журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ВИСТАВКИ

ЛІТПРОЦЕСІЯ

ЩО ЧИТАЄМО?

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №12, 2003

ЩО ЧИТАЄМО?

Читво для творців книжок

Продовжуємо нашу рубрику, розпочату в минулому числі "Книжкового огляду". Будемо раді отримати відповіді від тих наших читачів, які так чи інакше відносять себе до категорії "творців книжок" – літераторів, журналістів, книговидавців, а також людей, які мають стосунок до Книги.

1. Читанню якого виду чи типу літератури Ви зазвичай віддаєте перевагу? Що полюбляєте читати "для душі", а що – з фахових зацікавлень або з якою-небудь іншою метою?

2. Що з прочитаного останнім часом Вас найбільше вразило – як "позитивно", так і "неґативно"?

3. Чи маєте улюблені книжки або ж улюблених авторів?

Олесь Ільченко, поет (м. Київ):

1. Може, це смішно прозвучить, але для душі я читаю гарні "мелодрами", здебільшого французьких авторів. Хоча зараз якраз читаю том про Валер'яна Підмогильного "Кохання і критика чистого розуму" із "фактівської" серії "Текст плюс контекст". Поява видань такого типу – Семенко, Домонтович, Підмогильний, Хвильовий зрештою – це демонтаж радянського міфу про "селянськість" української літератури.

2. "Вразило" – це якесь таке сильне слово… Відзначу книжку Аркадія Ваксберґа про Маяковського і Лілю Брік, яка справила якесь подвійне враження – читається вона як блискучий детектив, але подані в ній абсолютно неспростовні факти доводять, що та епоха була значно гидкішою, ганебнішою, ніж і досі здається. Чого вартує один лише штрих: в архівах було знайдене посвідчення штатного співробітника ҐПУ Лілі Брік.

А позитивно знову й знову вражає Набоков – власне американського періоду його творчості, як американський письменник. А ще просто блискуча річ – "Снігові і вогню" Олега Лишеги.

3. У мене улюблені автори – сучасні українські поети, десяток імен, яких завжди можна читати – Римарук, Герасим'юк, Мідянка, Лишега, Жадан… Надзвичайно приємна також дебютна була книжечка Сашка Ушкалова.

Дмитро Білий, письменник, офіцер (м. Донецьк):

1. Намагаюся поєднувати, бо для мене і професійне заняття історією, і зайняття літературою мають рівноцінне значення – література допомагає краще відчути історію, а історія дає можливість краще зрозуміти літературу. Принаймні, в античні часи якісно написаний історичний твір мав відповідати вимогам красного письменства. Тому "для душі" з великим задоволенням можу читати і романи, і історичні монографії, проблема виключно в якості твору.

2. Що стосується позитивних вражень, то за останні декілька місяців, можливо і з запізненням, але відкрив для себе всесвіт Павича, в першу чергу "Хозарський словник"; велике враження справили на мене (знов словник!) "Словник Лампрієра" Лоуренса Норфолка, "Хроніки заводного птаха" Муракамі. З укрсучліту – "Віденські оповідання" Жадана.

Щодо "неґативу" – останні романи Артуро Переса-Реверте.

3. Тяжко сказати, людина змінюється і відповідно, змінюються твори, які вона потребує на певному етапі життя. Серед письменників і поетів, які в свій час суттєво вплинули на мій світогляд, міг би назвати Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша ("Чорна Рада"), творців "Празької школи" (насамперед Маланюк і Липа), Хвильового, Фолкнера, Ґемінґвея, Ремарка, Бьолля, Юкіо Місіму, середньовічну японську прозу ( "Сказання про клан Тайра"), Амброуза Бірса, Мелвіла, Маркеса, Збігнева Ґерберта. Час від часу перечитую "Маленьку велику людину" Томаса Берджера...

