журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ДИСКУРС

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ЛІТПРОЦЕСІЯ

ЩО ЧИТАЄМО?

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №11, 2003

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

Нумо до голови по розум

У нашому ще красному, але дедалі частіше неписьменстві, а читанні для обрано-перебраних гуртів менш і більш обдарованих майстрів писання, їхніх родичів і найбільш витривалих друзів (тут конозить пересапнути, хоча й те правда, що простіше за одним заходом тоте все й не назвеш) перекладарство посідає чи не перше місце. І не тільки тому, що про Поттера сьогодні якось незручно й не читати. Просто ріжні фонди дарують нам сьогодні величезну силу грантів, а доброзичлива діяспора передає чимало датків, аби ми ще щось потрібне для людей видавали, а ті щось путяще читали. І у вигляді дитячої літератури, і довідкової, і підручників, і художньої.
Виходить на люди того всього подостатком, а тому не гріх звернути увагу на цехові, як колись казали, проблеми. Але я стану на мову не про ріжні мудрації перекладного книговидання, а про недолю сучасного перекладача.

Надібки

Це те, з чим сарака-перекладач має працювати: довідники та словники. Під довідниками я маю на увазі, скажімо, не золоті волюми про задрипану якусь еліту чи про золотих дітей тієї еліти, а, як і належить нації з її проводирями, котрі базікають про християнство і дають роботу друзям-будівельникам, кількатомові праці про Біблію, про літературу, енциклопедії... Але якщо вони будуть видаватися такими темпами, як енциклопедія нової України або етимологічний словник, то в нагоді стануть вже не нам, а нашим правнукам. Однак тоді вже буде інша історія, і те, що сьогодні в тій енциклопедії слина на язик принесла, вже, дасть Біг, буде неактуально.

Не кращі справи й зі словниками. Мені на довгій ниві випало знати корифеїв (одних краще, інших гірше) мистецтва перекладу – Рильського, Бориса Тена, Кочура, Стешенко, Паламарчука, Лукаша... Низку їхніх учнів, починаючи з Перепаді. І ніхто й ніколи не користувався тими російсько-російськими словниками, як їх називали (ну, хіба що для обґрунтування якоїсь тези або на згадку, як воно не мусить бути). Але саме ті словники та пізніший багатотомовий радянський СУМ офіціозні та приофіціозені мовознавці в причепуреному вигляді пропонують нині перекладачам до послуг. Ви ж бо тільки подивіться: стільки вже років благословенної нашої незалежності, стільки всякої всячини спромоглися видати, а до криничовини нашої питомої лексики руки якось не дійшли. Не перевидано передусім словник Кримського, нема колишніх академічних знадоб до галузевих словників, цілої низки харківських і київських лексикографічних праць, котрі берегли рідну культуру й відходили від партійних більшовицьких постанов, скерованих на вбивство української духовності.

Зі світом електроніки ці словникарі досі не знайшли спільної мови, бо той миршавий диск, що з'явився в світ з кількома смішними помилками в височайшому благословенні, придатний тільки для прес-конференції або одержання нашвидкуруч якихось винагород. Візьміть також цікавий приклад. Стереотипно перевидають словник Грінченка за "Київською старовиною", але жодного разу не перевидали того ж Грінченка за редакцією Ніковського. Бояться й досі того класика і вчителя класиків, як колишнє кадебе ладану. Я вже не кажу про словникові видання, що виходили по той бік Збруча. Деякі моторні юні цензори можуть з посмішкою сказати, що то неактуальна давнина, але ж перекладач перекладає не тільки з парламентської мови на українську. Він торкається й класики...

Ой, тексти, тексти,

лихо з вами

За тих донедавніх часів, коли в літературних видавництвах працювали редактори-філологи, котрі знали п'ять-десять мов та мали десятки власних виданих книжок, люди розуміли, що таке оригінал і який він повинен мати вигляд. Тямили, що є текстологія того оригіналу. Усвідомлювали, що є історія перекладу й мови, є стилістика, пов'язана з тим чи іншим часом. Чудово усвідомлювали закони теорії перекладу.

