"Підручники & посібники"

Сьогодні це потужний творчий колектив – 80 кваліфікованих працівників повного поліграфічного циклу: від написання книжки до виходу її з друку. З ними – понад 300 авторів, книжки яких вони друкують.

А в середині 90-х вже минулого століття їх було лише двоє, і були вони завідувачами кафедр Тернопільського педінституту – Ярослав Гринчишин і Ярослав Гап'юк, директор і головний редактор редакції газети "Підручники & посібники" ("П&П"). Самі писали книжки, і самі вирішили себе друкувати. "Наш приклад не може бути взірцем ні для кого, – говорить Ярослав Гринчишин, – бо він абсолютно нестандартний: ми починали з чистого фінансового нуля". "Крім того, усі продавали помаранчі і штани, а ми – незвичні тоді математики і дидактичний матеріал до них, – додає Ярослав Гап'юк. – І дуже мало хто розумів, що бізнесом могла бути навчальна книжка. Проте, то був саме бізнес, адже наша продукція розходилася дуже активно – ринок був ще порожній". Успіх не міг їх обминути, тому що ідея вистрілила. Хоча на той час навчальна книжка від донедавна забороненої художньої, яка заполонила Україну, становила не більше 5%.

Сьогодні прайс видавництва нараховує близько 750 найменувань книжок, з яких лише 10% – художня література українських авторів, уся решта – навчальна книжка. Цілком логічно, що керівники видавництва – математик і фізик за фахом – здебільшого розвивали саме математику і фізику, тобто, ті напрямки, на яких зналися найкраще (хоча сьогодні тематичний асортимент "П&П" доволі широкий: початкова школа, зарубіжна література, іноземні мови, обслуговуюча праця тощо). За час приватного підприємництва Ярослава Гринчишина було надруковано приблизно 50 назв книжок, а з 96-го року "П&П", вже як видавництво, випустило понад 1000 найменувань, причому їх річна кількість з першого року роботи підприємства донині виросла майже у п'ять разів, а річний наклад становить 3 млн. примірників.

"Про успіх нашого видавництва, напевне, краще запитати у тих вчителів, які цей загальний тримільйонний наклад розкуповують, – скромно посміхається Ярослав Гринчишин. – Великою мірою цей успіх ґрунтується на тих змінах у системі освіти, що відбуваються сьогодні. Практично кожних три роки міняються навчальні програми майже з усіх предметів – вчителя й учня потрібно забезпечити новим матеріалом. І ми намагаємося на всі новації Міністерства освіти і науки реагувати оперативно. Тож основа нашої філософії – це якість та оперативність". Напевне багато про що свідчить той факт, що в середньому лише 3% надрукованих книжок не реалізується. Тернопільські видавці вважають цей відсоток цілком природним, тим більше, що у ньому, за словами Ярослава Гап'юка, "сидять" художні книжки: "Але ми все одно їх друкуємо, адже вони потрібні". Тут виходять друком і ті книжки, які доцільно друкувати один раз на п'ятдесят років. Приміром, тритомне видання оркестрових партитур Є. Корницького, один з томів якого – "Зарубіжна вокальна музика" – презентувався на загальноукраїнському стенді Франкфуртського ярмарку в 2003 році. "Це вгаданий, цілком прорахований проект, але із 1000 примірників сьогодні продано лише 300. Протягом наступного року можливо ще книжок 20 продасться – на виставках, урочистих культурних заходах",– пояснює заступник головного редактора "П&П" Сергій Ткачов і називає ще один напрямок діяльності видавництва: меценатство. По-перше, "П&П" підтримує молодих письменників або тих літераторів, котрі не "вписалися" у ринкові умови. По-друге, багато книжок дарується школам-інтернатам, сиротинцям, дітям-інвалідам. "Таким чином просувається українська культура, підтримуються її незахищені прошарки, особливо у віддалених місцевостях. Відтак ці три, начебто непрораховані відсотки, не є невдачі, а свідома політика видавництва. Ми вже можемо дозволити собі займатися і цим", – говорить пан Сергій.

