журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ВИСТАВКИ

ЛІТПРОЦЕСІЯ

ЩО ЧИТАЄМО?

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №12, 2003

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Апельсин з годинниковим механізмом

Що можна знати про "Clockwork orange" Ентоні Берджеса, живучи в Україні? По-перше, в російських Інтернет-бібліотеках Володимира Мошкова і в "Артефакті" "у вільному доступі" є повний оригінальний текст твору, що його без особливих труднощів можуть прочитати всі, хто знає англійську принаймні на середньому рівні – але про це відомо небагатьом. По-друге, покоління, якому журнал "Всесвіт" свого часу просвердлив дзюрочку в залізній завісі, знає "Механічний апельсин" в перекладі О. Буценка – саме цей переклад і перевидало видавництво "Кальварія" (не минуло й двадцять років...). По-третє, режисер Стенлі Кубрик в 60-тих роках зняв фільм за мотивами цього твору із молодим Малькольмом Макдавелом в головній ролі. На мою думку, початок цього фільму зовсім "ніякий" порівняно із книжкою, але мало-помалу захоплює – це гарний фільм сам по собі, незалежно від книжки.

Російське озвучування фільму не передало ніяких берджесівських лінгвістичних експериментів – цікаво, чи були вони передані в оригінальному озвучуванні? Цей фільм мудро використала "Кальварія", що 17 грудня проводила презентацію книжки "Механічний апельсин" в "Бабуїні" – про книжку поговорили не більше трьох хвилин, а тоді розпочали показ фільму. На фільм зібралося багато людей, і презентація нікого не занудила, що буває рідко. По-четверте, Роман Віктюк поставив виставу "Механічний апельсин". Я гадаю, що цю виставу взагалі неможливо дивитися, якщо не знати сюжету твору, бо виходить повний театр абсурду. Наприклад, сцена зґвалтування мистецьки обіграна Віктюком ось у який спосіб: акторка стоїть, притулившись до такої собі сталевої труби, як у стриптизерок, а головний герой Алекс ззаду тримає її за ногу і крутить довкола цієї труби. Найбільше мені запам'яталося, як актори раз у раз непорушно застигали на 4-5 хвилин, й серед розгубленої публіки спочатку лунали оплески, потім смішки, потім гнівні викрики... А ще як працівник сцени жбурнув на підлогу червоно-оранжевого змія із роззявленою пащекою, вказав на нього пальцем й недбало зронив: "Дьявол. Режиссерский символ", – і тоді герої почали завзято мотлошити нещасного змія. По-п'яте, зараз в продажу є багато творів Берджеса, виданих російським видавництвом "Центрполіграф", але їхній переклад і "Механического апельсина", і "Однорукого аплодисмента", і "Трепета намерения", і "Доктор болен", як на мене, просто жахливий.

Протягом останніх двох років, наскільки мені відомо, аж три українські видавництва намагалися отримати права на переклад "Механічного апельсина": "Факт", "Афіша" і, звичайно, "Кальварія". Перші два видавництва посилали запит за запитом в усі англійські й американські видавництва, які видавали "Механічний апельсин", що їх можна було знайти в Інтернеті, – але ті мертво мовчали. І тільки "Кальварія" прийшла до фінішу, тому що здогадалася звернутися у Британську раду, за сприяння якої власників авторських прав відшукали аж у Франції.

