журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ВИСТАВКИ

ЛІТПРОЦЕСІЯ

ЩО ЧИТАЄМО?

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №12, 2003

КНИГА I РИНОК

"Найважчі часи позаду"

Місто Чернігів. Огляд книжкового ринку

Чернігів – старовинне місто на півночі України. Ще 20 років тому тут був надзвичайно розвинений туризм; тут можна було і відпочити, і оздоровитися. Після аварії на Чорнобильській АЕС все пішло в забуття, отже, заїжджих людей та туристів, які могли б купувати книги, на Чернігівщині стало значно менше. З розпадом Радянського Союзу заводи зупинилися, перестала розвиватися промисловість, і, звичайно ж, це відбилося на закупівельній спроможності чернігівчан. Як наслідок, книга з популярного товару перетворюється на елітарний, дозований.

Поліграфія і видавництво, або З обережністю

розвиваємося...

У Чернігівській області діє кілька видавництв, які мають давню і багату історію. Це – "Чернігівські обереги", "Сіверянська думка", декілька видавництв у Ніжині. Але найбільшим за площею і кількістю працівників є редакційно-видавничий комплекс "Деснянська правда", який виконує в Чернігові дві функції – видавництва книжок та поліграфічного підприємства. Про життя-буття цього комплексу розповів його комерційний директор, Дмитро Полоцький.

– Що означає така подвійна назва – редакційно-видавничий?

– Сучасну "Деснянську правду", як редакційно-видавничий комплекс, було створено ще 10 років тому на базі видавництва "Десна" і редакції газети "Деснянська правда". Раніше вони існували окремо, а зараз ми досить непогано працюємо єдиним колективом. У спадок від тогочасся нам перейшла обласна друкарня, яка була і залишається найбільшою друкарнею в області.

Наш редакційний відділ готує до друку нові книжки, а творчий колектив редакції "Деснянська правда" випускає дві газети обласного масштабу – "Деснянська правда" і "Черниговская неделя" (рекламно-інформаційний додаток до вищеназваної).

– Хто є замовниками вашої друкарні?

– Наша друкарня – найпотужніше поліграфічне підприємство в області. Ми друкуємо більше 50 найменувань газет – власне кажучи, всі, які виходять в області, адже лише у нас є відповідне обладнання для друку.

Крім того, завдяки новим поліграфічним машинам, ми маємо змогу виконувати замовлення на повнокольоровий друк. Останнє надбання, яким ми пишаємось – це нова двокольорова машина "Хейдельберг", її ми придбали минулого року. Вона дозволяє виготовляти поліграфічну продукцію дуже високого ґатунку. Крім того, маємо машини, які повністю забезпечують весь процес виготовлення будь-якої поліграфічної продукції – і кольороподіл, і листопідбірка, і фальцування, і т.ін. Тому виконуємо всі замовлення різного ґатунку. Друкуємо не лише газети та книги, але й брошури, календарі, зошити, блокноти, записні книжки тощо.

– Якого напрямку літературу випускає у світ ваше видавництво?

– За 9 місяців поточного року ми видали 26 назв книжок, з них 11 – нових. Здебільшого це література для дітей – казки, розмальовки, книжечки-іграшки тощо. Наклад цих книжок складає 3-5 тисяч примірників, і потім, за умови попиту, додруковуємо наступний тираж. Вже кілька разів перевидавали серію "Я пізнаю світ", а за нашою книгою "Уроки інспектора ДАІ" в садочках вивчаються правила шляхового руху – тобто, її теж потрібно перевидавати і перевидавати. Авторами стають наші чернігівчани, наприклад, наша співробітниця Алла Сокол випустила в світ декілька дитячих книжок.

З недавнього часу ми почали випускати ще й туристичну літературу. Чернігів – старовинне місто, тому необхідно розповісти про його історію, визначні місця, описи для захопливого путівника. Ці книжечки здебільшого трьохмовні, і цільова аудиторія у них – туристи або просто гості нашого міста.

– Як ви знаходите покупців на власний товар?

