журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ДИСКУРС

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ЛІТПРОЦЕСІЯ

ЩО ЧИТАЄМО?

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №11, 2003

КНИГА I РИНОК

Житомир книжковий і поліграфічний

Особливості ведення книжкового бізнесу в обласному центрі

З Києва до Житомира можна дістатися лише за півтори години. Чесно кажучи, шлях з одного кінця столиці в інший часто забирає більше часу. В центрі Житомира усіх вітає зрозумілий і очікуваний Ленін, а також «Фокстрот», «Домотехніка» і, що вже втішає – найбільша книгарня міста. Отже, в обласних центрах України живе книгобізнес. Після більш ретельного дослідження виявляється, що не лише живе, але й розвивається, долаючи економічні негоди і байдужість держслужбовців.

Житомир – привітне українське місто. Шкода, що воно не так розрекламоване для туризму, як, наприклад, Львів чи Крим. Адже тут багато цікавих місць з давньою історією. Тут народилися письменник В. Короленко, поет і громадський діяч Олег Ольжич, відомий у літературному світі наш сучасник Валерій Шевчук. Тут жили і працювали Михайло Коцюбинський, Олександр Довженко, Василь Земляк, польський письменник Ю.-І. Крашевський, В. Косенко, І. Кочерга та інші.

У Житомирі зараз живе і працює 294 тисячі жителів, більшість з яких є потенційними читачами, а деякі – видавцями, редакторами або авторами.

Поліграфія і друк,

або конкуренція набирає обертів...

У Житомирі є декілька місць, де можна надрукувати книгу під замовлення. На цьому спеціалізуються як невеличкі поліграфічні фірми, що мають у своєму арсеналі кілька друкарських машин, так і видавництво "Полісся", яке свою поліграфічну базу започаткувало ще за радянських часів. Але найпотужнішим і найстаршим поліграфічним підприємством як Житомира, так і області на сьогоднішній день є ОП "Житомирська облдрукарня". 19 листопада 2003 року цьому закладу виповнилося 149 років. Приміщення першої губернської друкарні, діяльність якої розпочалася так давно, збереглося, але парк техніки, звичайно, за своє існування поновлювався відповідно до вимог часу.

За радянських часів друкарня орієнтувалася на видання бланкової та газетної продукції. Тоді тут працювали дві ротаційні бланкові машини високого друку. На підприємстві друкувалися всі газети області, у обласному центрі їх тоді виходило лише дві – "партійна" і "комсомольська". Зовсім небагато виготовлялося книжкової продукції, а також щоденники, амбарні книги, книги для запису, плакати для шкіл тощо.

Коли розпався СРСР, держзамовлення зникли, і, як наслідок, відбувся спад виробництва. Але одразу ж, на початку 90-х, друкарська робота пожвавилася, прилавки заповнилися детективами, довідниками тощо. Це продовжувалося недовго, з 1993 року почався спад, зумовлений як послабленням читацького інтересу, так і розвитком законодавства.

Житомирська облдрукарня перепрофілювалась на випуск продукції шкільного асортименту. Найбільшим клієнтом була фірма "Тетрада", на замовлення якої за сезон (травень-жовтень) випускалося близько 3 мільйонів зошитів на 96 аркушів, мільйон зошитів на 24 аркуші, 600-700 тисячь інших видів зошитів і 200-300 тисяч щоденників. Були й інші замовники на такого роду продукцію. Тоді друкарня навіть не займалася пошуком видавництв для отримання замовлень на друк книги, хоча і вони друкувалися, але у дуже малій кількості порівняно з іншим виробництвом. Причини були не стільки у маркетингу, скільки у відсутності спеціалізованої техніки для виготовлення палітурок, машин для одночасного друку зошитів і книг.

Кореспонденту "Книжкового огляду" вдалося зустрітися з директором Житомирської обласної друкарні Віктором Сіреньким і записати з ним коротке інтерв’ю.

– Що сьогодні друкує Житомирська облдрукарня?

– Я чудово розумів, що на продукції шкільного асортименту ми довго не втримаємося. Виготовляти зошити на старих офсетних машинах – це не так дешево, як могло би бути за умови наявності іншої техніки. В той же час почали з'являтися фірми, які від часу створення орієнтуються лише на виготовлення зошитів та іншої шкільної продукції. Вони поставили спеціалізовані лінії для її виробництва і, зрозуміло, що собівартість їх зошита буде дешевша, ніж нашого. Найбільший наш замовник, "Тетрада", перейшов на власне виготовлення продукції, але це сталося цілком прогнозовано.

