журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

АНОНС

ГРИМАСИ РИНКУ

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №9, 2003

КНИГА I РИНОК

ТРИ КВАРТАЛИ ІЗ СОМНАМБУЛАМИ

Тенденції сезону: падає попит на “попсу“, натомість зростає на сучасну белетристику

Перші дві третини 2003 року на українському книжковому ринку минулися спокійно, ба навіть занадто спокійно. Обережність, вичікування, настороженість – саме ці слова характеризують ситуацію найбільш точно.

Все почалося з того, що перші два місяці у книгарнях майже не з’являлося видань, датованих 2003 роком, тоді як в останні навіть не місяці, а власне тижні 2002-го видавці, навпаки, “засвітили” чимало новинок. Логічно, здається, воно мусило би бути навпаки: краще почекати кілька тижнів або й не чекати, але все одно поставити на шмуцтитулі цифру “2003”, маючи змогу весь наступний рік представляти книжку як новинку. Втім, логіка на нашому книжковому ринку не завжди добрий порадник, бо надто багато нюансів усе ще залежить не від законів попиту й пропозиції чи рекламної стратегії, а від примх законодавця або податківця. Саме ці примхи, очевидно, й спричинилися до посутнього спаду пропозиції в перші місяці нового року. Адже з 2002-м миналися для видавців навіть ті мізерні податкові пільги, які протягом двох останніх років давали змогу дихати бодай “через раз”. Тим часом багатостраждальні спроби парламенту ухвалити закон про державну підтримку книговидавничої справи наглухо розбилися об риф президентського вето. Зрозуміло, що доки парламент визрівав бодай до продовження терміну дії старих пільг і визначався з тим, як “відредагувати” новий закон, аби його, не “заветованого” ще раз, можна було ввести в дію хоча б із 2004-го (бо в 2003-му бюджет уже подібних “вільностей” не допускав), про жодну активність видавців і мови бути не могло. Я знаю навіть кілька видавництв (але зі зрозумілих причин не називатиму їх), які умудрялися договори з авторами, укладені в березні-квітні, датувати листопадом-груднем, – бо що їм іще залишалося робити за такого “законовзявчого” безладу?

Відтак ситуація дещо усталилася, старі пільги продовжили, новий закон – а він діятиме з 2004-го – таки ухвалили, і Президент його несподівано навіть підписав, але вже очевидно, що час знову втрачено, особливого пожвавлення на ринку не намічається, і навіть наздогнати минулий рік за кількістю назв навряд чи вдасться. Звичайно, основні заходи й цікавіші новинки видавці бережуть на друге півріччя, насамперед до Львівського Форуму видавців, але вакуум, що виник у першому півріччі, певно, таки даватиметься взнаки, й після двох років піднесення нас очікує хоч і не надто великий, але все таки спад.

Де саме цей спад особливо помітний? Насамперед на ринку дитячої, вітчизняної художньої, а також “попсової” літератури. Якщо пропозиція художньої літератури завжди залежала від подібних “неринкових” коливань, зважаючи на те, що її ніша тут наразі ще дуже невелика, то з дитячою літературою якраз подібних клопотів досі не виникало. Зараз тут існує дуже гостра потреба хороших авторів, і можливо, що це і є одним із головних факторів, які спад спричинили – бо казками та більш-менш знаними й знаковими текстами ринок уже насичений, але яскраві, захоплюючі довідково-пізнавальні тексти “за інтересами”, на які нині відчувається особливо великий попит, творити якраз нікому, та й нові якісні художні твори для дітей з’являються значно рідше, ніж того хотілося б.

А от щодо попсової літератури, то тут спад закономірний, і він пов’язаний насамперед із тим, що левова частка пропозиції на ринку припадає на крикливо-безбарвну продукцію російських видавництв, які ось уже тривалий час активно експлуатують одне і те ж коло бездарних “конвеєрних” авторів, котрі читачеві просто приїлися. Псевдодетективи “з продовженням” останнім часом активно “розкумарюють” хіба телезалежну публіку, особливо після того, як до них остаточно скотився колись популярний телеканал “1+1”, але читач, на відміну від глядача, здається, помалу виростає з “коротких штанців” зомбованого ідіота. Зверніть увагу: на Петрівці останнім часом посутньо поменшало яток, які спеціалізуються виключно на подібній продукції – через відсутність попиту продавці змушені перекваліфіковуватися з “попси“ художньої на “попсу“ довідково-інформаційну (“Как вылечить птицу в домашних условиях” – як на мене, це апотеоза подібного типу книженцій!) або на літературу перекладну. Тим часом відчизняні видавництва ще не настільки потужні, аби продукувати достатню кількість своєї “попси“, котра традиційно значно якісніша від російської. Зрештою, “Золотий Бабай” і мережа “Книгоноша”, та навіть “Коронація слова”, попри зависоку ціну на конкурсні книжки працюють на цьому поприщі доволі активно, але вистачає тут і своїх “шкідників” на кшталт харківського “Клуба семейного досуга”, який продукує таку рідкісну дурню і прищеплює своїм горе-читачам такий махровий несмак, що далі, як то кажуть, уже нікуди, далі тільки Москва…