– З нами працюють як великі оптові фірми, так і універмаги, магазини, приватні підприємці, які продають книгу (на сьогодні ми маємо більше 300 постійних клієнтів по всій Україні). Більше співпрацюємо з західним регіоном, а зі сходом та півднем менше. Думаю, через те, що у нас україномовні книжки. Тому зараз починаємо випускати і російськомовні відповідники, і тепер виходимо зі збутом на Симферополь, Харків, Донецьк й інші міста. Але починали ми з того, що друкували книжки виключно українською мовою.

Крім того, у нас діє роздрібна торгівля по Чернігову, ми маємо 11 точок (кіоски в лікарнях, в дитячих поліклініках, в навчальних закладах) і книжковий магазин безпосередньо у приміщенні комплексу. Тут ми продаємо не лише літературу власного виробництва, але й книги видавництв усієї України.

– Яка ваша цінова політика?

– Наші книги недорогі, інше питання – яка ціна на них у книгарнях. На жаль, більшість підприємців-продавців накручують для себе неприпустимо високі відсотки. Ми як виробники намагаємося здешевити книгу, хоча витрачаємо дуже багато, адже книга – це і гонорар автору та художнику, і зарплатня кваліфікованому персоналу, і папір, і фарба, і багато чого іншого. Продавці ж лише за "купи-продай" заробляють гроші. Якщо ж ми піднімаємо ціни, від нашої продукції відмовляються, адже існує конкуренція, і досить жорстка конкуренція.

– Як обласна друкарня, ви виготовляєте і замовну продукцію. Чи часто до вас приходять автори з рукописами?

– Так. За місяць до нас звертаються з такими замовленнями 2-3 рази, з чого я роблю висновок, що ще є гроші на видання літератури у наших громадян. Часто ми беремо потім ці книги на реалізацію в наших торгових місцях.

– У вас працює відділ маркетингу?

– Відділ маркетингу – це необхідність, яка виникла одразу після початку друку книжок власного виробництва, а це сталося вже років 9-10 тому. Ми чудово розуміємо, що збут повинен бути професійним, а для цього необхідно вивчати пропозицію і попит, тобто ринок книги.

Зараз у відділі маркетингу працює троє фахівців з оптової торгівлі і один – з роздрібної, а головний над ними – комерційний директор.

– А скільки загалом на весь комплекс працівників?

– Зараз у нас працює близько 150 чоловік. Наше підприємство досить-таки потужне, адже ми займаємо велику площу. Хоча багато приміщень у наших будівлях здається в оренду редакціям газет, все ж власне "Деснянська правда" займає велику територію.

– Ви берете участь у книжкових виставках?

– Так, звичайно, в сучасних умовах це просто необхідно. Постійно беремо участь у виставці "Книжковий сад" (м. Київ), "Форум видавців" (м. Львів), а також іноді у регіональних виставках (одеській, харківській, донецькій). Їздили і на міжнародну виставку в Москву. Недавно була виставка дитячої літератури у Будапешті, але для нас така далека подорож поки що неможлива через брак коштів. Скоро буде виставка у Мінську, де ми обов'язково плануємо бути.

Книготоргівля, або

Мрія вмирає останньою...

Найбільша книгарня міста – "Будинок книги" – розташована в центрі. Якщо відверто, то за сучасних умов таку велику книгарню важко знайти навіть у Києві – площа "Будинку книги" складає понад 1000 кв. м (щоправда, невелика його частина віддана в оренду під продаж побутової техніки). Порожній простір у книгарні настільки вражає, що починає здаватися, що це не книгарня, а великі зали для танців, де під стінами розташовано прилавки з книгами. У мене виникло питання щодо доцільності використання торгової площі. Особливо, якщо пригадати тісну столичну "Петрівку" чи зверху донизу запакований книгами простір "Букви".

З точки зору правильного використання торговельної площі, то, як на мене, набагато краще виглядає книгарня "Чернігівкниги". Вона розташована в маленькому старому будиночку, який ззовні виглядає не "на всі сто", але всередині книги розташовано за принципом "маркету", тобто вільного доступу читачів до книги. Про життя малої "Чернігівкниги", яка залишилася від колись потужної однойменної структури, розповіла заступник директора цього підприємства Віра Барабаш.

– Чим була "Чернігівкнига" раніше, і що вона є тепер?

