журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

СУБ’ЄКТИВНІ ЗАУВАГИ

ПРЕЗЕНТАЦІЇ

ВИСТАВКИ

ПОРТРЕТ ЗБЛИЗЬКА

ЛІТЕРАТУРНА ПАЛІТРА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №6, 2003

КНИГА I РИНОК

Бажання читати книги

Що пропонує українське суспільство незрячим читачам?

Тема, яку ми порушуємо нижче, доволі специфічна, і, на жаль, досить рідко потрапляє в поле зору як масових, так і видань, що спеціалізуються на книжковій тематиці. Це тема доступу до друкованих видань інвалідів – людей незрячих та з важкими формами порушення зору, людей, які, як і ми, живуть в нашому суспільстві, і які, не дивлячись на життєві негаразди, так чи інакше хочуть долучатися до культурних надбань цього суспільства.

Інваліди зору люблять читати, мабуть, більше, ніж зрячі. Вони сприймають інформацію про навколишній світ лише кінчиками пальців або на слух, відповідно, їм потрібні особливі книги. Читаючи за Брайлем, слухаючи аудіозаписи, покладаючись на власну пам’ять, лише небагатьом незрячим людям вдавалося отримати гарну освіту, зробити кар’єру. Доступ до спеціальних книг для незрячих та слабкозорих у столиці можливий через Республіканську бібліотеку для сліпих імені Миколи Островського.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, число сліпих людей на планеті досягло 40 млн. чоловік і майже 20 млн. людей страждають важкими формами порушення зору. Щорічно число інвалідів зору збільшується на 1 млн. чоловік. У нашій країні їх більш ніж 50 тисяч. Всі вони прагнуть читати, вчитися, здобувати знання.

Людина з вадами зору не має змоги отримувати інформацію з багатьох джерел, що доступні зрячим людям. Сліпота ставить перешкоду у читанні звичайних газет, перегляді телепрограм, відвідуванні театрів, музеїв. Лише за допомогою спеціальних книг у сліпих формуються правильні уявлення про навколишню дійсність.

За статистичними даними, в Україні пересічні громадяни, які користуються бібліотекою, в середньому за рік читають 10-12 книг, сліпі ж – 50-52 книги. Тобто в 5 разів більше. Скільки ж книжок виходить в Україні для незрячих людей сьогодні? І чи задовольняє це попит?

Щоб отримати відповіді, «КО» звернувся по допомогу до директора Республіканської бібліотеки для сліпих імені М. Островського Юрія Вишнякова.

– Скільки бібліотек в Україні для незрячих людей? Які видавництва забезпечують їх новими надходженнями?

– В Україні разом з нашою функціонує всього 79 спеціалізованих бібліотек для сліпих. Але, на жаль, вони перебувають зараз у скрутному становищі. Наша бібліотека є винятком, адже всі видавництва зобов’язані присилати обов’язковий примірник видань для людей з вадами зору до Республіканської бібліотеки для сліпих імені М. Островського. Більшість інших біліотек в регіонах України підпорядковується учбово-виробничим підприємствам. Вони мають невеличке приміщення, в якому працюють лише один-два бібліотекарі. В Україні є бібліотеки, яким вже роками не надходять нові книги.

«Будинок звукозапису та друку Українського товариства сліпих (УТОС)» – єдине в Україні спеціалізоване видавництво для незрячих та слабкозорих. Колись у СРСР нас забезпечували три потужних видавництва у Москві, Києві, Мінську і наш «Будинок» був найкращим на теренах Радянського Союзу. Щороку видавалося аудіокасет на 4 тисячі годин звучання. Наприкінці 80-х наш «Будинок» видавав аудіокниги накладом близько 300 примірників, кожна третина яких розповсюджувалася не лише в УРСР, а й загалом по СРСР. Зараз наклад аудіокниг складає лише 35-40, тому що у бібліотек немає коштів для купівлі нових видань.

