журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ПРОЕКТИ

КНИГА I РИНОК

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

СУСПІЛЬСТВО І КНИГА

АНОНС

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №7, 2003

КНИГА I РИНОК

У пошуках Автора

Олександр Красовицький вважає, що порядок на українському книжковому ринку повинні навести самі видавці, а не чиновники

Вже не перший рік видавництво «Фоліо» не словом, а ділом демонструє, як правильно вести справу, влучно рекламувати власну продукцію з тим, щоб збільшувати кількість назв і накладів, завойовувати нових читачів і повагу колег. Про сучасний стан «Фоліо» і не тільки про це спеціально для «Книжкового огляду» розповів генеральний директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький.

– Ваше видавництво відоме і популярне в Україні. Але ж «Фоліо» – це не лише видавництво, це ще і... Що?

– У першу чергу «Фоліо», безперечно, – видавництво, але, крім того, це –»Книга поштою», через яку кожного місяця продається близько 10000 примірників. Це – інтернет-книгарня, яка поки що, на жаль, знаходиться в зародковому стані. Це – каталог «Спецзв'язку», який доставляється в офіси (ми пропонуємо в ньому не лише власну книгу, але й продукцію інших видавництв). Це – гуртова торгівля і це – робота з торговельною мережею книжкових супермаркетів «Буква». Але все ж таки для видавництва головне – реклама не безпосередньо своєї назви, а імена його авторів. Звичайно, для нас є престижним те, що «Фоліо» знають, але головне – щоб знали книги. Отже, для нас брендом є не назва видавництва, а прізвище розкрученого автора, якого люблять і читають, а значить купують. Це Павло Загребельний, Андрій Курков, Світлана Зоріна, Лада Лузіна та інші.

– Часто доводиться чути про те, що Інтернет у розвинених країнах вже займає значне місце у торговельному бізнесі. А в Україні інтернет-книгарня має своє майбутнє?

– Безперечно, що перспективи інтернет-бізнесу в Україні дуже гарні. Принаймні наша віртуальна книгарня, хоча поки що і не компенсувала витрат на її створення, все ж зараз достатньо виправдовує своє існування. Кожного місяця завдяки їй продається 200-300 книжок. Це не багато, але можна спостерігати збільшення продажу, хоч і невелике, проте постійне. Тобто віртуальний бізнес зараз існує на тому рівні, на якому розвинутий Інтернет взагалі в нашій країні. Звичайно, сьогодні реальним, серйозним бізнесом це назвати неможливо. А далі, з розвитком Інтернету і взагалі зростанням економічного рівня України, будемо розвиватися і ми у віртуальності.

– Віталій Гуцало, директор ДВАТ «Укркнига», назвав «Фоліо» найбільш професійним підприємством на сході України, що займається гуртовою торгівлею книгою. Щоправда він наголошував, що ви здебільшого працюєте з книгами російських видавництв. То що, без близького зарубіжжя нам не обійтися?

– Так, ми займаємось оптовою торгівлею книгами, не лише нашими, але й російськими. Проте частка іноземних книг, що ми пропонуємо в оптовому продажу, кожного року зменшується. Якщо в минулому році обсяг продажів російських і власних книг співвідносився як 90% до 10% відповідно, то зараз навпаки – 70% власних і 30% російських. Це пов'язано з пожвавленням української видавничої справи, реальною можливістю видавати більше назв книг власними силами, а крім того, сьогодні рентабельність перепродажу російських книг в Україні практично нульова.

– Отже, як саме для сучасного видавництва найкраще поширювати свої книги: через Інтернет, пошту? Зайнятися гуртовою торгівлею?

– Найперспективніше через книгарні. Ми, наприклад, плідно працюємо з мережею супермаркетів «Буква». Нарешті можна сказати, що рівень добробуту наших громадян доріс до того рівня, коли нові книгарні будуть з'являтися, вони стають рентабельними. Звичайно, не можна ставити на якийсь один спосіб збуту, але це найкращий варіант, принаймні зараз. Наприклад, для того, щоб нормально функціонувала «Книга-поштою», треба попередньо вкласти в цю справу дуже великі гроші, яких, на жаль, поки що в українських видавців немає.