– За радянських часів у Чернігівському книготоргу налічувалося 24 книгарні, з них – дві у Бахмачі, три у Прилуках, дві у Новгород-Сіверському, три у Ніжині та всі інші безпосередньо у Чернігові. Тоді в колективі книготоргу працювало 218 осіб. Книгарні були розташовані по всьому місту, в кожному мікрорайоні.

На сьогоднішній день залишився лише один книжковий магазин (загальна площа 68 кв. м, з них 60 – торгова), який функціонує. В стані ремонту знаходиться зовсім нова книгарня в центрі міста, під яку було викуплено двокімнатну квартиру. Зараз залишилося в "Чернігівкнизі" всього 12 працівників. Звичайно, те, що маємо, дуже мало, але ми покладаємо великі надії на новий книжковий магазин.

За останній рік ми продали 5 книгарень, 4 з яких у Чернігові, а п'ята – у Ніжині. Це дало нам змогу купити трьом нашим працівникам квартири (бо вони мешкали у гуртожитку і підлягали виселенню), а також нову крамницю, про яку я вже говорила. Так, цей рік був досить важким, як матеріально, так і морально, тому і асортимент у книгарні досить малий. Але сподіваємося, що все ще попереду.

Якщо чесно, то навіть за радянських часів книгарні у багатьох районах не давали прибутків, які могли б покрити витрати. Але, оскільки існували книгарні у центрі Чернігова, які користувалися популярністю, система діяла досить злагоджено. Зараз, за умов ринкової економіки, книгарні на периферії почали тягнути нас на дно, тому довелося їх продати. А ще раніше, до приватизації, певні приміщення відійшли до комунальної власності.

– Як ви вважаєте, ціни на книги по кишені сучасному чернігівчанину?

– Ні. Книги дорожчають, а люди не багатшають. Наприклад, закупівельна ціна на підручники збільшилася в середньому на 5–6 грн. Тому і купують книгу менше, що, на мою думку, одразу відображається на культурі нашого населення.

– Яка книга зараз найбільш популярна?

– Мені здається, що зараз більше цікавляться спеціальною літературою, ніж художньою. Часто буває, що книга не розрекламована, автор невідомий, а її розкуповують швидко. Все це через малу ціну, тобто люди хочуть і люблять читати, але ж гроші, точніше – їх відсутність, стоїть на заваді цієї любові.

– Яка середня заробітна платня у працівників "Чернігівкниги"?

– Мінімальний оклад зараз складає 185 грн, у заввідділом комплектування бібколектора – 215 грн. Звичайно, з підвищенням рівня мінімальної зарплатні ми збільшимо ці цифри, але ж це – копійки.

– А продавці не отримують відсотків?

– Від чого? Від збитків? Ні, такого не буває. А прибутків немає. Останні місяці ми працюємо збитково.

– Наскільки я знаю, ви, крім того що працюєте заступником директора "Чернігівкниги", ще займаєтесь і бібколектором. Як зараз справи у цієї організації?

– На мою думку, бібколектор – це дуже потрібна організація, яка дає змогу, чи принаймні, давала змогу, систематизовано укомплектовувати бібліотеки області потрібними книгами. І зараз тут працюють фахівці зі стажем роботи у десятки років, але ж за такого низького фінансування, як зараз, говорити про потужну роботу бібколектора не можна навіть приблизно.

– Але раніше це була потужна організація?

– Раніше Чернігівський обласний бібколектор був підпорядкований Чернігівському облкниготоргу (зараз – ЗАТ "Чернігівкнига"). Він комплектував усі бібліотеки області всіх міністерств і відомств. Всього було 2028 бібліотек, починаючи від обласної наукової бібліотеки, звичайних шкільних бібліотек і закінчуючи бібліотеками в'язниць та СІЗО. Це свідчить про те, що на всі ці бібліотеки виділялися спеціальні кошти для укомплектування книжкових фондів і Міністерством освіти, і Міністерством культури, і профспілками підприємств.

– А зараз?

– На сьогоднішній день у нас комплектуються тільки бібліотеки Міністерства культури, кількість яких набагато зменшилася за останній період. Було 947 масових бібліотек в області, зараз залишилось 735. І комплектуємо ми їх тільки тому, що наша місцева влада все-таки не допустила до того, щоб зовсім припинити комплектування бібліотек.