Свою доволі щасливу долю "П&П" визначили одразу – коли ризикнули "самі себе надрукувати". Відтак з'явилося перше поліграфічне обладнання – двоколірна офсетна машина формату А4+ Multiliz 1250 (США). Сьогодні "П&П" має одну з найпотужніших поліграфічних баз в Україні серед видавництв, народжених у перші роки незалежності: ролевий книжково-журнальний офсет Solna C96 (25 тис. арк./год.), ще не до кінця освоєна двоколірна аркушева офсетна машина Roland 204 (робоча швидкість 7–8 тис. арк./год.), двоколірний Dominant, Romajor і вже згадуваний Multiliz, а також майже 20 одиниць техніки для додрукарської підготовки і післядрукарських процесів. Проте, за словами керівників видавництва, запас міцності всього цього обладнання не великий. Він перевантажений під час сезону (початок червня – кінець жовтня), у решту часу машини працюють відсотків на вісімдесят від однозмінної завантаженості.

Де успіх, там завжди перешкоди. Часто-густо штучні. Працівники видавництва запевняють, що ніколи їм не доводилося чути претензій щодо змісту своїх книжок від тих, для кого роблять книжки, – вчителів, педагогів. Навпаки, читачі з нетерпінням чекають і навіть вимагають кожної наступної методичної розробки для того чи іншого класу, причому Київ найактивніше з усіх регіонів купує літературу "П&П". Натомість, передусім саме столичні чиновники перешкоджають його видавничій діяльності і, зокрема, грифуванню новодруків. Тернополянам закидають те, що їхні книжки містять помилки і неточності, проте, за словами Ярослава Гринчишина, ще жодного разу йому не показали такого видання "П&П". В редакції згадують справжню епопею з одержанням грифу на підручники з математики для 5 і 6 класів тернополянки чернігівського походження Янченко, які перейшли дорогу діючим підручникам МОН України. Але вчитель часто "голосує" не за безкоштовний підручник Міністерства, а купує книжку Янченко. "Жодної копійки на друк наших книжок ми від Міністерства освіти і науки не отримали, хоча лише підручників математики для 5-го класу нами продано близько 400 тис. примірників, – говорить Ярослав Гринчишин. – Крім того, існують великі піратські видання цього підручника".

"Але є проблема іншого ґатунку, – наголошує Ярослав Гап'юк. – У кожному регіоні є Інститути післядипломної освіти, в яких працюють здебільшого непогані фахівці. Між тим ці педагоги-методисти, що є непоганими авторами, переважно не мають досвіду ані редагування, ані друкування, ані продажу навчальної книжки, тому вона, як правило, виходить дуже дорога. Якщо наша книжка коштує 1,5 грн., то їхня – 4-5 грн. Зрозуміло, що її неможливо продати навіть у регіоні, яким керує чиновник – автор цієї книжки. Ось тут, аби новодрук все-таки продати, обов'язково треба сказати, що аналогічне видання неправильне і його не варто купувати. Звідси теж виникають труднощі, причому не менші від тих, про які говорилося вище".

Розширювати свій бізнес "П&П" планує, ліквідуючи насамперед "білі плями": Луганська і Донецька області та АР Крим не мають представників видавництва. "Якби нашу книжку було представлено ще й у цих регіонах, то було б великим успіхом, – зізнає Сергій Ткачов. – Тоді ми б сміливо сказали, що вона присутня на території всієї України. Але, на жаль, ці три області досить специфічні ("зокрема, вони російськомовні" – Авт.)". Проте навіть в областях, освоєних "П&П", резерв ще доволі великий. За статистикою, яку веде видавництво, деякі регіони відрізняються один від одного в десятки разів – і за кількістю проданих книжок, і за обсягом виручених грошей. "Особливо перспективна незаймана ніша – сільська школа, непромислові райони, – говорить Ярослав Гап'юк. – І ми сподіваємося, що проект "Каталог "Навчальна книга – поштою", який стартував у Києві і насамперед має на меті донести навчальну книжку до глибинки, суттєво просуне нашу книжку і за асортиментом, і за обсягами продажів".

"Астон":

"Цей інтелектуальний

бізнес для мене ідеальний"

"Ми, тернопільські видавці, тут один в одного на виду: бачимо, хто що робить, хто які напрямки веде. І тягнемося за лідером," – директор видавництва СМП "Астон" Іван Білах має на увазі колегу – "П&П" (навіщо займатися самообманом?).