Теоретично розуміючи це, з одного боку, і з іншого – усвідомлюючи, що книжка завжди була і буде об'єктом купівлі, ми вирішили змінити основний профіль на друк книжок. Почали з того, що поступово переоснастили парк техніки. За останні три роки купили ще одну друкарську машину, малу друкарську машину для друку обкладинок і повністю укомплектований палітурний цех, в тому числі пресовочну підвісну лінію для виготовлення палітурок. Отже, тепер ми маємо повністю замкнутий цикл для виготовлення повноцінної книги. Крім того, придбали газетну ротаційну машину, правда, не нову, але вона в дуже пристойному стані. Загалом зараз у нас є три цехи – офсетний (додрукарська підготовка: викладення монтажів, друкарських форм тощо), друкарський і палітурний, крім цього, є заготвідділення (підготовка паперу, підрізка тощо).

Отже, тепер ми орієнтовані на книжкову, газетну і бланкову продукцію, що видається середніми накладами. Але все більше і більше у нас замовлень саме на друк книжок. Цікаво, що, досліджуючи історію нашої друкарні, ми знайшли інформацію про її роботу до революції, під час світових війн і пізніше, але завжди, як і зараз, основна проблема – це знайти замовника на друк.

– Купити одразу багато техніки протягом такого короткого відрізку часу – це досить великі капіталовкладення. Де ви знайшли кошти для цього?

– Спочатку ми пробували виходити на кредиторів, але зрештою вирішили звернутися до системи лізингу, що дало нам 12-місячну відстрочку платежу, тобто, проплативши перший внесок 30%, ми протягом цього періоду сплачували і дещо продовжуємо сплачувати щомісячними внесками. Не встигли виплатити за термоклейову машину, треба платити за ротаційну і т.ін.

Ми платимо достатньо великі кошти за машини. Але ж ми і заробляємо на них. Знову ж таки, якщо не займатися переобладненням бази – вона застаріє. А в поліграфії старіння відбувається досить швидко, так само швидко йде розвиток технологій.

Зараз у нас колективна форма власності, тобто ми у держави орендуємо майно, обладнання. Те, що ми напрацювали і за свої кошти купили – це вже власність нашого колективу.

– Які книжки ви друкуєте? Хто зараз ваші основні замовники?

– Зараз в основному ми друкуємо три види книжок: літературу і підручники для шкіл, літературу і підручники для вузів та художню літературу, довідники, енциклопедії тощо. На жаль, третій вид не настільки популярний, як перші два, і видається в більшості випадків за рахунок фундацій, зарубіжних спонсорів тощо. Найбільші замовники у нас – це видавництва з Тернополя ("Дім книги", "Мандрівець", "Мальва-ОСО", "Навчальна книга – БОГДАН"), з Києва (Видавництво імені Олени Теліги, "Дух і літера", Інститут іудаїки, "Центр навчальної літератури", "Лелека", "Знання", "Просвіта", "Шкільний світ"). Також ми працюємо з сумською "Університетською книгою" і низкою видавництв з Харкова. Зі східним регіоном нам важче працювати, адже територіально це досить далеко від нас. Іноді доставка невеликого тиражу обійдеться дорожче, ніж сам друк товару, тому часто доводиться відмовлятися від замовлення з цього регіону.

Хоча наша друкарня більш орієнтована на виготовлення чорно-білої продукції, ми робили і ряд цікавих проектів, кооперуючись з іншими друкарнями в Києві. Наприклад, нами виготовлено фотоальбом, який дарував Президент України делегаціям під час закриття Чорнобильської АЕС.

За 10 місяців поточного року ми видали 324 найменування книг, середній наклад яких 1,5-5 тис., загалом це на суму більш ніж 2 млн. грн. Найбільш популярний наклад у комерційних видавництв – 1,5-2 тис. примірників, і це якраз ті наклади, які підходять не для великих поліграфкомбінатів, а для друкарень середнього маштабу, таких як наша. Хоча для нас оптимальний наклад складає 5-10 тис. Брошури зараз видаються в середньому більшим накладом – 5-10 тис. примірників. Підручники друкуємо невеликим накладом, а потім чекаємо перевидань, адже можуть бути доопрацювання, зміни в програмі, знайдено якісь помилки. Деякі підручники, особливо для вищої школи, перевидаються п’ять-шість разів. Газети видавництва "Шкільний світ" виходять накладом 3-10 тис. примірників.

– А як же житомирські видавництва? Де вони друкують власну продукцію? Чи у вас є в Житомирі потужні конкуренти?

– На жаль, Житомир у видавничому плані надзвичайно слабкий. І видавництва наші друкують книги малими накладами, на які ми не орієнтовані.

