журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ДИСКУРС

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

КОНКУРСИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №10, 2003

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

Правда, як дві

Видавництво "Пролог" у Києві щойно видало російською фундаментальну класичну працю російського православного мислителя протоієрея Олександра Шмемана (1921-1983).
У наших видавничих виднокругах ця книжка цілком особлива. І не тільки тому, що видана вона на пошану двадцятих роковин від смерті автора. Це добра данина, тим більше що російський офіціоз тримається подалі від таких православних мислителів, як Гліб Якунін або Олександр Шмеман. Цей офіціоз досі не може подарувати йому багаторічне співробітництво з радіостанцією "Свобода".

Я досі пригадую голос цього видатного ідеаліста, заглушуваний більшовицьким виттям в етері. Ідеаліста, який намагався осучаснити в своїх подумах і почуваннях одну з найбільш ортодоксійних релігій у світі.

Праці Шмемана давно вже всі видані й навіть повністю представлені на поступових російських православних сайтах. Класична книжка о. Шмемана – не історія у властивому розумінні, а роздуми з приводу цієї історії. Мені здається, що автор свідомо уникав проблематики церковного будівництва з усіма його складнощами, особливо на руських і російських теренах. Тобто ми маємо розмову про чисту духовність православ'я, про чудо його виживання протягом сторіч, попри відверте обмирщення і політизацію віри протягом багатьох полум'яних сторіч.

Звичайно, виникає багато питань щодо того, чому у нас в першу чергу пропагуються лише твори виключно одного-двох напрямів теології, котрі не співпадають з релігійним ландшафтом сьогодні в Україні. Є, наприклад, низка видатних польських, американських авторів, котрі більше, скажімо, відповідають новочасним запитам молоді… Але то, зрозуміло, інша проблема.

Водночас книжка о. Шмемана змусила мене подивитися на стан справ у цій царині з українською книжкою… Анічогісінько, що могло б зрівнятися з таким широким диханням благородної думки! Однак справа стоїть набагато гірше.

Сьогодні більшість у нас просторікує про християнство, урядові свічконоси та не обідрані депутати незаможних громадян споруджують церкви замість книгозбірень, палаців культури, дитячих закладів, будинків технічної творчості, музеїв, а про душу молільників чи лови гав забули як стій.

Наша цивілізація й справді великою мірою спирається на ідеї біблійного кола, але хто вивчив, дослідив ті ідеї, тексти? Мало хто знає, що в десятках канонічних і неканонічних церков запроваджені ритуали, які мало спільного мають з текстами "достеменних слів Ісуса". Ринок заповнений псевдохристиянською літературою і малярством. У різних посольствах Бога і місіях від імені Господа і лікують, і розважають, і видурюють грубі гроші на діяльність, котра з українською цивілізацією пов'язана вельми умовно.

Років п'ятнадцять тому я почав з того, що видав низку перекладів з творів біблійного кола і спробував звернутися до Міністерства освіти (науку до освіти додали вже потім) з тим, що до шкіл і вищих навчальних закладів треба не попів надсилати (ми живемо в багатоконфесійній державі!), а видати для курсу історії культури посібник з біблійної проблематики. Мені тоді відповіли, що переклади й коментарі однаково має візувати церква. Я спитав – яка? По роздумах, відповіли – яка-небудь.

Але ж церкви різні, рухи теж. Переклади текстуально різні, бо треба враховувати і питання текстології, і герменевтики тексту, і конкретної ідеології, і теорії перекладу, на котру останнім часом взагалі не зважають. Ті, хто керує, замовляє, редагує, мов здебільшого не знає, сам нічого не перекладав, перед дошкою в класі не стояв. Хіба що тільки має незаплямовану біографію. Ні, не перед Богом, а перед тими, перед ким ще треба ту біографію мати. Ще зовсім недавно мене змушували заповнювати журнал викладача вищого навчального закладу, в якому треба було заповнювати пункт про те, що я зробив для виховання в дусі партійних настанов. Тієї партії, яка Божих настанов і досі не визнає.

Мої публікації з Нового заповіту завжди виходили тільки завдяки наполегливості й ризикованості редакторів чи фондів, де вони друкувалися, – від Андрія Крижанівського до Сергія Квіта і доброзичливого часопису "Березіль".

Але ось спливли ці роки, з'явилася низка поважних книжок з біблієзнавства, а тексту, який відповідав би вимогам філології, історії, культурології тощо, й досі нема. В одному видавництві мене познайомили з планами Міносвітнауки з вивчення Біблії в школі і значення її для православної культури в Україні. Але ж у класі можуть сидіти школярі, які самі та їхні родини належать до протестантів, котрих доволі тепер багато, до юдаїстів, до релігійних і парареліґійних рухів. Зрештою, мають за Конституцією право просто бути атеїстами.

Що робити в цій ситуації? Невже можновладці не знають, що у нас держава відокремлена від церкви і церква від держави? Невже не розуміють, що така складна цивілізація, як наша, повинна мати ґрунтовні переклади священних текстів, розтлумачених для всього народу. Так роблять у Польщі, США, Бельгії, Італії, Швеції, Франції… Власне, скрізь. Тільки не в нас. У людей виходять не один-два схвалених переклади, а десятки. Аж до т.зв. австралійської біблії. Цим займаються величезні видавництва, котрі просперують на цій літературі. А ще ж є псевдоепіграфи, інша література.

Тільки не в нас. Може, чекають на розпорядження Адміністрації Президента чи дозвіл… Чий? Бійтесь Бога! Я у США в провінційному містечку завбільшки з район Києва зайшов до біблійної книгарні, що розміром як півпалацу спорту. І ледь не зомлів: я не міг придумати, якою мовою, форматом і на якому носії там нема Святого Письма. І там не кричать у містечку, що у них християнська культура, і не носяться зі свічками, бо люди мешкають там з усього світу, тікаючи від тих, хто в решті світу видає дозволи. І все те читається, обговорюється і присутність Бога вславляється вдома і в громаді.

А у нас, панове видавці, в нашому єепнутому середовищі? Отака халепа – не проти ночі розповідати.

Лесь Герасимчук

 
© агенство "Стандарт"