журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

СУБ’ЄКТИВНІ ЗАУВАГИ

ПРЕЗЕНТАЦІЇ

ВИСТАВКИ

ПОРТРЕТ ЗБЛИЗЬКА

ЛІТЕРАТУРНА ПАЛІТРА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №6, 2003

ПОРТРЕТ ЗБЛИЗЬКА

... З Коельо і Кастанедою

Головний редактор видавництва «Софія» Іна Старих: «Нас оберігають згори, тому ми й вистояли в усіх кризах»

 Київське видавництво «Софія» – одне з небагатьох українських видавництв, чиї книги постійно займають перші сходинки літературних гіт-парадів на теренах усього СНД. З перших днів свого існування «Софія» чітко визначила коло «своєї» літератури» і  відтоді жодного разу не зрадила своїм принципам. Сьогодні «Софія» – це вже не просто високоякісна як за змістом, так і за формою література філософського, психологічного та езотеричного спрямування, не просто бренд. «Софія» значною мірою стала символом цілого покоління, яке до дірок зачитувало Кастанеду, Баха, Коельо, покоління, яке разом з літературними героями шукало втраченого раю у образі Сили і вірило в існування новоприйшлого месії з Індіани, покоління, яке, як колись, можливо, скажуть, самою своєю появою знаменувало близький прихід ери Водолія.
  Про «Софію» сьогоднішню та вчорашню, про органічні сутності  та фантоми, про місце розуму в пізнанні навколишньої реальності читайте в інтерв’ю з головним редактором і співзасновником видавництва «Софія» Іною СТАРИХ.

– У чому полягає концепція видавництва «Софія»? У вас є девіз?

– Коли ми торік намагалися розробити такий девіз перед зустріччю з Коельо, я їхала в машині, і мені раптом спало на думку: «Шляхів багато – Джерело одне». Я вважаю, що цей вираз абсолютно точно відбражує зміст того, чим ми займаємося. Існує Джерело на вершині гори, до якого зусібіч рухаються люди: йдуть гірською стежкою християни з важкими цебрами, неквапно крокують мусульмани з глеками на голові, долають стрімкий схил з невеликою флягою послідовники Махаяни, – це дуже швидкий, дуже небезпечний шлях ... Але ж Джерело одне! Кожна людина унікальна, проте усі без винятку прямують до одного Джерела, кожен своєю дорогою. У цьому і полягає концепція видавництва «Софія» – допомогти людям знайти свій Шлях. Адже, незважаючи на те, що Україна – традиційно територія православного християнства, далеко не кожній людині підходить саме ця дорога. Більше того, переважна частина наших книг безсумнівно позаконфесійна... Отже, завдання видавництва «Софія» полягає в тому, щоб показати людям величезне розмаїття існуючих шляхів. Ці шляхи можуть бути надзвичайно різними, – комусь підходить шлях тіла, як у Ліз Бурбо, адже в очищеному, доглянутому тілі дух обов'язково прокинеться і стане на шлях розвитку. Комусь більше до вподоби шлях духу, як у буддизмі, – книги Далай-Лами, наприклад. Багатьом до душі китайський цигун, і успіх Майстра Сюї Мінтана в Україні вельми показовий – тисячі й тисячі послідовників. Буквально кожній людині підходить йога, я сама не раз спостерігала: люди, почавши займатися цією системою як оздоровчою гімнастикою, незабаром стають на шлях духовного саморозвитку. В англійській мові є доволі точне визначення того, чим ми займаємося: «Body, Mіnd and Spіrіt». Перекласти це дуже важко, буквальний переклад: «Тіло, розум та дух» слов’янам ніяк не підходить. Набагато точніше для нас було б сказати: «Дух, розум та тіло». Дух доречніше поставити на перше місце, незважаючи на те, що починати необхідно з тіла.

– Чи можете Ви дати однозначну відповідь на запитання про те, чи реально існує навколишній світ?