Інші комерційні підприємства, що займаються друкарством, виготовляють в основному етикетну продукцію, а книжників у нас немає. Я думаю, з багатьох причин, але в першу чергу тому, що на книзі заробити набагато складніше, ніж на тій же етикетці чи упаковці. Принаймні до останнього часу. Крім того, для нормального налагодження усього процесу книговидання потрібно досить багато технологічного обладнання.

– Отже, основні ваші замовники знаходяться досить далеко від Житомира. Як ви обмінюєтеся потрібною інформацією і відправляєте їм виготовлену продукцію?

– Раніше були пробеми з передачею електронних носіїв, плівок, сигнальних номерів. Передавали водіями автобусів, провідниками потягів, що тягло за собою багато проблем – треба цей транспорт не пропустити, встигнути забрати тощо. Тепер з'явилася фірма "Автолюкс", яка займається безпосередньо доставкою по всій Україні.

У складі нашого підприємства ми маємо один вантажний восьмитонний автомобіль, який двічі на тиждень відвозить до Києва наші газети і книжкову продукцію. Якщо виникає аврал, наймаємо автомашини. Постійно хочемо розширити автомобільний парк, але, звичайно коштів не вистачає.

– Ви використовуєте рекламу? І взагалі, чи потрібна реклама обласній друкарні?

– Ми розміщували рекламу і у всеукраїнських газетах, і в місцевих, поставили рекламні щити на київському, львівському і одеському напрямках. Але видавці, як правило, не йдуть на рекламу. Вони шукають рекомендації від знайомих. А ми робимо все, щоб ці рекомендації були відмінними. Так, досить жорстко слідкуємо, щоб на підприємстві не було крадіжок, не з'являлася книга навіть в одному чи двох примірниках поза межами друкарні до видання її в широкий світ, не кажучи вже про те, що ми ніколи не додруковуємо додаткові наклади без відома замовника. Крім того, заохочуємо клієнтів різними формами оплати, самі доставляємо продукцію, не виготовляємо брак, завжди вкладаємося у терміни, що зазначені в контракті.

На початку роботи доводилося рекламувати себе усіма можливими способами. Звичайно, спочатку свідомо демпінгували на ринку для того, щоб забрати замовника. Потім організували службу менеджменту, почали їздити на виставки. Зокрема, чотири останніх роки їздимо на Форум видавців у Львові (до речі, ми там є одні з небагатьох поліграфічних підприємств), і взагалі зараз досить мало обласних друкарень займається видавництвом саме книги. Брали участь і у київських виставках, але вони менш ефективні, ділової роботи там практично немає. Були учасниками одеських, а також херсонської, харківської виставок. Все це – для того, щоб показати, що ми можемо робити, а також для того, щоб запросити замовників. Крім того, можна звернути увагу на конкурентів, їхні ціни і технічні можливості. Хоча в цьому році ми вже більше обмежуємо себе, адже за участь треба платити кошти, і хочеться, щоб гроші були не просто витрачені, а принесли результат.

Потроху напрацювали свою базу. Добре, що український поліграфічний ринок настільки порожній, незаповнений, що вистачить роботи ще багатьом бажаючим. Книжкова галузь, я впевнений, буде прогресувати.

PS: Зараз загальна кількість працюючих на підприємстві – 180 чоловік. Ці люди не лише роблять книгу, вони ще й заробляють гроші за свою роботу. Середня заробітня плата на підприємстві складає 400 гривень, що не так уже й мало для обласного центру. Отже, вміло організоване книговиробництво дає можливість отримувати кошти.

Видавниче життя,

або в Україні ще є

мрійники...

Цього року на виставці до дня Незалежності України в обласній бібліотеці Житомира було представлено 12 видавництв області. Більшість з них вузькоспеціалізовані, адже видавничі центри вищих навчальних закладів, як правило, випускають літературу власних викладачів для своїх же студентів. Але є декілька унікальних видавництв, які своєю надзвичайною роботою вселяють надію на життя української літератури і книги.

Видавництво "Полісся"

Видавництво "Полісся" було засноване наприкінці восьмидесятих років минулого століття, вже за часів перебудови. Раніше воно тулилося під трибунами одного з стадіонів Житомира, а тепер займає перший і четвертий поверх будинку побуту. Зараз це – обласне комунальне видавництво, яке не є державним, проте госпрозрахунковим. З місцевого чи державного бюджетів коштів на його діяльність не видається ані копійки, але все майно належить саме державі. Для утримання цього майна, а також для оплати комунальних послуг і зарплатні персоналу видавництво шукає авторів для видання їх творів у світ. Про справи видавництва розповіла його директор Валентина Орел.

