журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ВИСТАВКИ

ЛІТПРОЦЕСІЯ

ЩО ЧИТАЄМО?

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №12, 2003

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Йти вперед, повернувшись до віча

Куди може завести демагогічне спотворення народних сподівань?

Навіть той, хто про це знає, неохоче згадує, що наші пращури-слов'яни колись жили за самоврядування і відповідно до принципу виборності. І все-таки згадаймо, відкриваючи книжку Олександра Скирди "Вольная Русь: От веча до советов 1917 года" (Париж: Громада, 2003): віче (або "круг" в Україні та на Дону) з давніх-давен було головним органом політичної влади міста, у якому могли брати участь усі вільні чоловіки, причому добровільно, без будь-якого примусу; мир (або "громада" на Україні) був економічним і соціальним відповідником віча. Потім артіль. А далі не можна не замислитися: як спадкоємець цієї традиції демократії та рівності – совєти – виявилися вовком у шкурі вівці? Як селяни, навчені миром самотужки вирішувати свої справи та об'єднуватися із подібними собі, на початку 20-х років ХХ ст. йшли з багнетами один на одного? Як могло статися, що слов'яни, які "вбачали у дикій і необмеженій свободі найцінніше благо людини", приймали відверті, фізичні й моральні, знущання, тортури з боку "рятівної демократії" – диктатури пролетаріату, а ті, хто не скорився режимові – гинули мільйонами? Про це та інше розмірковує автор, Олександр Скирда, син українця, офіцера білої армії, та росіянки, який народився і живе у Франції. Ця книжка – намагання розкрити участь "непримітних персонажів" – селян, якими ніколи не цікавляться історики, у революційних подіях минулого, виявити і показати початкові принципи, які визначили їх еволюцію, зокрема, розвиток анархістського руху.

Олександр Скирда звертається до неоднозначних і болісних подій минулого, аби зрозуміти їх, бодай наблизитися до розуміння не тільки ровесників свого батька, а й далеких предків, які почувалися, а відтак насправді були вільними. Гадаю, паризький новодрук здатен утримувати увагу і любителів історії, і професійних істориків, які вкотре напружуватимуть думку: чи можна Леніна, спираючись на його власні висловлювання, вважати анархістом або, принаймні, людиною, яка співчувала анархістському рухові? І що він мав на увазі, кажучи, що державний капіталізм є порятунком для молодої пролетарської держави?

…Спотворена демократія, демократія у спосіб примусу, агресії – аж ніяк не краща за диктатуру. "Звільнений" від Саддама Ірак – хрестоматійний приклад сучасності. А чи не в "однієї шостої Землі" з її багатющим досвідом примусово нав'язувати свою милість, застосовуючи подвійні стандарти, навчалися нинішні ментальні агресори? А чи були б ми сьогодні кращими, щасливішими, якби після революції 17-го року робітникам і селянам надали свободу?..

Олена Холоденко

 
© агенство "Стандарт"