Якщо його колеги-конкуренти працюють, можна сказати, за фахом, то Іван Білах за спеціальністю – інженер-механік. Оскільки з дитинства любить читати, має велику домашню бібліотеку, то й шукав для себе саме інтелектуальний бізнес: аби була не лише торгівля, а й виробничий процес. "Книжковий виробничий бізнес для мене ідеальний – здатний заразити людину на двісті відсотків", – говорить пан Іван. Він видає літературу з 91-го року: національно-патріотичну у співпраці з РУХом, релігійну. На ринок освітянської книжки вийшов, за його словами, коли люди змучилися від розвінчувань минулого й інтерес до художньої та публіцистичної літератури сильно підупав. Тобто, з 1995 року, відколи почався видавничий бум – і в Тернополі, і в Україні в цілому.

"Астон" друкує майже 700 тис. примірників книжок на рік, щороку з'являється 60-70 нових найменувань, а старі відмирають. "Астон" найбільше серед тернопільських колег видає книжок для вищої школи, особливо економічного профілю. "Цей напрямок дає менші тиражі, але в ньому вільніше почуваєшся: матеріалу для вищої школи на ринку небагато, оскільки навчальні програми ВНЗ не уніфіковано, – пояснює Іван Білах. – Є можливість виходити на провідні кафедри, спеціалістів, які мають авторитет скрізь в Україні, а відтак і надруковані підручники і посібники матимуть всеукраїнську вагу". Утім на 90% асортимент видавництва складається з літератури для початкової і середньої школи.

Як і всі, "Астон" відчуває дефіцит якісного матеріалу. Нині з видавництвом постійно працюють майже 100 авторів, 90% з яких – з Тернополя і області. Із фахівцями з інших регіонів працювати важко. "Є такий феномен: людина як спеціаліст має унікальні здібності, але її треба довго "розкручувати", "натаскувати", плекати, аби вона написала одну книжку, другу, третю. На 5–6-й вона вже неабияк знана в Україні як автор, і її можна "озадачувати", замовляти їй конкретну тематику", – чую від директора видавництва. Натомість, тернопільські автори вже набули рівноваги і знають методику написання книжки, вимоги видавців, перспективні напрями. Можна сказати, що їх виростили, виплекали тернопільські видавництва. Це їхній "золотий фонд".

Проте все одно видавців більше, ніж хороших рукописів різного профілю. Авторів не задовольняють надто малі гонорари з причини незначних україномовних накладів. Як наслідок – в автора немає стимулу писати книжку українською мовою. Тож середній тираж "Астона" – 5 тис. примірників: методичної літератури, як правило, друкується 2–3 тис., робочих зошитів – 10–20 тис. (Підручники друкуються здебільшого у Києві і Харкові, принаймні для загальноосвітньої школи, а у Тернополі – лише в "П&П").

За словами Івана Білаха, навіть від тернопільських колег, які теж спеціалізуються на навчальній книжці, "Астон" відрізняє те, що видавництво ризикує братися за малоперспективні варіанти, які не мають гарантованого комерційного успіху. "У нас більший асортимент продукції у порівнянні з нашими конкурентами: ми запускаємо у роботу велику кількість книжок і, якщо з них 25–30% комерційно успішні, ми перекриваємо собі затрати на випуск іншої літератури. Це наша стратегічна політика, – зізнає він. – Автори, матеріалами яких в інших місцях не хочуть займатися, йдуть до нас, і часто їхні книжки виявляються не такими вже й безперспективними комерційно, просто з автором потрібно працювати". Сімдесят-вісімдесят відсотків книжок видавництва окуповується і приносить прибуток, і тільки відсотків двадцять є баластом. Для якісних маркетингових досліджень, на думку Івана Білаха, бракує кваліфікованих кадрів: як мінімум, потрібно, аби людина мала економічну освіту як маркетолог, а також педагогічну освіту. "Принаймні, у Тернополі я таких не знаю, можливо, у Києві вони є", – чую від пана Івана. Відтак, усе, що йому залишається – говорити авторам дитячих книжок, котрі претендують на оригінальність проекту: "Книжка для дітей мусить бути цікава і, водночас, розвивати їхній інтелект, а ще – вона має бути доступна для дитячого сприйняття. Для цього треба спілкуватися з дітьми, ходити по школах, по книгарнях – прислухатися, що дітей може зацікавити, іншими словами, "нюхати повітря" (сміється)". Інакше – і доброякісної конкуренції не витримати.

