журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПРЕЗЕНТАЦІЇ

ЛАБІРИНТИ ПРАВОЗНАВСТВА

ВИДАВНИЧІ ПРОМОЦІЇ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2003

КНИЖКОВI НОВИНИ

Із грифом і без нього

Огляд новинок книжкового ринку

Цього разу огляд новинок українського книжкового ринку почнемо зі словника. Їх у нас ніколи не було вдосталь, так що кожна з’ява – вже неабищо. Тим паче, якщо це "Новий орфографічний словник української мови", в якому, як зазначено в анотації, міститься 43 тисячі слів, у тому числі 3 тисячі нових, засвоєних мовою нещодавно, та дві з половиною тисячі географічних назв, найперше іноземних, котрі ніхто до ладу не знає, як писати правильно. Потреба в такому виданні залишається досить гострою, тож автор – професор Львівського інституту пожежної безпеки МВС України Анатолій Івченко – і видавець – львівська "Кальварія" – поцілили, як то кажуть, у яблучко.

Щоправда, при ближчому знайомстві з книжкою овації виявляються не такими гучними. Так, дещиця нових слів у видання включена. Принаймні "сайт" і навіть "сервер", яких годі шукати в інших словниках, тут знайшлися; є "дисковод", але нема "дискети"; є "дискурс", не кажучи вже про "парадигму", але нема "медій" і "мультимедій"; і "роумінґ" відсутній, хоч є "мобілка"; і "темника", яким українська "збагатила" мало не всі європейські мови, теж нема. Не встигають мовознавці увігнатися за мовою. Натомість є "блядь" – у називному й родовому відмінках! Її нарешті наздогнали. Доводьмо тепер дітям, що це ненормативна лексика… Є ще "песець", але то, певно, тварина.

Найбільше ж претензій – до літери "ґ". Слів, що з неї починаються, в українській мові насправді є як мінімум утричі більше, ніж пропонує Івченко. До того ж, ця літера іноді зустрічається й у середині слова, про що упорядник, м’яко кажучи, забуває зовсім. Навіть безсумнівні "інґові" закінчення тут чомусь залишаються "інговими".

Зрештою, ці ляпи – ще, так би мовити, квіточки, й словником Івченка цілком можна і навіть треба користуватися, враховуючи ці та інші застереження. Але в нас нерідко трапляються книжки, якими користуватися в принципі неможливо, і вони здебільшого, як це не парадоксально, зорієнтовані на… школу. Калічити несформовані дитячі уми, "вдовбувати" в юні голови викривлене уявлення про літературу, відбивати в дитини будь-яке бажання цікавитися українським письменством в принципі – це, з-поміж багатьох інших, чудово вміє робити київське видавництво "Грамота". У виданій ним "грифованій", себто "рекомендованій Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник" серії "Шкільна бібліотека" поповнення – том "Великий Каменяр", – і це спонукає нас краєм ока глянути на всю серію. Вже самі назви книжок, м’яко кажучи, відлякують: "Чудові пересмішники" (так упорядник, доктор політичних (sic!) наук А. Чічановський познущався з І. Котляревського та Г. Квітки-Основ’яненка), "Світанок Вітчизни" (а де її "сутінки"?), "Спадщина поколінь" з одіозною "Велесовою книгою" (у який би іще маразм впали наші укладачі шкільних програм? Таж навіть неозброєним оком дилетанта видно, що це груба підробка, подавати яку поруч з літописами – м’яко кажучи, цинізм!) тощо. А вже про те, як представлена в цих хрестоматіях поезія ХХ століття, можна "писати поему": виявляється, ні Плужника, ні Семенка, ні Зерова, ні Свідзінського навіть згадувати ніхто не збирається, натомість мало не "вершинними здобутками" є творчість… Володимира Бровченка, Олександра Підсухи, Дмитра Білоуса й Миколи Сингаївського! Це ж треба так ненавидіти дітей і настільки не розумітися на поезії! Та вже Драч краще, їй-богу!

Але коли упорядники починають… купюрувати, цензурувати відомі тексти – вочевидь, з "політичних" міркувань, – цьому вже нема виправдання! У Симоненковому вірші "Задивляюсь у твої зіниці…", в інтерпретації хрестоматії з дебільною (саме так!) назвою "Відлуння десятиліть", відсутня така строфа:

Я для тебе перли в душі сію,

Я для тебе мислю і горю.

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

(Цитую з пам’яті, тому даруйте, якщо на котрійсь комі помилився.) Що далі? Вилучення з тексту "Енеїди" рядка "Щоб хто з Олімпа кучму дав"? (кучма тут – у значенні "овеча шапка"). Чи виписування Франкові членського квитка СДПУ(О)?

