журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ВИСТАВКИ

ЛІТПРОЦЕСІЯ

ЩО ЧИТАЄМО?

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №12, 2003

КНИГА I РИНОК

Українська книга і державні інтереси

Олександр Афонін: "Політика уряду щодо книговидання є спробою полатати паркан, розбитий свинями, за рахунок розібраної хати"

Останні дії уряду стосовно розвитку української книговидавничої справи викликають серйозну стурбованість усіх учасників книжкового ринку України.
Ці дії, що неадекватні інтересам держави, можуть спричинити кризову ситуацію. Про це розповідає Олександр Афонін – президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, член колегії Державного комітету телебачення та радіомовлення України.

– Пане Олександре, підсумуйте рік, що минає, з погляду керівника Асоціації книговидавців.

– Головний підсумок – стан повної прострації українських видавців на тлі відвертих дій уряду протягом року, а особливо – наприкінці його. 2003 рік йшов на хвилі ейфорії та очікування, що з 1 січня 2004 року вступить в дію Закон про підтримку книговидавничої справи в Україні. Але зі зміною уряду Кінаха на уряд Януковича та зі зміною економічного блоку, який відтак очолив пан Азаров, відбулись кардинальні зміни.

Раптом виплили абсолютно неадекватні цифри щодо ймовірних втрат, пов'язаних з введенням в дію цього закону. Була названа цифра 700 мільйонів гривень, вона фігурувала в зверненнях Кабінету міністрів до Президента, де вимагалося накласти вето на даний закон. Найцікавіше те, що проект цього закону при поданні в вересні 2002 року у Верховну Раду був завізований представниками міністерств, що й зараз обіймають ті ж самі посади – держсекретарів, або заступників міністрів. На прохання Президента України, який звернувся зі спеціальним листом, цей закон було прийнято у Верховній Раді 406 голосами "за". І раптом – такі колізії: "новий старий" склад уряду відмовляється визнавати свою дитину й вимагає її "заколоти".

– Як повів себе далі Леонід Кучма?

– Він не пішов на вето, бо це була б позиція так званого "господаря свого слова": сам дав – сам забрав. Тож Л. Кучма запропонував Верховній Раді розглянути варіант про перенесення введення в дію Закону України про державну підтримку книговидання з 1 січня 2004 року. Звернення мотивовано тим, що закон розглядався після 15 серпня, коли згідно з Податковим кодексом не можна розглядати закони, що впливають на наповнення бюджету. Кабінету міністрів було запропоновано врахувати всі видатки, включаючи навіть ці 700 мільйонів гривень, в проекті бюджету на 2004 рік, аби тільки закон міг увійти в силу. З пропозицією Президента погодились у Верховній Раді й конституційною більшістю знову вже 6 березня нинішнього року проголосували "за".

– Але Кабінет міністрів продовжував шукати, делікатно висловлюючись, власний шлях?

– Так, і сьогодні їхні дії зовсім незрозумілі, бо ніякої аргументації вони не приводять. Натомість всупереч рішенню Президента та Верховної Ради, Кабінет міністрів не став враховувати ці цифри у видатках бюджету 2004 року, а пішов на війну проти цього закону. Зокрема, було ініційовано у червні нинішнього року новий варіант закону, що передбачав ліквідацію вже затвердженого – "Про державну підтримку книговидавничої справи". Більше того, з порушенням існуючого регламенту в липні нинішнього року цей новий варіант намагались тричі протягнути через Верховну Раду. Голосували навіть в останній сесійний день перед самим закриттям – о пів на дванадцяту дня, та набрали лише 143 голоси.

– Тобто, Верховна Рада втретє підтвердила вірність своїм зобов'язанням стосовно підтримки книговидання?

– Підтримала, і таким чином ще раз ствердила: закон мусить працювати саме з 1 січня 2004 року. Але не тут було. З фінансово-економічного блоку Кабінету міністрів всупереч здоровому глузду, з непереконливим аргументом (ніби це робиться з метою "не допустити бюджетних ризиків" у 2004 році) вкладається в проект закону про бюджет на 2004 рік позиція № 39 (зараз, в прийнятому законі, це стаття 80). Цей пункт переносить введення в дію Закону про державну підтримку книговидавничої справи на 1 січня 2005 року.

Тобто, робиться щось на зразок анекдоту про Насреддіна. Він пообіцяв навчити віслюка еміра читати, отримав за це гроші, взяв віслюка й Коран, а коли всі почали сміятись, мовляв: "Що ти робиш, ти ж ніколи не зможеш навчити його читати!", він відповів: "За рік багато чого може статись: або віслюк здохне, або емір помре, а можу померти і я".

