журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

СУБ’ЄКТИВНІ ЗАУВАГИ

ПРЕЗЕНТАЦІЇ

ВИСТАВКИ

ПОРТРЕТ ЗБЛИЗЬКА

ЛІТЕРАТУРНА ПАЛІТРА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №6, 2003

КНИГА I РИНОК

Шоколад і Слово

Юрій Логуш про вітчизняного виробника і про культуру

На цьому шоколаді виросло вже ціле покоління. Його ніжний і романтичний світ, навіть якщо саму солодощ ви не любите, народжує легку ностальгію за світлими митями минулого, за тремкими почуттями, на яких тримається краса, вічність, любов.
Віднедавна з цим шоколадом асоціюються й нові імена в українській літературі й нові традиції українського меценатства. Незчисленні кошти, витрачені на допомогу дитинцям, лікарням, інтернатам, мистецьким колективам, лягають щедрим зерном у ґрунт становлення повноцінного українського суспільства.
Премія, якою винагороджуються переможці конкурсу «Коронація слова» – одна з найбільших у нашій країні – непоганий стимул для творчого розвитку особистості, відтак і національної культури. А підтримана земляками–підприємцями Національна капела бандуристів почала фактично нове життя. Не забуто й про молодь – «Червона рута» також має друзів-меценатів.
Наш гість – головний натхненник усіх цих починань, приємна й щира в спілкуванні людина, д-р Юрій Логуш, генеральний директор ЗАТ «Крафт Фудз Україна». Народився в Америці, куди ще молодими переїхали батько-тернополянин і мама-полтавка. Уперше приїхав до України в 1989 році як координатор міжнародного обміну студентами-економістами. Півтора року працював у науковій та освітній сфері. Уже в 1995-му став постійно працювати на батьківщині своїх предків.

– Як національні виробники ми відчуваємо обов’язок перед суспільством. Прикро, що не всі це відчувають. Ми ж намагаємося працювати в усіх сферах, бо, якщо не буде України, не буде й українського виробника, тобто нас. Піднімаючи нашу культуру, ми докладаємося до формування повноцінного суспільства. Довгий час ми були єдиними, кого такі питання хвилювали, але зараз уже бачимо проблиски. До багатьох приходить розуміння того, що підприємство буде процвітати, якщо власна держава буде процвітати, а економічне здоров’я залежить від духовного.

Звичайно, хочеться все мати швидко, якісно – і це нормально, це добре, але нам насамперед потрібно мати терпіння, вірити у власні сили. А ще – не цуратися свого. Десять років тому навіть мови не могло бути про прагнення споживача купувати українське. Тепер усе разюче змінилося, люди хочуть бачити й вживати «своє», вони знають його якість, формують таким чином його престиж. Українське неминуче переможе!

Сімдесят років створювалося штучне суспільство зі штучними цінностями. Була суцільна криза – і в економіці, і в суспільних стосунках. Іноземним інвесторам говорили: «нам нічого не треба, ми самі все зробимо». Було важко потрапити до українського споживача, адже торгівля була тільки державною – діяли схеми кумівства й страху бути покараними. Економіка розвалювалася, настав період розгубленості, стихійності. Найбільша імперія в світі розвалилася за дуже короткий час без жодного пострілу.

Нарешті прийшли зміни, хоча після значного кроку вперед знову утворився вакуум.

– То який період маємо нині?

– Принаймні повертаємося до рівня 89-го року. Звичайно, з таким потенціалом ми могли б йти значно швидшими темпами, адже маємо вже власний розум.

У галузі культури ситуація катастрофічна. У вакуум, що створився, проникає все, що завгодно.

– Із чого починалися меценатські проекти? Ваша підтримка відчутна як у соціальній, так і в мистецькій сфері.

– Ми взялися за все водночас. Приблизно в 1996 році мене зацікавило телебачення – іноземні фільми дублювалися на українському телебаченні російською. Тому з’явилася ідея подарувати глядачеві приємні вечори з рідною мовою. Почали співпрацю з УТ-1, а згодом – із «1+1»: купували ліцензії на фільми, перекладали їх, пропонували телеканалу. Відтоді, як бачимо, наше починання стало прикладом і для інших телекомпаній. Я неодноразово чув відгуки про те, що люди вивчили (!) українську за допомогою дубльованих фільмів. Чи ж це не крок уперед?

– А чим керувалися в доборі фільмів? Зараз багато критикується те, що нам пропонує ТБ.

– Це дивляться у всьому світі, і критикувати його можна скільки завгодно. У нас звикли критикувати все підряд, будучи переконаними, що ми – найрозумніші в світі. А тим часом: де наша мудрість, якщо мову свою не можемо поставити на гідне місце, свою державу не може підтримати? Виходить, що ми мудрі в сенсі критики, а не в сенсі створення чогось. За 350 років критичного підпільного стану ми втратили здібність бути конструктивними.

Якщо західний фільм є неякісним, то ставмо український!

– Є сподівання, що конкурс кіносценаріїв допоможе вітчизняному кіно.

– Зараз маємо чи не останній шанс поставити українську літературу, кіно, усю національну культуру на ноги. Саме з цією метою й було задумано конкурс «Коронація слова». Я свого часу, живучи за кордоном, мав змогу читати всі найкращі зразки світової класики, у тому числі й українських авторів, які були заборонені в себе вдома. Ті письменники не боялися в тоталітарні часи писати, що думають, і саме зараз їхні твори є найчитабельнішими тут. Сьогодні немає таких заборон, і ми як організатори ніяк не втручаємося цензурово в перебіг конкурсу, він абсолютно відкритий для всіх, а тому світяться імена зовсім невідомих, молодих авторів. Є сотні творів з тих країв, про які ніхто б і не подумав: Луганщина, Донецьк… Читач мусить отримати те, про що він хотів би читати, і тією мовою, якою хотів би.

Для українських книжок потрібні тиражі не в п’ять тисяч, як зараз є в Україні, а по півмільйона й більше, аби вони були на полиці в кожного. Книга – це теж товар, і його треба так само рекламувати, як і будь-який інший. Можна певно сказати, що нашу серію вже знають, споживач на неї є, а відтак у книгарнях питають про книжки наших авторів, і власники книгарень зацікавлено виходять на нас із замовленнями.

– Чий твір з переможців «Коронації» Вам найбільше подобається? Як правило, діловим людям бракує часу читати художню літературу…

– Я всіх люблю. А книжки читає моя дружина, а потім вечорами мені переповідає. Кожен твір сам по собі неповторний. Це не те, що шоколад, коли можна сказати, який більше подобається, який менше. Книжки різних жанрів, і в кожному з них виділено найкращі. Сучасна література ще настільки бідна, що надто перебирати не доводиться – ковтається все підряд. Смаки вже формуватимуться, коли буде великий вибір.

– Що б побажали українському читачеві?

– Бажаю, щоб їхнє прагнення читати цікаві українські твори було якнайбільше задоволене. А просування вперед було настільки великим, що тривоги й хвилювання за українське слово, за рідну мову зійшли нанівець. А ми в цьому допоможемо!

Українці зникають як нація. Історія про нас скаже: був мудрий народ, або – був дурний народ. Ми маємо унікальний шанс вирватися з рабства, відчути, що таке свобода, не розчинитися в чужому племені, не стати гарматним м’ясом для чиїхось воєн.

Розмову вела Тетяна Щербаченко

 
© агенство "Стандарт"