«Будинок звукозапису та друку УТОС» видає аудіокасети з книгами, озвучені голосом диктора. На 2003 рік заплановано 137 назв книг, але видають трохи більше, близько 200. Сюди ж належать сім періодичних видань (звукові журнали «Горизонт», «Світанок», «Мозаїка», «Людина і світ», «Обыватель», «Здоровье», «Наука и жизнь»). Тематичний план на рік укладають наші співробітники бібліотеки, ретельно досліджуючи асортимент виданих книг, а також спираючись на замовлення інших бібліотек всієї України. Ми намагаємося задовольнити потреби всіх читачів, адже сліпі хочуть читати все те, що доступне зрячим.

Рельєфно-крапковим шрифтом зараз виходить лише 36 томів на рік (для порівняння «Війна і мир» Толстого – це 36 томів рельєфно-крапковим шрифтом). До цього видання входить 12 випусків «Літературної панорами», що складається з сучасних українських літературних журналів; шість випусків «Норми» з текстами нормативних та інших юридичних документів; один том «Трембіти» (музичні твори, ноти, тексти пісень тощо); крім того, щороку видається декілька назв української класики. Рельєфно-крапковим шрифтом випускає книги видавництво «Освіта», але лише шкільні підручники для незрячих дітей. Львівське видавництво «Аврора» почало випускати підручники для слабкозорих учнів укрупненим шрифтом (в Україні є 5 шкіл-інтернатів для незрячих дітей і 22 – для слабкозорих).

Також співробітник нашої бібліотеки за замовленням незрячих студентів начитує на аудіоносії деякі книги з гуманітарних дисциплін. Поступово освоюємо і видання компакт-дисків. Наприклад, «Електронний тренер для сліпих. Адаптовані різнотематичні тексти для середньої та вищої освіти» – компакт-диск, який зробила наша бібліотека за допомогою програми «Громадські зв’язки» (Американська неприбуткова організація «Project Harmony, Inc», Державний департамент США та український партнер ТОВ «Інвесттранссервіс»). Партнери купили нам обладнання (два сканери, записуючий CD-ROM, програмне забезпечення, 1000 компакт-дисків), а працювали над створенням двоє наших працівників і студенти-волонтери. Текст з компакт-диску читається не голосом диктора, а за допомогою спеціальної комп’ютерної програми – синтезованим голосом.

Ось і все, що видається в нашій країні.

Зовсім недавно в Україні було освоєно формат MP3, завдяки якому на компакт-дисках виходять не лише музичні твори, але й книги (озвучені голосом диктора). На жаль, у нас в бібліотеці є поки що лише декілька таких книг (Пауло Коельо, американська фантастика, казки для дітей тощо). За кордоном вже пішли далі – розробили формат Daisy, в якому значно розширюються можливості (наприклад, можна робити закладки в тексті, здійснювати пошук слова тощо).

Зараз у Російській Федерації справи йдуть набагато краще, ніж у нас. Два видавництва, в Москві та Санкт-Петербурзі, видають велику кількість книг рельєфно-крапковим шрифтом, вони вже давно попереду нас. Ми ж, за відсутності коштів, не маємо змоги, починаючи з 1996 року, купити жодної іноземної книги.

– Скільки грошей виділяє держава на поновлення фондів бібліотеки?

– Ми повинні були отримати через Українське товариство сліпих в минулому році 220 тис. грн., але отримали на 53 тисячі менше. Така ж сума обіцяна нам у нинішньому році. До неї входить заробітна плата персоналу (більша частина), ремонт, оплата комунальних послуг тощо. Щоб ще трохи мати грошей для поповнення бібліотечного фонду, нам доводиться здавати в оренду окремі приміщення бібліотеки приватним фірмам, хоча для власних потреб місця бракує. Але все одно грошей не вистачає.

– Яке співвідношення україномовних і російськомовних книг на аудіокасетах та компакт-дисках?

– Ми намагаємося внести до тематичного плану видання аудіокасет якомога більше книг українською мовою, хоча в нашій країні зараз таких видань небагато. Якщо раніше ми робили підбір за загальними тематичними планами, то зараз їх немає. На жаль, ми іноді навіть не знаємо, які новинки з’являються на ринку. «Гаррі Поттера» ми внесли до тематичного плану саме українською мовою, адже кращий переклад принесе дітям більше користі.

