журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

СУБ’ЄКТИВНІ ЗАУВАГИ

ПРЕЗЕНТАЦІЇ

ВИСТАВКИ

ПОРТРЕТ ЗБЛИЗЬКА

ЛІТЕРАТУРНА ПАЛІТРА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №6, 2003

КНИЖКОВI НОВИНИ

Від Гаррі Поттера до «Кум ныштын бир парча»

Огляд новинок книжкового ринку

Літо – не найкращий час для книжкових новинок. Читач масово тікає зі спекотних великих міст, поза якими книготоргівлі як такої в нас практично не існує, – а значить, планувати книжкові новинки на початок літа видавництвам не вельми доречно, краще приберегти їх до серпня або й до вересня, до львівського Форуму видавців.

Хоча, чесно кажучи, все перше півріччя 2003-го на книжковому ринку виглядає якимось аж надто млявим – у порівнянні бодай із роком минулим. Новинок небагато, і єдиний оптимістичний висновок з цього – що справді хороші книжки не губляться поміж паперовим мотлохом, але всі інші висновки радше песимістичні. Нещодавно в конкурсі «Книжка року» підбивали підсумки півріччя, і я як експерт у номінації «Дитяче свято» був просто нажаханий тим, що навіть дитячої літератури за цей час у нас вийшло страшенно, просто катастрофічно мало. Знайшлося лише три книжки, які справді хотілося відзначити, – от із них і почнемо.

«Казки села Городиловичі» молодого письменника Олега Кінаша, який чомусь підписався Кінашолькою – річ без перебільшення унікальна. Позначені тонким народним гумором, життєрадісні, цікаві, кумедні. Моя дочка, другокласниця, майже всі їх знає напам’ять і навіть достосовує особливо влучні висловлювання з цієї книжки до якихось житейських ситуацій – яка ще може бути найвища похвала для книжки? Хоча сам томик львівським «Каменярем» виданий, м’яко кажучи, жахливо: розібрати назву на обкладинці практично неможливо навіть досвідченому дорослому, не кажучи вже про дитину; розмазані крикливі кольори видають абсолютний несмак оформлювача; реклама спонсора книжки нав’язлива понад усяку міру. Одним словом, видавці добряче постаралися зіпсувати все, що від них залежало. Але не залежав сам текст – живий, органічний, колоритний, соковитий; і не залежали ідеї малюнків усередині – їх теж подавав Кінаш. Але від ідеї до втілення тут, м’яко кажучи, прірва. На нашу думку, видавництво «Каменяр «тільки виграло б – і фінансово безперечно теж! – якби перевидало цю книжку нормально.

Приємний сюрприз від київського видавництва «Махаон» – напрочуд красиво видані «Пригоди пустомеликів та інші історії» Андрія Куркова. Чесно кажучи, відомий автор бестселерів у ролі дитячого письменника мені виглядає навіть цікавішим, а український переклад його «історій» виконаний бездоганно.

І ще одна книжка, котру не можна не відзначити – довгоочікуваний четвертий том модного «Гаррі Поттера» Джоан Роулінґ. «Гаррі Поттер і келих вогню» виглядає посутньо ліпшим від двох попередніх книжок цієї серії, і то не лише завдяки самій англійській письменниці, яка зуміла знайти нестандартні сюжетні ходи, а й українському її видавцеві Іванові Малковичу («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА») та перекладачу Віктору Морозову, які попрацювали з текстом напрочуд старанно. Нарешті почалися перегони між українськими і російськими видавцями – хто швидше зробить п’яту книжку «Поттера». Будемо «тримати кулаки» за Малковича й сподіватися, що швидкість не піде на шкоду якості.

З-поміж інших дитячих книжок, які нещодавно з’явилися на ринку, вирізняється також продукція київського видавництва «Криниця», на якій докладніше сподіваємося зупинитися наступного разу. А от у номінації «постраховисько» переможцем уже зараз можна назвати дві збірочки дитячих віршів Ігоря Калинця, що вийшли друком у львівському видавництві «Сполом». Складається враження, нібито видавці спеціально задалися метою відлякати дітей від книжки, остаточно й безповоротно зіпсувати їм художній смак, раз і назавжди відбити охоту читати вірші. Не кажучи вже про те, що це все таки вірші не якогось там містечкового графоманчика, яких видавництво «Сполом», здається, колекціонує, – а одного з найбільших сучасних українських поетів... Хоча, справедливості ради, слід відзначити, що «дитячі» поезії Калинця, на жаль, посутньо поступаються його поезіям «дорослим».

Стосовно ж книжок «не для дітей», то тут безперечно веде перед наукова література. А втім, і в науковій, і в художній маємо не просто хороші книжки, а – справжні події, які з повним правом можуть претендувати на звання «книжки року». Маю на увазі насамперед том вибраного Василя Герасим’юка, виданий київським «Фактом», і двотомник Дмитра Чижевського від харківської «Акти».