– Валентино Олександрівно, що ви видаєте і за який кошт?

– Ми працюємо переважно безпосередньо з місцевими авторами, письменниками, поетами, науковцями, викладачами, краєзнавцями, директорами шкіл, редакторами і журналістами районних газет, які можуть заплатити за власне видання або знаходять спонсорів чи меценатів серед нардепів, підприємців та інших. В основному наші книжки видаються українською мовою, це не лише художні книги, але й монографії, нариси, підручники, дитячі книги, збірки статтей тощо.

Також ми друкуємо 75% газет районів області і бланкову продукцію. Але до книги, звичайно, особливий підхід. За поточний рік "Полісся" видало більш ніж 50 назв, в цілому за останні роки – понад 500. Ми беремо участь у книжкових виставках і навіть маємо диплом лауреата конкурсу "Краще видання нової доби" регіональної донецької виставки-ярмарки "Книга. Поліграфія. Реклама. Інформація. 2002" за видання книжки "Гісторія. Літопис краткий" Г. Граб'янки.

Ми робимо внесок в розвиток літератури і духовність нашого народу. Спонукаємо до видання нових цікавих книг, а саме регулярно проводимо роботу в обласній літературно-мистецькій студії ім. Михайла Клименка, де відбуваються презентації нових видань, зустрічі з письменниками та поетами, розмови з нашими працівниками тощо.

– З кого складається видавництво "Полісся"?

– У нас працює 47 чоловік. Серед них коректори, два художніх і один технічний редактори та інші, також є відділ комп’ютерного набору та верстки, редакція газети "Орієнтир" і безпосередньо самого виробництва. Середня заробітня плата наших працівників складає близько 350 грн. Маркетингового відділу у нас немає, адже наші основні замовники – пересічні жителі-митці, на яких немає засобів впливати рекламними чи якимись іншими заходами. Інформацію про наше видавництво передають наші автори "із вуст в уста".

– Як реалізується продукція?

– Автору віддаємо весь наклад книги, а він вже розпоряджається ним, як йому захочеться. Він сам шукає реалізаторів, але скоріше за все діє не через книгарні. Справа не лише в тому, що наклади цих книг, як правило, дуже маленькі, але й у тому, що це книги, що видаються для друзів, студентів, обмеженого кола читачів.

Ми, як видавництво, кожну книгу, видану навіть найменшим накладом, відправляємо у бібліотеки, що занесено в реєстр для відправки обов'язкового примірника (7 позицій).

– Що значить наклади маленькі? Скільки це примірників?

– У середньому в нас видаються книжки накладом 200-300 примірників. Одного разу було замовлення всього на 50 примірників, але бувають і на 10-20 тис.

– Як справи з технічними можливостями? Адже ви комунальне підприємство, держава допомагає в чомусь?

– Звичайно, як комунальне підприємство, ми закономірно очікуємо підтримки від держави, але, на жаль, на наші звертання ніхто поки що не зважає. Ми продовжуємо друкувати на старих машинах. На минулих виборах, друкуючи агітаційні листівки та газети, нам вдалося заробити трохи коштів і купити декілька нових машин (це був єдиний місяць праці за час існування "Полісся", коли нам вдалося заробити 280 тис. грн., хоча 81 тис. довелося віддати податками). Зробили ремонт деяких машин, і тепер звичайний чорно-білий "ромайор" ми змусили працювати у кольорі (за 4 прогони). Парк друкарської техніки зараз налічує лише 5 машин. Крім того, ми маємо одну напіввантажну автомашину.

Дещо у роботі над книгою доводиться робити в інших підприємствах, здебільшого, в Києві. Наприклад, кольороподіл, адже машина для цього занадто дорога для нас.

– Ви спілкуєтесь з іншими обласними видавництвами? Як у них справи?

– Наше безпосереднє начальство, Управління у справах преси та інформації, започаткувало так званий обмін досвідом. Ми їздили до Хмельницького та Вінниці. Зустрічалися з підприємцями, але там комунальних видавництв зараз уже немає, всі працюють приватно.

Видавництво "Волинь"

Видавництво "Волинь" має чітко визначену галузь своєї роботи – воно друкує краєзнавчу літературу. Це підприємство складається лише з трьох осіб: директора, бухгалтера і реалізатора продукції, який займається зв'язками з книготорговельними організаціями. Всіх технічних працівників вони наймають на час підготовки конкретного видання. Але самі книги у них надзвичайно цікаві, мають історичну та наукову цінність. Навіть "Абетка" для малюків не просто навчає дітей літерам нашого алфавіту, а розповідає про Житомир, його вулиці і визначні міста. А коштує всього 50 копійок. Наша розмова про справи видавництва "Волинь" – з його директором Георгієм Мокрицьким.