– Ви видаєте книги спільно з російськими видавництвами? Як розподіляються ваші обов'язки в такому випадку?

– Так, ми співпрацюємо з видавництвами «АСТ» (Москва) і «Феникс» (Ростов-на-Дону). Але за цей рік таких спільних видань в Україні вийшло лише 15, а в Російській Федерації – близько 50. Діємо за простою схемою. Ми готуємо книги і продаємо їм права та вже повністю готові до друку плівки, або – навпаки.

– Наскільки мені відомо, «Фоліо» кожного року збільшує кількість назв книг і відповідно посідає чільне місце серед українських видавництв. Як вам це вдається? І назвіть цифри – ваші здобутки.

– Що стосується назв книг, то практика роботи нашого підприємства на комерційному ринку України доводить, що видавництво може вижити, лише маючи літературу різних типів: серйозну і не дуже, для літа і для зими, для дітей і для дорослих тощо. Вони мають бути розраховані на різного читача для того, щоб нівелювати проблеми сезонності, регіональності тощо.

Що стосується цифр, то минулого року ми випустили близько 350 назв, у першому півріччі цього – близько 200. Зараз ведеться мова про те, що до кінця 2003 року ми видамо 500 назв. Так, «Фоліо» останні три роки займає першу позицію серед українських видавництв за кількістю назв.

– А за накладами?

– За накладами комерційна література не може конкурувати з навчальною, яку під замовлення друкують величезними накладами. Але в п'ятірку ми входимо і за накладами. Середній тираж наших книг – 5000 примірників. Є, звичайно, книги, які видаються тиражем 50-70 тис. на рік, але таких дуже мало.

– Зараз в Україні, здається, не так багато письменників. Чому це так? Через невеликі гонорари чи проблема в іншому?

– Прямо скажемо, що більшість видавництв взагалі не платить гонорарів письменникам. Це загальноприйнята практика, адже в усьому світі літераторам, яких ще ніхто не знає, не платять або платять занадто мало. Ми платимо достойні гроші невеликій групі авторів, які розкрутилися. Інша справа, що в Україні взагалі ця група зовсім невелика.

Це питання значно глибше, ніж здається на перший погляд, адже проблема не лише в грошовому вимірі гонорарів. Для того, щоб з'явилася велика кількість письменників, потрібно, щоб спершу з'явилося більше потужних видавництв, які змогли б запропонувати стимули для авторів-початківців на майбутнє. Тобто, якщо книга буде популярною, а, отже, автор розкрутиться, можна буде заробити значні гроші як видавництву, так і автору. У нас зараз, на жаль, таких видавництв дуже-дуже мало, можна сказати, одиниці. Відповідно зараз в українському книгобізнесі можна спостерегти певний парадокс: з одного боку, авторам ніде надрукуватися, а з іншого – видавцям нікого друкувати. І виникають діри у літературних жанрах і різновидах, які взагалі не представлені в Україні.

– Наприклад...

– Далеко ходити не треба. Хоча кажуть, що молодь, студенти – найбідніший прошарок у нашому суспільстві, але ж це і є основна категорія покупців книг, це вік, коли хочеться читати багато. А от літератури саме для цього покоління немає, у нас зовсім відсутній сучасний молодіжний роман. Другий приклад. Зараз існує проблема сучасної дитячої літератури. Назвіть мені хоча б одного українського письменника, що пише для дітей і його знають, читають і люблять усі.

– Різні премії для заохочення авторів-початківців, яких зараз в Україні вже досить багато, не є важливим стимулом?

– Я не вважаю премії тим інструментом, який справді діє. Хоча вони є, вони діють вже декілька років, а тому добре, що вони є. Але я не бачу авторитету, а отже і перспективи. Премію повинні поважати; пересічні читачі мають хотіти орієнтуватися на неї, на авторитетне журі. Письменник, що отримав премію, має завойовувати повагу й інтерес.