Ростислав Мельників, поет, літературознавець (м. Харків):

1. Зазвичай люблю читати цікаву літературу, безвідносно, вузькофахова чи популярна тощо. Зрештою, з примусу доводиться читати хіба яку нецікаву дисертацію, коли маю обов'язок рецензента, на опонування згоджуюся лише з цікавості, а так читаю – лише те, що мені цікаво. На інше не маю ані часу, ані бажання. У період релаксації можу перечитувати щось на штиб "Острів скарбів", "Пригоди Тома Сойєра" і таке інше. Але нещодавно вразив такий факт – потягнувся було за томиком Жуля Верна – і з огидою відкинув: аж занадто нав'язливий підбір енциклопедичних статей. Але в той же час зі старшою донькою із задоволенням стежимо за пригодами Гаррі Поттера, Мумі-Тролів (з нетерпінням чекаємо від видавництва Старого Лева тритомовик в українському перекладі)... З останніх цікавих книжок, що читалися на ніч – "Історична фонологія української мови" Юрія Шевельова, "Український футуризм" Олега Ільницького, нові книги Андруховича (найцікавішим виявилася версія життя Антонича, решта – малоцікаві самоповтори й претензійна апеляція до своїх шанувальників) та Винничука (значно цікавіший у своїй грайливості).

2. Важко сказати. Хіба що – нарешті відкрив для себе Муракамі, його сюжетні й настроєві колізії напрочуд близькі нашому поколінню, хоча він за віком і старший. Щодо "негативу" – це такі відносні речі…

3. Навряд чи. Усе рідше й рідше виникає бажання перечитувати те, що захоплювало колись. Останні десять років – відтоді, як замешкав там, де родина Йогансена проживала наприпочатку століття, поки не побудувалися на вулиці Лермонтовській – продовжує непокоїти Майк Йогансен. Відчуваю певний борг перед цим письменником – і те, що вдалося зробити (монографія, томик вибраних творів, добірка прози на сайті української бібліотеки університету Торонто) – мізер у порівнянні з тим, що залишається поза увагою читачів. Подейкують, що нині Ярина Цимбал з подачі Джорджа Грабовича готує повне зібрання творів Майка. Було б добре, але чомусь маю певні упередження – і не до упорядниці, тут якраз маємо справу з фахівцем високого рівня, а до самої настанови видавництва "Критика" – часто-густо самі "понти", множені на провокацію, що на певному етапі добре, але коли це робиться постійно, то навіть найліпші ідеї та проекти зводяться нанівець. А загалом хотілося б підготувати цілу серію з українських авторів минулих років, які було б цікаво читати сьогодні. Пересічні читачі, зіпсуті шкільними програмами й російськомовним середовищем, і не здогадуються про багатство української літератури, зрештою, як і видавці. Єдиний, хто цим нині займається – Юрій Винничук з "Пірамідою", але на диво – це такий ще нерозроблений клондайк, що, здається, місця вистачить усім шукачам видавничого успіху. Єдине – малосприятливі політичні й економічні обставини в Україні не спонукають видавців вкладати гроші у проекти, де присутній хоча б мінімальний ризик.

Назар Федорак, поет, літературознавець (м. Львів):

1. Читати я люблю все, і деколи важко визначити, для чого; власне: для душі, розуму, емоцій чи для банального збагачення інформацією. Хоча "для душі", звичайно, віддаю перевагу поезії. До сфери "фахових зацікавлень" – так уже склалося – входять давня українська література, вся (звиняйте за самовпевненість) світова, а також українська сучасна. Таким чином, почуваюсь обділеним рідною класикою ХIХ і частково ХХ ст. й іноді в нападах морального самобичування даю собі слово засісти за цей масив красного письменства. Наразі бракує часу...

2. Із сучасної української прози після "Елементала" Василя Шкляра нічого сильнішого не читав, тож навіщо ображати інших колеґ, когось згадуючи, а когось мимоволі обминаючи увагою. У поезії захоплення Василем Герасим'юком змінилося не менш насолодливим смакуванням його вже як класика. Знову нагадав про себе Петро Мідянка, і добре зробив – він вартий того, щоби про нього не забували, справжній закарпатський феномен, хай дарує пан В. Є. Про відвертий неґатив або не говорю, або пишу критичні інвективи. Останнім часом якось подобрів, чи що?..