– Георгію Павловичу, який попит зараз на краєзнавчу літературу?

– Хочеться відзначити, що зараз в Україні відбувається процес утворення місцевих видавництв, формування регіональної мережі. І це дуже добре, адже, наприклад, книга про Житомир має видаватися саме в Житомирі, а не в Києві чи Львові.

Ми в першу чергу ставили за мету випускати краєзнавчу літературу, яку до нас ніхто не випускав. У Житомирі ніколи не було розкрученого видавництва, такого як у Львові "Каменяр", у Харкові "Прапор", а в Києві "Дніпро" і багато інших. Ми просто заповнили порожню інтелектуальну нішу. Тепер ми створюємо літературу, яка має історично-наукове спрямування. Загалом у цьому році в видавництві "Волинь" вийшло всього більше 40 назв. А з часу створення підприємства (з 1997 року) – 600 тис. примірників різної літератури.

Попит на таку літературу зараз великий, адже багато підприємств і навчальних закладів замовляють книги-дослідження про власну історію. Хоча буває і так – і підприємство має довгу цікаву історію, і зараз воно розвинуте і багате, а директору вся ця історія "по барабану" і видавати він нічого не хоче.

Але ми видаємо і тиражні книги, наприклад, фотоальбом "Житомир", який вийшов шістьма мовами. Собівартість цього фотоальбому 5,4 грн., ми продаємо його за 6 грн. А книгарні виставляють ціну – 9 грн. Це дуже небагато як для професійного фотоальбому, віддрукованого на гарному папері. Хоча іншої такої літератури немає, і ми як монополісти могли б ставити будь-яку ціну, однак прекрасно розуміємо, що наш споживач зараз неплатіжоспроможний.

Крім того, ми маємо налагоджені тісні зв'язки з німецьким історичним товариством "Волинь", для якого випускаємо книги німецькою, українською і російською мовами. Воно займається саме історією німців на Волині, об'єднує німців-колоністів з родин, що колись мешкали тут. Наклади цих видань досить невеликі – 300-500 примірників, адже це специфічна література, що розрахована на обмежену кількість споживачів.

Також ми випускаємо наукові збірники "Товариства дослідників Волині Житомирської області". Періодично видаємо книжки про видатних земляків. Якщо це поляк, то українською і польською мовами, якщо росіянин – українською і російською. В цій серії було видано книжечку про видатного музиканта Святослава Ріхтера, уродженця Житомира. Нам було не дуже приємно, коли Юрій Макаров на телеканалі "1+1" виступав 20 березня (день народження Ріхтера) і говорив про недбалість українців до такого відомого земляка, казав, що на його батьківщині не проводяться ніякі заходи, не видаються книги до річниці з дня його народження. А ми випустили книгу у нас в Житомирі, водночас в філармонії були музичні вечори, виконавці приїхали з багатьох країн світу...

– Краєзнавство, як я розумію – це не лише історія краю, але й історія нашого народу, України, держави. Допомогає вам місцева влада у виданні таких книг?

– Держава іноді дає гроші, наприклад, на видання проспекту до святкування 30-ї річниці створення двох районів Житомира. Але те, що видає держава – це не гроші, це сльози.

Зараз ми звертаємося до мера міста Житомир з ініціативою щодо видання енциклопедії про наше місто. Цей проект хотілось би втілити у життя найближчим часом, тому що восени наступного року буде конференція, присвячена 200-річчю Волинської губернії, центром якої був Житомир, 1120-річчю міста Житомира і 460-річчю з часу надання Житомиру магдебурзького права.

