журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

АНОНС

ГРИМАСИ РИНКУ

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №9, 2003

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

Посміхніться, вас форматують!

“Інший формат” – це серія тоненьких глянцевих брошурок із записами розмов відомих українських письменників: Оксани Забужко, Юрія Іздрика, Юрія Андруховича, Олега Лишеги... далі буде. Іншими, поетичнішими словами Тараса Прохаська, що є укладачем серії, це “хрестоматія ненаписаних текстів, які ілюструють можливість розмислів під час говорення”.

Передусім – це вдалий комерційний проект, оскільки елементи біографій, думки і висловлювання, які можна почути на зустрічах з письменниками чи прочитати в газетних статтях та інтерв’ю, подано в “повноцінному” книжкому форматі, до того ж вельми недорогому – від 5 до 8 грн.

Засновником цього жанру – фіксування і текстуального структурування чужого мовлення – цілком можна вважати Платона. Важко вигадати щось нове замість добре забутого старого в цьому старому-старому світі.

В чому, власне, іншість, інакшість, яка так наполегливо позиціонується (“світ може стати інакшим (ліпшим), якщо інакше говорити те, що інакше думається”)? Мабуть, виключно в тому, що слухає і записує не хто-небудь, а Тарас Прохасько. Він узявся виявити “багато найважливішого...”, що “ніколи не потрапляє у книжки”. Тобто в ідеалі це мав би бути отой рід натхненних інтимних розмов, при яких людина розкривається, як стулка молюска, а після них зостається щасливе відчуття звільнення і порозуміння. В таких розмовах навіть не важливо, чи ти розповідаєш якусь сокровенну правду, чи створюєш про себе міфи, тому що міфи про самого себе часто містять набагато більше правди про людину, ніж будь-які реальні події її життя. Творчість значною мірою є замінником таких розмов, а можливо, такі розмови є різновидом творчості, тому що творчість – це закодоване розповідання про себе. Жак Лакан розрізняє “пусте”, формалізоване і стандартизоване мовлення повсякденності і “повне” мовлення як засіб самовираження. “Пусте мовлення – мовлення, функція якого полягає у знеціненні історії суб’єкта”. “Повне мовлення – мовлення, функція якого полягає в упорядкуванні історії суб’єкта, засвоєнні суб’єктом власної історії у тому вигляді, в якому вона адресована іншому”.

Але як зробити, щоб людина, та ще людина відома і публічна, допустила тебе до такої розмови? Рівні близькості, розуміння і особистісної включеності, на яких люди спілкуються, можна порівняти із ступенями допуску до тіла Іншого – дитини, друга, родича, коханця, учня, пацієнта, чоловіка, жінки, незнайомця. До “повного мовлення” допускаються священики, психоаналітики, ті, разом з ким випало напитися, а найчастіше – або найближчі друзі, або зовсім чужі випадкові слухачі, з якими навряд чи колись іще здибаєшся. Навіть якщо Тарас Прохасько зуміє стати отим найближчим другом або чужим випадковим слухачем для героїв “Іншого формату”, все одно при цій розмові буде присутній Третій – диктофон з хижим червоним вічком разом з образом майбутньої книжки. І Прохасько є цілком свідомий того: “найцікавіші речі проговорювалися все ж у четверть години, коли диктофон був нарешті вимкнутий”. Тобто відбувається потрійна цензура мовлення: по-перше, що можна розповідати Прохаськові, по-друге, що можна розповідати його диктофону, а по-третє, цензура самого Прохаська – чого не можна писати, бо інакше знаменитий мовець, що мав необережність прохопитися про щось “не для печаті”, тобі голову відірве. Тому й виходить, що письменники в “Іншому форматі” говорять майже все те саме, що в своїх творах, статтях, інтерв’ю, публічних виступах та презентаціях книжок, не більше.

Щоправда, саме щодо Олега Лишеги я погоджуюся із зауваженням Тараса Прохаська про те, що він говорить навіть поетичніше, ніж пише. З Лишегою в “Іншому форматі” вийшов потік свідомості, із Забужко також потік свідомості, але вже структурований тематично і, передусім, хронологічно: дитинство – “німфеточний вік” – юність – зрілість – “на цій життєствердній ноті...”, з Іздриком вже відбувається “сповзання” на інтерв’ю, але всі запитання подаються ось у такому загадковому вигляді “– ?...”, а з Андруховичем – просто хороше інтерв’ю звичного формату. Приблизно за тією ж лінією розмови стають все більш насиченими різноманітними фактами біографій – оцінити, добре це чи погано, можна тільки знаючи початковий задум укладача.

Коротше кажучи, книжки серії “Інший формат” займуть чільне місце серед реліквій шанувальників творчості обраних Тарасом Прохаськом письменників, але з якимись особливими відкриттями напряжно.

Інна Волосевич

 
© агенство "Стандарт"