"Астон", на жаль, не має ані фірмового магазину, тим більше мережі книгарень. Продукція відвантажується лише гуртовим покупцям. Завдяки всеукраїнським книжковим виставкам-ярмаркам налагоджено непогані контакти з книгорозповсюджувачами. У кожному обласному центрі є представник "Астона". Звичайно, найповніше охоплено західний регіон, "біла пляма" – також АР Крим. До того ж, як ділиться досвідом Іван Білах, у деяких областях видавництва і місцевого, і всеукраїнського масштабу домовляються з місцевим освітянським керівництвом, яке у наказовий спосіб рекомендує купувати літературу лише конкретного видавництва. Якість цих книжок, звісно, до уваги не береться.

"Навчальна книга –

Богдан": справа,

дана Богом

Богдан – не тільки ім'я директора видавництва. За великим рахунком, це також ім'я самого видавництва. Напевне, Богдан Будний, доктор педагогічних наук, професор Тернопільського педагогічного університету, автор не одного підручника, якоїсь миті відчув: усе, що він робить у житті, – насправді, те, що він і має робити. І насмілився назвати своє видавництво "Навчальна книга – Богдан" ("НК – Богдан"), аби і назва ця щоразу нагадувала: "Усе з Божого благословення…"

Для старту, як і годиться, обрали гребінь хвилі – видавничий бум 95-го року. За словами заступника директора видавництва Георгія Домарецького, у той час вигідно було друкувати все, включаючи бойовики і класику, що приходили з Росії, але у малій кількості: радянські часи залишили у спадок дуже великий дефіцит будь-якої хорошої книжки. А навчальну вибрали тому, що "вона була ближча нам". Адже, крім Богдана Будного, і його дружина Наталія Будна, завідувач редакції дошкільної та початкової освіти, і Георгій Домарецький, і ще кілька людей, які стояли у витоків видавництва, – педагоги за фахом.

Прайс "НК – Богдан" нараховує сьогодні 650 активних книжкових позицій. Щороку видавництво друкує 60-100 новинок. Передовсім це навчальна книжка для школярів і студентів, методична література, словники, довідники для середньої та вищої школи, а також художня література для дітей дошкільного і шкільного віку. Ненавчальна книжка "НК – Богдана" не перевищує 20% асортименту. Загальний щорічний наклад видавництва становить близько 2 млн примірників, зокрема, найбільший тираж однієї книжки 20 тис., найменший – 2–3 тисячі. "Ми маємо представника у кожній області України, крім того, вже кілька років діє служба видавництва "Книга – поштою", – розповідає Георгій Домарецький. – У цілому ця система працює ефективно".

З "НК – Богданом" працюють понад 150 постійних авторів, відсотків сорок з них – тернопільчани. "Решта з Києва, Львова, Рівного, Донецька, Вінниці, Кіровограда, Кривого Рогу, – майже з усієї України, лише з Криму немає жодного автора, – говорить Наталія Будна. – Серед авторів є викладачі ВНЗ, вчителі, науковці. Утім, незважаючи на такий географічний розмай, "НК – Богдан" часом теж бракує гарних матеріалів. "Важко знайти хорошого художника для ілюстрування дитячих книжок, – ділиться наболілим Георгій Домарецький. – Адже потрібно, щоб книжечка подобалася дитині, щоб маленькому читачу хотілося її гортати, читати, іншими словами, щоб книжка мала товарний вигляд, була виконана на високому поліграфічному рівні, а також – аби видання було пізнавальним, розвивало світогляд дитини. Цього важко досягти".