Нещодавно в газеті «Столичные новости» критик Ігор Бондар-Терещенко зробив без перебільшення ідіотську спробу «наїхати» на удостоєну цього року Шевченківської премії книжку Василя Герасим’юка «Поет у повітрі». Книжка, звісно ж, надається до розмови серйозної й посутньої, але критик до такої розмови виявився банально не готовим і спробував відбутися дешевими (а насправді – по-людськи підленькими) рефлексіями про... приватне життя поета. Самої ж книжки «Поет у повітрі» рецензент, очевидно, й у руках не тримав, – цей висновок напрошується не лише тому, що горе-ІБТ жодним чином не посилається на Герасим’юкові тексти, лишень на якийсь міфічний «імідж поета», а й тому, що він означує «Поета в повітрі» як томик вибраного, хоча насправді це абсолютно нова книжка, до якої органічно влилися лише два тексти із попередніх збірок автора. Вибране ж – не томик, а солідний том «Була така земля» з передмовою Івана Дзюби й післямовою Костянтина Москальця – незайвий раз доводить, що поезія суть не мода, а вічність. Знаю, що в багатьох прихильників справжньої поезії ця книжка займе почесне місце на полиці з найулюбленішими томами. Бо вона того як мінімум варта – попри всі дзявкотіння недолугих заздрісників.

Значення ж іншої беззаперечної події оцінять найперше науковці й інтелектуалісти, схильні не до «лукавого мудрствованія», а до справдешнього «любомудрія». Прикметно, що праці одного з найбільших європейських мислителів ХХ сторіччя Дмитра Чижевського ми відкриваємо для себе якось аж надто повільно, поступово. Його «Історія української літератури» була справдешнім шоком для більшості наших заскорузлих у псевдодоктринах літературознавців. Тепер же, завдяки харківській «Акті», а насамперед старанням наукового редактора цього видавництва професора Леоніда Ушкалова, з’явилися ще дві знаменні праці вченого – «Український літературний барок» і «Філософія Сковороди», досі майже недоступні навіть для науковців. Адже навіть у Центральній науковій бібліотеці ім. В. Вернадського можна знайти лише перший із трьох нарисів «Український літературний барок», які досі залишаються найґрунтовнішою і, мабуть, найавторитетнішою науковою розвідкою про українську барокову поезію. Ці напрочуд якісні (що вже традиційно для «Акти») видання цінні також посутніми передмовами члена-кореспондента НАН України О. Мишанича та професора Л. Ушкалова, які (передмови) рясніють посиланнями на інші досі абсолютно недоступні українським дослідникам і не введені в український науковий обіг праці Д. Чижевського – навіть про існування більшості їх науковий загал досі й не підозрював. Так що цього мислителя нам ще відкривати й відкривати, – знаю, що до цієї благородної справи також залучається київський «Смолоскип», де готується п’ятитомник філософських праць Дмитра Чижевського.

З’явилася ще низка напрочуд цікавих наукових видань. Найперше назвемо «Витлумачення поезії та релігії» Джорджа Сантаяни – перша перекладена українською мовою книга відомого філософа, в якій мовиться про спільні джерела поезії та релігії, вирішальну роль уяви у формуванні людського досвіду та наукового пізнання. Видали книжку львівські «Ініціативи», котрі з якогось дива самі себе обізвали у вихідних даних «Иніціативами» – невже львів’яни російською мислять?!

«Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму» – таку назву має нова монографія професора Києво-Могилянської академії Віри Агєєвої, видана київським «Фактом». У книзі розглянуто процеси модернізації української літератури ХХ століття в контексті феміністичної й ґендерної проблематики. Неупереджені читачі, а найперше читачки, безперечно знайдуть тут чимало для себе цікавого. Я ж, як читач стосовно фемінізму упереджений (маскулінний чи що?), не можу не відзначити високий науковий рівень роботи («зразком феміністичного фундаменталізму» назвала книжку авторитетний літературознавець Тамара Гундорова), попри її абсолютно чужу для мене, антифемініста, проблематику.

Київська «Критика» презентувала нове, доповнене видання ґрунтовного збірника наукових праць «До історії української літератури» Григорія (Джорджа) Грабовича. Достоїнства й недоліки цієї непересічної книги активно обговорюють учені ще від часу її першого видання, тепер же дискусії спалахнуть з новою силою. Неупереджений сучасний погляд на нашу історію літератури нам виробляти ще довго, й ця книга активно до цього схиляє, незважаючи навіть на її упередженості (зокрема стосовно «Слова о полку Ігоревім» або згадуваного вже Д. Чижевського).

Останній незакінчений твір французького філософа Моріса Мерло-Понті «Видиме й невидиме. З робочими нотатками» з’явився друком у видавничому домі «Києво-Могилянська академія». Автор закликає відкинути поняттєві філософські спекуляції, повернутися до самої речі й зазирнути в її сутність.