Отже, поговоримо про переклад – насамперед про назву твору. Якби Берджес справді мав на увазі саме "Механічний апельсин", він би так і написав "Mechanical orange". Загалом назва "Механічний апельсин" цілком відповідає глобальній концепції модерну, яку умовно можна визначити в термінах "механічного суспільства" і "механічного життя" із приматом позитивного "об'єктивного" знання і точної науки, що була ключовою у XIX столітті і що виродилась у тоталітарну ідеологію й була жорстко, на всі голоси критикованою мислителями ХХ століття. Нібито відповідає така назва й ідеї твору: Алекс, "суспільно небезпечний" хлопець-підліток, що найбільшу насолоду отримує від будь-якої форми насильства, нищення і руйнування "цього гнилого світу", потрапляє у в'язницю, де йому пропонують альтернативу "відсидки" – взяти участь в двотижневому "психологічному" експерименті й вийти на волю. Експеримент полягав у тому, що перед Алексом прокручували натуралістичні кадри війни, Голокосту та інших людських жахіть, від яких кров холоне в жилах, не дозволяючи заплющити очі чи відвести погляд, і при цьому давали якісь таблетки та вколювали препарати. Таким чином його запрограмували на те, що найменший вияв власної агресії викликав у нього дикий біль в усьому тілі. Він стає абсолютно безпорадним і беззахисним, навіть мала дитина тепер легко може що завгодно йому заподіяти – коли він вийшов з в'язниці, цим відразу ж скористалися усі його "старі знайомі", ледве не вбивши його. Насамперед механічність полягає в тоталітарних методах впливу, що знищують єдину невід'ємну умову існування чи найголовніший дар Божий, що становить сутність людини – свободу вибору, – перетворюючи її на слухняне знаряддя, на робота, на зомбі. Наскільки мені відомо, такої ідеї, щоб якась вища сила (чи то чари, чи то Бог, чи то комп'ютерна програма) наперед перешкоджала людині вчинити, скажімо, зло або щось, що вважається забороненим, нема ні в міфах, ні в народних казках, ні в сакральних текстах. Людина завжди має вибір, як вчинити, переступити табу, чи не переступити, і, звичайно, пожинає плоди свого вчинку – чи то кару, чи то винагороду – але ніщо не може перешкодити їй зробити Вчинок, вибір. Зате така ідея поширена в сучасній літературі, навіть в дитячій казці про Пінокіо – коли Пінокіо бреше, в нього подовжується ніс. Збільшення носа не можна віднести до природних наслідків брехні чи навіть кари за неї, бо Пінокіо саме втрачає волю брехати чи не брехати, адже видовження носа взагалі позбавляє брехню сенсу. Найперший спосіб відібрати в людини свободу – це влада над її тілом, як у випадку Алекса і дерев'яного (штучного) Пінокіо, а далі вже добираються і до програмування психіки, навіювання тощо. Суто тоталітарна ідея кіборга, запрограмованого робити одне, і не робити іншого – знищення людськості заради машинності... Наприкінці Алекса рятують, тобто виліковують, звичайно, не завдяки наверненню людства до ідеалу свободи, а через те, що якась політична партія вирішила зіграти на його трагедії й спасінні у політичній боротьбі.

Ідея механічності також і в реакції живої мислячої істоти на "прикрий світ", що нібито вартий тільки одного – знищення, й оця агресія протесту, жага насильства і руйнування – це прояв живого, що не знаходить виходу в мертвотній штучності.

Коли Алекс звільнився з ув'язнення й повернувся додому, він виявив, що в його кімнаті живе чужий хлопець: його батьки знайшли для себе іншого сина, який виявився кращим від Алекса... Крайній ступінь механічності – функціональна взаємозамінність рідної дитини.

