журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

СУБ’ЄКТИВНІ ЗАУВАГИ

ПРЕЗЕНТАЦІЇ

ВИСТАВКИ

ПОРТРЕТ ЗБЛИЗЬКА

ЛІТЕРАТУРНА ПАЛІТРА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №6, 2003

КНИГА I РИНОК

Між втраченим вчора і туманним завтра

«Укркнига»: що було, що буде і чим серце заспокоїться?

Оптова торгівля – робота посередників. Така форма не тільки дає можливість книгарням та бібліотекам отримати книги різних видавництв вчасно і в потрібній кількості, але й спланувати майбутню роботу, спрогнозувати купівлю і реалізацію, реагувати на попит ринку. Адже робота з кожним видавцем окремо для книгарень і бібліотек – це необхідність багаторазово повторювати марудну справу. Куди краще закуповувати книги централізовано і цілеспрямовано, отримуючи при цьому гарантії майбутньої і стабільної співпраці з солідним оптовим підприємством.

Молоді видавці сучасної України, напевно, вже не пам’ятають, яка система книгорозповсюдження діяла за радянських часів. Тоді ця галузь мала назву «книжкова торгівля». Вона складалась з власне «Укркниги», що мала в своєму складі 25 обласних книготоргів (відповідно до кількості областей), 1100 їх структурних підрозділів, тобто книгарень. В складі кожного обласного книготоргу були ще й бібколектори, які формували фонди бібліотек (профспілок і учбових закладів). До 1992 року загальний грошообіг від книжкової торгівлі складав близько 1 млд. доларів (за тогочасним офіційним курсом $1 дорівнював 65-66 коп.). Крім «Укркниги», в книжковій торгівлі брала участь «Укрспілка», яка мала книгарні в кожному районі, а також «Військова книга», що охоплювала всі військові частини. Крім того, на кожному великому підприємсті були так звані «Книголюби». Але замовлення книжок для всіх цих структур йшли через «Укркнигу». Так само з видавництвами (тоді в Україні було 28 державних видавництв) працювала лише «Укркнига».

Маючи таку розгалужену мережу на місцях, зважаючи на широке охоплення всіх верств і професій населення, можна було формувати плани на наступний рік щодо книговидання. Області давали «Укркнизі» свої замовлення, виходячи з тематичних планів видавництв, пропонованої для реалізації літератури від кожної бібліотеки, книгарні, підприємств, просто пересічних громадян. Тобто замовлення надходили від кожного району УРСР. В «Укркнизі» всі пропоновані назви книг обговорювалися, зводилися до загальностатистичних показників. Потім проводилася спільна зустріч з державними видавництвами, де безпосередньо вирішувалася доля кожної назви, число її накладу, можливість чи неможливість її видання. Складався протокол, договір – і це вже було керівництвом до дії для видавництв. Тому книги і виходили величезними накладами (порівняйте сучасні наклади 3-5 тис. примірників і 100-200-тисячні наклади за радянських часів).

«Укркнига» співпрацювала з «Союзкнигою», яка коригувала загальне розповсюдження книг по всій країні, приділяючи увагу кожному регіонові. Якщо десь книг не вистачало, а десь видавали більше, вдавалися до справедливого перерозподілу. В Україні видавалася лише половина від усього асортименту, інше ж йшло з Росії. Так, на полицях книгарень лежало 50-55% книжкової продукції, виданої в Росії. Тодішні потужні поліграфічні підприємства працювали безперервно, не зупиняючись ні вночі, ні у вихідні. Певна увага приділялася виданню сучасної і класичної української книги. Спілка письменників України мала значний вплив на вирішення долі книжки авторів. Тоді у видавництві «Радянський письменник» (зараз «Український письменник»), що було підпорядковане Спілці письменників, видавалися першодруки. Отже, початок і розкрутка молодих авторів відбувалася під наглядом Спілки письменників. Російської книги в Україні видавалося не так багато, вона надходила з Москви.

Значним досягненням радянського законодавства було надання пільг для книжкової галузі. Наприклад, для друку певних категорій книг, що потребували значних затрат (підручники, фотоальбоми для туристів тощо) надавалися кредити. Були пільги на залізничні перевезення. Раніше зі складів київської «Укркниги» щомісяця відправлялося 1200-1300 тритонних контейнерів. Крім того, діяли склади у Львові, Харкові (здебільшого тут були підручники), Дніпропетровську (плакати, листівки), Донецьку (література підвищеного попиту). Всі вони відправляли по Україні книги залізницею, і пільги були їм потрібні для економії на цьому засобі перевезення. Також надававалися пільги при оренді приміщення.

Раніше «Укркнига» працювала без вихідних в півтори зміни, з 8.30 до 21.00. Щосуботи та неділі займалися відвантаженням великої кількості книг на складах, для того, щоб у понеділок прийняти наступні партії.