Так, попит на “попсу”, насамперед російську, активно падає, і його навряд чи пробудять найближчим часом навіть інтенсивні вояжі на наші терени тамтешніх “звйозд”, – як кажуть у таких випадках самі росіяни, “кішка тонка”. Натомість посутньо зростає попит на сучасну белетристику, причому, зважаючи на майже повну відсутність такої літератури на наших теренах, – перекладну. В “комплекті” з белетристикою росте попит і на “модну” класику, але не на фундаментальні її “академічні” видання, а на хороші недорогі книжки масового формату або ж ориґінальні видання, в основі яких лежать цікаві концепції. На жаль, тут вітчизняні видавництва, за винятком “Основ”, які вдало поповнили нещодавно свою серію зарубіжної літератури, а також “Факту”, резонансна серія якого “Текст плюс контекст” так і прагне виходу на контексти не лише українського письменства, мало що можуть запропонувати. От якби чудова за наповненням (але за виконанням не завжди) серія “Бібліотека світової літератури” від харківського “Фоліо” могла коштувати вдвічі дешевше, а ще знайшлося видавництво, яке забажало би перевидати давню серію “Дніпра” “Перлини світової лірики”, доповнивши її новішими іменами й перекладами, тоді була би змога говорити про пропозицію світової класики на українському ринку серйозно. А так для читацького загалу ці твори вигідніше купувати в російських перекладах, навіть якщо (а так буває значно частіше!) українські на кілька голів вищі. Що ж до згадуваної вже белетристики сучасної, то потуги часопису “Всесвіт”, київського видавництва “Юніверс” і кількох видавництв львівських, із “Класикою” включно, до порівняння з можливостями російських видавничих монстрів жодним чином не надаються. І чого, справді, до нас приїжджав Беґдебер, якщо ми його графоманства перекладати навіть не збираємося, – краще б уже Джоан Роулінґ приїхала…

Тим часом у царині наукової та серйозної довідкової літератури (за винятком словників та енциклопедій, із якими в нас давні проблеми й постійні клопоти) спаду в першому півріччі 2003-го не відчувалося. Навпаки, поважних книг із філософії, філології, права, психології, соціології суттєво побільшало – стараннями харківської “Акти”, львівських “Ініціатив”, київських “Основ”, “КМ Академії”, “Факту” та ін. Не всі ці книжки якісні настільки, як “актівський” “Український літературний барок” Дмитра Чижевського, – але, що відрадно, уже не всі вони й ґрантові.

У першому півріччі 2003-го також увиразнилися минулорічні зміни на ринку, пов’язані з появою книжкових супермаркетів. Тепер стало остаточно ясно, що Петрівка стрімко втрачає свої позиції. Найперше, продавці на цьому ринку змушені були за цей час чітко визначитися зі своєю спеціалізацією, причому виразно превалюючої спеціалізації, якою ще недавно була попсова література, нині вже не існує. Стабільніше “тримаються” ятки, що спеціалізуються на довідково-допоміжній літературі для школи, науково-консультативній правовій та суспільствознавчій літературі, філософській та гуманітарній літературі, а також букіністиці. Відвоював собі місце на самому ринку, а не тільки на дорозі поза ним, і книжковий секонд-генд (це трішки не те саме, що букіністика). У порівнянні з книжковими супермаркетами Петрівка може собі дозволити дещо ширший “репертуар” вузькоспеціалізованих російських наукових видань. За рахунок цього, а також букіністики й секонд-генду, цей ринок ще якийсь час має шанси не перетворитися остаточно на касетно-дисковий та олівцево-зошитовий.

Якісно новий етап дистрибуції – вихід книжки із супермаркетів книжкових у супермаркети звичайні. Принаймні подібний експеримент у мережі “Фуршет” заслуговує на увагу, – однак іще не відомо, чи він себе виправдає фінансово. Принаймні досі реакцією постійних відвідувачів магазинів цієї мережі був, як я мав нагоду завважувати, лише подив.

Проте найбільшою, і наразі невирішимою, проблемою книжкової дистрибуції залишається “ґетто великих міст”. У міста ж менші, не кажучи вже про селища та села, книжка практично не потрапляє. Причина до банальності проста – попит там украй невеликий насамперед через те, що більшість людей, які хотіли б купити книжку, елементарно не можуть цього собі дозволити. Але це проблема, яку на рівні книжкового ринку не врегулювати, хоч би й сто законів про держпідтримку ухвалили. Зрештою, певна стагнація у першому півріччі, якщо вірити економістам і політологам, помітна не тільки в книжковому, а й у деяких інших, значно розвиненіших і прибутковіших сеґментах ринку. А книговидання й книготоргівля як слабший сеґмент, де обертається значно менше коштів і їх брак через те особливо гостро помітний, може бути хіба надчутливим індикатором загального стану економіки. І цей індикатор чітко сигналізував: традиційна “літня сплячка”, коли різко падає попит на книжки, цього року почалася не в червні, як зазвичай, а уже в травні – місяці, який торік був для більшості видавців і продавців дуже вдалим. Тут є над чим замислитися…

Зрештою, осінь і за кількістю нових назв, і за обігом коштів, і за інтенсивністю рекламно-презентаційних заходів зазвичай вважається більш вдалою. Чи буде так і цього року? Чи не притримуватимуть видавці свої “ударніші” новинки, потенційно вигідніші проекти, розкрутку нових перспективних авторів до 1 січня 2004-го, коли стане чинним новий закон про книговидання? Чи вистачить глузду й бажання нашим законодавцям узгодити вимоги цього закону з можливостями “пореформеного” бюджету? Як кажуть, поживемо – побачимо. Або не побачимо. Третього не дано.

Іван Андрусяк

 
© агенство "Стандарт"