Хочеться сказати про катастрофічний стан з шкільними бібліотеками. Жодна шкільна бібліотека в області централізовано не комплектується з 1992 року. Тому в шкільну бібліотеку зараз потрапляють тільки ті книги, які йдуть безкоштовно, тобто підручники. А вся методична, допоміжна, художня література взагалі не потрапляє до них. Так, вони приходять до нашої книгарні, дивляться на літературу і, якщо з'являються у них якісь копійки (наприклад, повернуті кошти за втрачену книгу тощо), прибігають і тут же купують у нас щось новеньке. Але це не те поповнення фондів, що було свого часу, головними в якому були плановість та систематичність.

Отже, кошти, що виділяються сьогодні на укомплектування масових бібліотек, надто мізерні. Враховуючи високі ціни на книги, говорити про комплектування в повному значенні слова неможливо. Порівняйте: в 1995 році на цю справу було виділено 185 тис. гривень (в сучасному перерахунку), в 1996 – 153 тис. грн, в 1998 – 25 тис. грн, у 2001 – 65 тис. грн, у 2003 – 70 тис. грн.

Якщо раніше можна було придбати на виділені кошти 2 автобуси книг, то зараз кожна районна центральна бібліотечна система в місяць щонайбільше отримує один невеличкий пакуночок з книгами.

– А як саме визначається список тих книг, якими все-таки укомплектовуються бібліотеки?

– При бібколекторі є рада з укомплектування бібліотек, яка вирішує це питання. До неї входять представники обласної бібліотеки, обласного управління культури, обласного відділення Національної спілки письменників України, працівники бібколектора. До списку включаються книги різної тематики. І є цілий перелік місцевих авторів, які бажають, щоб їхні книги були придбані хоча б в одному примірнику на район і розійшлися в усі точки області.

За радянських часів бібколектор, закуповуючи певну книгу, визначав кількість примірників, орієнтуючись на кількість бібліотек. Якщо ж на всіх не вистачало, то намагалися забезпечити хоча б ті населені пункти, де була середня школа. А потім там уже діяли міжбібліотечні абонементи, де книга передавалася з місця на місце по всьому району. Зараз, за умови такого низького фінансування, добре, якщо одна книга потрапить хоча б у районну бібліотеку. А в село... Коли вона там уже буде? Ніколи.

Бібліотечна справа,

або Ситий голодного не зрозуміє...

Бібліотека – це не лише місце, де зберігається багато-багато книг. Це місце, яке об'єднує багатьох людей, що люблять читати, хочуть отримати нові знання. Про те, як живе найбільша бібліотека Чернігова – Чернігівська державна обласна універсальна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка, розповів її директор Петро Грищенко.

– За останній час кількість бажаючих читати наукову літературу збільшується чи зменшується?

– За мене все можуть сказати цифри. Загальна кількість наших відвідувачів – 32 тис. чоловік, в середньому щоденно у нас буває 911 відвідувачів. Читачам видається 720–750 тис. видань в рік. Думаю, що це високий показник.

Але нас хвилює, що збільшення відбувається не за рахунок тих категорій, які мали б бути. Завжди було так, що до нашої бібліотеки зверталися науковці, спеціалісти, фахівці-виробничники, люди з вищою освітою. На сьогодні так трапилося, що в місті відкрито багато нових вузів, але жоден з них не забезпечує літературою свій навчальний процес. Я не рахую старих навчальних закладів, таких як педуніверситет і технологічний університет. Це вузи, які були в Чернігові здавна, у яких є великі бібліотеки, вони забезпечують навчальний процес. Всі нові заклади освіти зовсім не думають про власні бібліотеки, тому всі їхні студенти стали нашими користувачами. Я веду до того, що коли років 30 тому назад серед наших відвідувачів було лише 30% молоді і студентства, то сьогодні цей відсоток досяг 50.

– Скільки у бібліотеці працює людей?

– Ми маємо 75 творчих працівників (бібліотечний персонал), а загальний контингент (разом з адміністративним персоналом) складає 96 штатних одиниць. Останнім часом він не змінився. Єдине – зменшилась кількість бібліотечних працівників, і в штаті бібліотеки з'явилися працівники, які обслуговують комп'ютерну техніку. У нас створено новий відділ комп'ютерного забезпечення, де на сьогодні працює шість осіб.