Звичайно, у будь-якій, навіть найкращій, системі існують свої недоліки. Про вади радянської системи книжкової торгівлі можна було судити з дефіциту. Книг, які були дефіцитним товаром, не вистачало всім бажаючим. Дехто ще пам’ятає, які стоси макулатури треба було здати до приймального пункту, щоб отримати омріяний томик Олександра Дюма «Граф Монте-Крісто». Основною причиною дефіциту книг був брак паперу та поліграфічних потужностей в Україні. Окрім того, урізувалися тиражі певних книжок. Водночас «Політвидав» не мав жодних обмежень у виданні книг. В ньому видавалися праці Леніна, Брежнєва та інших партійних функціонерів, збірки документів партійних з’їздів, конференцій. Книга творів Леніна, надрукована на чудовому офсеті, в найкращій палітурці, мала ціну всього 55 коп. Така книжка зараз коштувала б видавництву 20-25 грн. «Політвидав» завжди мав досить паперу і достатній ліміт на використання поліграфії.

У 1992 році було прийнято рішення віддати всі обласні книготорги в комунальну власність. Закінчилося існування широко розгалуженої та злагодженої системи. Відповідно кожна місцева влада вирішувала, що робити з комунальною власністю. Таким чином, після переоформлення власності дуже часто книгарні просто розчинялися в «ринкові», і на їхньому місці поставали більш «вигідні» торговельні заклади.

Вже у незалежній Україні з’являються молоді оптові фірми, які зараз можуть скласти конкуренцію сучасній «Укркнизі», це – «Максим», «А.С.К.», «Орфей» (російська література), в Харкові – «Фоліо».

Про сучасний стан оптової книготоргівлі в Україні розповів голова правління ДВАТ «Укркнига» Віталій Гуцало.

– Який зараз стан системи книгорозповсюдження в Україні? А точніше – оптової торгівлі книгами?

– Від радянської системи книжкової торгівлі не залишилося майже нічого. Як серйозна оптова ланка залишилося лише ДВАТ «Укркнига», ще є Харківська база, але Харків заполонила російська книжка. Львівська база зараз працює дуже мало, Донецька база не працює, а Дніпропетровської взагалі давно вже немає. «Укркнигу» можна назвати справді серйозною оптовою фірмою, оскільки її асортимент складає понад 7000 назв книг. Ми забезпечуємо книжковою продукцією постійних покупців, шукаємо нових, а також злагоджено працюємо з бібліотеками. Це – реорганізована «Укркнига».

Кількість видавців та продавців книги зараз точно не визначена, тому і говорити про якийсь аналіз стану галузі книгопродажу недоцільно. Зберігся ряд державних видавництв, серед них «Вища школа», «Техніка», «Наукова думка», «Либідь», «Дніпро», «Мистецтво» та інші, але, з іншого боку, з’явилося вже близько 2000 суб’єктів видавничої діяльності, приватних підприємств. Є не один десяток недержавних видавництв, які працюють дуже добре, відповідаючи за якість кожної випущеної книги («Академія», «Махаон-Україна», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»). Скільки ж в Україні книжкових магазинів, ніхто не знає. І це теж проблема. Щоб чимось керувати, щоб знати, що робиться в державі і планувати зрушення в майбутньому, треба мати статистику. Таких цифр в Україні немає, а в нашій офіційній статистиці в графі з книжковими магазинами стоїть ще й «та інші». Що це означає? Які інші?

Процес знищення книжкової галузі йде тихо і повільно, але постійно і підступно. Книжкові магазини відкриваються, але ж це переважно лише експансія російської книги. Нам більше потрібно, щоб в український бюджет йшли гроші, піднімалася наша держава, а не закордонна. Чому вони можуть, а ми не можемо? Звичайно, ми за потужностями не можемо забезпечити всіх бажаючих лише власними силами, та й ніколи не могли. На жаль, наші сучасні українські автори, письменники, видавці ще не відчули себе громадянами незалежної України, які можуть заробляти гроші своєю працею.

– Яке сьогодення «Укркниги» і що планується в майбутньому?

– Раніше справами книжкової галузі опікувався Комітет держкомінформполітики, куди входила і «Укркнига». Зараз він перетворився на Комітет у справах держтелерадіо, а видавничою, книжковою галуззю він не займається. «Укркнига» тепер входить в ДАК (Державна акціонерна компанія) як Державне відкрите акціонерне товариство.

На мій погляд, руйнування «Укркниги» було неправильним. Але, звичайно, повернути ту систему в принципі неможливо. Зараз зовсім інші реалії життя. Однак є області України, в яких владні структури ставляться до книги з розумінням, підтримують і допомагають тим залишкам книготорговельних структур, які ще існують в Україні. Наприклад, збережена давня система в Миколаєві, Рівному. Місцева влада надає пільги книжковим магазинам, але ж лише стосовно оренди приміщення, зменшення (скасування) податку на землю, пільгового дозволу на виносну торгівлю. За комунальні ж послуги мають сплачувати власники книжкового магазину повністю, так само як за поштові послуги тощо. В деяких областях іноді дають безвідсоткові кредити книготорговельним організаціям для закупівлі великої партії книг (наприклад, підручників). Так діє зараз «Миколаївкнига». На жаль, це ніяк в законодавстві не закріплено. Ще більшою є проблема з невирішеним питанням довготермінової оренди приміщень.