– Років зо двадцять тому, коли я спілкувалася з буддистами, вони весь час намагалися довести мені, що зла не існує, та світ одразу ж показував протилежні приклади. Йшли ми одного разу після зимового купання, раптом бачимо: чоловік б'є жінку ногами. Ну, я, єдина жінка в компанії, першою кинулася туди й віджбурнула цього типа. Потім, заспокоївшись, кажу спантеличеним друзям: «Ви не вважаєте, що зараз відбувається зло? Вам легко дивитися на все це і погоджуватися, що навколишній світ – ілюзія?»

З одного боку, я згодна, що це все – сон, ілюзія, проте з іншого – всі ми живі люди, нам боляче. В одній своїй глибинній медитації я зустрілася зі своїм вищим «я» і зрозуміла, що цій золотій богині цікаві лише найглибші мої переживання, найбільші нещастя, найбільша любов і так далі... Мені було дуже боляче, адже я розуміла: для неї все моє життя – коротка мить.

– Я правильно зрозумів, що однозначної відповіді на поставлене запитання бути не може?

– Однозначної – ніколи!

– Чи вважаєте Ви людський розум досконалим інструментом пізнання навколишнього світу?

– Гарне питання... Якщо врахувати, якою мірою він задіяний у пізнанні світу... Розум набагато досконаліший, ніж ми собі уявляємо. Кажу це тому, що сама неодноразово ставала свідком найнеймовірніших чудес... Не знаю, наскільки його можна вважати досконалим, але те, що він може незмірно більше, ніж ми здатні собі уявити в найсміливіших фантазіях, це я знаю точно.

– Яке місце відведено розуму в езотеричних практиках?

– Розум, звичайно, тут бере певну участь, і рівень його підготовленості як фільтра і приймача має істотне значення.

– Проте один з найпопулярніших авторів «Софії», Ошо Раджніш, з кожної сторінки закликає читача вийти за межі розуму, перебороти бар'єр логічного мислення, не без допомоги якого, до речі, ми зараз ведемо розмову. Ентоні де Мелло з цього приводу цитує відому притчу: «Майстер сказав учню: ти занадто пишаєшся своїм розумом, але цим ти нагадуєш мені в'язня, який пишається тим, що в нього простора камера». Як ви вважаєте, наскільки справедливі ці слова?

– Я дуже добре пам'ятаю кастанедівську модель «вмонтованого пристрою», іноді мені здається, що так воно і є. Ви запитали про розум, а я відповідала про можливості мозку. У цьому випадку розум – це неймовірно важкий, майже нездоланний бар'єр, я це дуже часто відчуваю.

– І все ж, щодня ми бачимо людей, які намагаються пізнавати навколишній світ за допомогою цього, як ви висловилися, бар'єра. Як ви вважаєте, помиляються вони чи ні?

– Мені знову доведеться звернутися до Кастанеди: люди, які знаходяться в «місці розуму» на сто відсотків, як і їхня протилежність – ті, хто знаходиться на сто відсотків у «місці безмовного знання», безумовно, генії.

– Як Ви прийшли у видавничий бізнес? Як починалася «Софія»?