Поки що ми збираємо матеріал, в мене особисто є тисяч 20 карток, що можуть бути внесені в цю енциклопедію, але у видавничому процесі створення цього проекту поки що майже нічого не зроблено. Ми плануємо перекреслити традиції наших попередників і випустимо енциклопедію міста в двох томах. Перший – предметний, "не живий", другий – персональний, "живий". Крім зручності для пошуку потрібної інформації, ми маємо можливість випускати книгу в два етапи, що економічно зручніше для нас. В енциклопедії буде 5 тисяч статтей до предметного тому і 1200 статтей про персоналії. Це грандіозний проект, але грошей з місцевого бюджету ми не дуже хочемо, більше того, ми точно знаємо, що їх нам ніхто не дасть, бо їх і немає. Але, якщо навіть хтось з промисловців чи держави дасть гроші, то вони тоді починають втручатися у процес видання і вижимати з нас усі соки, навіть штовхаючи на викривлення історичної правди щодо тих чи інших подій минулого. Якщо дадуть 40 тис. грн. на енциклопедію, то буде на 140 тис. грн. головного болю. Ми розуміємо, що доведеться внести в цю енциклопедію підприємства, у яких, можливо, не така велика історія, щоб бути достойними до внесення, але вони виступлять нашими спонсорами і так чи інакше все одно вони є нашою сучасною історією. А мерія нам потрібна для того, щоб показати, що ця справа потрібна не лише видавництву "Волинь" або безпосередньо мені, а місту, країні. Енциклопедія "Житомир" повинна випускатися під егідою міської влади Житомира, депутати і мер повинні про цю книгу дізнатися ще до видання, а не вже в крамниці. Фотоальбом "Житомир" був трохи спонсований мерією, вони заплатили за поліграфію, а на решту затрат ми взяли кредит, який повернули після продажу накладу. Я знаю, що в інших містах мерії дають повністю кошти на видання фотоальбомів про їхнє місто, наприклад, у Сумах видано такий фотоальбом, який коштує 80 грн.

– А вас не цікавить краєзнавство інших областей України?

– Про інші області ми не видаємо ні книг, ні фотоальбомів, але я знаю, що в більшості обласних центрів України є видавництва, що займаються спеціалізованою краєзнавчою літературою свого регіону.

– Як ви ставитесь до закону про підтримку книговидавництва, що має ввійти в дію, якщо все буде добре, з нового року?

– Я впевнений, що якби в часи Української Народної Республіки при М. Грушевському виносився на голосування такий закон про підтримку вітчизняної книги, то його б одностайно підтримали і втілили у життя якнайшвидше. Зараз же – виникає стільки проблем, що аж страшно. Чомусь нашим керівникам здається, що якщо сьогодні вони заасфальтують всі вулиці, поставлять ліхтарі і розчистять під'їзди, пустять воду, посадять дерева, то завтра – не буде наркоманії, бійок, матюків, хуліганства тощо. Звичайно, середовище виховує людину і нормальні умови змушують вести себе по-іншому. Але фундаментом є моральність, а не матеріальність. Тому держава має дбати і про книгу. А зараз Верховна Рада в першу чергу рахує, що втратить казна, якщо не будуть сплачуватися податки з цілої виробничої галузі, але ж треба думати про завтра і післязавтра.

Я чудово розумію, що навряд чи щось суттєво зміниться, поки до влади не прийдуть зовсім нові люди з іншими принципами і новою мораллю. Але це не означає, що зараз ми повинні сидіти склавши руки. Не треба чекати, поки пройде два покоління. Те, що зараз робимо ми, книговидавці – це цеглинка у моральному фундаменті нашої нації.

– Де ви особисто купуєте книги?

– Сам я книги купую в Києві, а коли буваю у Львові – то там. В Житомирі слабенька книготоргівля. Мережа крамниць зменшилась і кількісно, і за книжковим асортиментом. Вона розрахована переважно на те, що користується найбільшим попитом. Зрозуміло, що це фінансовий підхід і ринкова економіка. Зрозуміло, що сьогодні можна здорово заробляти на підручниках. От наші книжкові магазини в основному продають те, що можна швидко продати. Я вважаю, що обов'язково має бути присутня література на полицях книгарень, яка, можливо, продається погано або навіть дуже погано, але врешті-решт знайдеться і на неї покупець. Я бачу в книгарнях Києва краєзнавчу літературу, але чому в нас, у Житомирі, такої літератури немає? Я не кажу, що у нас взагалі такої літератури немає, але дуже мало. В нас є декілька приватних книгарень, але в них суто комерційний підхід, там торгують майже виключно підручниками. Тобто ми поки що в умовах ринкової економіки не навчилися не забувати про духовність, науку, мистецтво тощо.

Але це не тільки в Житомирі. Ось, наприклад, я приїхав до Києва і, зайшовши у книгарню на Хрещатику "Мистецтво", вирішив запропонувати для продажу фотоальбом "Житомир". Директор книгарні відмовилась його прийняти, мотивуючи це тим, що це книга не про столицю, чи Львів, чи про кримські курорти. Чекайте, то що, Україна закінчується за Києвом? Що, люди не можуть цікавитися Житомиром, прогулюючись Хрещатиком, чи то українці, чи то іноземці, чи то вихідці з Житомирщини, яких у столиці дуже багато? Зрозуміло, що про Київ чи про Львів має бути триста примірників, але хай про інші міста та області буде хоча б по декілька примірників. Ми ж країна, а не лише столиця.

