журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ДИСКУРС

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ЛІТПРОЦЕСІЯ

ЩО ЧИТАЄМО?

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №11, 2003

КНИГА I РИНОК

Олександр Афонін: "Української книжки або нема, або вона дуже дорога"

Впродовж 2001–2002 років кількість найменувань вітчизняної книги у порівнянні з 2000 роком зросла на 70 відсотків, хоча, як і раніше, на душу населення видавалося менше однієї книжки

Одним з найгостріших виступів на недавніх парламентських слуханнях "Духовна криза суспільства і шляхи її подолання" у Верховній Раді був виступ президента Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна, в якому він закликав приєднатися і народних депутатів, і учасників слухань до Заяви асоціації, в якій ішлося про надзвичайно складний стан української книги і про її збереження "як фундаментальної складової всього того, на чому грунтується майбутнє України – духовно і культурно багатої, високорозвиненої, освіченої незалежної держави".
Після парламентських слухань ми розмовляли з паном Олександром у прямому ефірі на Українському радіо і ця розмова викликала чимало телефонних дзвінків радіослухачів, яким також не байдуже наше майбутнє.

– Пане Олександре, перефразовуючи відому фразу, можна сказати: я кажу "українська мова" – маю на увазі книговидання, кажу "українське книговидання" – маю на увазі українську мову. І там, і там ситуація зараз досить складна…

– Хто цікавиться проблемами книговидання і мови, той знає, що вони залишаються і сьогодні надзвичайно гострими. Ми чуємо, як з різних кабінетів лунають гучні слова про те, що потрібно розвивати нашу мову, підтримувати її, але це лише слова, бо, як казав Ходжа Насреддін: скільки не кажи "халва", а від того у роті солодше не стане. Тому, щоб була українська мова в державі, цим треба займатися щоденно і предметно. Нині вже йде 13 рік нашої Незалежності, однак середня школа підручниками з тієї ж української мови повністю не забезпечена. Забезпечена лише "середньостатистично", як вказано у довідці Рахункової палати України, на 78 відсотків. І хоч сьогодні більшість підручників для середньої школи видається за бюджетний кошт, та, незважаючи на всі демонстративні дії виконавчої влади в Україні, їй і досі не вдалося за рахунок бюджетних асигнувань досягнути стовідсоткового забезпечення школярів підручниками (на сьогодні воно становить лише 66 відсотків від потреби). Студенти вищих навчальних закладів, майбутні будівничі незалежної України, до цього часу навчаються переважно за підручниками радянської доби. За даними Рахункової палати України, нинішнє забезпечення підручниками найбільш важливих для України напрямів підготовки спеціалістів виглядає так. Студенти інженерно-технічного напряму забезпечені на 7,3 відсотка від потреби, природничо-математичного – на 16,8 і соціально-гуманітарного – на 16,8.

– Але ж це супермасові тиражі. Ціна на підручники висока. Це має бути прибуткова справа...

– Справа тут і так, і не так. Незважаючи на заяви таких шанованих керівників як перший заступник прем'єр-міністра, міністр фінансів, міністр економіки про те, що держава не спроможна забезпечити видання підручників за рахунок, як вони кажуть, точкових дотацій з бюджету, я мушу заперечити. Бо жодного року не було дотримано бюджету щодо видання підручників. Економія становила 40-60 відсотків. І це при тому, що бюджет складала сума, менша за третину від того, що було потрібно. За розрахунками Міністерства освіти і науки України, щоб вирівняти протягом року ситуацію, треба близько 400 мільйонів гривень, але у бюджет щорічно записується 90-95, а дається 50-60, то для цілковитого забезпечення школярів підручниками знадобиться щонайменше років двісті. Ситуація катастрофічна.

– Де ж її витоки? Чому у Росії книговидання приносить надприбутки, а ми українську книжку вже майже втратили?

– Історія ця відома. У 1995 році уряд і Дума Росії прислухалися до рекомендацій Ради Європи для країн-членів щодо пільгового оподаткування національних видавничих галузей і прийняли Закон, яким звільнили від усіх видів податків російських видавців, запустивши в дію ринкові механізми діяльності галузі і створивши сприятливі умови для інвестування коштів у її підприємства. Суб'єктам видавничої справи було надано додаткові преференції з оплати оренди, комунальних послуг та послуг зв'язку. Така стимуляція дала миттєвий результат уже наступного, 1996 року: в Росії вийшло майже вдвічі більше книжок, аніж у попередньому, 1995-му.