Механічність також у прагненні наркотиків, які нібито на якийсь час дарують втрачене біологічно-потойбічне життя, інакшу реальність, але насправді вони знову ж таки є механічним впливом на живе. "Там подавали молоко – а до нього ще дрібку такого бешкетного плюсика, від якого вас глючило як чорнобильського йожика. Власники "Корови" не мали ліцензії на алкогольні напої, але тоді не написали ще закону, який би забороняв підмішувати до старого здорового і корисного молока нові синтетичні та страшенно шкідливі "колеса". Скуштувавши такий безалкогольний напій, матимете собі тихеньке-любеньке "хоро-шоу" хвилин на п'ятнадцять. Сам Господь Бог, взявши янголів, святих й усю іншу небесну наволоч, організує вам феєрверк на кінчику лівого черевика. Можна замовити таке молочко, в якому ніби плавають гострі леза, які встромляться у вас так, що вам конче знадобиться виграти в когось есхол конвеєрним способом двадцять на одного". "...Чувак, який сидів біля мене на довгій ворсаліновій лаві, що тяглася попід трьома стінами бару, витріщав очі і воркотів якусь дурню про Аристотеля і форфікуляцію цикламенів. Він був тепер далеко-далеко в прекраснім краю, обертався собі на власній орбіті – я добре знав, як воно, бо разом зі всіма перепробував різні штучки, але через деякий час зрозумів, що це для слабаків, братчики мої. Щойно ти блаженно розлігся на лаві після доброго ковтка молока-плюс, як раптом починав розуміти, що все довкола тебе давно вже в минулому. Ти чудово все бачив, навіть із надзвичайною ясністю – столи, стереоколонки, блимання світла, тьолок і пацанів – і знав, що все це мало тут бути раніше, а тепер нічого цього вже не було. Тебе починав гіпнотизувати кінчик твого бутса або ніготь великого пальця, й при цьому тебе хапали за шкірку і трусили, наче якого паскудного кота. Трусили-трусили-трусили-шейк йо баді еврібаді, поки не витрушували все, так що від тебе нічого вже не залишалось. Витрусили ім'я, витрусили тіло, витрусили душу і тепер тобі однаково – ти недбало чеберяєш ніжками в повітрі і чекаєш, поки кінчик бутса або ніготь все жовтішає, жовтішає, жовтішає – і бу-у!!! Всі лампи вибухнули, а твій кінчик бутса або ніготь, або брудна пляма на штанах почали збільшуватись з космічною швидкістю, поки не утворили юніве-ерс, набагато більший, ніж наш велд, а тоді ти познайомився зі старим Богом, чи пак Gадом, чи як там його на всіх язиках, що сидить там одним-один. І на тому – у-упс, і ти повертаєшся туди, звідки полинув, і скиглиш, як той цуцик, від жалю до самого себе. Все це прикольно, звичайно, але все одно для слабаків. Бо ти не для того живеш на землі, щоб зустрічатися з Богом; такі діла, мов п'явки, виссуть з тебе всю силу і гідність" (мій переклад – І.В.).

Але Берджес, попри наскрізне значення механічності, назвав роман "Clockwork orange". "Сlockwork" за оксфордським тлумачним словником дослівно означає "той, що працює за принципом годинникового механізму". Чому саме годинниковий механізм? Є також російський варіант перекладу – "Заводной апельсин", тобто знову тема маріонетки, яку хтось якось "заводить". Але чому все-таки годинник? Поряд з цивілізаційним освоєнням простору відбувалося освоєння часу. Годинник як прилад, що точно відмірює час, кардинально змінив життя людей: життя стало залежати не від природно-життєвого, а від механічного часу, а машинний вимір часу призводить до втрати відчуття життя (і тут-таки всюдисуща реклама: "притримай час – відчуй життя"). Тому, скажімо, селяни часто відзначаються повільністю, задумливістю, недисциплінованістю, непунктуальністю – в них інше відчуття часу, ніж у городян. Інше відчуття часу також з'являється під час відпустки чи відпочинку; в наших предків життя було цілісним і єдиним, а не ділилося на механізовану рутину повсякденності і "відпочинок" або "пригоду"... Крім того, "годинниковий механізм" натякає на бомбу, на вибух. Тому я б на місці перекладача назвала б роман "Апельсин з годинниковим механізмом".