3. Я би провів вододіл між улюбленими авторами й улюбленими творами. Не в кожного мого улюбленого все моє улюблене. Вважаю, що маю певний літературний смак, тому автоматично – й улюблених авторів. Оце почав формувати в голові список, але для чого? Скажу тільки, що віддаю перевагу інтелектуальній літературі і тій, котру тепер чомусь не називають, а обзивають елітарною. Може тому з великою осторогою ставлюся до фантастики в чистому вигляді та детективів (за винятком інтелектуальних на кшталт Фрідріха Дюрренматта). А загалом, посилання на улюблених авторів і твори можна часто знайти в моїх віршах: і в назвах, і в епіграфах, і в присвятах, і в "алюзіях, сугестіях і ремінісценціях". У такий спосіб, окрім усього, й віддячую їм за отримане естетичне задоволення.

Леонід Фінкельштейн, математик, головний редактор видавництва "Факт":

1. Відверто кажучи, мені тяжко розірвати, для чого, бо якось так виходить, що все, котре для душі, то й для ума теж трішки. А що стосується для роботи – то це вже інше, бо це не стільки читання, скільки власне і є робота, себто мені як головному редактору видавництва доводиться читати не тільки те, що я хочу, але й те, що потрібно. Тому це просто робота, вона відокремлена, це я читаю на роботі, а дома я читаю літературу, яку я люблю, читаю досить багато, і я вважаю, що душа та розум в даному випадку йдуть як "текст плюс контекст".

2. Нещодавно я з великою насолодою, з великим пієтетом прочитав Шекспірівського "Гамлета" в, як на мене, найкращому як з українських, так і російських, перекладі Леоніда Гребінки. Мене просто вразив цей переклад, бо, як на мене, такого попадання в каноніку Шекспіра, як у Гребінки, ні в українській, ні в російській літературі просто не було. Я вважаю, що це найкраще, що ми маємо в цьому сенсі.

Знову ж таки з позитивів – на це наштовхнула виставка "Non fiction" у Москві, з якої я щойно повернувся, – я подивився дивовижний спектакль "Братья Карамазовы" театру Маяковського і з великою насолодою перечитав зараз цей роман Достоєвського, і сьогодні він мені якось ліг на душу значно дужче, ніж багато років тому, коли я читав роман уперше.

Так іноді виходить, що книжки, які видає наше видавництво, я уважно читаю вже як читач, а не як фахівець, після того, як вони виходять. Вийшла в нас, на мій погляд, дуже хороша книжка "Відлуння самотності. Кнут Гамсун та контекст українського модернізму". Упорядник цієї книжки Юлія Ємець-Доброносова. І я з великою насолодою вже не в рукописі, а повністю книжку перечитав ще раз – і твори Гамсуна, і контекст навколо цих творів, – і вважаю, що це саме і для душі, і для ума мені придалося. Це що стосується позитивів.

А що стосується неґативів, то я, відверто кажучи, не напружуюся такі речі читати, власне, намагаюся не те що їх не читати зовсім, але принаймні читати лише тоді, коли це потрібно по роботі (це само собою зрозуміло). Але дуже мені "зі знаком мінус" видався новий роман Юрія Андруховича. Це для мене серйозний мінус тому, що я не люблю порожнечі, а я вважаю, що це порожнеча.

3. Тут найважче, бо тут, усе таки, не можна порівнювати, скажімо, Шекспіра й Герасим'юка. Все таки треба тут якось поділяти – скажімо, на сучасну, класичну… Взагалі, я вважаю себе професійним читачем перш за все поезії, тому серед своїх улюблених і авторів, і книжок я назвав би того ж Шекспіра, Пушкіна, Мандельштама, Лесю Українку. Також – Сергій Довлатов, Васілій Ґроссман – ці прізвища я вважаю за потрібне назвати.

Я дуже люблю справжню сучасну літературу, дуже люблю і твори, і тексти, і наукові розвідки, і вірші Оксани Забужко – це моя улюблена сучасна письменниця, і вочевидь не тільки моя.

Дуже часто буває так, що улюблена література – це та, яку читаєш сьогодні. Ось я називав переклад Гребінки, тож можу повторити, що сьогодні це улюблена моя книга, бо вона в мене на столі зараз весь час. Я люблю справжню літературу, і оскільки у всесвітній літературі є дуже багато прізвищ справжніх письменників, я міг би сказати, що моя "улюбленість" залежить від мого часу читання, від часу мого життя, від мого сьогоднішнього відлуння.

Підготувала
Катерина Борисенко

 
© агенство "Стандарт"