Якби я займався цією справою, то, напевно, половину коштів, що витрачаються на премії, спонсування видання книги, проведення акції вручення призів тощо витратив би на рекламу тих творів, які перемогли. Набагато важливіше, щоб книгу купували, ніж просто її видати – і на

цьому забути. Адже, знову ж таки, чим більше купують книгу, тим більше грошей заробить як видавництво, так і автор – це і буде їхня премія.

– Якою є ваша оцінка сучасного стану книгобізнесу в Україні?

– На жаль, сьогодні потрібно відзначити, що український книжковий бізнес має неповну картину, оскільки більша частина ринкової ніші зайнята книгами російських видавництв. Повноцінна картина зараз лише в навчальній, юридичній, бухгалтерській та деякій іншій спеціальній літературі – це книги, які видаються в основному українською мовою і повноцінно представлені на українському ринку саме українськими видавництвами тому, що їх складно видати за кордоном, а потім сюди привезти. Що стосується ринку комерційної літератури, то лише з наступного року ми нарешті зможемо друкувати в Україні великими накладами книги, і це буде вигідніше, ніж везти їх з-за кордону.

– Ви пов'язуєте майбутні зміни з прийняттям Закону «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні»?

– Так, я маю на увазі ті пільги, які передбачено законом, звичайно, якщо їх не скасують на осінній сесії Верховної Ради. Головне в конкурентоспроможності є наявність пільг на ПДВ за всім технологічним ланцюжком, а не лише для видавництв. Такі пільги можуть дозволити знизити собівартість книги, а не просто розповісти про те, як законотворці допомагають видавництвам. Насправді ж, не змінивши собівартості, не можна змінити ціну на книгу на ринку, а отже, не можна змінити рівень продажу. Єдине, що мені не подобається в цьому законі, це формулювання статусу книжкової торгівлі, адже є підозра, що працівники податкової інспекції почнуть ставити під сумнів пільги для книжкової торгівлі.

– Вас як видавця цілком задовольняє український закон про авторське право?

– Як показує російська практика, видавництва працюють не стільки за законом, скільки «за поняттям». Зараз стало невигідно забруднювати свою репутацію виданням піратських книг, тим більше, що про це швидко всі дізнаються, в результаті втратиться авторитет, повага тощо. Скоріше, порядок на ринку повинні навести самі видавці, а не органи управління, хоча, на щастя, закон є, і він за своєю ідеєю гарний.

– Які книжкові виставки заслуговують на увагу і реально допомагають видавцям?

– Для нас реально існує лише три виставки – у Харкові, Львові і Франкфурті. Участь у кожній з них приносить різні плоди, що для нас по-своєму важливо. Харківська виставка нарешті виросла і стала комерційною. Крім того, знаходячись у Харкові, наше видавництво може найвигідніше представити продукцію на стенді. Постійно відбуваються презентації, одночасно 4-5 різних авторів представляли на стенді свою продукцію. Ми намагаємося переймати практику зарубіжних видавництв на виставках у своїх містах. Львівський Форум видавців для нас – це представницька подія. Там ми розраховуємо на резонанс у пресі, спілкування з колегами по бізнесу з інших міст, переговори з представниками крамниць тощо. Прямо треба сказати, що це єдина професійна книжкова виставка в Україні. Вона впливає на розвиток книжкового бізнесу в Україні, підштовхує його. А Франкфуртська виставка – це виставка прав. В Україні мало видавництв, які купують авторські права за кордоном і, відповідно, тому так мало українських видавництв бере участь у цій міжнародній книжковій виставці.

Інші ж виставки не є справді потрібними для нас як для видавництва. В Києві на «Книжковому світі» і «Книжковому саді» минулого року інтерес полягав у тому, щоб наші автори спілкувалися безпосередньо з читачами. Якби цих читачів було б багато! Нинішнього році ми не брали участі у «Книжковому саді», зрозумівши, що для нас від цього не буде ніякої користі.

– Що може зробити ЗМІ для популяризації книги? І взагалі, чи можна ЗМІ, а особливо телебачення, чимось зацікавити в українському книгобізнесі?

