журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ДИСКУРС

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ЛІТПРОЦЕСІЯ

ЩО ЧИТАЄМО?

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №11, 2003

ЛІТПРОЦЕСІЯ

"Світ сили" і Поль Констан

Нещодавно Київ, Львів, Харків та Одесу з лекцією "Двадцять років роману: життєвий шлях письменниці" відвідала відома французька письменниця, лавреат Ґонкурівської премії Поль Констан.

Проблеми статі у світовому письменстві вже традиційно вважаються одними з найдратівливіших, бо – найменш переконливих. Адже переконувати в очевидному – не найкраща місія навіть для літератури: на певному етапі "розвою" закономірно мусиш відчути дискомфорт. Так стається і з фемінізмом, цим "питомо жіночим способом пояснити всім іншим жінкам на власному прикладі, якою не має бути жінка".

Убрані в лапки слова не належать Поль Констан, але виформулювані під її стійким і ваговитим враженням. Знана французька письменниця, яка за сприяння Французького культурного центру гостювала нещодавно в Україні з нагоди виходу в світ у видавництві "Факт" українського перекладу її роману "Відвертість за відвертість", займалася в нас доволі таки благородною справою: вона доволі жорстко, але справедливо критикувала фемінізм із позицій… того ж таки фемінізму. Ефектність (хоча не конче ефективність) такої критики виявилася вражаючою насамперед тому, що авторка базувалася здебільшого на модному нині дискурсі "життя як тексту", причому насамперед як життя, так і тексту власного.

У літературу Поль Констан прийшла пізно – у 36 років, але перший же її роман "Уреґано" (1980) був удостоєний премії Валері Ларбо. Відтоді написано 7 романів і 1 есей. Основні її теми – виховання дівчат і становище жінки в суспільстві, але лідером феміністського руху письменниця себе не позиціонує, ба навіть нерідко сама зазнає жорстокої критики від затятих феміністок, адже вважає, що "чоловік – істота для жінки однозначно бажана, просто зовсім інакша". "Щодо мене, то я ось уже 30 років одружена з одним чоловіком, – розповідає Поль Констан. – І мені здається, що я роблю його життя цікавішим. У мене є син і дочка. Саме завдяки синові я стала краще розуміти тендітну чоловічу сутність...". Вона визнає, що нині власне жіночого питання як такого не існує. Радше, є чоловіче, і покликання жінки сьогодні – допомогти чоловікам підняти їхній імідж. У її романі "Відвертість за відвертість" (1998), удостоєному найпрестижнішої для французьких авторів Ґонкурівської премії, процвітаючі жінки, яким уже біля п'ятдесяти, все ще мріють про Свого Принца. І "чоловікам, – говорить Поль Констан, – з далеко не ідеальною, але цілком конкретною фігурою дуже важко підігнати себе під костюм, зшитий кимось на якогось абстрактного Принца..." У цьому ж романі вона печально зауважує, що фемінізм не є панацеєю від усіх лих. Він вибив чоловіка зі звичної колії, виробленої багатьма століттями, але не став універсальними ліками від жіночої самотності.

Місце дії роману "Відвертість за відвертість" – стандартне середньоамериканське містечко Мідлвей (штат Канзас), у якому проходить черговий семінар із фемінізму. Головні героїні – учасниці цього семінару Аврора, Бабетта, Ґлорія і Лола, які давно переступили рубіж першої молодости, але не перестають повертатися до неї у своїх думках, та й у творчості (Аврора Амер – французька письменниця, а Ґлорію Паттер, яка нібито займається перекладом її роману на англійську, насправді переймають амбіції написати власну книгу). Сам семінар залишається за кадром – та й що може бути художньо цікавого на феміністичному семінарі?, – а всі події розгортаються в будинку Ґлорії, декана факультету іноземних мов місцевого університету, афроамериканки, у якої гостюють інші дами. Цікаво, що іменами в романі Поль Констан наділяє майже винятково жінок (прикметне тут і те, що Аврора – не справжнє ім'я, а письменницький псевдонім); чоловіки ж якщо й з'являються в якості периферійних діючих осіб (героїні іноді про них згадують), то здебільшого під знеособленими ярликами – Механік, Холостяк, Льотчик, Француз, Доктор... Це, до речі, вельми посутня критика феміністичної однобічности, неприродности, штучности.