Для України це стало катастрофою. І замість того, щоб рятувати ситуацію, було підписано п'ятирічну програму розвитку книговидавничої галузі, яка передбачила те, що знову пропонується нинішнім урядом, а саме – повне бюджетне фінансування книговидання і його модернізація. Для цього з бюджету щорічно передбачалось виділяти 125 млн. доларів США (а не 157 млн. грн. у нинішньому варіанті бюджету), що мусило б складати у гривневому визначенні, за нинішнім курсом, близько 700 млн. гривень щорічно. Відомо, що ця програма була з тріском провалена. За п'ять років її виконання склало лише 13 відсотків. У 1999 році на душу українського населення припало аж 0,4 книги при цивілізованій нормі у європейських країнах – 14–16 книг щорічно на одного громадянина.

Сьогодні на українському книжковому ринку – експансія дешевої російської книжки. Протягом останніх восьми років із кожних 10 книг, що продаються в Україні, 8 вироблено в сусідній державі. Щорічно як плату за спожиту книжкову продукцію українці сплачують російській державі від 80 до 100 млн. доларів. У той самий час від реалізації власної книги в українську казну надходить лише 7- 8 млн. доларів.

Дуже важко зрозуміти логіку дій урядовців, які протягом 8 років роблять вигляд, що російської книги на теренах України не існує, хоча вона сьогодні займає майже 90 відсотків. Цей поріг трохи понижують за рахунок навчальної книги, підручників для середньої школи. Нині в Росії вже друкуються книжки і українською мовою. Зрештою, росіянам байдуже, якою мовою друкувати. Головне – що українське населення дуже гарно платить за ці книги.

Чому ж з боку виконавчої влади іде такий спротив, коли ми говоримо про пільги щодо книговидання? На відміну від України, книга в інших державах не вимірюється як ковбаса на кілограми, чи як пральний порошок пачками, чи як продукт взуттєвої промисловості парою черевиків. Там вона насамперед означає духовність населення, його моральність, його культуру, його можливість рухатися вперед, тому проблему українського книговидання сьогодні треба піднімати дуже гостро і на всіх рівнях, бо виправдати те, що сьогодні відбувається в державі, не можна нічим…

На парламентських слуханнях йшлося про те, що українська держава не дає зростати українській книзі і рубає закони, які працюють на її підтримку, пояснюючи це страшними втратами, які начебто можуть виникнути у випадку надання відповідних податкових пільг українській книзі.

Я хочу зацитувати фрагмент із Заяви нашої асоціїації: "Внаслідок короткозорої політики щодо підтримки національної книги та продовження експансії російської книги в книговиданні практично залишилася лише одна ніша, де поки що превалює національний видавець – це підручники і посібники для середньої школи. Всі інші види літератури від художньої, енциклопедичної, довідкової до дитячої, історичної, патріотичної перебувають під беззаперечним впливом і контролем російської книги, яка і диктує свої стандарти не тільки у формуванні читацького попиту, а і в нормах моралі, ідеології, оцінках історичних подій і явищ суспільного життя. І цей вплив та контроль продовжують посилюватися. І саме тому сьогодні питання про державний розум, про виваженість політиків у питанні про мову, про книговидання стоїть дуже гостро. Ще на початку 9O-х у рекомендаціях Європейського Союзу і Ради Європи щодо ставлення до книги було сказано таке: "Уряди всіх країн, які входять до Ради Європи, мусять при формуванні політики стосовно книги виходити з того, що це продукт, який має природу насамперед духовну, оскільки є витвором мистецтва, і вже лише потім він є продуктом матеріального виробництва. І тому при оподаткуванні книги треба ставитися до неї саме як до продукту духовного".

– Прагнучи до Європи, Україна скасувала смертну кару для злочинців, але не скасувала її для власної книги…

– Ми не можемо стати навіть членами Європейської асоціації виробників, оскільки вони вважають наше законодавство дискримінаційним. У мене лежать ще з 1997 року документи експертної групи англійських юристів, які займаються саме питанням ставлення до книги. Вони проаналізували лише один наш закон – закон про видавничу справу і сказали, що цей закон дискримінаційний по відношенню до видавців. Це закон недемократичної держави, оскільки демократична держава не вказує виробнику книги, що він мусить робити, вона лише застерігає, чого він не може робити і що карається кримінальним кодексом.

– Ваша доповідь на парламентських слуханнях була однією з найгостріших і найболючіших…

– Проблема ж болюча. Коли бачиш, як громадяни нашої держави купують дешеву російську книжку, що валом іде в Україну, не можеш мовчати. А куди їм подітися, коли української книжки або нема, або вона дуже дорога. Я очолюю громадську організацію і за мною стоять видавці, яких в Україні не дуже багато і яким зараз дуже важко, але вони хочуть, аби українська книжка була. І дещо нам все ж таки вдалося зробити.