PS: Поки я спілкувалася з директорами видавництв, жодного разу не було сказано про їхній власний заробіток. Вони про свою справу більше говорили як про розвиток літератури, духовності, моральності, ніж як про бізнес.

Книготорговельна

діяльність,

або Сучасну художню

літературу в Житомирі

не читають...

Треба сказати, що хоча книгу в Житомирі продають і не так багато, як, можливо, потрібно було б для великого міста, але книжкові крамниці та ятки впадають в око. Вони виокремлюються з загалу інших крамниць. Книгарні виставляють у вітрини багато книг, мають великі привабливі написи-назви, а ятки не просто розташовано в рядах базару між огірками та шубами, а – окремо, без сусідства на широких вулицях.

Існує й інший вид продажу, так званий періодичний. Видавництва, особливо ті, що видають навчальну літературу, приїжджають до житомирських навчальних закладів, залишають власні книги на кафедрах та у бібліотеках, продають студентам.

Ще діє бібколектор, який має наповнювати бібліотеки міста і області, але зараз у нього надзвичайно малі потужності, як, зрештою, і бюджети наших бібліотек.

На сьогодні найбільше книготорговельне підприємство на Житомирщині – це ТОВ "Житомиркнига".

"Житомиркнига"

Зараз це товариство з обмеженою відповідальністю, а за радянських часів воно належало до мережі "Укркниги". Раніше "Житомиркнига" займала велику площу в трьох будинках, тепер – лише один маленький будиночок. Тоді по місту було 15 книгарень, а загалом по області – 21, сьогодні – лише 4. Крім того, зараз працюють книготорговельні точки у виїзній торгівлі, а саме машини виїжджають кожного дня в районні центри області, а також невеличкі містечка і там на ятках продають книги. Наступного дня їдуть в іншому напрямку. Майже по кожному з напрямків їздять двічі на тиждень. Вихідний день – понеділок. Наша розмова – з комерційним директором ТОВ "Житомиркнига" М. Весельською.

– Які книжки, за вашими спостереженнями, продаються найбільше?

– Більше всього продаються підручники, навчальні посібники для шкіл і вузів. Хоча ми намагаємося працювати з усіма видавництвами України, деякі книги не мають попиту, тому ми змушені їхні книжки повертати назад.

Найменше зараз продається сучасна українська художня література. Наприклад, книги видавництва "Кальварія" дуже погано у нас йдуть, чомусь вони не дуже популярні. Я знаю, що в Рівному набагато менший товарообіг, ніж у нас, але українська література продається у них набагато краще. Та і зарубіжна сучасна література, так як і класика, не дуже користується попитом.

– Як ви розташовуєте книги на торговельних точках? Є вузька спеціалізація книгарень?

– Найширший асортимент зараз представлено у нашій найбільшій книгарні "Світ книги", в минулому "Знання". Справа в тому, що раніше він спеціалізувався на навчально-методичній літературі, хоча там було трохи і художньої, і букіністичної книги. Зараз просто немає сенсу ділити літературу, тому у всіх 4 книгарнях асортимент повністю однаковий. Наприклад, раніше крамниця "Маяк", друга наша книгарня, яка залишилася ще від "старих часів", продавала лише технічну, сільськогосподарську і медичну літературу, але тепер там представлено той же асортимент, що й усюди. З нашого боку були спроби виставити в "Маяку" лише, наприклад, комп'ютерну літературу, але вона не користувалася попитом, адже найбільш популярний все-таки центральний "Світ книги". Раніше в центрі були спеціалізовані книгарні "Художня література" (зараз там кафе і гастроном), був окремий "Букініст" (зараз там продається парфумерія), та й у мікрорайонах були книгарні. Їх забрали, а те, що залишилося – це те, що нам вдалося викупити. Зараз крамниці приватизовані, але знайшлися бажаючі їх викупити або через суд відсудити.

До недавнього часу діяла книгарня "Співрозмовник" у віддаленому від центру районі, але ось буквально на днях ми забрали звідти весь товар, адже просто немає сенсу його тримати. За день там виручка була лише 50-200 грн., що зовсім невигідно для нас. Магазин став збитковим, тому ми його перепрофілювали. "Світ книги" "в сезон" виторговує 15-25 тис. грн. на день, у звичайний період – 5-7 тис. грн. А "Маяк" – 300-900 грн. в день, хоча він знаходиться всього за дві тролейбусних зупинки від центру.