Дії уряду, чим би вони не виправдовувались, відносять сьогодні на більш далекий строк введення в дію закону, залишаючи напризволяще видавничу галузь. У процесі розгляду бюджетного закону парламентська більшість спромоглась лише на те, щоб залишити у варіанті, запропонованому Кабміном (зокрема – паном Азаровим) формулювання про те, що введення закону переноситься на 1 січня 2005 року, крім підручників і посібників. Що це будуть за підручники й посібники? Може, то видання з грифом Міністерства освіти? Чи, може, пільгове коло буде звужуватися до такого вузького, що призведе до страшних конкурентних і хабарницьких колізій: весь гурт українських видавців отримає невеличке зернятко у вигляді бюджетних дотацій на видання підручників і посібників? Увесь інший, так званий ринковий сектор української книги знаходиться під обвальними податками.

– Але крім цього, як відомо, пунктом 49 статті 80 бюджетного закону ліквідувалась пільга з ПДВ на операції з продажу української книги, яка існувала з 1 жовтня 1997 року, й існує досі.

– І цим же пунктом ліквідується пільга з ПДВ на передплату й доставку друкованих періодичних видань, що фактично ставить на межу банкрутства провінційні друковані ЗМІ. Адже громадськість не була попереджена про подібні кроки уряду, тож працівники ЗМІ не формували ціну на передплату з урахуванням податку, який тепер передбачається. І, власне, досить буде півтора кварталу, щоб вони повністю вичерпали свої грошові ресурси й припинили діяльність, або знову шукали милостині та стояли на колінах в очікуванні, що хтось кине копійку в капелюха. Тобто – парламентська більшість якось дуже дивно поводить себе. З одного боку, вона затвердила в першому читанні Закон про бюджет 2004 року, який відмітав закон про спеціальний режим оподаткування книговидавців; а з іншого боку – 20 листопада більшість голосує за законопроект Царьова (Партія Регіонів) і Цушка (Соціалістична партія), згідно з яким передбачено внесення змін до Закону про державну підтримку видавничої справи на предмет його поліпшення.

Річ у тому, що, поки закон обговорювався і розглядався, з нього зникли деякі речі, а натомість з'явились додаткові. Зокрема, перший варіант закону передбачав свою дію протягом 5 років, але в процесі ухвалення цей термін зменшився до 4 років. Крім того, з усього ланцюжку вироблення книги: "паперовик – поліграфіст – видавець – книжкова торгівля" остання раптом зникла. Тобто є вершник, але без голови. Не оподатковується жодна з технологічних операцій, крім торгівлі. Питається: хто, яка високочола економічна голова до цього додумалась?

– Власне законопроект Царьова й Цушка повертав книготоргівлю "в лоно церкви" і завершував, за Вашим влучним висловом, композицію "вершника без голови"?

– Саме так. І цей-таки законопроект ліквідує фіскальний контроль за використанням цих коштів, оскільки в основному законі (себто – про державну підтримку книговидання) було закладено позицію, що фіскальні служби держави жорстко контролюють використання коштів, нарахованих як податок, але не перерахованих до бюджету. Там вкладається досить жорстка схема: кожен суб'єкт видавничої справи мусить відкрити субрахунок, на який має нараховувати податки, потім за спеціальним дозволом і переліком використовувати їх під жорстким контролем податкової адміністрації.

Це все одно що дати шматок хліба, щоб людина їла, але тримати його в руках так, щоб вона багато не могла відкусити – не дай, Боже, подавиться. Зрозуміло: за такою методикою подавитись важко, а ось померти з голоду – можна. Отже законопроект Царьова й Цушка скасовував цю надмірну фіскальну сторожу. Крім цього, додавались певні пільги, пов'язані з так званими спільними діями: коли один і той же товаровиробник водночас виробляє папір, друкує книжки і їх продає. Для них пропонувалось введення 50% пільги до податку на прибуток. Цей законопроект нічого не змінював з точки зору термінів, він тільки підтверджував те, що Закон про державну підтримку книговидання в такому поліпшеному варіанті мусить вступити в силу з 1 січня 2004 року .

– Апофеозом необґрунтованості дій була ситуація, коли за цей закон проголосували 413 депутатів – 20 листопада, але вже 27 числа той же парламент, та ж таки пропрезидентська більшість, проголосувала за бюджетний закон, який фактично ліквідує або нівелює пільги для видавців, переносячи їх на рік.

– Ще більш алогічним виглядає те, що Кучма підписує цей Закон про державний бюджет України на 2004 рік, і через півтора тижні підписує вже закон Царьова й Цушка про внесення додаткових змін, в якому вказано, що він вступає в дію з 1 січня 2004 року. Тобто – повний абсурд, і виникає питання: хто ким крутить – хвіст собакою, чи собака хвостом? У даному випадку Кабінет міністрів виступає в ролі хвоста, який крутить і Президентом, і Верховною Радою. Аргументацію такого роду, яку приводить уряд для ліквідації бюджетних ризиків, я називаю спробою полатати паркан, розбитий свинями, за рахунок дощок з розібраної хати. Це абсолютно неадекватне ставлення до загальнонаціонального набутку, духовного предмету, від якого залежить моральність суспільства, освіта та інтелект нації. Уряд ставиться до цього, як до предмету для латання локальних фінансових дірок протягом одного року.

