журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ПРОЕКТИ

КНИГА I РИНОК

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

СУСПІЛЬСТВО І КНИГА

АНОНС

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №7, 2003

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Євген Положій: «Нам потрібне свіже повітря!»

У серпні цього року у видавництві «Університетська книга» (м. Суми) вийшла книга Євгена Положія і Макса Бондоренка «Мері та її аеропорт», яка дещо змінює погляд на традиційні форми книги. Наразі, у сучасному українському книговиданні подібного ще не було. Сьогодні ми розмовляємо з автором: про книги, книговидання і, звісно, про сам роман.

– У передмові до роману написано, що «Мері та її аеропорт» – досить дивна книга…»

– Трохи дивна. Роман складається з двох частин: української та російської. Обидві частини – перші, тобто починати читати можна з будь-якої, немає різниці, з якої саме, читати потрібно обидві, бо і сюжет, і герої ті самі. У книги дві перших обкладинки, тексти йдуть назустріч один одному, отже, читати потрібно тільки праворуч, дуже зручно, до речі. Така форма цієї книги, і вона дійсно трохи дивна.

–У роману – два автори, ви і Макс Бондоренко.

– У деякому сенсі це так. Я пишу виключно російською мовою, Бондоренко – українською. У той же час я не можу сказати, що Макс Бондоренко – це не Євген Положій. Така от заплутана історія.

– Що ще у романі «два в одному»?

– Автори, мови… Є чоловіча та жіноча частини («Хозарський словник» тут ні до чого), моногамія і полігамія. Є ті, хто просить, і ті, хто йде.

– Протиставлення жіночого та чоловічого – це основний конфлікт роману?

– «Протиставлення» – це не дуже точне слово у даному випадку. Я просто розповідаю історію.

– Про що вона?

– Якщо коротко, то це історія любові, ненависті та пошуку сучасної молодої людини, яка намагається перепону на своєму шляху зробити засобом для подолання шляху, вчинивши очевидне зло. З головним героєм трапляються різні приємності та неприємності, нара-

зі він опиняється головним підозрюваним у вбивстві п'яти людей і навіть потрапляє у СІЗО… Секс, рок-н-рол, наркотики. Аеропорт – це символ, герої роману розуміють його по-різному, тому і намаган-

ня у них різні. «Мері…» – дуже цинічний роман, мені так здалося. І в той же час – досить відкритий і беззахисний.

– На ваш погляд, кому буде цікаво прочитати цю історію?

– Якщо ви маєте на увазі вік, то мені здається, що роман «для тих, кому за 25, але ще не 50». Але це «некоректна» шкала. Книга написана достатньо простою мовою, складність може виявитись у тому, що заплутані часи, але ми полегшили сприйняття, позначивши глави «Герман-02», «Мері-01» тощо, щоб було зрозуміло, у якому році відбувається подія, але, за суттю, це не так уже й важливо. Звісно, мені, як і будь-якому автору, хотілось би, щоб роман прочитало багато людей. Але, якщо ви зайдете у будь-яку більш-менш пристойну книжкову крамницю, то побачите, як багато там гарних книг, які хочеться прочитати: Еко, Муракамі, Кортасар, далі за уподобаннями. До того ж, є книги, які треба прочитати: словники, довідники, навчальна та духовна література. А є ще детективи, жіночі романи і т.ін. Ціна їх досить висока. Є полиці з українською літературою, але до них не кожен підходить. На цей сектор, приймаючи до уваги відсутність традиції читання книг рідною мовою і несприйняття української літератури багатьма як безпосередньо рідної, читач мало звертає уваги. У нашій літературі немає «зірок» для мас, письменників знають переважно тільки самі письменники та критики, іноді – журналісти, але це, як правило, ті самі люди. У нашій країні бути письменником не модно і не престижно, письменництвом не заробиш грошей, письменники не успішні у сучасному українському розумінні цього слова! Яку-небудь задрипану співачку, кілька разів показану по ТБ, публіка знає куди як краще, ніж маститого українського письменника. Можу побитись об заклад на ящик коняку, але стверджую, що навряд чи хто з пересічних громадян спроможеться назвати підряд п'ять прізвищ сучасних українських письменників! До того ж, фінансові можливості людей обмежені, тому вони обирають те, що на вустах, тобто відоме та модне, нарешті, вони обирають краще або те, що вони вважають кращим. Тому розраховувати на масового покупця, поки не будеш модним, хоча б як Пєлєвін, не доводиться. Українська книга – далеко не у пріоритетах у споживача. Це так. Але це – не правильно. Один Валерій Шевчук чого вартий! Та чи багато українців його знає і читає?

– Ви вважаєте, що писати або видавати книги українською мовою – справа безперспективна?

– Дуже може бути, що книги взагалі – справа безперспективна. Вони, звісно, не зникнуть ніколи, але їх наклади, як і наклади газет, постійно будуть падати. Це пов'язано не тільки з тим, що люди на Землі загалом тупіють, а і із зміною формату сприйняття. Книги, порівняно з СD або DVD, наприклад, більш складні для сприйняття. А порівняно з Інтернетом – на перший погляд набагато менш варіантні. Люди масово обирають найбільш уніфіковані напрямки. Їм складно стає рахувати в голові, їм потрібно показувати на пальцях. Деякі ділянки мозку, звісно, атрофуються при цьому процесі, зате життя здається більш комфортним і створюється ілюзія абсолютного вибору і свободи, хоча все якраз навпаки.

– А що ж все-таки стосовно української літератури?

– Є дуже багато гарних і дуже гарних книжок. Але книжки живуть і розмножуються у середовищі, а середовище або самоорганізовується, або відтворюється. Хіба, наприклад, у нас на телебаченні багато говорять про книги? Ні. Там печуть млинці або дивляться у «вікна» чи «за скло». Усе українське суспільство не налаштоване до читання української літератури. Це криза не тільки влади та її ідеології, це криза культури, тобто криза суспільства і нації, а не окремого напрямку. Тут все протухло. Нам потрібне свіже повітря. Тоді все буде інакше. Не одразу, але буде. Якщо взагалі буде, звісно.

– Де можна придбати романи «Обрати янгола» і «Мері та її аеропорт»?

– Як кажуть, слідкуйте за рекламою та запитуйте у книжкових крамницях! На Форумі у Львові – на стенді «Університетської книги», а в жовтні заплановані дві презентації у Києві.

Євген Положій (Маx BonDоrenkо), 35 років, за освітою – філолог. Мешкає у місті Суми, працює редактором газети «Панорама». Автор книг «Туркін» (1996), «Обрати янгола» (2002, грамота президента Форума видавців у Львові), «Мері та її аеропорт» (2003).

Вікторія Сеннікова

 
© агенство "Стандарт"