Є компакт-диски «Библиотека в кармане», які включають в себе тисячі книг найрізноманітніших жанрів і тематики. Кожного року виходять нові видання, що збільшує кількість книжок приблизно на тисячу назв. Проте все це – російські проекти, українських немає.

– Скільки книг є зараз у фонді бібліотеки?

– Наш фонд включає в себе близько 195 тисяч одиниць зберігання (одна книга може бути на кількох аудіокасетах, тобто одиницях зберігання). А назв книг набагато менше: близько 8,5 тисяч назв рельєфно-крапковим шрифтом та 9,5 тисяч назв на аудіокасетах. Це дуже мало з огляду на їх загальну кількість, що виходить з видавництв у звичайних книгах та журналах. Тепер ви розумієте, яке значне місце займають компакт-диски в розвитку нашої справи.

– Аудіокасети досить недовговічні порівняно з компакт-дисками та книгами, які можуть зберігатися сотні років. Який термін їх експлуатації?

– Все залежить від відношення людини, її обережного ставлення. Дуже часто у людей виникають проблеми з магнітофонами, адже вже практично не існує ремонтих майстерень для налагодження їх правильної роботи. Відповідно плівка псується, іноді розривається. За таких умов користувач зобов’язаний надати бібліотеці нову аудіокасету. Але навіть при хорошому ставленні зберегти книги на аудіоносіях досить важко. На жаль, за Держстандартами магнітна плівка має гарантійний термін роботи лише рік, а зберігання на складах – два роки. Це дуже мало, голос диктора може бути втрачений саме через такий строк. Знову записувати ту ж саму книгу – складна і непотрібна процедура, краще намагатися зберегти те, що вже створено. Є плівка, яка розсипається буквально через кілька років, але є і дуже довговічні. У моїй власній фонотеці зберігаються касети ще з середини 80-х.

– Чи існують недоліки в нашому законодавстві стосовно книг для сліпих та слабкозорих?

–У законодавстві говориться про пільги для книг рельєфно-крапковим шрифтом, але ж це не єдині книги для незрячих. Ті ж аудіокасети теж призначені для незрячих, тим більше, що для їх прослуховування потрібен спеціальний магнітофон. Ми зверталися до Президента, до Верховної Ради, до відповідних міністерств з тим, щоб вирішити і узгодити законодавчо всі питання, з якими нам доводиться стикатися. Наприклад, митниця не розуміє, що аудіокасета – це книга для сліпого. На їх думку – це підакцизний товар, з якого потрібно сплачувати спеціальне мито.

У всьому світі до незрячих людей, та й взагалі до людей з обмеженими можливостями, ставляться з увагою і розумінням. Є така Флорентійська конвенція про безперешкодний перетин кордону матеріалів, що використовуються інвалідами (не лише книги, але й візки, тростини, збільшувальні прилади та канцелярські товари для сліпих, спеціальний папір тощо). Україна до цього часу не приєдналася до цієї міжнародної угоди.

– Які плани на мабутнє у бібліотеки?

– Зараз плануємо переписати всі записи голосів дикторів, що зберігаються ще на старих носіях, на компакт-диски в формат MP3. Адже через декілька років ми можемо їх просто втратити, а це близько 5 тис. годин звучання.

Хочемо також запозичити досвід північних сусідів. У Російській Федерації вже є брайлівський сканер, що дає змогу зберегти старі видання рельєфно-крапковим шрифтом на компакт-дисках. А на брайлівському принтері можна їх друкувати. Ми теж плануємо купити брайлівський сканер для збереження власного фонду і збільшення кількості примірників. На жаль, це надзвичайно дорого.

Плануємо продовжувати працювати у напрямку створення нових книг на компакт-дисках, адже за цим майбутнє. Особливо важливі ці видання для школярів та студентів.

Адміністрація бібліотеки звертається до видавців книг та періодики з проханням безкоштовно надавати в електронному вигляді (на компакт-дисках або дискетах) власні видання біблітеці для сліпих імені Миколи Островського (тел. 235-00-63).

Адже інваліди зору теж хочуть читати ваші видання.

Інтерв’ю записала
Леся Костів

 
© агенство "Стандарт"