У столиці нараховувалося більше 100 книгарень, сьогодні залишилося з десяток. В Одесі на знаменитій Дерибасівській вулиці супермаркет «Книжковий світ» знаходиться в будинку – пам’ятнику архітектури. Звичайно, старі будинку – це наша історія, наші пам’ятки. Для того, щоб вони продовжували існувати, їх потрібно ремонтувати. Але хіба це питання не до місцевої ради, не державного рівня? Чому директор книгарні повинен шукати кошти для ремонту, а не займатися своїми безпосередніми обов’язками? Наші книгарні в Радянському Союзі існували лише як культурницькі та ідеологічні центри, на книзі ніхто не прагнув заробити. Правильно це чи ні – вирішувати історії, але очевидно, що високорозвинуте суспільство має дбати про формування людини, громадянина, надавати можливість майбутньому поколінню читати книги, набиратися розуму.

На жаль, те, що ми зараз маємо, не приносить морального задоволення.

– Сучасне законодавство не допомагає сучасному книгорозповсюдженню?

– Не маючи належної державної підтримки шляхом правильного оподаткування всієї галузі, ми не зможемо працювати на благо країни. Правильне і справедливе оподаткування, виходячи з потреб реального життя – ось що нам зараз потрібно. А без нього ситуація невтішна. Видавництва в поточному році зменшують обороти видання книг. Уявіть собі, що загальний наклад усіх книг, виданих в Україні, складає 42-43 млн. на 48 млн. населення. Проте в список видань входить не лише загальновжиткова література, але й виконана на замовлення для спеціального і обмеженого використання на підприємствах, фірмах. Відповідно кількість загального накладу дуже мала. За радянських часів ми мали більше п’яти книг на одну особу в рік, так само зараз має Білорусія, Росія, близько восьми – Польща. А в нас менше однієї! В 2001 році було видано Указ Президента про відновлення системи книгорозповсюдження, але досі ніяких результатів. Чиновники на місцях не поспішають звертати увагу на те, що не приносить місцевому бюджету великого доходу.

Коли готувався новий закон про книговидання, що набере чинності 1 січня 2004 року, були заплановані пункти на підтримку книгорозповсюдження, однак вони загубилися по дорозі до Верховної Ради. Звичайно, дуже добре, що будуть мати пільги видавництва та поліграфічні підприємства, хоча за радянських часів законодавство стосувалося всіх галузей, пов’язаних з книгою, в тому числі і книжкової торгівлі.

– Зараз говорять про переваги тематичних планів, які були на той час. Чи можливе їх повернення або введення чогось нового на кшталт тематичних планів?

– Так, раніше була налагоджена система тематичних планів, за якими ми діяли. Видавці готували тематичні плани, а потім пропонували їх «Укркнизі». А ми відправляли безпосередньо на місця та в області, щоб вони могли охопити всі книгарні, бібколектори, школи. Інтелігенція знала про можливість замовлення книг у магазинах, заповнивши відповідну листівку. Все це збиралося, узагальнювалося. Подібним чином з тематичними планами працювали і «Військова книга», і «Укоопспілка», всі вони вносили свої пропозиції. Зрештою, відповідно до цих тематичних планів видавалися книги.

Зараз альтернативою тематичним планам можуть слугувати каталоги та прайс-листи. Більшість комерційних видавництв має сторінку в Інтернеті, де розміщує дані про свій асортимент. До речі, Інтернет дуже допомагає у роботі з зарубіжними споживачами нашої книги. Так, у нас купують українську книгу з США та Канади представники української діаспори. Крім того, є більш давні способи поширення своїх прайс-листів – поштова розсилка, факс. Наш прайс-лист включає в себе більше 7000 назв, а каталог займає понад 100 сторінок.

– На яких умовах працює з партнерами»Укркнига» як посередник ?

Як посередник у продажу книг ми беремо 10%, за умови поштової пересилки – 12. Але оскільки «Укркнига» отримує значні знижки від видавництв (ті ж 10%), то наші ціни збігаються з цінами виробника. Через те, що у нас дуже мало великих оптовиків, немає і чітко вироблемої системи знижки, хоча постійних покупців намагаємося заохочувати на подальшу співпрацю. Як правило, наш покупець бере велику кількість книг за назвами, але обмеженою кількістю. Ми самі зацікавлені, щоб покупець розраховував майбутній попит.

«Укркнига»намагається надати покупцям якомога більший вибір україномовної книги (до 3000 назв). Хоча за назвами більше російськомовної літератури, проте за кількістю примірників – 65-70% української.

Будемо тримати так і надалі.

– Бажаємо Вам успіху.

Підготувала Леся Костів

 
© агенство "Стандарт"