Приступаючи до перекладу Берджеса, перекладач має насамперед обрати другу мову, яка має бути вмонтована в мову твору. У Берджеса в англійський текст втручаються російські слова на кшталт "devotchka", "malchick", "choodesny", "dorogoy", "collocoll" (колокол) , "mesto", oomny (умный), cheepooka (чепуха), lubbilubbing (кохатися), "viddy" (видеть), "veck" (человек), moodge (муж, себто мужчина), "deng" (деньги), "oddy knocky" (одинокий, oddy і knocky – це щось ніби зайвий і прибитий), "pyahnitsa", "bezoomny", "cheena" (женщина) тощо. "The Korova Milkbar was a milk-plus mesto, and you may, O my brothers, have forgotten what these mestos were like, things changing so skorry these days and everybody very quick to forget, newspapers not being read much neither. Well, what they sold there was milk plus something else. They had no licence for selling liquor, but there was no law yet against prodding some of the new veshches which they used to put into the old moloko, so you could peet it with vellocet or synthemesc or drencrom or one or two other veshches which would give you a nice quiet horrorshow fifteen minutes admiring Bog And All His Holy Angels and Saints in your left shoe with lights bursting all over your mozg. Our pockets were full of deng, so there was no real need from the point of view of crasting any more pretty polly to tolchock some old veck in an alley and viddy him swim in his blood while we counted the takings and divided by four, nor to do the ultra-violent on some shivering starry grey-haired ptitsa in a shop and go smecking off with the till's guts". Берджес вживає російські слова для підсилення загрозливої, майже апокаліптичної атмосфери роману. Не останню роль в страхітливості російських слів відіграє так звана "червона загроза", що була актуальна для західного світу аж до розпаду Союзу (свого часу Берджес побував в СРСР; можливо навіть, що він навмисне захотів поєднати мови USA і USSR, двох тоталітарних монстрів "холодної війни", "где зло будет биться со злом"). Смислове і емоційне навантаження російських слів може бути виражене єдиним словом "hororshow" – так Берджес транскрибує російське слово "хорошо".

О. Буценко, звичайно ж, другою мовою теж обрав російську – як Берджес. Що в нас тоді виходить? По-перше, якщо для англійців російські слова виглядають екзотичною тарабарщиною, і щоб зрозуміти їх значення, треба заглядати в глосарій в кінці книжки, то для українців російські слова цілком зрозумілі й завдяки українській транскрипції вони потворно пишуться і потворно звучать. Тобто втрачається ефект екзотичності, чужорідності й новизни російських слів, а також їхня лексична загрозливість невідомого – натомість маємо фонетичну відразу до російських слів та їхню конотацію особливої цинічності і агресивності. Саме російські слова, власне, і створюють отой ультрацинізм і агресію. Тобто вживання російських слів в тексті перекладу загалом принижує російську мову, а також встановлює її відповідність до агресії, презирства й "механічності" оповіді. Взагалі я знаю таких людей, які, говорячи українською, мають феноменальну здатність добирати і вживати російські слова, за висловом О. Забужко, "неначе в лапках" у найпотворнішому звучанні і значенні. Припускаю, що О. Буценко належить до таких українців ("густо намазюкані ротіки", "гидка розваліна", "старий хрєн щось булькотів, зашумєл", "напружуючи ізвіліни", "хоч піхнулі його не дуже", "розтягаючи пальцем пасть" і т. ін.) Але вдалий добір окремих словечок дещо псує те, що Буценко намагається вставити російське слово саме там, де його вставляє Берджес, а інколи й вставити те саме слово, і часто це виходить штучно і непотрібно – особливо це стосується слів "вєщь", "чєловєк", "мєсто" ("не забороняв нові вєщі", "це вєщь для боягуза", "все воно було як та вєщь, що ніби й реальна, але насправді не існує" – Берджес вставляє ці слова замість англійських "thing", "man", "place", але в російській (і в українській) мовах такі слова мають дещо інші відтінки значення і вживаються не там, де в англійській). Також Буценко чомусь уникнув слова hororshow (хорошо – хороршоу), яке є ключовим у Берджеса.

Ось уривки з перекладу Буценка: "Кишені в нас були напхані дєньгамі, тож заради бабок зовсім не обов'язково було долбать у завулку старого хрєна й дивитися, як він спливає в калюжі кров'ю, поки ми рахуємо здобич і ділимо її на чотирьох; або видєливать жорстокі штуки з тремтячою сивою ципою в крамниці, а тоді линяти, хапаючись із смєхом за животики". "Куди гайда?" – спитав Джорджі. "Та так, пройдемось, братва, позиримо, що трапиться по дорозі". Отож ми випхалися в глупу зимову ночку, спустилися бульваром Маргдніти, повернули на Бутбі-авеню і там знайшли те, чого шукали – крохотноє посміховисько для початку. Це був схожий на шкільного вчителя тремтливий старпьор в окулярах, який хапав ротом холодне нічне повітря. Під пахвою він ніс книжки, в руці тримав чорну парасольку і вийшов з-за рогу, де було публічне бібліо, що до нього в ті дні піпли майже не ходили. Загалом, коли сутеніло, в місті рідко можна було зустріти типового обивателя, бо полісменів поменшало, але вистачало бешкетних мальчіков, тож схожий на вчителя чєловєк був єдиним перехожим. Ми ввічливо подрулілі до нього, і я сказав:

– Вибачайте, друже.