У червні 2000 року з'явився проект Закону "Про внесення змін до деяких податкових законів у частині, що стосується видавничої справи", розроблений і поданий урядом Ющенка. Однак попередній склад Верховної Ради так "серйозно" попрацював над ним, що з назви навіть зникло словосполучення "видавнича справа". Щоправда, пільги зі сплати податку на прибуток видавці все ж отримали, хоча тільки на півтора року замість передбачуваних п'яти, але і це було позитивно, бо лише впродовж 2001–2002 років кількість найменувань вітчизняної книги у порівнянні з 2000 роком зросла на 70 відсотків, хоча, як і раніше, на душу населення видавалося менше однієї книжки.

Наступний закон мав назву "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні" і повинен був створити національному книговиданню умови не гірші, аніж у Росії. Його було прийнято 28 листопада 2002 року голосами 406 народних депутатів. Але уряд вирішив накласти на нього вето Президента, пославшись на міфічні 700 млн. грн. втрат від його введення в дію. Президент не пішов на накладення вето, лише погодився перенести термін впровадження закону на 1.01.2004 р. Однак уряд замість урахування позиції і доручення Президента продовжив боротьбу проти цього закону. У липні цього року віце-прем'єр-міністр тричі намагався з порушенням регламенту роботи Верховної Ради протягти проект закону, який би ліквідував ще непрацюючі пільги для національної книги. Нещодавно народні депутати 413 голосами підтримали законопроект депутата О. Царьова, мета якого – повернути Закону України "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні" первісну цілісність, але уряд і далі гальмує його впровадження. У Закон України "Про бюджет України на 2004 рік" у пункті 39 статті 74 Прикінцевих положень внесено позицію про відкладення введення в дію Закону України "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні" ще на один рік, з січня 2005 року. Нині асоціація категорично вимагає виключення цього пункту з проекту Закону України "Про бюджет України на 2004 рік" напередодні його другого читання.

Складається враження, що людей, від яких сьогодні залежить фінансова ситуація в Україні, цікавить лише те, що буде наступного року, і аж ніяк не майбутнє України. Я їх назвав російським словом, яке для них дуже підходить, "врємєнщікі". Але ж ми, громадяни України, не можемо цього допустити. Видавці в Україні не мають свого представництва у владі. Сьогодні в Кабміні немає жодного професіонала, який знає, що таке книга. Ніхто не представляє видавців і у Верховній Раді. І усе, що ми робимо сьогодні, це за рахунок власних коштів, власних зусиль, власних нервів, навіть власного нахабства, коли ти не знаєш, чи повернешся після сказаного тобою, чи ні. Мене дивує, що українське книговидання не є справою суспільства. І ніхто не напише обуреного листа у Верховну Раду, до прем'єра, до Президента з вимогою: дайте жити українській книзі, залиште ті сто млн. доларів, які щорічно йдуть до Росії, в Україні. Хай на ці долари закуплять нове обладнання, хай наберуть і навчать нових людей, хай створять нові місця. Важко уявити нині таку галузь промисловості в Україні, яка б давала при експорті нашої продукції в Росію таку суму надходжень. Це шалені гроші.

– Щойно ви повернулися з Лейпціга, де асоціація започаткувала новий проект…

– Це була дуже цікава поїздка. Якщо ми самі чогось не вміємо робити, то треба повчитися в інших. У Лейпцігу було проведено установчі збори учасників проекту створення центру медіа-ресурсів в Україні. Це вже другий проект, який виконується за підтримки гуманітарної організації Європейського Союзу. Перший проект було реалізовано в 1999–

2002 роках і завдяки йому було створено два факультети – в Києво-Могилянській академії і Львівській Академії друкарства, де зараз готують спеціалістів сучасних медіа-видань.

Нинішній проект передбачає створення величезної електронної бібліотеки, де буде зосереджено більшість видань для вищої школи, оскільки вища школа сьогодні практично не має підручників і з більшості предметів забезпечена від 7 до 16 відсотків, тобто із 100 студентів тільки 7 може одержати підручники, а решта вчиться, як може.

На цю електронну бібліотеку виділяється 500 000 євро, і наша асоціація є одним із засновників і організаторів цього проекту. Ми хочемо, аби до нас зверталися автори підручників, студенти, викладачі. Тут будуть відкриті різні курси, буде організовано дистанційну освіту на базі Острозької і Києво-Могилянської академій для людей, які втратили роботу і хочуть отримати новий фах. Тобто ця електронна бібліотека має стати, як я сказав на цих зборах у Лейпцігу, тим шматком матерії, з якого почнеться формування в космосі України нормальної політики у ставленні до книги і, зокрема, до електронної книги. Найближчим часом зробимо все, щоб на каналах телебачення, радіомовлення, у пресі прозвучала інформація про цю програму якомога ширше і щоб до неї мали доступ усі, хто бажає…

Записала Світлана Короненко

 
© агенство "Стандарт"