– Яка середня заробітна платня?

– Це надзвичайно болюче питання. Відомо, що держава весь час піднімає мінімальний рівень заробітної платні. І от знову чергове підвищення до 205 грн, а на сьогодні в штаті бібліотеки дуже мало залишилося людей, які отримують більше. Тобто зараз у бібліотекаря середня заробітна платня складає 205 грн – та сама майбутня мінімальна. Трохи більшу зарплатню мають завідуючі відділами та провідні спеціалісти. Відповідно, зникає зацікавленість у роботі. На сьогодні людина, що здобула вищу спеціалізовану освіту та має величезний стаж роботи, отримує стільки ж, як прибиральниця, гардеробниця чи двірник. Це дуже неприємно і створює напругу в колективі. Не секрет, що технічний працівник працює не так, як бібліотечний працівник. Останній, з моєї точки зору, – це енциклопедист, який має знати дуже багато у різних галузях знань, має вільно орієнтуватися в літературі і багато чого іншого. А зарплати за його кваліфіковану роботу немає. І це не перший раз. Протягом останніх 5 років безкінечно підвищується мінімальна зарплатня, у той же час не передбачається відповідний процент нарахувань для творчих працівників. Бюджет 2004 року, який нещодавно затверджено, в черговий раз призупинив дію Закону про бібліотеки і бібліотечну справу, де є пункт про те, що має бути надбавка за стаж бібліотечної роботи. Адже зараз людина, яка тільки-що прийшла, має таку ж зарплатню, як і та, що працює вже дуже давно.

– Для порівняння: яка зарплатня була у бібліотечного працівника в Радянському Союзі?

– Наприклад, я починав свою роботу в 1970 році, працював після закінчення інституту в міській бібліотеці і мав 72,50 крб, а прибиральниця, наскільки я пам'ятаю, десь 35 крб. Дійсно, маленькі гроші, і тоді були, але ж, розумієте, це зовсім інші були гроші. Кожні п'ять років за цією спеціалізацією до ставки додавали 5 крб, був стимул для того, щоб працювати довго на одній посаді.

– За такої низької зарплатні важко утримати персонал, який напевно шукає роботу за більші гроші...

– Мене дуже хвилює цей негативний фактор. Наприклад, до нашої бібліотеки за останні 8 років не прийшов жоден випускник вузу. Тобто авторитет професії бібліотекаря упав настільки, що навіть люди, які навчаються у вузах культури за бібліотечною спеціалізацією, на роботу до бібліотек не йдуть. Вони знаходять собі будь-яке місце будь-де, але не в нас. Можливо, це пов'язано не лише з низькою зарплатнею, але і з тим, що в Україні є лише 4 вузи, які готують бібліотечних працівників. Чернігів за своєю територією відноситься до київського регіону. Всім відомий Михайло Поплавський переорієнтував свій вуз на модні і прибуткові професії в галузі культури, але бібліотечний факультет, як мені здається, потихеньку помирає. Там все менше і менше випускають спеціалістів з бібліотечної справи. Я минулого року спеціально їздив у Київ з тим, щоб попросити на роботу випускників, але мені сказали, що вуз закінчує приблизно 25–27 молодих випускників. Звісно, що всі вони залишилися у Києві.

– І зрозуміло, що в бібліотеки вони не пішли працювати...