Звичайно, і за давнини траплялися казуси, що їх найбільше, либонь, було в багатотомнику Шекспіра. Там і в передмові викликані часом компроміси, і в примітках помилки, і в перекладах багато всякої дурні, і навіть є один твір, котрий Шекспіру не належить. Його переклав Павличко. І тому український Шекспір став-таки найбільшим у світі...

Але ж то кумедні винятки. А ви візьміть шедеври Рильського, Бажана, Лукаша, Тешенко, Кочура, Бориса Тена, Паламарчука, когорти львів'ян. Та, зрештою, незаслужено замовчувані досягнення Тичини, Павличка.

Чогось подібного за останні років п'ятнадцять – я маю на оці нові імена з їхніми індивідуальними драйвами – так і не з'явилося.

Більше того, часто-густо в нинішніх виданнях і перевиданнях класики ніхто з тих, хто реально або вже віртуально, бере участь у публікації, ніякого стосунку до даної мови або проблематики не має.

Господи, а що ж діється з філологічним і редакційним осмисленням роботи! Рассела, наприклад, видають і перевидають за скороченим конспектом часів Другої світової війни, а не за двома волюмами, що вийшли через кілька десятків років по тому. Те саме й з історією Візантії, до котрої не потрапила ціла епоха через невігластво видавців і тлумачів.

А переклади священних книг видаються за редакцією журналіста-мистецтвознавця, котрий давніх мов ніколи й уві сні не торкався. Ви можете перегорнути догори дригом всю ще живу національну наукову книгозбірню й не знайдете там однієї публікації цього редактора на біблійну тему. То й що? На все Божа воля.

Часовий фактор

Коли згадані редактори працювали у видавництвах і укладали з вами угоду на переклад, то в документі фіксувалися терміни, котрі враховували складність твору, обсяг твору, класність перекладача тощо. Пересічно на переклад прозового художнього твору давали час із розрахунку 2-3 сторінки машинопису на день з урахуванням пробілів і неповних рядків. Себто це не 3600-5400 знаків за нинішніми вимірами, а практично 2000-3000. Якщо книжка перевищувала за обсягом 10 авторських аркушів, ви мали ще додатково принаймні місяць. Але класиків це не стосувалося, вони працювали за окремим узгодженим творчим графіком. Були часи, коли люди розуміли, що таке творчість. Ходіння по кімнаті. Пошуки по книгозбірнях. Консультації у вузьких фахівців. Наприклад у Андрія Білецького.

Нині ж, коли більшість іноземних творів перекладається з російської, як і до початку п'ятдесятих років минулого сторіччя (на переклад більшості некласичних творів з оригіналу існувала умовна заборона), бо перекладачі щонайбільше потрібну мову знають зі словником, вам запропонують зі святенною ухмілкою перекласти на вчора з розрахунку 10000-15000 знаків без пробілів за мізерну оплату, що становить приблизно одну соту оплати в розвинених країнах.

Раніше до вашого поданого твору зазирав один-два рецензенти, редактор, завідувач редакцією й головний редактор (і цензор, принаймні один, але то вже інша парафія!). Відтак всі правки узгоджувалися з вами, і твір потрапляв до коректорів, які здебільшого працювали по двоє. Норма редагування становила третину або чверть аркуша на день (робочий, а не календарний, як тепер), а коректори мали прочитувати за день до аркуша. А нині? Вам тепло дивляться у вічі й кажуть, що вам довіряють... І тому... Але ви самі читаєте сьогодні перекладні книжки й знаєте, що з того витанцьовується.

Замість епілогу

У нас із вами з українською перекладною літературою два виходи. Один – найлегший. Він схожий на той вихід, що є й для письменства взагалі. Оте, що видається, здебільша спонсороване для вузького кола, залишиться для вузького кола і для історії літератури, а мова – для істориків мертвих або вимираючих мов.

Другий вихід. Доки не пізно, зібратися перекладачам з видавцями та спробувати якось дійти згоди щодо правил гри у світі, що "придуманий не нами".

Лесь Герасимчук

 
© агенство "Стандарт"