Одначе разом із цим Поль Констан констатує й інше. "Коли чоловік пише про чоловіків, він пише про людство в цілому; коли жінка пише про жінок, вона створює жіночу літературу, – нарікає письменниця. – Від письменника-чоловіка ніколи не вимагають, щоб він визначав свою творчість, виходячи зі своєї статевої приналежности, ніхто не намагається знайти в його чоловічому єстві корені його прагнення до дії. А в жінки це завжди запитують, причому запитують дуже наполегливо, начебто б у сліпучому пориві творчости жінка затьмарює письменника, начебто над її творчістю безповоротно тяжіє її всюдисуща жіночність, підкреслюючи тим самим її статеву суть, або ж, навпаки, вона, ця творчість, відкидає жіночність, що так само символічно". У своїй лекції, прочитаній у Французькому культурному центрі в Києві, авторка зізналася, що протягом двадцяти років вона повинна була доводити, що, не заперечуючи того, що вона жінка, яка пише, вона насамперед – письменник; що протягом двадцяти років жодна її зустріч із критиками або читачами не обходилася тією чи іншою мірою без натяків на те, що вона насамперед жінка. Жодна зустріч не обходилася без сакраментального питання: чи існує жіноча творчість? Питання, яке відразу розділяє суспільство на два непримиренних табори: на тих, хто стверджує, що існує специфічна жіноча творчість, і тих, хто заперечує це.

"Бути жінкою, яка пише, – це позитивне чи неґативне явище? Бути жінкою – це негативно чи позитивно? – риторично запитує Поль Констан. – Щодо мене, то я радикально відокремлюю питання "що таке жінка, яка пише?" від питання "чи існує жіноча література?" Найкраще розглянути це питання у світлі історичної перспективи. І ми побачимо, що якщо й існує жіноча література, це аж ніяк не тому, що вона має які-небудь статеві особливості, оскільки створена жінкою, але, навпаки, тому, що вона часто відкидає будь-які ознаки жіночого начала і надсадно й дуже повільно намагається опанувати власне чоловічі навички вираження у своїй творчості". На думку Поль Констан, "романтики плоті" здатні виявити свою жіночу незалежність лише на чоловічій території. Вони відвернулися від справжньої літератури, від усіх прийомів, які вони вважають застарілими, і захопили поприще порнографії. "Ну то що? Чого вони домоглися? Як їх називають? – не менш риторично запитує письменниця, аби тут же відповісти: – Жінками, які пишуть! Порнографія може тепер здивувати лише тим, що її описують жінки. Ці автори знову підтверджують, після Луїзи Лабе, Жорж Санд чи Колет, що жіночий літературний простір, безсумнівно, відкинуто до границь інтимного, у провокацію сексу". І з цим важко не погодитися.

…Багатим джерелом натхнення для Поль Констан (перші романи "Уреґано", "Бальта", "Вайт спірит", "Дочка гобернатора") було її дитинство в Африці та Ґвіані. Власне кажучи, дитинство є для неї улюбленою темою творчости. Дівчинка, залякана своїм "гобернатором" батьком (лікар на каторзі у Французькій Ґвіані), що виховується матір'ю, а потім вчиться в релігійному пансіоні, прив'язується до дідуся з бабусею, особливо до бабусі, про яку напише потім у романі "Приватна власність". Зрештою, вона "знову пристосовується до життя", вчиться, вступає в університет, чимало мандрує світом. Нині Поль Констан викладає в університеті міста Екс-ан-Прованс, є фахівцем з літератури XVIII століття й історії жіночої освіти. У 1998 році вона змінює тональність своїх творів і описує середовище, яке добре знає – університетський фемінізм, створюючи в романі "Відвертість за відвертість" жорстку й дещо безнадійну комедію, в якій "зіштовхує лобами" цілі покоління. "На противагу тому, що говорила Сімона де Бувуар, друга стать – це світ сили, влади й очищення", – вважає письменниця.

Власне, про що б не говорила у своїх творах Поль Констан, головним у її "творчому арсеналі" бачиться саме неупереджена відвертість, якої вона не без підстав ненав'язливо "вимагає" й від нас, своїх читачів. Власне, задає саме таку тональність, користаючись "зброєю, котра обеззброює" – а це і є однією з ключових ознак літератури як такої, без її абсурдного поділу на "чоловічу" й "жіночу". Бо й справді – підстави для подібного поділу має хіба порнографія, вона ж попса. А з літературою не поквитаєшся, з нею можна хіба порозумітися – так само, як між чоловіком і жінкою. Зазвичай це не так просто, як здається, але ж хіба суть у простоті?

Катерина ІВАХ

 
© агенство "Стандарт"