Коли він завважив, як ми четверо спокійно, ввічливо й усміхнено підходимо до нього, то трохи здрейфив, одначе голосно, як учитель, і намагаючись приховати іспуг, відповів..."

На мою думку, Берджес через покруч двох мов створив зовсім не молодіжний сленг "надсатів" (natsat – це від російського "-надцать", що відповідає англійському teen, teenagers, тобто підлітки), така мова є природною для одної людини-оповідача, що регулярно запозичує слова із іншої мови і вставляє їх в свій контекст. Це явище полілінгвізму, коли людина вживає в своєму мовленні слова та вирази із різних мов і культур, створюючи ніби якусь свою індивідуальну мову. Деякі теоретики постмодерну вважають, що в майбутньому, коли люди перестануть залишатися на одному місці протягом якогось більш-менш тривалого часу, тобто будуть відірвані від будь-якого місця, перманентно переміщаючись в глобальному просторі, наче оскаженілі електрони, настане тотальний полілінгвізм – щось на кшталт Вавилонської вежі...

У Буценка так само вийшов не сленг, а оте саме вживання іншомовних слів наче в лапках, з тією тільки різницею, що майже в кожній мові закладено мовні засоби приниження споріднених мов, особливо це стосується російської і української. Як в українських, так і в російських текстах для висловлення ворожості і презирства достатньо лише транскрибувати іншу мову засобами рідної. Як це зробив Буценко, як це зробив, наприклад, Булгаков в "Белой гвардии": "Стый! Ты куды?"; "Посвидченя!"; "Я на вашей мови не размовляю"; "От строго заборонють, щоб не було бильш московской мовы". Або пісенька "тихий жах": "Там орала дівчинонька воликом чорненьким! Орала… орала – не вмила гукати, тай найняла козаченька на скрипочке граты" Але, ймовірно, з українського боку ворожість таки сильніша, бо українська для росіян все-таки більше екзотика – "певучий украинский говор" і всяке таке – а для українців російська найчастіше є мовою-агресором. Тому й важко уявити, щоб в якійсь російській версії перекладу Берджеса вживались українські слова...

А що, коли б перекладач як мову-прилипалу обрав не російську, а англійську? Російський перекладач Берджеса Е.Сінельщикова (її переклад був виданий у 1991 році) зробила інверсію, коли в російському тексті вживаються англійські слова: "Я и мои френды как раз заканчиваем по четвертой поршн… звездануть по хеду или подрезать какого-нибудь папика и обчистить его карманы, пока он будет барахтаться в луже собственной блад и юрин". Англійські слова для колишньої радянської молоді були надзвичайно привабливими, символізували "протест" і "крутизну", тому вони, з одного боку, пасували для героїв Берджеса, але з іншого боку, робили їх значно привабливішими (навіть зразками для наслідування) в російському тексті, аніж в оригіналі.

Галицький переклад, якби такий існував, певне, міг би експлуатувати польську мову. Взагалі дуже цікаво було б дізнатися, які мови використовуються в іншомовних перекладах Берджеса – чи тільки російська, чи англійська, чи, може, якісь інші мови? Чи пробував хтось із перекладачів вмонтовувати відразу дві-три мови, що було б особливо доречно, якби переклад здійснювався для якоїсь багатомовної країни – оце був би полілінгвізм! Я задля цікавості спробувала таке утнути, як ви вже бачили в поданому уривку, це виглядає приблизно так: "Ну ти, прєстарєлий птєнчік з гнєзда порока! – крикнув я вже з неприхованою погрозою, і це було меседжем, що час переходити до веселого хороршоу".

Інна Волосевич
inana@ua.fm

 
© агенство "Стандарт"