– Так, звичайно, засоби масової інформації значною мірою формують смаки і уподобання аудиторії, так чи інакше впливають на людей. І в першу чергу вони повинні пропагувати читання, просто читання, а вже кого читати – це повинні вирішувати самі споживачі. Тут можливі різні засоби: шляхом інформування про новинки, друкуванням рецензій на книги у масових газетах, за допомогою книжкових програм на телебаченні. Причому це все має бути зроблено на найвищому рівні, з використаням досвіду іноземних ЗМІ. Дивіться, яка закономірність – найчастіше позитивна критика не викликає бажання купити книгу. Як свідчить статистика, краще купують книги після негативного або чесного рецензування («ось це – добре», а «це – погано»), але не після підлабузливого вихваляння. На жаль, в Україні зараз взагалі дуже мало пишуть про книги в масових друкованих виданнях, не кажучи про справді професійний підхід до цієї справи.

З телебаченням окрема історія, адже воно зав'язане на вартості кожної хвилини ефіру. Є два варіанти – або роль держави, яка б регулювала появу телевізійних програм про культуру взагалі і книгу зокрема (як, наприклад, у Франції), або поява комерційних книгопоштових структур, які спроможні проводити і підтримувати телевізійні програми про видання-новинки. На провідних російських телеканалах є програми «Книга поштою», які ведуть відомі люди. Але, наскільки мені відомо, телеканали йдуть на поступки і виставляють не справжню ціну часу, як для реклами, а зі значними знижками. Вони добре розуміють, що книги не можуть конкурувати, наприклад, з товарами побутової хімії.

– Якою, на вашу думку, має бути роль держави в книжковому бізнесі? Адже за радянських часів книжковими проблемами переймалося Міністерство культури. Чи зараз можна цю роль віднести лише до товару, а не до сфери духовності?

– Хотілося б бачити роль держави мінімальною, що називається «аби не заважали». Наприклад, я впевнений, що навчальне книговидання буде розвиватися набагато краще без держзамовлення. Я не кажу про відсутність фінансування, я маю на увазі бажану відсутність жорсткої централізації. Можна подивитися на досвід наших сусідів-росіян. До 1997-1998 років у них була та ж ситуація, яка склалася зараз в Україні – монополізація ринку навчальної літератури декількома видавництвами, яким виставлялося держзамовлення. Як тільки кожен з 89 регіонів Російської Федерації отримав змогу власноруч віддавати перевагу тому чи іншому підручнику з кожного предмету при виборі з 6-8-10 назв, які мають гриф російської Міносвіти, одразу з'явилася конкуренція на цьому ринку. І результат – ціни на підручники знизилися, з'явився ринок підручників, який нормально функціонує. Зараз йде мова про те, що, можливо, в Україні з 2004 року теж будуть відбуватися якісь зміни в цьому напрямку.

Що стосується інших категорій книг, то тут якраз роль держави повинна збільшуватися шляхом нормального замовлення від бібліотек. Я маю на увазі не розподіл назв книг якоюсь державною службою серед бібліотек, а надання лише коштів бібліотекам для формування власного фонду. Тобто фонд бібліотек має формуватися самими бібліотеками з тих книг, які пропонують українські видавництва. Якийсь державний орган, наприклад Міністерство культури або Комітет держтелерадіо, повинен формувати зведений видавничий каталог, який включав би в себе видання, які видано або пропонуються видавництвами до друку. Потім уже з нього в бібліотеках повинні вибирати, які конкретно книги вони замовляють. Можливо, зараз для бібліотек не потрібно 10 різних книг накладом 5000, а треба, приміром, однієї книги 50000 примірників, іншої ж – усього 50. Тоді суб'єктивність буде нівельована тим, що, скажімо, прийматимуть рішення багато бібліотекарів, а не одна людина чи певне обмежене коло людей.

– Ви зараз часто їздите до Києва? Чи не краще було б перенести видавництво до столиці?

– Так, я приїжджаю в Київ в справах майже кожен четвер, але змінювати місце прописки нашого підприємства не збираюсь. Ми якраз і користуємось своєю географічною розташованістю, адже схід України – величезний регіон, на якому ми і займаємо свою нішу. В нас є багато планів щодо подальшого розширення і збільшення кількості назв та накладів у Харкові.

– Бажаємо успіху.

Інтерв'ю провела
Леся Костів

 
© агенство "Стандарт"