– От чим «Софія» для мене ніколи не була, то це бізнесом. Ще задовго до початку перебудови ми займалися тим, що зараз називається «Самвидавом», можна сказати, виросли з його коріння, і до бізнесу все це не мало жодного стосунку. Тоді «Самвидав» був заняттям небезпечним, про який прибуток могла йти мова? А почалося усе з мого чоловіка, Павла Васильовича Старих, царство йому небесне, котрий, прийшовши в йогу не по здоров'я, а від надлишку останнього (він був спортсменом, веслярем), згодом став відомим учителем йоги. Павло Васильович був людиною, що дала перший поштовх для створення «Софії». Він був могутньою, абсолютно неймовірною сутністю... Павло Васильович був першим, хто познайомив мене з йогою, змусивши попередньо кинути палити. Я пам'ятаю, як його вчитель, Йосип Каліка, прийшов одного разу до нас додому. Я панічно боялася подумати щось погане, бо знала, що він володіє телепатією. Але коли він прийшов, – це був абсолютно фантастичний момент, – в його присутності, пам'ятаю, мене охопило відчуття розлитої в повітрі благодаті. Після того як він пішов, я довго сміялася, згадуючи свій страх. Потім він поїхав до якогось ашраму, більше мені про нього нічого не відомо. Згодом наші шляхи з Павлом Васильовичем розійшлися, і усі свої книги він залишив мені. Серед них була і книга Меррелла-Вольфа «Пути в иные измерения», яка зіграла для нас з Юрієм Смирновим (Юрій Смирнов, генеральний директор видавництва «Софія». – Б.А.) і для «Софії» вирішальну роль. Згодом нам запропонували перекладати книги для «Самвидаву» координовано, – був тоді такий координаційний центр у Москві. Свою першу книгу Дж. Крішнамурті «Свобода от известного» ми зробили на одному з перших комп'ютерів, що з'явилися на той час – німецькому «Роботроні». В тієї машини не було ніякого диска взагалі, можна було користуватися тільки флоппі-дискетою. Але в часи «Самвидаву» в нас і «Роботронів» не було. Кастанеду, як зараз пам'ятаю, набирали на портативній друкарській машинці «Тревеллер Де Люкс», вона в мене й дотепер збереглася, колись посяде своє місце в музеї «Софії», якщо такий буде, звичайно...

– Які книги можна вважати такими, що визначають концепцію видавництва?

– Це насамперед Крішнамурті та Кастанеда – наші первістки. Не менш важливу роль зіграли для нас і такі автори, як Меррел-Вольф та Рам Дасс. Особисто на мене дуже вплинув Кастанеда, – позбутися почуття власної значущості – саме це поняття кардинально вплинуло на все моє життя. На початку 90-х ми довго намагалися знайти права на Кастанеду, я навіть ходила в американське консульство, але там тільки руками розводили, нічим, мовляв, допомогти не можемо. Ми відсилали запити в Америку – все намарне.

– І як же ви вирішили цю проблему? Кастанеди більше немає, та хтось же володіє правами на книги? Невже його «союзники»?

– Ні. Кастанедівці вийшли на нас самі, і ми із задоволенням заплатили їм за права. У мене, пам'ятаю, довгий час на стіні навіть договір висів, підписаний самим Кастанедою. Зараз він десь загубився.

– То Вам вдалося, згідно з вченням Кастанеди, позбутися почуття власної значущості та стерти свою біографію?

– Безумовно, ні. Але коли трохи відсторонилася від цих почуттів, життя дуже сильно змінилося.

– Що значить ім’я вашого видавництва і його символ, який віддалено нагадує монаду Тайцзи і називається, якщо не помиляюся, Кунаб Ху?

–Значення цієї символіки настільки величезне, що намагатися розповісти про нього в рамках одного інтерв’ю просто неможливо. І сама назва, і Кунаб Ху прийшли до нас настільки випадково... З одного боку, «Софія» – грецькою «мудрість», з іншого боку – жіноча іпостась Бога... Сама назва була запропонована нам зовсім сторонньою людиною в останній момент, коли треба було ім’я видавництва на першій книзі поставити. Приблизно те ж саме і з Кунаб Ху – цей символ взято з книги Хозе Аргуельєса «Фактор майя». «Єдиний, що дає рух та міру» – так кажуть про Кунаб Ху індіанці майя, один з найзагадковіших народів на землі. Фактично це – енергоінформаційний центр Всесвіту. Його можна назвати символом Бога, якщо хочете... Той самий Тайцзи, тільки в майянському варіанті. Що означають усі ці складні закарлючки, ми й самі достеменно не знаємо. Ми просто поставили цей символ на книги Кастанеди для колориту, а коли почали видавати інших авторів, я попрохала Юрія Смирнова зробити Кунаб Ху символом «Софії». Не пам'ятаю, що тоді на мене найшло, – це була така глибока медитація на користь того, щоб залишити... Я абсолютно точно знала, що Кунаб Ху мусить стати символом «Софії». Здавалося б, до чого тут грецька назва до майянського символу? Проте, з іншого боку, і назва, і символ охоплюють усе суще. І те, й інше прийшло до нас нібито випадково, що абсолютно, звичайно, не випадково.