– Як увесь цей "безкрай" діяльності "слуг народу", на Вашу думку, відіб'ється на реальному житті української людини?

– Уже сьогодні викладачі більшості вузів свідчать, що з кожним роком іде значне погіршення підготовки абітурієнтів, особливо для складних технічних спеціальностей. Діти просто не сприймають матеріал. Сьогодні, свідчить Рахункова палата, забезпечення підручниками інженерно-технічних спеціальностей складає всього 7,3%. Це в той час, як колишній інженерний склад значною мірою вже пішов, він вже або спився, або торгує на ринках, або забув, що таке олівець і кульман! А нових спеціалістів готувати немає на чому, бо книжок немає.

Тобто сьогодні фактично оцим рішенням певної категорії чиновників перекреслюється майбутнє не книги, а України. Бо книга не вимірюється кілограмами, як ковбаса, або пачками – як пральний порошок. Вона не має суто матеріального еквіваленту, її значення виражається зовсім в інших речах. І люди, які викреслюють закон про підтримку української книги, або просто не розуміють, що роблять, або це їхній свідомий жест.

– Чи робив хтось із відповідальних чиновників бодай спробу проаналізувати – що відбувається з книговиданням в Україні?

– На сьогоднішній день, заявляю з абсолютною певністю, відсутня детальна економічна статистика: скільки Україна отримує від виробництва і продажу власної книги. Досі існує лишень одна графа – поліграфічна промисловість, хоча такого терміну не існує в жодному законі, але він використовується в податковій адміністрації. У цій графі вказується загальна сума надходжень від виготовлення етикетки на пляшку горілки, від упаковки, від бланкової продукції, проїзних квитків тощо. І нікого особливо не турбує, який там відсоток (і чи він взагалі є) від книжкової продукції.

– І все ж таки, 2003 був роком очікування великих змін, інвестицій. На Вашу думку, чи вони могли б бути реальні?

– Я сам особисто спілкувався з словацькими видавцями і поліграфістами, швейцарськими фахівцями і бізнесменами, які готові були вкладати гроші в модернізацію поліграфічної промисловості, з польськими, російськими колегами. Дії уряду навколо закону не тільки відкинули назад українських видавців – а вони їх відкинули, бо за даними Книжкової палати на 1 грудня нинішнього року кількість тиражів видань, що були видані в 2003 році, в порівнянні з 2002 впала на 31%. Якщо в минулому році на цю дату було майже 33 мільйони примірників, то в нинішньому – 22 мільйони. Дрібні видавництва почали згортати діяльність і шукати вкладення своїх невеликих коштів в інших нішах, не наважуючись вже вірити, що колись в Україні щось зміниться. Це при тому, що продовжується політика купівлі російської книжкової продукції. Можна сказати, що в рамках 2003 року український видавець втратив ще 30% свого ринку, а Росія отримала 45% додатково. І ця сума, яка коливалась в межах 100 мільйонів доларів, різко зросте. Отже, викреслюючи Закон про державну підтримку книговидання в Україні як такий, що мусить вступити в дію в 2004 році, уряд ще принаймні на 50% збільшує надходження з України в Росію. Кому це потрібно?

– Пане Олександре, але, як відомо, "один в полі не воїн". Невже нащадки Івана Федорова й можновладні представники не підтримують Вас у боротьбі за виживання книговидання? Адже в такому разі це свідчить про суцільну деградацію українського суспільства?

– УСПП, Федерація роботодавців та Асоціація українських видавців і книгорозповсюджувачів подали спільне звернення Президенту України з приводу необхідності введення в дію Закону про підтримку книговидання з 1 січня 2004 року. Нашу позицію підтримують Федерація профспілок, Асоціація українських банків, Академія наук, Національна спілка письменників, Національна спілка журналістів, громадські об'єднання вчителів, викладачів, студентів, законодавча влада в особі принаймні 413 народних депутатів. Тобто переважна більшість заявляє: українській книзі бути. Президент пише відповідного листа прем'єр-міністру з проханням проаналізувати ситуацію і визначити конкретні заходи для розвитку національного книговидання, підписує відповідні закони, і теж каже: українській книзі бути, бо закон має увійти в силу з першого дня 2004 року. Працівники апаратів міністерств економіки й фінансів (не хочу називати цих людей, бо вони є людьми контрактними і їм заборонено коментувати дії керівництва, інакше завтра їх попросту звільнять), казали, що не мають підтверджень про шалені втрати, які начебто понесе бюджет у зв'язку з введенням в дію цього закону з 1 січня 2004 року. "Ми з вами, ми "за", – казали вони, – й вважаємо, що закон мусить вступити в дію якнайшвидше". Тоді постає питання: значить, рішення про відсунення закону не є об'єктивною істиною? Це є особиста думка конкретних персоналій в Кабінеті міністрів України.

Розмову підтримував
Анатолій ЛУЧКА (ІМІ)

 
© агенство "Стандарт"