журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ДИСКУРС

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

КОНКУРСИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №10, 2003

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

Книги про доброту

Писати фантастику Буличов почав "із-за внутрішньої незгоди з тим, якою літературою годували дітей. Піонер Вася потрапляв у королівство, де править злий король... А мені здавалося, що в космічну епоху для дітей треба писати зовсім інші історії".

Багатогранність і різноманітність зачеплених ним тем – ось що в першу чергу вражає в творчості Буличова: космос, майбутнє й минуле людства, подорожі в часі, незвичайні відкриття, прибульці-інопланетяни...

Перша книжкова публікація – цикл коротких оповідань про дівчинку з ХХІ століття Алісу Селезньову. Світ добрий – ось головне гасло повістей про Алісу. Але добрий світ Аліси народжений не страхом перед серйозним. Тут щось є від чесної дитячої віри у хороше закінчення, що має бути в кожної казки. Як і всі хороші дитячі книжки, вони виховують довіру та любов до світу, природи, людини.

Найбільш вдала повість про Алісу – "Сто років тому вперед" (1978). Це мудра, серйозна книга: незважаючи на веселі пригоди героїв, уважного читача вона змусить замислитися... Наприклад, про відповідальність нашого світу перед віком грядущим.

Ще один цикл Буличова – романи про "корабельного лікаря Владислава Павлиша, сорока літ від роду, в міру здатного і цікавого, не занадто марнославного і який не втратив смак до життя" – зразок космічної фантастики. У житті героя трапляються катастрофи й пригоди, він терпить злигодні, сам допомагає тим, хто потрапляє в біду, і просто подорожує від планети до планети, залишаючись при цьому веселим балакуном, судовим лікарем Павлишом.

В 1967 році Буличов розпочинає цикл оповідань про провінційне містечко Великий Гусляр, для жителів якого проблема контактів з космічними прибульцями уже давно вирішена:

" – Вчора уранці космічний корабель приземлився. Іншопланетний.

– Теж мені дивовижа!.. Корнелій же запитує: що незвичайного? Чи ж мало їх у нас приземляється!"

Перші "гуслярські" оповідання були добродушними й гумористичними, пронизаними любов'ю до своїх героїв – химерні "винаходи" професора Минца, нашестя прибульців та інші дива. Саме в цей період написані кращі оповідання циклу. Потім характер оповідань змінився, Гусляр став полігоном, на якому в алегоричній формі відображалися всі реалії та виверти нашого часу.

Одна з повістей цього циклу – "Марсіанське зілля" (1971) – безумовно належить до кращих з усього доробку Буличова. Це повість про нас, про людей, для яких "із усіх життєвих розчарувань і помилок виростає велике й порожнє слово "от якби".

"Мільйон років тому перший пітекантроп перетворився на людину. Прожив своє відносно коротке життя і перед смертю сказав:

– От якби почати життя спочатку..."

І ось звичайнісіньким людям, що прожили більшу частину життя і не задоволені нею, пропонують почати все спочатку. Але неможливо прожити життя по-новому, не повторивши попередніх помилок, пам'ять запопадливо підказує вже торовані шляхи – і ох як тяжко від них відмовитися. Але все ж таки – от якби...

Останнім часом, прислухаючись до читацького бажання, "щоб Аліса подорослішала", Буличов почав писати повісті про пригоди Кори Орват, агента Інтергалактичної поліції – сильної й розумної дівчини, якій не чужі щирі душевні поривання. Цей серіал – пародія на сучасні фантастичні бойовики, в ньому присутні елементи кіберпанку і фентезі, НФ і детективу, абсурду і гротеску.

Найзначніший та найгрунтовніший за задумом та глибиною серіал, що його Буличов "розпочав кувати десь із 1989 року" – "Ріка Хронос". В основі його сюжетна лінія двох молодих людей, що отримали у 1914 році можливість пливти по ріці Часу, обганяючи усіх інших, що пливуть за течією, і пройти молодими усі трагедії та надії нашого віку: першу світову та революцію; Колчака і Леніна; Сталіна й Гітлера. І піти в майбутнє, так і не спізнавши спокою. Паралельно з цим існує й інша реальність – як би це могло бути, якби історичні події відбулися по-іншому: арешт Леніна в Швейцарії; переможний похід Колчака на Стамбул; винахід в 1939 році в СРСР атомної бомби.

Талановитий опис автором історичних деталей та обстановки того часу створює відчуття реальності. Читаєш і розумієш, що описані ситуації неможливі... але вони могли бути, люди – живі, і ти читаєш про те, що міг би побачити й сам. На жаль, автор не встиг закінчити свою оповідь...

Зовсім не схожий на улюблених фантастами героїв, мужніх, стриманих і дотепних, ще один буличовський персонаж – м'який, соромливий і інтелігентний молодий вчений.