– На сьогоднішній день «Софія» видала близько тисячі книг, і мені точно відомо, що Ви редагуєте близько 90 відсотків усієї софіївської літератури, роблячи це феноменально швидко і професійно. У чому секрет такої продуктивності?

– Гадаю, якби поставила собі за мету, то легко потрапила б до Книги рекордів Гіннеса (сміється. – А. Б.). Це, безумовно, моя сіддха. Я ніколи не вимагаю від жодного редактора такої швидкості, як від себе, оскільки розумію, що це неможливо. Я працюю ночами, поринаю в книгу з головою і якимось неймовірним чином ущільнюю час. У мене таке відчуття, ніби 5-6 нічних годин дорівнють 2-3 робочим дням.

– У Вас є своя норма роботи?

– Зараз я вже трохи втомилася, тому книгу за три дні більше не редагую, хіба що дуже просту. В принципі, 50 –100 сторінок на день – це було моєю нормою довгі роки. Якби зараз у мене був тиждень на одну книгу, я була б просто щасливою. Мій особистий рекорд – 10 книг на місяць, звичайна норма – 5-6 книг. Я величезну енергію в кожну книгу вкладаю, всі про це знають. Але й одержую я від книги не менше.

– Яке місце у Вашому житті займає відпочинок?

– Ніякого.

Але мусить же щось радість приносити?

– Радість приносить кожна гарна книга, квіти, іноді короткі поїздки на 2-3 дні до Криму, на місця Сили.

– Якщо ми вже про Силу заговорили, то чи була у Вашому у житті людина, яка б кардинально зрушила Вашу точку збірки? Якщо так, то що Ви при цьому відчували?

– Таких людей було кілька, починаючи з мого чоловіка, Павла Васильовича Старих. Потім був Олексій Левицький, мій особистий учитель цигун... Відчуття ... світ стає абсолютно магічним.

Тобто зупиняється? Койота, що розмовляє, теж бачили?

– Ні (сміється. – Б.А.), зупинки світу не було. Але те, що увесь світ розмовляє, – це точно... В принципі, я сама досить легко зрушую свою точку збірки.

– Як, по-вашому, це і є саторі?

– Ажніяк. Кожен з нас переживав зрушення точки збірки неодноразово.

– Так вже і кожен?

– Звичайно. Закоханість – це зрушення точки збірки. Сильне нещастя – це зрушення точки збірки. Будь-який стрес – це також зрушення точки збірки. Ми постійно зрушуємося... Проте сильне, тривале зрушення дає інше відчуття, – відчуття магічності світу, відчуття того, що все навколо живе...

– Кажуть, ви знаєте дату своєї смерті...

– Мій контакт сказав мені, що це станеться в 2012 році.

– Чи будете Ви коли-небудь видавати книги українською мовою?

– Будемо обов'язково! І перша ластівка вже є. Показово, що це книга братів Кличків, яка називається «Наш фітнес. Прості секрети чемпіонів». Я ніколи спеціально не вивчала українську мову. Мій тато був військовим, і ми багато подорожували колишнім Союзом. Проте до шести років я виховувалася у своєї бабусі на Кіровоградщині і знала тоді лише одну мову – українську. Російською не знала жодного слова! Потім батьки забрали мене до Білорусії, де вони тоді мешкали, і вже за рік я розмовляла лише російською.

– Мені здається, що деякі софіївські книги прекрасно звучали б українською...