– У всякому випадку, в Чернігові з них ніхто не почав кар'єру бібліотекаря. І, якщо ми й надалі будемо іти таким шляхом, то ситуація буде ставати все критичнішою. Колектив старішає, на сьогоднішній день середній вік працівників нашої бібліотеки складає 43 роки. Три роки тому ми розпочали комп'ютеризацію, на сьогодні ми маємо 19 комп'ютерів, створюємо ряд електронних баз даних, тобто потрібні молоді люди, які не бояться техніки, які її знають, які могли б зробити це якісно. З тим персоналом, який ми маємо сьогодні, це дуже важко зробити. В колективі 16 працівників, які досягли пенсійного віку і залишаються працювати не тому, що хочуть працювати, а тому, що просто на ту пенсію, яку вони заробили за все життя, не виживуть. Якщо вони підуть, то знайти на їхнє місце когось буде дуже важко, більше того, боюсь, що неможливо. У зв'язку з цим минулого року було прийнято рішення про те, що ми візьмемо випускників ніжинського училища культури. Ми взяли двох дівчат, і в цьому році плануємо взяти ще одну. Ми підтримуємо тісний зв'язок з директором училища, який пропонує нам тих, хто краще навчається і в кого лежить душа до бібліотеки. Потім плануємо навчати їх вищої освіти заочно. Іншого виходу у нас немає. Звичайно, є можливість брати на роботу не фахівців з бібліотечної справи, а педагогів, яких в Чернігові дуже багато, але започаткувавши таку практику, ми отримали результат – вчителі в нас надовго не затримуються. Вони до нас приходять, працюють, тим часом підшукують собі іншу роботу і йдуть, адже бібліотекар і вчитель – це зовсім різні професії.

Втім, впадати у відчай не можна, адже бібліотека працює, і я не думаю, що є в нашій області заклад культури, який би мав більше відвідування. Отже, ми дуже потрібні людям. Але держава звикла до того, що бібліотекарі в основному працюють на ентузіазмі.

– Але ж їсти теж щось потрібно.

– Ви знаєте, гроші на сьогодні відміряються дуже по-різному. Хто звик жити скромно, той може жити скромно. Багато грошей, мало грошей – це лінія умовна. В залежності від того, скільки маєш, стільки треба витрачати.

– Які платні послуги надає бібліотека? На що вони витрачаються?

– Платними послугами ми в середньому за рік заробляємо 60 000 грн. Тут же складається кошторис на ці гроші, і вони витрачаються на чотири основні напрямки. Так, в останній рік на заохочення колективу (премії, грошова допомога) було виділено близько 20% від загального фонду, на комплектування – 30%, на комп'ютеризацію – 20%, а залишок йде на всі інші проблеми, пов'язані з технічними потребами.

Ми надаємо лише ті платні послуги, які визначені переліком, затвердженим Кабінетом міністрів України. Всі вони однакові в усіх бібліотеках. І нічний абонемент, і видача книг на вихідний день, і платне користування періодичними виданнями, і т. ін. Все це робиться за символічну плату, наприклад, взяти книжку з читального залу на добу – 50 коп. Також є інформаційні послуги, наприклад, деякі підприємства платять нам гроші за підбір інформації за їхніми темами. Здаємо зали для проведення якихось заходів в оренду комерційним фірмам.

Хочеться сказати про наші ноу-хау. Так, на абонементі створено два об'єднання читачів – любителів жіночого любовного роману та любителів детективів. Вони вже накопичили більш 4000 томів такої літератури. Там умови такі: якщо ви прочитали любовний роман чи детектив і він вам вдома не потрібен, то можете його принести в бібліотеку і залишити. Це вам дає право прочитати 20 книжок цієї серії. Хоча ці книги не входять до фонду бібліотеки і не реєструються як бібліотечні книги, більше того, ми не заробляємо на них грошей, але вони заохочують нових читачів до бібліотеки.

Напевно, що ви знаєте про плату за запис на перереєстрацію кожного року в бібліотечному реєстрі. Запис у нас коштує 3 грн, а перереєстрація – 2 грн. Ця ціна стандартна з 1989 року, тобто вже 14 років вона не підвищувалася. І навіть тут, якщо аналізувати, виходить дуже багато категорій читачів, які користуються пільгами. От у нас є 32 тисячі записаних, але від цієї послуги ми маємо лише 14 тисяч грн, тому що пенсіонери платять половину, багато категорій звільнені від оплати взагалі.

– Де знайшла бібліотека кошти на комп'ютеризацію?

– Ми брали участь у низці конкурсів на одержання грантів і стали переможцями кількох з них, зокрема, з фонду Відродження отримали близько 20 тис. доларів, а коли стали одними з переможців конкурсу посольства США в Україні по інтернет-публічних бібліотеках, – отримали 22 тис. доларів. З першого гранту ми створили локальну мережу в бібліотеці, з другого – купили ще 6 комп'ютерів і створили інтернет-центр (5 робочих місць і сервер).

– Як ви думаєте, чому зараз таке мале і досить нестабільне фінансування бібліотечної справи?

