журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ДИСКУРС

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ЛІТПРОЦЕСІЯ

ЩО ЧИТАЄМО?

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №11, 2003

ЛІТПРОЦЕСІЯ

Кров кажана та люлька-борулька

або Деякі думки з приводу українського містичного роману

Василь Шкляр. Кров кажана.– "Кальварія", 2003

Отже, новий роман Василя Шкляра. Беручи до рук книгу із інтригуючою назвою, із незмінним Ієронімом Босхом на обкладинці (чому, ну чому саме багатостраждальний пан Ієронім – незмінний атрибут оформлення українських книг у жанрі хорор??), читач очікує того самого драйву, яким свого часу полонив "Ключ".

І що ж ми маємо?

"Того дня я принесла із лісу гада, а вночі загинув мій чоловік. Усе на світі має свої прикмети й передвісники". Так починається роман.

Саме на "прикметах й предвісниках" побудований весь роман. Вчитавшись у текст, помітно, що кожний наступний поворот сюжету має свого "передвісника" у попередньому.

Отже. Головна героїня Анастасія – від імені якої й ведеться розповідь – вогненноволоса красуня, дружина Нестора, бізнесмена-власника фірми з виготовлення надмогильних пам'ятників. Колись вона дала обітницю "не любити одним-єдиного чоловіка", і власне цей штрих і є тим фактором, який рухає сюжетну канву.

Під час рибалки зникає чоловік-бізнесмен, причому зникнення відбувається на очах коханої дружини. Така зав'язка роману.

На сцені з'являється дільничний міліціонер Притула, такий собі класичний "пришелепкуватий слідчий", який і починає розслідування, попихкуючи люлькою (запам'ятайте цю "прикмету", ми до неї ще повернемося!).

Містичну лінію роману уособлюють отець Серафим – священник-екзорцист і водночас демон-спокусник головної героїні (по ходу роману виясняється, що він ще й повелитель місцевого відьомського ковену*) та карлик Іванько, який чи то є представником потойбічних сил насправді, чи то придурюється.

Анастасія, не довіряючи місцевим слідчим, починає власне розслідування з допомогою колишнього коханця, – у минулому кілера, а нині нардепа і президента дитячого благодійного фонду. Деякі факти вказують на те, що її чоловік – живий, а інші – що Нестор, за усіма законами готичного роману, поповнив армію упирів і тепер намагається дістатися до дружини, аби покарати її за невірність.

Врешті-решт Анастасія потрапляє до психіатричного санаторію, де колоритний "таточко Фройд" переконує її, що усі її страхи, відчуття і події – це вигадки стомленого мозку, а "слідчий з люлькою" тим часом завершує розслідування і розповідає героїні, "як це було".

Скринька відкрилася просто, і всьому є раціональне пояснення. Але "усе має свої прикмети…" І – як завжди у Шкляревих творах – залишаються малесенькі дрібнички, ледь вловимі деталі, які натякають, що не все так просто…

Героїня таки знаходить у одудячому гнізді "кирик, камінь зради, якого можна прикласти до голови тому, хто спить, і випитати всі таємниці". Щоправда, їй не вдається ним скористатися, щоб перевірити, наскільки це правда, але ж камінь – ось він, і можливо, він ще знадобиться колись…

Той-таки слідчий розповідає Анастасії про дивного хлопчика, якого виявили у домі священика під час арешту останнього, – ця дитина цілком може бути сином Насті – цариці шабаша і отця Серафима – повелителя потойбічних сил.

І врешті-решт, сам Притула на очах Насті випаровується, розчиняється в димові його ж-таки люльки-борульки. Хто він, цей недолугий слідчий? Виникає запитання, на яке вже немає відповіді…

І нарешті епілог, який узагалі перевертає весь роман з ніг на голову. Втім, як і належиться в "добре зробленому" містичному романі з елементами фантастики.

Крім містичного флеру, у Шкляревих романах звертають на себе увагу еротичні сцени. Еротика в сучасній "романічній" літературі – це узагалі щось особливе. Не буду торкатися "специфічної" літератури чи так званих "жіночих" романів, це тема окремої статті. У фантастичній та містичній літературі любовні, а зокрема еротичні, епізоди – це власне, лише епізоди, які можуть бути, а можуть і не бути, і вони не впливають на сюжет. Але не у цьому випадку. Еротика від Василя Шкляра – це важливий елемент структури роману, без якого розсиплеться увесь сюжет. Звичайно, стосунки його героїв далекі від чистої романтики, і еротика не зовсім витончена… Але треба віддати належне пану Василю, він уміє "не передати куті меду".

Звичайно, добре написаний роман – це завжди радість для заповзятого читача. Але не можу не звернути увагу ще на один фактор, як на мене, дуже важливий. Роман "Ключ" став подією українського літературного процесу, у ньому Василь Шкляр зумів продемонструвати новий підхід до романічного жанру загалом. І це було – сильно. У "Крові кажана" він користується тими ж прийомами. І це відчувається. Можливо, це просто прийом. Можливо, випадок. А можливо… "Усе на світі має свої прикмети й передвісники".

*Ковен – місцевий "реєстр" відьомських сил.

Громовиця Бердник

 
© агенство "Стандарт"