Раніше по Житомиру ще було 8 кіосків з книгою, але вони теж стали збитковими, і їх довелося закрити. Їх "з'їли" податки, хоча ми вклали в них чимало коштів, зокрема, міськвиконком зобов'язав поміняти всі кіоски на нові зразки.

– Які тенденції книжкового ринку Житомирщини?

– З кожним роком у нас поступово збільшується реалізація книг. За останні 10 років дуже збільшився асортимент у книгарнях, кількість назв товарів. Найбільш популярні дитячі книги, детективи, любовні романи середньої руки.

З кожним днем видавництва намагаються нас заохотити на купівлю їхніх книг. Раніше ми самі забирали продукцію, майже кожного дня їздили до Києва, а зараз видавництва самі присилають свою.

– Які націнки ви ставите на книги?

– Націнка на книги складає 20-30%, а з деякими видавництвами ми працюємо як їхні представники, наприклад, зі "Знанням", "Вищою школою", тобто продаємо книгу за ціною видавця.

– Ви спілкуєтеся з іншими обласними структурами колишньої "Укркниги", які вижили в сучасних умовах? І взагалі з продавцями книг?

– Раніше ми спілкувалися з "Хмельницьккнигою", але ось з недавнього часу не можемо їх знайти. У Рівному ще є "Рівнокнига", а в Тернополі останній рік вже немає. На виставках зустрічаємось з представниками з Миколаєва, Дніпропетровська, але такого спілкування, як це було раніше, коли "Укркнига" усіх збирала, проводила з'їзди, конференції, звичайно що немає.

А взагалі намагаємося підтримувати зв'язки з усіма. Задля цього і виставки відвідуємо, шукаємо нових партнерів. В цьому році їздили у Харків і у Львів. Київські виставки щось нам нічого не дають, більше не будемо їх відвідувати.

А загалом,

або І тут як усюди...

Картина сучасного стану книгобізнесу Житомира була б неповною без думки його жителів про книгу, про ціну на неї, про популярну літературу сьогодення. Найцікавіші думки з цього приводу були такі:

Таня Р., студентка 1 курсу Житомирського Державного педагогічного університету: "Звичайно, зараз я багато читаю, і тому часто купую книги. Здебільшого класику української та зарубіжної літератури. Ці книги легко знайти в книгарнях Житомира, але, на жаль, ціна на них не маленька. Можливо, для когось це і нормально, але для мого бюджету витратити 15-20 грн. на книгу щомісяця – це вже геройство".

Сергій С. і Павло Т., молоді чоловіки, небідно вдягнені, які відмовилися називати вік і професію: "Книги? Що ви маєте на увазі? Сто років не тримали такий предмет у руках".

Дмитро Т., продавець книг на ятці: "Я б із задоволенням читав книги, але не маю ні часу, ні грошей на них. Тому доводиться обмежуватися друкованим словом з преси. А якщо ви натякаєте на те, що я продаю книгу і тому можу цілими днями сидіти тут та читати власний товар, то, на жаль, так не виходить. Спочатку пробував, але, по-перше, постійно відволікають покупці, а, по-друге, я продаю дешеві покет-буки, що розпадаються задовго навіть до першого їх прочитання, а отже, втрачають весь товарний привабливий вигляд".

Валентина Іванівна Р., жінка передпенсійного віку, прибиральниця: "Діти– студенти дуже люблять книги, навіть раз у місяць чи два вибираються в Київ на Петрівку, щоб купити декілька книжок. Як правило, це енциклопедії, довідники, книги у твердих гарних палітурках. Я такого не читаю, але часто купую любовні романи у сусідній маленькій книжковій крамничці. Вони дають мені змогу забути про своє сіре сьогодення і поринути у гарний світ багатих молодих людей".

Павло Ч., 29 років, менеджер середньої ланки: "Книги купую регулярно, це – детективи, гостросюжетні романи. На жаль, вибору сучасної літератури у нас в Житомирі дуже мало, але я часто буваю у Києві, тому проблем з купівлею книги у мене не виникає".

Марта В., 28 років, молода мама: "Син пішов у другий клас, тому доводиться купувати підручники, книги для читання, шкільне приладдя. Молодша донька тільки вчиться читати, тому і для неї потрібні дитячі цікаві книги, розфарбовки. Все купуємо у житомирських книгарнях та на ятках, асортименту для нас вистачає. Грошей, звичайно, багато витрачається, але без цього не можна. Зрозуміло, що, коли потрібне нове взуття, без нього не обійтися, але і без книги теж неможливо, адже, щоб діти були розумні, вони повинні не просто читати, а любити книги, хотіти знаходити в них нову інформацію".

Підготувала Леся Костів
Житомир – Київ

 
© агенство "Стандарт"