журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

СУБ’ЄКТИВНІ ЗАУВАГИ

ПРЕЗЕНТАЦІЇ

ВИСТАВКИ

ПОРТРЕТ ЗБЛИЗЬКА

ЛІТЕРАТУРНА ПАЛІТРА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №6, 2003

КНИГА I РИНОК

«Я хочу продати свою книгу»

або Дещо про роль автора у просуванні книги на ринок

На Заході для автора книги цілком конкретним є комерційне підґрунтя видавничої промоції, а точніше пабліситі, як комплексу заходів, спрямованих на просування видання на ринку. Конкретним передусім тому, що там прибуток автора прямо пропорційно залежить від обсягу реалізації книги.
В Україні ж автор, який, незалежно від комерційного успіху своєї книги, отримує лише скромний гонорар, може розглядати пабліситі лише як іміджеву рекламу. Однак комерційний ефект такої промоції, хоч і розтягнутіший у дії, не можна недооцінювати. Та передовсім вага авторської участі у процесі промоції зростає за умови цілковитої відсутності такої посередницької ланки між автором і «зовнішнім світом», як літературний агент.

Аналізуючи інформацію у вітчизняних ЗМІ, треба сказати, що увагу журналістів до книги у переважній більшості випадків привертає або тема книги, або особистість автора. Особливо вагомим цей аргумент є в умовах, коли відповідну підготовчу роботу зі ЗМІ не проводить видавець.

Кандидат філологічних наук Галина Ключковська, одна з небагатьох вітчизняних теоретиків, які у своїй науковій діяльності безпосередньо торкаються такої нової для вітчизняного ринку сфери, як книжкова промоція, каже, що промоційні заходи можна розглядати як можливість для автора творити ім’я власним книжкам. Саме для нього девіз «примусити публіку говорити» спрацьовує у значно ширшому масштабі, ніж для видавця, оскільки для останнього – це лише можливість продати конкретну книгу, а для автора – це імідж, котрий забезпечує значні шанси на увагу до його майбутніх книг як з боку публіки, так і видавництв.

У ринковому суспільстві без компромісу з ринком обійтися вдається небагатьом. Саме на потребі такого компромісу наголошувала письменниця Оксана Забужко в контексті дискусії, темою якої були стосунки «автор – видавець у сучасній книжковій справі». На її думку, професією письменника в ринковому суспільстві є не тільки текст. Це справді окрема професія: як контактувати з мас-медіа, як організовувати літературно-критичну рекламу, бо йдеться не про те, аби сидіти десь у театрі і продавати свої книжки. Це ціла наука, ціла школа (продати книжку). Продати – в сенсі загальнокультурному, тобто від створення відповідних анотацій до різного штибу розіграшів, скандалів, які в ігровий спосіб підсовуються мас-медіа, аби привернути громадську увагу. Все це, на думку О. Забужко, нам ще належить освоювати, причому в найстисліші терміни. Буквально за цих-от кілька прийдешніх п’ять, максимум десять років нам належить пройти шлях від сидіння за столиком у театрі і безпосередньої торгівлі книжками, виданими на власні кошти – примітивний, нульовий рівень – до освоєння технології творити масові сенсації. Від першого класу до рівня університетського.

З часу сказаного минуло сім років, а здійснений прогрес не є суттєвим і реалізовується вузьким колом авторів, переважно художніх книг.

Нерідко запорукою успіху стає «створене» ще до написання книги ім’я автора, як це найчастіше трапляється з мемуарами відомих особистостей у сфері політики, мистецтва чи навіть злочинців. «Спершу автор працює на імідж, а згодом імідж на автора».

Щодо першої половини тези можна сказати, що на цьому етапі найдієвішими промоційними засобами є публікації в пресі, зокрема у жанрах рецензії та інтерв’ю, а також препринт – публікація усього твору або уривків з нього у різноманітних літературних чи нелітературних періодичних виданнях, що є свого роду «пробним каменем», завдяки якому можна з’ясувати зацікавлення аудиторії.

Категорія автора публікації у контексті промоційної акції часто набуває самостійного і самодостатнього звучання, нерідко стиль та тон публікацій певного автора зумовлюють перенесення акценту з книги на автора публікації, що у подальшому приваблюватиме увагу до рецензованих книг не самими їхніми назвами чи іменами авторів, а ім’ям рецензента. Це досить цікавий і ефективний з точки зору саме промоційного ефекту прийом.

У практиці вітчизняних друкованих ЗМІ таких авторів є небагато. В числі їх О. Бузина і, в контексті дещо іншої за характеристиками, вимогливішої аудиторії, М. Бриних, котрий також гостротою своїх публікацій заслужив схожу репутацію, ще культуролог В. Скуратівський, Ю. Андрухович, знаність якого спричинена його письменницькою славою, а також публіцистичними матеріалами, і деякі інші.

З іншого боку, те, що такий не вузькоспеціалізований тематичний пласт, як літературно-видавнича проблематика, в українських друкованих ЗМІ майже виключно належить до компетенції літературних критиків, накладає на характер його висвітлення певний відбиток. Йдеться про специфіку літературної критики як різновиду письменницької творчості і про ту міру її самодостатності, яка зумовлює певну замкненість та відірваність від реальних потреб та інтересів аудиторії, навіть тієї, яку можна визначити як спеціалізовану, а також, як не парадоксально, і від реалій самого літературного процесу.

Отже те, що до справи рекламування книги мало залучаються автори, є суттєвим недоліком видавничої політики. Адже хто може краще прорекламувати свою книгу, як не автор? До того ж, автори переважно є гуманітарно освіченими у багатьох сферах людьми або як мінімум досконало знають проблематику, яку висвітлюють у книзі. Це може стати чудовим матеріалом для різних публікацій, інтерв’ю і тематичних, публіцистичних передач, безперечно за умови попередньої роботи з підготовки однієї акції чи цілого комплексу.

Отож, як мовиться, фінансовий порятунок бідуючого вітчизняного письменника – справа рук самого письменника.

Ірина Столяр

 
© агенство "Стандарт"