Хоча, безумовно, і гарних художників, і гарних авторів знаходити вдається, тому що "НК – Богдан" видає багато книжок, які з року в рік користуються попитом по всій Україні. Є видання, якими тут по праву пишаються: "Підручники з математики для учнів початкових класів", хрестоматії із зарубіжної літератури для учнів 5–11 класів, підручник "Археологія України" для ВЗН, "Довідник учня початкових класів", "Математика з усмішкою" з її оригінальними задачами; зошити з природознавства, читання, розвитку зв'язного мовлення і багато інших. Чи не на кожну навчальну книжку "НК – Богдан" отримує відповідний гриф …..МОН України. Від керівників підприємства почула, що упевнена позиція на ринку обумовлюється солідним змістом, методичною наповненістю, оригінальністю надрукованої літератури. І нічого не почула про конкурентів, тому що конкурентів, за словами Георгія Домарецького, у них немає – лише партнери: "Видавці повинні працювати дружньо – у кожного своя ніша". Приміром, "НК – Богдан" у добрих партнерських стосунках не тільки з іншими тернопільськими видавництвами, а й із столичною "Веселкою": разом вони друкують казки, твори Всеволода Нестайка, книжки, які давно потребували перевидання. Серед партнерів-поліграфістів – Львівська книжкова фабрика "Атлас", "Преса України" (м. Київ), видавництво "Місіонер" (м. Жовкви, Київська область) та ін.

"Нам ніколи не доводилося чути поганого слова про видані нами книжки від кінцевих читачів, – говорить Наталія Будна. – Штат із 50 працівників отримує листи з подяками майже звідусіль, люди завжди підходять до нашого стенду на виставках, взагалі чимдалі цікавляться новими україномовними виданнями, у тому числі жителі Луганської, Донецької області. Тому, як на мене, і книжок в Україні буде друкуватися більше, і нові книгарні з'являтимуться".

"Мандрівець":

відцентровими

стежками

Прочанин, паломник, пілігрим, мандрівник, мандрівець... Так називали людей, які через пошуки себе і невпинне самовдосконалення намагалися зробити кращим і цікавішим життя інших. У цьому сенсі тернопільське видавництво "Мандрівець" цілком відповідає своїй назві.

Директор видавництва Богдан Фенюк запроваджує цікаві культурно-освітні проекти й охоче відгукується на конструктивні пропозиції щодо розширення інформаційного поля не лише Тернополя. І видавництвом керує – конструктивно, виважено, творчо.

Народившись у славнозвісному 95-му році, "Мандрівець" надрукував понад 300 назв книжок. Цьогорічний прайс видавництва нараховує близько 200 позицій, щороку у ньому з'являється 40-50 новинок, які заміщують реалізовані наклади. Асортимент "Мандрівця" на 80-90% складається з навчальної літератури. Шкала тиражів – від трьох до тридцяти тисяч примірників однієї назви (десятками тисяч друкуються навчальні зошити з друкованою основою). З "Мандрівцем" співпрацює до 300 авторів, до 70% яких – тернополяни. Дві з трьох книжок видавництва грифуються або отримують рекомендацію МОН України. Тож небезпідставно Богдан Фенюк вважає, що у рейтингу сорока тернопільських видавництв "Мандрівець" посідає третє-четверте місце.

Якби не користувалася книжка "Мандрівця" попитом, то й не друкувалися б її тіньові наклади. Проте видавництво спіткала така сама доля, як "П&П", "Ранка", деяких інших. Богдан Фенюк навів свіжий приклад: цього року у Чорткові Тернопільської області "пірати" успішно видрукували і реалізували чимало "чорних" зошитів "Мандрівця".

Іншими стежками творчого колективу видавництва, які беруть початок у "Мандрівці", є видання періодики. У рамках концептуального проекту "Золота стежка" (заклик до спільної дії – боротьби всього здорового, справжнього, продуктивного проти паразитизму, підлості, бездарності) було засновано "журнал нової еліти" "Перехід – ІV". Видається журнал гуманітарних студій "Мандрівець" – орган Національного університету "Києво-Могилянська академія". Журнал "Мандрівець" включено Вищою атестаційною комісією України до переліку наукових фахових видань, у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт з філології, філософії та історії. І нарешті – дитяча газета-країна "Мандрівець" – всеукраїнське видання "для тих, хто вміє думати". За словами Богдана Фенюка, 10% свого прибутку видавництво витрачає на ці проекти, спонсоруючи саме себе. Ніщо інше, як справжня сучасна десятина. Можливо, саме тому керівник "Мандрівця" вірить у державне піклування про українську книжку і підвищення купівельної спроможності читачів, оскільки сам подає приклад для наслідування?..