У новішому томі "Великий Каменяр" ляпів нібито трішки менше. Але, певно, тільки тому, що шановний доктор політичних (sic!) наук Чічановський мав небагато змоги "розігнатися" на шести сторінках передмови. Він, звісно, про якісь новіші дослідження на кшталт "Франко – не Каменяр" Т. Гундорової чи "Добра звістка від Івана Франка" Р. Чопика навіть не чув. Та й про те, де й чому відбувався другий Франків арешт, упорядникові теж невідомо. Й до бодай побіжного аналізу "Перехресних стежок" він не дозрів. І навіть те, що повість-новела "На дні" написана після, а не до Дрогобицької тюрми, не докумекав. Але далі говорить сам Франко, і все стає на свої місця…

На щастя, не всі видавництва тільки те й роблять, що ганяються за грифами, абсолютно не переймаючись маразматичністю своєї продукції. Про серію "Програма з літератури" (негрифовану, до речі!) харківського видавництва "Ранок" ми вже писали в попередньому числі "Книжкового огляду". Але відтоді вона поповнилася одразу двома новими томиками. Про один із них – "Вибрані твори" Василя Стефаника – я як його упорядник не маю морального права багато говорити. Скажу лишень, що в словах, котрі на Покутті вживаються зі звуком "ґ", я намагався нарешті розставити й літеру "ґ". І що принципово включив до цього видання не лише новели, але й поезії в прозі та дещицю листів Стефаника. І що пояснення діалектних слів у виданні подано не наприкінці, як зазвичай, а посторінково – для зручності юних читачів. А якщо я десь напартачив – то лайте мене на всі заставки, бо видання класики для школярів є надзвичайно відповідальною справою й навіть найменша халтура тут неприпустима.

А від іншого тому в "ранківській" серії "Програма з літератури" – упорядкованої професором О. Астаф’євим та письменником Анатолієм Дністровим антології "Поети Нью-Йоркської групи" – я взагалі кайфую! Це видання не має аналогів на нашому книжковому ринку, представляє юним читачам літературне явище, про яке їм почерпнути інформацію практично нема звідки. Це посутнє заповнення прогалини не лише шкільної освіти, але й цінне для всіх любителів поезії видання.

Поповнення й у серії дитячих енциклопедій "Я пізнаю світ" київського видавництва "Школа" – том "Релігії". Він, як й інші книжки цієї серії, перекладений із російської, й це зле – невже в нас немає фахівців, здатних популярно розповідати дітям про розумні й цікаві речі? Однак видавництво, на щастя, до перекладу підійшло досить творчо, войовничу пропаґанду "русского православия", якою аж кишів ориґінал, із тому вилучило, ідеологічно витримало тональність книжки в дусі поваги до всіх релігій (чого в російському оригіналі, зрозуміло, також не було), натомість дозволило собі доповнити том кількома розділами про історію й сучасність українських православної й греко-католицької церков. Звісно, після такого перекроювання залишилося до книжки чимало запитань, але вони принаймні не настільки кричущі, якими могли би бути.

Серія "Хрестоматія школяра" цього ж видавництва поповнилася томиком "Північних оповідань" Джека Лондона. Це добре, зважаючи на те, що "Петрівка" переповнена російськими перекладами Лондона, а українських – як на мене, значно кращих – не перевидавали вже бозна скільки часу.

Приємно здивувала мене львівська "Кальварія" – новою поетичною збіркою Тараса Федюка "Таємна ложа". Те, що Федюк є чудовим поетом, зрозуміло, але те, що "Кальварія" нарешті відмовилася від своєю недавньої помилкової тактики накручування цін на поетичні книжки – особливо похвально.

Тернопільське видавництво "Джура" пропонує новий роман новоспеченого члена АУП Олександра Вільчинського "Неврахована жертва (Вбивство після вбивства)". Про характер видання зрозуміло вже з самої назви, але мусимо завважити, що Вільчинський, на відміну від більшості наших детективістів, уміє писати, в нього нормальна мова й поняття про стиль письма. Так що своїх читачів книжка, не сумніваюсь, знайде.

Потішило відоме івано-франківське видавництво "Лілея-НВ", запропонувавши читачеві новий проект Тараса Прохаська – одразу три чудово виконаних томики есеїв-інтерв’ю з Юрком Андруховичем, Юрком Іздриком та Олегом Лишегою. Подібні речі в нашому письменстві досі не практикувалися, на жаль, – і Прохасько в ролі "першовідкривача" виглядає досить органічно. Для прихильників постмодерного дискурсу в сучасній літературі це справжній – і то неабиякий – подарунок.

