журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

СУБ’ЄКТИВНІ ЗАУВАГИ

ПРЕЗЕНТАЦІЇ

ВИСТАВКИ

ПОРТРЕТ ЗБЛИЗЬКА

ЛІТЕРАТУРНА ПАЛІТРА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №6, 2003

СУБ’ЄКТИВНІ ЗАУВАГИ

Чи, бува, не самоплагіат?

«Інститут людини»: непомірний обсяг і непідйомна вага!

Якось, задовго до невідь чому роздутого академічного плагіату, натрапив я випадково на переписування деякими авторами текстів у самих себе, та ще й дослівне, та ще й у дуже наукових виданнях, друкованих за державні гроші. Прийшло мені до голови порадитись із читачами популярного періодичного видання, чи можливий феномен самоплагіату. Відповідальний працівник редакції переглянув мій текст і залишив його у себе без твердої обіцянки друкувати, але з гарантією відповісти авторові за тиждень-другий. Коли я, схаменувшись, збагнув, що вже й десятий тиждень минає, то нагадав про себе відповідальному працівникові, перепитавши, чи достоту написане мною світу не побачить. Працівник підтвердив мої передбачення і потішив тим, що текст десь загубився в редакції.
Мені вдалося поновити його, то ж роблю ще одну спробу звернутися до читачів. Звісно, не з проханням помізкувати над тим, чому загубився у редакції текст, що містить не позбавлені громадської значущості факти, в достовірності яких дуже легко переконатись в першій-ліпшій солідній бібліотеці. Мізкую сам...

Кілька років тому не лише я був захоплений і вражений подвижництвом співробітників «Інституту людини». Бо ж немало телеглядачів було свідками вручення директором цієї, як здавалося, віртуальної установи кількох томів інститутського доробку комусь із достойників держави. Результати наукового пошуку були, як спеціально наголошувалося, адресними, оскільки готувались вони спеціально для законодавчої та виконавчої влади, щоби сприяти їй у невдячному, але ж невідкладному державотворенні.

Нарешті й мені випала нагода переконатися в реальності отого подарунка урядовим структурам: томи (а їх на кінець 2000 р., виявляється, видано вже 12) справді грубезні й достоту вагомі; і не тільки за цими фізичними параметрами, а й за проблематикою вони можуть успішно змагатися з енциклопедичними. Заодно згасли будь-які сумніви щодо реальності видавничої фірми – «Інституту людини». Аж соромно стало за себе-маловіра. Яка там віртуальність, коли в редколегії десятки знаменитих імен. Серед них і ректори, і проректори, і академіки різних академій; тут і Міжнародна академія акмеологічних наук (СПб), і Міжнародна академія інтегративної антропології і т.ін. Є в редколегії навіть такі академіки НАНУ, про яких президія цієї високої установи нічого не знає.

А зверху на титульному листі чорним по білому набрано: «Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі». І в підзаголовку кожного тому серії «Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників».

Що ж пропонують ті працівники Президентові, урядові, наприклад, в 14-му і 15-му томах серії? Один з них – «трансцендування всередину» (т. 14, с. 112), інший – романтичні тенденції в українській філософії ХІХ ст. (там же, с. 142-149), ще інші – духовні і душевні виміри людського буття (т. 15, с. 133-138) або символічне і софійне у славетного російського релігійного філософа поч. ХХ ст. Величезна зацікавленість Президента й уряду цим усім очевидна. Ще більше інтересуються вони українською національною ідеєю, бо чи не кожний п’ятий автор (цікаво, що спеціалізуються у тій сфері також церковні достойники Московського патріархату) пише саме про неї.

Коли ж вони встигають так багато? Адже і обидва величезні томи датовані одним 1999 роком, і автори в них часто повторюються. Цур йому! Навіть заголовки надрукованого ті самі. Гортаю том 14-й, що названий «Духовність і художньо-естетична культура»: Сележан Й. Т. Місце української духовності в окцидентальній (!) духовній сфері; Черній А. М. Релігія як творчий стан людського духу; Симон Ю. С. Українська національна ідея в системі сучасної духовної культури... Беру том 15 «Україна на порозі ІІІ тисячоліття; духовність як основа консолідації суспільства». Ті ж люди і ті ж заголовки: Сележан Й. Т. Місце української духовності в окцидентальній духовній сфері і т.д.

Ну, думаю, пишуть науковці з продовженням, як колись Бальзак чи Достоєвський у газетах свої неперевершені романи. Берусь порівнювати: та ні, жодних продовжень, слово в слово те саме в 15-му томі, що й у 14-му, тільки текст інакше на абзаци поділений. Отже, належить урядовцям ті особливо важливі аналітичні розробки читати двічі: чи то з першого разу не вгризуть, чи то напам’ять треба завчати, наче молитву...

Тепер зрозуміло, звідки така кількість томів, такий їх непомірний обсяг і непідйомна вага!

Знаходжу серед «наукових і практичних працівників», представлених у цих книгах, зовсім нові імена. Чиї б ви думали? Студентські! Берусь читати, бо не зустрічався раніше зі студентськими друками в такому солідному і престижному виданні. Один пише про Гайдеггера, про його дискурс сумління; інша – про П. Флоренського. Але що пани Кучма, Литвин і Янукович візьмуть із цих писань для державотворення? Їм би хоч часу вистачило на якесь напівопозиційне (є ще таке?) періодичне видання, котре час від часу показує на чорні діри для грошей платників податків. Я зауважив ще одну, нехай і не найчорнішу, і поспішив поділитися знайденим з урядовими структурами, хоча ні до наукових, ні до практичних працівників не належу. Просто – стурбований.

Тарас Гаврилюк

 
© агенство "Стандарт"