– Наша бібліотека фінансується з обласного бюджету, а Чернігівщина – область дотаційна, і знайти кошти для бібліотек досить важко. Прибутків великих область не має, в основному працює лише сільське господарство. Великі промислові підприємства не так давно були в дуже важкому стані, але зараз поступово це все відроджується. Маємо надію, що скоро від відновлених підприємств і заводів будуть певні відрахування, які дадуть нам змогу більше купувати літератури. З моєї точки зору, найгірші часи позаду.

– Які книги повинні приходити у вашу бібліотеку як обов'язковий примірник?

– У травні 2002 року була видана постанова Кабміну про обов'язкове надсилання одного примірника кожної виданої книжки від видавництв області для таких бібліотек як наша. Нас дуже турбує, що на території Чернігівської області діє кілька видавничих центрів (зокрема, в Ніжині велике видавництво "Аспект"), які не надсилають нам обов'язковий примірник виданих книг. Такі підприємства, як, наприклад, "Деснянська правда", які тут працюють давно, надсилають вчасно і газети, і видання. А от деякі – ну ніяк не хочуть цього робити.

– А законодавством якось визначено відповідальність?

– Немає ніяких санкцій в законі до цих видавців. Я так розумію, що вони не усвідомлюють, що потрапляння книги до фондів обласної бібліотеки дає їй змогу зберегтися на багато років вперед. Нею будуть користуватися люди через багато-багато років. Наприклад, "Деснянська правда" у нас зберігається з 1943 року. Інші видання зберігаються з 50–60-х років. І, якби під час війни в наше приміщення не вцілила бомба і приміщення бібліотеки не згоріло, у нас би залишилась вся дореволюційна література. А так залишилось тільки те, що знесли люди або потрапило з інших бібліотек. А зараз ніхто не думає про наступні покоління, особливо такі видавці. Я знаю, що в усіх поважаючих і себе і читачів видавництвах одразу відбирається певна кількість примірників, які надсилаються до "Книжкової палати України", до великих бібліотек, які визначені в затвердженому переліку. Це просто робиться, є закон, але...

– Наскільки мені відомо, у вас в бібліотеці діє власний видавничий центр. Розкажіть про нього.

–Так, три роки назад у мене виникла ідея робити свої книжки, невеликі, ті книжки, які за тематикою можна назвати краєзнавчими. Ми перевидаємо старі видання, які збереглися в малій кількості, і видаємо нову краєзнавчу літературу. Наклади невеликі, спочатку 100 примірників, потім ще 300. За умови попиту постійно додруковуємо наклад. І от, завдяки нашому видавничому центру, такі книжечки стали доступними для всіх.

Ось вийшли на контакт з чернігівським відділенням НСПУ і почали видавати серію "Портрети земляків" – про тих людей, які є гордістю Чернігівщини. Також вийшли на контакт з керівництвом Чернігівського району і випустили три книжечки про історію населених пунктів. З працівниками педуніверситету почали робити серію "Історики-краєзнавці Чернігівщини". Деякими виданнями зацікавилися в обласному управлінні у справах преси та інформації і запропонували надрукувати їх у видавництві "Чернігівські обереги". Там, звичайно, є можливість видати більший наклад і дати якісніший друк.

Загалом ми надрукували близько 50 книжок за ці останні три роки, тобто з початку роботи видавничого центру.

– А яка у вас технічна база для виготовлення цих книжечок? І де бібліотека знайшла кошти на неї?

– Свого часу до мене в кабінет зайшов чоловік, який представився українцем за походженням, а зараз жителем Канади. Коли ми обмінялися з ним думками про сучасну Україну, про сучасний стан бібліотеки тощо, він запитав, що б ми хотіли бачити в себе, але не маємо можливості мати. Я сказав, що нам дуже не вистачає множильної техніки. Я про цю розмову забув, а років через півтора приходить з митниці повідомлення про те, що на нашу адресу прийшов ризограф. От з того часу, користуючись тим, що ми маємо ризограф, робимо цю роботу. А взагалі ризограф коштує щонайменше 16 тис. грн., бюджет області не може виділити таких грошей, а з наших власних прибутків, які складають лише 60 тис. у рік, назбирати таку суму було б дуже важко. Тому, дякуючи такому випадку, ми можемо з гордістю говорити про власний видавничий центр, і мені б дуже хотілося, щоб ми цю роботу продовжували.