Жанр книжки-інтерв’ю виявився несподівано популярним останнім часом. Принаймні ще львівська "Піраміда" в серії "Усна історія України ХХ ст." пропонує томик "Одержимість. Інтерв’ю Юрія Зайцева з Ігорем Калинцем". Ім’я одного з чільних шістдесятників говорить саме за себе, а його думки як про літературу, так і про дисидентський рух надзвичайно цікаві.

Ще один чільний шістдесятник, академік Іван Дзюба в київському видавництві "Криниця" видав нову публіцистичну працю "Пастка: Тридцять років зі Сталіним. П’ятдесят років без Сталіна". Поважний автор аналізує історію підрадянської України, вбачаючи в ній корені багатьох наших сучасних проблем.

Одразу дві нових книжки пропонує молода поетка й дослідниця з Умані Марина Павленко. Щоправда, її студія "Тичининська формула українського патріотизму" (Умань, АЛМІ) виглядає значно цікавішою від її ж таки поетичної збірки "Чар-папороть" (Львів, Каменяр).

Дві новинки маємо і з Чернігова. По-перше, збірник "Друже мій, кате" із серії "СКІФ" (Спецслужби. Кримінал. Історія. Фантастика). Назва, звісно, викликає посмішку, але твори, зокрема переклад роману Петера Адамса "Янголи по десять шилінґів", трилер Анатолія Соломка "Втеча" й оповідання Валентини Мастерової, читаються з задоволенням. Іншу новинку – гордо й безпідставно пойменований "антологією" поетичний збірник "Станція Чернігів" (Львів, Сполом) – дещо попсував одіозний львівський графоман Олександр Гордон своєю "передмовою", але тексти таких чудових поетів як Юрій Бедрик, Анатолій Дністровий, Оксана Куценко я прочитав і перечитав із неабияким задоволенням. Дивно лишень, чому упорядник Сергій Дзюба не включив до збірника свої чудові пародії, вони сприйнялися б тут дуже органічно.

Безперечно зацікавить широкого (наскільки в наших умовах можна говорити про "широту") читача й новинка в резонансній серії "Exceptis excipiendis" (у перекладі: "тут є все, крім того, чого тут бути не може") київського видавництва "Факт": перший роман відомого телеведучого, одного з облич каналу "1+1" Юрія Макарова "Культурний шар", витриманий у жанрі інтелектуального детектива. Цікаво, що цей твір був написаний російською й опублікований спершу в часописі "Радуга", але "Факт" створив прецедент, видавши книжкою його український переклад, добротно виконаний Лесею Ганжею. І знаєте, українською твір читається значно краще, органічніше, ніж в ориґіналі.

Ще одна цікавинка від "Факту" – поетична збірка американця Стенлі Кюніца з паралельними ориґінальними текстами та їх українськими перекладами, насамперед Богдана Бойчука. Так рідко виходять подібні речі, що не привітати цю збірку не можна, навіть попри деякі невідповідності в перекладах, на котрі звернула увагу рецензентка Людмила Таран в одному з останніх чисел "Книжника-review".

Із-поміж найцікавіших новинок і книга харківського професора-мистецтвознавця Людмили Соколик "Графіка бойчукістів", видана спільно часописом "Березіль" і нью-йоркським видавництвом "М. П. Коць". Це солідна монографія, багато ілюстрована майже недоступними нині, як правило, роботами майстрів найвідомішої української мистецької школи 20-х років минулого сторіччя, знищених російськими окупантами.

Привертає увагу й двотомник "Київ – свята земля" – два спарених числа культурологічного альманаху "Хроніка-2000". Можна, а подекуди й треба в багатьох випадках пред’являти претензії упорядникам стосовно добору декотрих текстів (наприклад, сценарію фільму Юрія Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу" або відверто русотяпського, з шовіністичним душком, матеріалу російського академіка Дмитра Лихачова "Похвала Києву"), але цікавинки таки значно перевищують ляпи.

Київські "Основи" до 70-річчя члена-кореспондента НАН України, завідувача відділом давньої і класичної літератури академічного Інституту літератури Олекси Мишанича видали том його наукових праць "На переломі". А ще один том, до якого шановний Олекса Васильович написав передмову, підготувала харківська "Акта". Власне, цієї книжки, котра, знаю, вже вийшла друком, але наразі ще не з’явилася в київських книгарнях, я чекаю чи не найбільше, адже це – "Український літературний барок" Дмитра Чижевського, одна з найґрунтовніших наукових праць про наше бароко, таке принадне й настільки кричуще невідоме сучасному читачеві. Будемо сподіватися, що незабаром і ця праця стане доступною, і що саме з неї ми й розпочнемо наш наступний книжковий огляд у "Книжковому огляді".

Іван Андрусяк

 
© агенство "Стандарт"