журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

АНОНС

ГРИМАСИ РИНКУ

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №9, 2003

КНИГА I РИНОК

«Я не бачу підстав для оптимізму»

РОЗМОВА З ОЛЕКСАНДРОМ АФОНІНИМ, ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНСЬКОЇ АСОЦІАЦІЇ ВИДАВЦІВ І КНИГОРОЗПОВСЮДЖУВАЧІВ

– Пане Олександре, як виглядає ситуація з книговидавництвом в Україні на законодавчому рівні?

– Ми живемо за Законом 2ОО1 року "Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування", який подовжили за пропозицією депутата Турчинова і за який проголосувала Верховна Рада. Щоправда, минулий склад цієї Ради закон "порізав", унаслідок чого для видавництв залишилася тільки одна пільга – з податку на прибуток. На жаль, це фактор, який дуже мало впливає на економічний стан видавництв і на вартість книги, оскільки середня прибутковість українських ринкових видавництв становить від 2,5 до 5 відсотків. Тобто ті гроші, які вони економлять за рахунок податку — не є вирішальними у зміні ситуації на ниві книговидання в державі. Позитивне, як на мене, в цьому законі те, що він скасував такі абсурдні речі, як сплату видавництвом податку на прибуток від книг, ще їх передано під реалізацію, але ще не продано, сплату податку з авансу, отриманого для виготовлення книги, і від суми, сплаченої за папір для неї. Це збережено і в тексті нового Закону – "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні", який набере чинності І січня 2004 року та якого ми, причетні до книги, дуже чекаємо.

– У чому оригінальність цього закону, чому він є настільки важливим для видавців?

– Порівняно, скажімо, з російським чи польським законами, оригінального у ньому нічого немає: від податку на додану вартість упродовж чотирьох років звільняють усі технологічні операції – від виготовлення паперу до продажу книги. А чому він важливий? Бо повинен надати правову базу, яка б зробила видавничу галузь інвестиційно привабливою. Фактично, якщо закон почне діяти, матимемо справді велику перемогу на шляху реформування національного книговидання на засадах ринкової економіки.

– Як виглядає ситуація з виданням книг в Україні загалом? Чи є підстави вважати, що нехай і повільно, але щось змінюється на краще?

– Певне покращання все ж є, хоча воно торкнулося здебільшого кількості назв. Це справді гарний показник, бо свідчить, що книга в Україні хоч і дуже повільно, проте стає ринковою. Тобто видавець шукає нову тематику, яка була б цікавою найширшому колу читачів. Але, на жаль, у зв'язку з обмеженістю обігових коштів українських видавництв кількість видань не зростає. Якщо минулого року констатували, що в Україні видрукували понад одну книгу на особу, то це – результат зменшення кількості населення, а не збільшення кількості книг. З огляду на тиражі, ситуація, на жаль, залишається незмінною. І я не бачу наразі особливих підстав для оптимізму.

– Яку з проблем у книговиданні ви вважаєте для асоціації найактуальнішою?

– Утримати новий Закон, не дати виконавчій владі, зокрема Кабінету Міністрів, його знищити, перш ніж він набере чинності 1 січня. А по-друге, повернути обличчям до книги виконавчу владу на місцях. Адже маємо дуже багато фактів, коли вона ліквідує книжкові магазини. І ця проблема зачепила навіть Київ: нині ведемо вперту боротьбу, щоб не знищили магазини "Медична книга", "Знання" та "Мистецтво". Проблемою вважаємо також те, що обласні комітети з преси та друку, які є представниками Державного комітету телебачення та радіомовлення, фактично не займаються питаннями видавничої галузі, не володіють навіть статистичною інформацією, не кажучи вже про щось більше. Якщо і постає проблема опіки над галуззю, то, як правило, йдеться лише про видавництва чи книготорговельні магазини державної форми власності. На жаль, свідомість нашого чиновництва ще не доросла до розуміння того, що приватне – не означає антидержавне. Зміна цього ставлення, укладення своєрідної книги проблем, з якими нині стикаються особливо регіональні видавництва, книготорговельні магазини, невеликі поліграфічні підприємства, та створення можливостей зі зміни їх статусу, надання якщо не пільг, то бодай підтримки – те, що обов'язково працюватиме на державу. Тому наше завдання – максимально зосередитися на тих регіонах, де, на жаль, фактично відсутні суб'єкти видавничої справи.

– А хіба в Україні такі ще залишилися?

– Як не дивно, це – Житомирщина, Чернігівщина, Закарпаття. Минулого року в Закарпатській області випустили всього 79 найменувань книг. Навіть з точки зору загальноукраїнської статистики – це просто смішна цифра. Можна сказати, що йдеться про ставлення влади до книги як чогось другорядного, не дуже потрібного. Хоча українські політики і на місцевому, і на центральному рівнях намагаються, вибачте за термін, склепати хоч якусь книжечку, розуміючи, що вона – може, єдине, що залишиться після їх такого "вдалого" правління. Адже рукописи, як не намагаються їх спалити, – не горять.

Розмовляла Ярина Коваль
(“Львівська газета”)

 
© агенство "Стандарт"