журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

АНОНС

ГРИМАСИ РИНКУ

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №9, 2003

КНИГА I РИНОК

Український ринок і російська книга

Наша матеріально-технічна база книговидання досі, на жаль, значною мірою залежить від імпорту

За часів Радянського Союзу Україна посідала одне з провідних місць серед країн Східної Європи з видання книг. У нас діяло 26 державних видавництв, що працювали за держзамовленням. Звичайно, не всі книги, що видавалися тоді, були потрібні читачеві. Але все ж таки книги видавалися, і видавалися великими накладами.

На початку 90-х сталося різке скорочення книговидання як за кількістю назв, так і за накладами. Про політичні причини спаду повторюватися не будемо, зауважимо лише, що багато хто вважає, що основною причиною згортання діяльності видавництв була ліквідація в 1992 році книготорговельного об'єднання "Укркнига", а разом з ним – і централізованої системи книжкової торгівлі в Україні. І хоча в цей період створюється багато нових приватних видавництв і поліграфічних підприємств, більшість з них, видавши одну або дві книжки, згортали свою діяльність.

Але все ж уже в середині 90-х ентузіасти продовжували діяти, сподіваючись на кращі часи. В Україні зменшилися темпи інфляції, більш-менш стабілізувалася законодавча база тощо. У 1995 році за кількістю виданих книг на душу населення Україна й Росія були у рівних умовах і результати були приблизно однакові.

28 лютого 1995 року було затверджено указом Президента "Державну програму розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року", де було продекларовано наміри реформувати економічні механізми й удосконалити податкову політику у видавничій справі тощо. І все там було написано правильно, наприклад: “...Становище, що склалося у видавничій галузі, викликає серйозну тривогу. Незважаючи на різке збільшення кількості видавництв і видавничих організацій, продовжується спад обсягів виробництва друкованої продукції, все більше деформується якісна структура книговидання. Зокрема, значно скоротився випуск книг пріоритетної соціальної та культурно-освітньої значущості, в тому числі дитячої, наукової, енциклопедичної, навчальної, виробничої літератури. Різко зменшився випуск творів сучасних українських авторів, книг української та зарубіжної класики, кращих творів сучасних зарубіжних авторів, майже припинився випуск образотворчих, краєзнавчих, туристичних видань, що позбавляє широкі верстви населення можливості прилучатися до загальнолюдських цінностей. Критична ситуація склалася з випуском підручників для шкіл, інших закладів освіти...

...Очевидною є тенденція до деукраїнізації національного книговидання. Питома вага книг українською мовою, випущених у 1993 р. видавництвами і видавничими організаціями всіх форм власності, становила за назвами 41,4 відсотка, за тиражем лише 26,7 відсотка, зокрема у державних видавництвах – відповідно 50 і 60 відсотків...

...Одна з головних причин критичного стану книговидання і преси – та, що в результаті непомірних податків, величезних цін на папір (наприклад, 1 т газетного паперу вже коштує більше 75 млн крб., офсетного – понад 120 млн), поліграфічні матеріали, енергоносії, різноманітні послуги при низькій платоспроможності населення книга, газета, журнал стали практично недоступними для більшої частини громадян. Нинішні економічні умови, недосконала податкова політика не стимулюють випуск друкованої продукції, що входить до сфери державних інтересів, призводять до втрати національного інформаційного простору на користь видань інших держав...”

Було визначено основні напрями видавничої політики, структурна та економічна політика для підтримки книговидавничої галузі (вже тоді говорилося про пільгові податки), про розширення міжнародного співробітництва, про створення виробничої бази для випуску паперу, поліграфічних матеріалів та устаткування, реконструкцію діючих і створення нових потужностей для випуску паперу і картону, створення виробництв для випуску поліграфічних матеріалів, розвиток поліграфічного машинобудування і таке інше. І все це ще в 1995 році. А виконати – до 2000 року. Але все це скидається на запис у щоденника ледаря: “Усе! В наступний понеділок почну діяти! Робити зарядку, вчити іноземну мову, ходити на роботу!” Але насправді цей понеділок ніколи не приходить. Бо він завжди “наступний”.

Водночас у нашого північного сусіди наприкінці 1995 року ухвалили Закон "О государственной поддержке книгоиздания и прессы в Российской Федерации", який фактично звільнив всі технологічні операції з виготовлення книги в Росії від федеральних податків (ПДВ та податку на прибуток), а також зняв усі митні й інші платежі за імпортовані обладнання, технології, матеріали, необхідні для видавничої справи. Поки ми планували, інші – втілювали у життя. Як результат, російська книга стала значно дешевшою від нашої. Тому відлік занепаду української книги можна починати з 1996 року.

Ще одного удару завдав прийнятий у 1997 році Закон "Про податок з прибутку", який змусив видавця платити податок з прибутку у таких випадках: з моменту відвантаження книжкової продукції незалежно від строків розрахунку за неї; з сум, авансованих замовником видавцеві під видання книги (видання книги триває 5 і більше місяців, а авансовані суми покривають придбання паперу і оплату поліграфічних послуг); з вартості придбаного видавцем для власних видавничих потреб паперу. Як наслідок, українські видавці знову скоротили тематику й наклади.

Зараз український ринок починає потроху відходити від окупації, яку влада викликала законами. Хоча радість від скасування в Російській Федерації пільг та прийняття у нас нібито ліберальніших законів трохи віддає гіркотою. Адже судять за результатами. Якщо завітати на Петрівку і наочно переконатися, яких книг насправді більше, то результати не такі вже оптимістичні. Чому? Адже ніби все складається на нашу користь?