Видавниче

"завтра" очима

тернополян

Мої тернопільські співрозмовники визначили кілька тенденцій у розвитку книжкового ринку в Україні, зокрема, ринку навчальної літератури.

По-перше, поволі у книжковий бізнес вливаються кошти з інших галузей: нафтової, газової тощо, прибутки яких за масштабом значно більші, ніж ринок навчальної літератури в Україні. Донині з цими, часто іноземними, грошима не приходили автори, просто фінансувалася робота українських фахівців. Зараз, на думку керівників "П&П", ситуація загрозливіша: в український книжковий бізнес намітився прихід російського капіталу разом з російською автурою, яка загалом української специфіки не відчуває (інші навчальні програми, специфіка певного регіону, способу мислення цілої держави). Навіть якщо просто "буде куплено" певних українських авторів, все одно це суттєво погіршить якість навчальної книжки в Україні.

По-друге, у числі факторів, які чимдалі негативніше впливають на діяльність регіональних виробників навчальної книжки (і тернопільських – великою мірою) – адміністративний тиск з метою надання привілеїв одним видавництвам відносно інших. "Що найгірше – у чиновників Києва, Дніпропетровська не дуже добре ставлення до тернопільської книжки загалом, – розповідає Іван Білах. – Тернопіль вони вважають глибокою провінцією, де люди не здатні нічого зробити на високому рівні. Мої колеги також чули, як в деяких інших регіонах, навіть не ідентифікувавши тернопільське видавництво, нашу книжку зараховують до якоїсь нижчої категорії". До речі, мені особисто довелося чути, як один столичний видавець, удаючи із себе метра видавничої справи, мовив: "Та ви що! Щоб мої книжки продавалися разом із тим, що видають "П&П" і "Астон"!.." Натомість, я також бачила, як дрібногуртові покупці, а також безпосередньо вчителі, учні, їхні батьки просто-таки розмітають тернопільську літературу, з нетерпінням чекаючи нових надходжень чи-то додаткових накладів.

По-третє, на думку тернопільських видавців, зруйнована мережа книгорозповсюдження розвиватиметься і досить швидкими темпами – буде відбудовуватися поступово, як і все в Україні. Сьогодні вже починається конкуренція між книгарнями. Поряд з цим кількість видавництв навряд чи буде суттєво рости, проте вони ставатимуть спеціалізованими, обиратимуть окремі напрями роботи, де кращий персонал, маркетинг, автори тощо. Регіональним видавництвам на кшталт тернопільських у порівнянні з київськими розвиватися буде тяжко – рух гальмуватиме велика відстань між інформаційними і маркетинговими технологіями, методами продажів, кваліфікацією працівників. Чи не єдиною перевагою регіональної книжки залишиться менша від столичної ціна за однакової якості продукції.

По-четверте, може трапитися, що із закінченням "революції" у системі освіти, обсяги виробництва навчальної книжки скоротяться. Сьогодні на навчально-методичну літературу є соціальне замовлення, а відтак видавці оперативно і гнучко реагують на всі зміни, що відбуваються в освіті. Разом з тим з'являються передумови для збільшення книжкового ринку в цілому. Зрештою, мусить розвиватися ринок художньої літератури: цікава література для дітей, казки, література з мистецтва, детективний, біографічний жанри – випускатимуться каталоги.

Коли працювала над цією статтею, пригадалося тлумачення Велімира Хлєбнікова поняття "провінція". Він пояснював, що воно походить від латинського "pro", що означає "за", і латинського "vincere", що означає "воювати". Тобто, "провінція" є "територія, яку завойовано, приєднана область". "Провінційний", за Хлєбніковим, протистоїть не "столичному" (як було у розхожій побутовій мові), а "споконвічно рідному, первісно особистому" (див. книжку Мирона Петровського "Городу и миру"). З погляду на це – як би Києву і його структурам всеукраїнського рівня не потрапити у провінціали з його бажанням спиратися на вибіркову, неповну і не завжди об'єктивну інформацію про регіональні видавництва...

Київ – Тернопіль – Київ.

Олена Холоденко

 
© агенство "Стандарт"