– Українська мова мені здається мовою лірики, мовою кохання, де поспіх недоречний. Та я знаю, що водночас вона може бути дуже швидкою і запальною. У «Софії» багато книг, які дійсно могли б гарно звучати українською, Річард Бах, наприклад... Своїм іноземним друзям, аби продемонструвати мелодику української мови, я іноді цитую «Сон» Шевченка:

Летим. Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Коли була вже студенткою, дуже любила журнал «Всесвіт», можна сказати, це був мій єдиний учитель української. Безмежно вдячна цьому прекрасному журналові за його вишукану мову. А як розкішно звучать вірші гессівського Йозефа Кнехта в перекладі Ліни Костенко! Не порівняти з російськими! Хоча сама книга чіткіше, твердіше звучить саме російською.

– Ваш проект із Коельо зовні виглядає вельми успішним. А як воно насправді?

– Я вважаю, Коельо для нас – це дарунок Длані, що нас береже. Коельо напрочуд точно потрапив у модальність часу, і це дозволяє нам видавати десятки «збиткових» пятитисячників, які і є нашою основною задачею і метою. Раніше для нас було звичною справою, коли п'ять-шість провальних видань «з'їдали» увесь прибуток, отриманий від вдалих проектів, і ми часто балансували на грані фолу. І от нам був посланий Коельо, думаю, за нашу хорошу карму (маю на увазі карму» Софії»). Тільки завдяки Коельо ми спокійно продовжуємо видавати просвітницькі п’ятитисячники, такі як «Дети индиго», «На полпути к вершине», які реально є для нас збитковими.

– А як ідуть справи з «Нашим фітнесом» братів Кличко? Вам самій книга сподобалася?

– Я надзвичайно радію з того, що книга вдалася дуже гарною! Кілька вправ, які я виконувала, сидячи за комп'ютером, настільки змінили мій фізичний стан! Я навіть запропонувала Віталієві видати додаткову брошуру з самими лише вправами, це було б неоціненною знахідкою, адже за пишністю книги люди можуть не помітити, які чудові тамтешні вправи! Прекрасна книга! Кажу вам це як редактор з багаторічним досвідом. Іноді, коли редагую якусь нову книгу, кажу собі: «От видамо цю книгу, і буду по ній займатися». На жаль, ніколи так не виходить. Але за книгою Кличків буду займатися обов'язково, я твердо вирішила.

– Чим є «Софія» особисто для Вас: видавництвом, бізнесом, може, живою сутністю?

– Для мене «Софія» – перш за все жива сутність, ви правильно зауважили. Це вже певний егрегор, цілком жива істота. Скільки видавництв загинуло під час московського дефолту влітку 1998-го! Ми втратили тоді 4/5 від усього, що мали. А скільки видавництв тоді розорилося і потрапили під АСТ чи ЕКСМО... Проте «Софія» вистояла! На той час ми ніколи не мали зайвої копійки, наші перекладачі і редактори казали: «Ми готові працювати за символічні гонорари, гроші – не головне». Бувало і таке: приходить представник чи то АСТ, чи то ЕКСМО до агента, що представляє права Річарда Баха, і каже: «Хочемо Баха!» Їм відповідають: «Бах у «Софії». А ті: «Ет, дурниці! Купимо Баха разом із»Софією»!

– Яким Ви бачите майбутнє «Софії»? З огляду на тематику вашої літератури яке місце «Софія» займає, не побоюся цього слова, у Всесвіті?

– Мій контакт сказав мені: «Софія» надзвичайно важлива для Всесвіту». Нас оберігають згори, тому ми й вистояли в усіх кризах. Чому? Тому, що «Софія» надзвичайно важлива для російськомовної (слов'янської) культури, водночас як слов'янська (російськомовна) культура надзвичайно важлива для всієї Землі. А Земля зараз є надзвичайно важливою точкою для Всесвіту. Саме тому нас дійсно бережуть, саме тому ми продовжуємо прямувати своїм Шляхом.

– Від себе особисто наважуся побажати «Софії» не дуже поспішати з реалізацією своєї карми, бо так і до нірвани недовго потрапити, а ви дуже потрібні тим, хто шукає свій Шлях тут, на цьому острівці тоналю. Спасибі за інтерв'ю.

Розмовляв Богдан Андрущенко

 
© агенство "Стандарт"