Тернопільське видавництво «Підручники й посібники» нарешті презентувало другий том напрочуд цікавої книжки з напрочуд скандальною назвою «Нецензурний Стус». Він містить розшифрування записів інтерв’ю про поета його дружини Валентини Попелюх, друзів і соратників Михайлини Коцюбинської, Романа Корогодського, Левка Лук’яненка та інших достойників. Цінність цієї книги в тому, що з неї великий поет постає перед нами не «забронзовілим класиком», а таким, яким він справді був у житті. Ці записи жодним чином не редаговані – не «цензуровані». От лише упорядники не зрозуміли різниці між словами «не цензурований» і «нецензурний», що стосовно поета, який сам ніколи не вживав нецензурної лексики й украй негативно ставився до вживання її будь-ким іншим, як мінімум не зовсім порядно. Видавцям на цей грубий ляп указували після виходу першого тому не раз, але вони, очевидно, виправити його з якихось своїх міркувань не побажали. А дарма: Стус – не те ім’я, до якого доречно привертати увагу дешевими скандалами.

Із новинок художньої літератури привертає увагу найперше нова книжка Тараса Прохаська «Лексикон таємних знань» («Кальварія», Львів). Щоправда, новою вона є доволі таки відносно, адже, за винятком кількох нових новел, повторює першу збірку Прохаськової прози «Інші дні Анни», видану кілька років тому «Смолоскипом». Щоправда, наклад «Інших днів Анни» давно розійшовся, а зацікавлення прозою цього дещо навіть екзотичного в нашому контексті письменника доволі велике, так що перевидання закономірне. Дивно лишень, чому «Смолоскип» так легко «віддає» своїх уже «розкручених» лауреатів іншим видавництвам, а не перевидає їхні книжки сам.

Безперечно цікавим бачиться й новий біографічний роман Михайла Слабошпицького «Поет із пекла» (видавництва М. П. Коць та «Ярославів вал»). У ньому письменник простежує життя одного з найпарадоксальніших, найтаємничіших, найскандальніших українських письменників минулого сторіччя Тодося Осьмачки. Біографічної літератури, тим паче талановито написаної, нам дуже бракує, тож сподіватимемося, що цей роман матиме успіх.

Із перекладної поезії найбільшу увагу привертає томик вибраного франкомовного швейцарського поета Філіпа Жаккотте, виданий київським «Юніверсом». Переклади Олега Жупанського, як завжди, вирізняються високою якістю.

У поезії ж українській цікавих новинок, крім згадуваного вже вибраного В. Герасим’юка, наразі немає. Бо навряд чи можна назвати цікавим перевидання в «доступнішому» форматі «Рубаїв» Дмитра Павличка («Основи»). Особливо тяжко читаються новіші речі цього автора, який, боюся, на політичних «торжищах» розгубив свій потужний колись талант.

Комп’ютер кличе у жахні глибини

І дивиться, як око голубине.

Нема там ні жалю, ні співчуття,

Там ледь помітні сатанинські кпини.

Коментарі зайві – бо невже не на комп’ютері набиралися ці лукаві рядки?

Відрадне натомість поповнення серії «Зарубіжна класика» видавництва Соломії Павличко «Основи». Ці ошатні томики справедливо зажили неабиякої популярності, тож з’яву тут «Країни снігу» Кавабати Ясунарі, «Баламутки» Оноре де Бальзака, «Гамлета» Вільяма Шекспіра, «Homo faber» Макса Фріша та «Трьох в одному човні» Джерома К. Джерома можна тільки вітати. Цікаво, що «Основи» вперше в цій серії представляють не тільки нові переклади, але й використовують якісні інтерпретації класичних текстів, зроблені раніше. Особливо цікаво те, що Шекспірів «Гамлет» виданий не в «постмодерному» перекладі Андруховича чи навіть класичному Григорія Кочура, а – менше відомому, але якісному перекладі Леоніда Гребінки.

Так, перевидання кращих здобутків української перекладацької школи конче необхідні. В цьому контексті слід вітати зусилля харківського видавництва «Фоліо», яке свою серію світової класики поповнило «Декамероном» Джованні Боккаччо в геніальному перекладі Миколи Лукаша. Хочеться лише сподіватися, що цей ошатний на вигляд том буде так само якісний і поліграфічно, що після першого ж прочитання фарба на сторінках не злущуватиметься, ніби ксероксна – як у попередніх томах цієї серії.

І на завершення – ще про одну знаменну книжку. «Кум ныштын бир парча» – тобто «Окрушини сонця». Це антологія кримськотатарської поезії XII - XX століть, упорядкована Миколою Мірошниченком Юнусом Кандимом, видана Головною спеціалізованою редакцією літератури мовами національних меншин країни. Круто!

Будемо сподіватися, що літня спека не остаточно розплавить мізки видавцям, і в найближчі місяці теж з’явиться низка вартих уваги новинок.

Іван Андрусяк

 
© агенство "Стандарт"