Напевно тому, що проблема в українському видавництві все ж таки не лише економічна, але й політична, духовна, культурна. І, відповідно, є поки що багато причин, щоб наша національна книга “пасла задніх”:

• Російський книжковий ринок набагато більший за український (в Російській Федерації проживає 150 млн. людей, а в нас лише – 50), відповідно і наклади можуть бути значно більшими, що набагато здешевлює книгу.

• Кордон між Україною і Росією не настільки суровий, що дозволяє існувати “човникарському” бізнесу, іноді – в особливо великих розмірах.

• Наша матеріально-технічна база книговидання багато в чому залежить від імпорту, так, наприклад, вітчизняна паперова промисловість не може забезпечити всі потреби українських видавців, та ж сама ситуація з поліграфічними фарбами, технічними тканинами, не кажучи вже про поліграфічні машини.

• Ігнорування специфіки книгорозповсюдження, повна і беззастережна комерціалізація книгарень (раніше – осередків культури і духовності).

• В Україні майже відсутні високопрофесійні кадри, які могли б забезпечити правильний збут надрукованих книг (проведення маркетингових досліджень, рекламні акції авторів, достойна участь у міжнародних виставках, чорний та білий PR довкола письменників та їхніх книг тощо).

• Унікальність народного мовлення – практично всі володіють російською мовою, а отже, за відсутності україномовної книги, купують російськомовну або, якщо російська дешевша, а до того ж якісніша, вибір падає на неї. При цьому практично відсутня пропаганда української мови серед широких верств населення.

• Перекладати іноземну книгу для українських видавців досить складно, адже потрібно придбати авторські права, найняти високоякісного перекладача, якому теж потрібно пристойно заплатити. А оскільки наклади не такі високі, щоб хоча б планувати великий прибуток, то і підприємств, що видають переклади укаїнською мовою – одиниці.

Наслідки:

• Страждає як загальнодержавна економіка, так і приватні підприємці, що вибрали свій шлях – розвиток книгобізнесу в Україні.

• Страждає імідж України на міжнародному рівні. У європейських країнах аксіомою державної політики є те, що книга вважається культурним феноменом, а не звичайним продуктом споживання.

• Страждає українська мова.

• Нормально видаються лише деякі категорії книг, наприклад, шкільні підручники, на які даються держзамовлення. Також українська художня література, оскільки вона не має російського аналога.

Можна сподіватися, що український читач сам захоче читати українські книги, лише українські, щоб підтримати вітчизняного виробника і за це заплатить навіть більше грошей. “КО” звернувся до простих перехожих киян (місце опитування, зумисне, не Хрещатик, а спальний район Харківського масиву) з питанням “Для Вас має значення, в Україні чи в Росії було видано книгу?”.

Катерина Д. (пенсіонерка): “Я взагалі купую книги лише дуже дешеві, ось тут недалеко, за три-чотири гривні. Історії про кохання. Не знаю, де вони видані, але всі російською мовою. Останню книгу придбала місяць тому, але прочитала і забула, я якось назви книг не запам’ятовую”.

Марія І. (студентка КПІ): “Ніколи не звертала на це увагу. Хіба що, коли підручники потрібно купувати, тоді нам кажуть рік і видавництво. А взагалі орієнтуюся на ціну. Буває, почитати хочеться якогось сучасника, а грошей не так вже й багато. Заходжу на Петрівку і витрачаю гривень п’ять-сім. Але дуже рідко на україномовні книги, всі вони дорожчі. Єдину українську книгу, яку я спеціально купила, не звертаючи увагу на ціну, була “Кобзар 2000” братів Капранових. Просто цікаво було, про що вона”.

Алевтина К. (медіадиректор): “Цікаве питання. Україномовна книга завжди асоціюється з українським видавництвом, а російськомовна – з російським. Розумію, що це не так, але завжди автоматично думаю так. Хоча ні, зараз згадала, що серія творів Пауло Коельо, яку я купила, була видана київським видавництвом “Софія”. Сподобалося. Але під час вибору звертаю увагу більше на назву та якість, ніж на місце видання”.

Сергій Ч. (менеджер): “Останній раз купував книги на Петрівці для дитини. Потрібні для позакласного читання. Дуже здивувався, виявивши багато україномовних книг, виданих у Росії. Купуючи книгу, звертаю увагу на ціну. Якщо поруч будуть стояти дві однакові книги, але одна дешевша, а інша – дорожча, придбаю дешевшу. Байдуже якого виробництва”.

Людмила В. (безробітна за власним бажанням): “Зараз книги купую мало, бо нема грошей, але коли були, купувала книги лише високої якості. Інформативні і змістовні. І, особливо, орієнтувалася на назву видавництва. Але не на місце його розташування. Якщо книга справді надає мені потрібну інформацію, мені байдуже, російська вона чи українська. Правда, бувають винятки. Рік тому шукала достойну уваги велику енциклопедію саме українською мовою і не знайшла. На жаль. Купила б обов’язково”.

Віктор К. (адвокат): “Книги купую рідко, більше за своєю спеціальністю. Всі вони видаються в Україні, бо висвітлюють наше законодавство. Хоча, наприклад, дружина (лікар за професією) часто скаржиться на малу кількість українських видань з медицини. Доводиться купувати російські. Але іншого вибору просто немає”.

Післямова

Наш Президент Леонід Кучма видав власну книгу “Украина – не Россия” у видавництві, що знаходиться в Москві, а надруковано її було в Єкатеринбурзі. Його книга написана російською мовою і перекладена українською. Це, так би мовити, до теми нашої розмови.

Леся Костів

 
© агенство "Стандарт"