Скажімо, оповідання "Літній ранок". Про що воно? Про те, яке прекрасне життя? Про те, як іноді ми не помічаємо в буденній метушні краси й неповторності навколишнього світу? Про те, як людина, у якої все чудово й "благополучно", розуміє, що вона повинна різко все змінити, і часу на роздуми вже не залишилося?

Або оповідання "Корона професора Козаріна". Звичайна сім'я, звичайний хлопець-студент, який зрозумів, що любов уже померла. Люди відгороджені одне від одного скляними перегородками, вони бачать одне одного, але не вміють чи не хочуть допомогти ближнім. І раптом герою дарується можливість дізнатися, що відбувається в її голові, відчути, яке щастя для неї бути поруч нього... Але не можна, тому що вона так винна перед ним: не вистачило сили відмовитися від щастя. А потім у нього все пропало. Залишився обов'язок.

І відбувається перелом. Як можна це передати словами?

Оповідання Кіра Буличова різноманітні сюжетно, письменник не прагне придумувати неймовірні фантастичні гіпотези, основна тема його творів – людська доброта, самовідданість, устремління людей одне до одного ("Корона професора Козаріна"), уміння навіть ціною власного життя прийти на допомогу ("Половина життя", "Про некрасивого біоформа").

Його герої стверджують благородство, великодушність, взаємну підтримку як природні стосунки між людьми. Звершити подвиг, навіть пожертвувати життям – зовсім не означає зробити щось виняткове, це для них – життя.

Усією своєю творчістю Кір Буличов говорить нам: "Люди! Будьте добрими! Це так просто!" На жаль, азбучні істини треба нагадувати, але нагадувати вміючи. І Кір Буличов – уміє.

Від ведучої рубрики

18 жовтня Ігорю Всеволодовичу Можейко, якого усі малі й великі любителі фантастики знають під іменем Кіра Буличова, виповнилось би 69 років. Виповнилось би...

Я знала його упродовж одного вечора. "Роскон" – російська конференція фантастики. Засніжена база відпочинку у Підмосков'ї. Затишний бар. Чому він сидів сам-один за єдиним вільним столиком, – він, кого постійно оточували люди, друзі, шанувальники? Зараз уже ніхто не скаже. Можливо, саме для того, щоб сплелися якісь невидимі ниті причинності, і відбулася та коротенька ромова. Спершу про культуру Бірми й Індії (саме книги Ігоря Всеволодовича свого часу породили в мені любов до східної культури). Потім – про Алісу й фантастику. Потім ми танцювали. Він жартував, був молодцюватий і підтягнутий. Потім до нас підсів ще хтось, розмова перейшла в інше русло... А наступного дня він поїхав.

Кір Буличов. Його можна назвати "добрим чарівником фантастики". Втім він і схожий на такого собі Оле Лукойє, чарівного посланця країни Фантазії, який розповідав нам, жителям планети Земля, дітям техногенного світу, про те, що добро, і самовідданість, і щирість – це так просто...

Біографічна довідка.

Ігор Всеволодович Можейко (літературний псевдонім Кір Буличов) народився 18 жовтня 1934 року в Москві. У 1957 році закінчив Московський педагогічний інститут іноземних мов ім. Моріса Тореза. В 1962-63 роках був кореспондентом АПН у Бірмі. Після повернення вступив до аспірантури Інституту сходознавства, в якому й працював 40 років. У 1965 році захистив кандидатську дисертацію по середньовічній Бірмі, а в 1980-му – докторську за темою "Буддизм у Бірмі". Був кореспондентом журналу "Вокруг света", членом редколегій та творчих рад журналів "Юный техник", "Химия и жизнь", "Если", кіностудії ім. Горького; перекладав з англійської.

Ігор Можейко знаний не лише на Батьківщині, а й за кордоном як фалерист, він стояв біля витоків створення Комісії по державних нагородах при Президентові Росії.

Лауреат Державної премії СРСР (1982) – за сценарії фільмів "Через терни до зірок" і "Таємниця третьої планети". Удостоєний премій "Бронзовая улитка" (1992); "Великий Зилант" (1996), "Аеліта" (1997).

І. В. Можейко – відомий автор наукових та науково-популярних книг з історії та культури Південно-Східної Азії: "В Індійському океані" (1977), "7 та 37 чудес" (1980), "Західний вітер – ясна погода" (1984), "1185 рік" (1989). Писав книги про нагороди. Автор літературознавчих робіт: "Пасербиця епохи" (1989) – історія радянської довоєнної фантастики та "Фантастичний бестіарій" (1995) – про тварин, придуманих уявою письменників.

За сценаріями Кіра Буличова знято більш як 30 художніх та мультиплікаційних фільмів такими режисерами як Річард Вікторов, Георгій Данелія, Павло Арсенов, Олександр Майоров: "Через терни до зірок" (1981), "Таємниця третьої планети" (1982), "Сльози капали" (1983), "Гостя з майбутнього" (1984), "Шанс" (1984), "Підземелля відьом" (1990).

Олексій Ляхов, літературознавець

 
© агенство "Стандарт"