– Як поширюються книжечки?

– Бібліотека – це не просто заклад, який має певну кількість читачів. Методично ми забезпечуємо роботу всіх 25 районних бібліотечних систем. Ми часто буваємо в районах, їздимо на семінари. Так само ми пробуємо цим видавничим центром сприяти централізованим системам у накопиченні краєзнавчого матеріалу. Тому частину тиражу ми безкоштовно передаємо районним бібліотекам, а частину – продаємо в себе всім бажаючим. Ціна символічна, вона виходить від собівартості книжки. Наше завдання – не заробити на книжці, а просто повернути ті витрати, які ми понесли, видаючи її. Всі ці видання представлені у двох відділах: на абонементі, де найбільша кількість користувачів (більше 10 тисяч), і у відділі краєзнавчої літератури.

Я не скажу, що книжки зникають з полиць вмить, але все продається досить добре.

Доповнила розповідь директора про бібліотеку конкретними цифрами завідувачка відділу комплектування Галина Кравчук, яка працює там вже 25 років.

– Скільки книг налічує фонд вашої бібліотеки?

– Зараз наш фонд складає близько 821 тис. примірників творів друку. Загалом він був сформований до вимог минулих років і не повністю відповідає вимогам сучасності. Оновлення фонду за останні 10 років коливається від 0,4 до 0,9 відсотків до загального при нормі 10%.

Але невтішна ситуація не тільки в нас. В першу чергу давайте подивимось на видавництва, адже саме їхню продукцію ми маємо в свої фондах. А статистичні дані видавничої діяльності свідчать, що тиражі за численністю зараз знаходяться на рівні 1940 року, більше того, через непогодженість між видавництвами часто виникає перекіс у виданнях (одних дуже багато, бо видання дублюються, інших немає взагалі). І навіть про те, що виходить, ми маємо скупу інформацію, яку доводиться діставати з усіх можливих джерел.

– Скільки коштів виділяється на комплектування бібліотеки? І скільки назв друкованої продукції ви маєте змогу придбати на них?

– Ось на передплатну кампанію нам у нинішньому році було виділено 96 600 грн, а ми вже використали 103 тис. – додали з платних послуг. І це лише на передплату періодичних видань. Але періодику ми досить вичерпно передплачуємо, на 2004 рік на перше півріччя ми передплатили на 814 назв, з яких 270 – російські.

У 1990 році ми отримували 25 тисяч надходжень за рік (періодика займала не дуже великий відсоток), зараз – 10 тисяч разом з періодикою. В 1988 році ми отримували 387 тисяч примірників. Але треба враховувати і те, що кількість назв виданих книг зараз набагато зросла, порівняно з радянськими часами.

– Вас не задовольняє зруйнування тієї системи книгопостачання, яка діяла колись?

– Після зруйнування систематизованого книгопостачання наша обласна наукова бібліотека стала його жертвою. Адже наукова бібліотека вимагає системи, ми повинні отримувати все, а зараз ми маємо неприпустиму хаотичність. Тому виникають прогалини.

– Скільки примірників однієї назви видання закуповується зараз і закуповувалось колись?

– Якщо раніше ми стабільно брали кожної назви по 3–5 примірників, то зараз – стараємося купити хоча б один примірник однієї назви задля раціонального використання бюджету. Раніше брали на читальний зал, у відділ зберігання, на абонемент (не один, а два і більше), в галузеві відділи (читальні зали). На жаль, зараз один примірник часто так зачитують, що він навіть не підлягає реставрації.

– Чернігівщина – область з довгою історією. Є у вас старі видання?

– У нас дореволюційний фонд складає 5516 примірників, це книги XI – XIX століть видання. Всі вони зберігаються у відділі рідкісного фонду під сигналізацією. Він і зараз поповнюється, бо іноді унікальні книги нам дарують наші читачі. Інколи навіть дивуєшся, наскільки багато ще є людей, які не втратили здатності робити гарні справи. І це прекрасно.

Записала Леся Костів
Чернігів – Київ

 
© агенство "Стандарт"