журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПРЕЗЕНТАЦІЇ

ЛАБІРИНТИ ПРАВОЗНАВСТВА

ВИДАВНИЧІ ПРОМОЦІЇ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2003

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Літературні негри підкладають читачам свиню

Придивіться, що носить у сумочках і читає в метро чи в іншому громадському транспорті щонайменше третина українського жіноцтва? Дар’ю Донцову, "ироничный детектив". Мені стало цікаво почитати, що воно таке. У мене взагалі дивні стосунки з "попсовою" літературою – ніколи не виникає особливого бажання читати її, але зрідка все ж чомусь читаю і тоді не можу відірватися – не їм, не сплю, а мушу прочитати, після чого в голові залишається легка приємна порожнеча. Такий наркотичний ефект можуть мати, звісно, не лише популярні детективи, "жіночі" і "чоловічі" романи, а й інколи звичайні доволі нудотні художні твори, що, як спрут, упіймають читача і чіпко тримають до останньої сторінки. Найкраще, зрозуміло, коли таку дію справляють книжки, якими справді насолоджуєшся, а потім ще довго ходиш під враженням, обмірковуєш їх… Є також книжки, які навпаки неможливо читати кілька годин поспіль, які "відштовхують" від себе: це можуть бути видатні наукові і філософські праці, а з художніх творів для мене це, наприклад, Умберто Еко або Тарас Прохасько.

Коли "негри" бавляться в слова...

Донцову, незважаючи на деяку спрощеність і неправдоподібність викладу, яку цілком можна списати на "іронічність", – я віднесла б до розряду цілком читабельних, якби тільки … вона не плутала своїх героїв! Донцова в своїх інтерв’ю скаржиться, що її постійно звинувачують в експлуатації літературних "негрів", бо вона пише по книжці на місяць, і додає, що сюжети їй придумують домашні улюбленці – песики і котики. Хом’ячки, певне, вичитують, папужки пишуть діалоги, а крілики – еротичні сцени – прошу пані, не робіть з тата вар’ята! Я, звичайно, можу повірити, що пані письменниця– монстр-трудоголік і пише по 30,5 покетбукових сторінок за день (350 сторінок поділити на 30 днів в місяці), може, в неї є комп’ютерна програма, що комбінує експозицію, зав’язку, кульмінацію, розв’язку, та якщо вона плутається в своїх героях, з якими, очевидно, має прокидатися, засинати і бачити їх уві сні, то тут явне дурисвітство.

У романі "Спят усталые игрушки" (я так і не второпала, до чого тут ця назва – то, певне, "негри" бавляться "в слова": інші романи називаються "Маникюр для покойника", "Покер с акулой", "Гадюка в сиропе", "Бассейн с крокодилами", "Хобби гадкого утенка", "Сволочь ненаглядная", "Эта сладкая горькая месть", "Урожай ядовитых ягодок", "Прогноз гадостей на завтра", "Созвездие жадных псов", – продовжіть логічний ряд) на одній сторінці написано, що хлопчик Коля, який володів даром гіпнозу, змушував обох своїх сестричок прислужувати собі, наприклад, красти для нього цукор з кухні, а на наступній (!) сторінці – що саме в цей період часу одній із сестричок було 8 місяців, а після того дітей розлучили, віддавши в різні дитячі будинки. Це міг бути й однісінький казус, але коли такі неспівпадіння відбуваються в серії від книжки до книжки, в кожній з яких діє одна і та сама героїня разом з своїм безпосереднім оточенням й частково переказується сюжет попередніх книжок, то зрозуміло, що над ними працюють різні люди. Наприклад, в "Спят усталые игрушки" розповідається, щоб не втомлювати вас подробицями, одна історія про те, як невістка головної героїні Зайка потрапила на телебачення, а в "Домике тетушки лжи" – зовсім інша. Принаймні, Олександра Марініна, улюблена мішень для високочолих критиків, такого неподобства собі не дозволяє.

Інший автор російських бестселерів, що є визнаним і беззаперечним літературним рабовласником, – Фрідріх Незнанський. Роботу "негрів" розпізнають, по-перше, за тим, що письменник випускає, скажімо, по 2-3 книжки на місяць, по-друге, за сюжетними і стилістичними невідповідностями, які, взагалі-то, абсолютно не турбують 90% відповідної читацької публіки, що читає заради бездумного відпочинку, наче жує гумку або лузає насіння, й через місяць такі люди можуть знову перечитати книжку, бо вони однаково нічого з неї не пам’ятають.

Фабрика текстів: на всі смаки!

Напевне, майже всіх плідних авторів бестселерів час від часу підозрюють і звинувачують в тому, що за них пише команда чи то студентів, чи то професорів-філологів. Чому найчастіше називають філологів – не зрозуміло, я б радше назвала перекладачів або журналістів. Адже книжка, переклад якої здійснено "під (науковою) редакцією такого-то", створюється точно за тим самим принципом: "неграм", переважно студентам, роздають кожному по розділу книжки з короткими вказівками і глосарієм, ніхто з них не читає всієї книжки, а тоді "редактор" або, за сучасною термінологією, "менеджер проекту" уніфікує тексти в єдину книжку. А журналісти взагалі зазвичай пишуть тільки те, що їм кажуть, і так, як їм кажуть – з таким же успіхом можуть і масові бестселери писати.

Та не так воно просто, хоч яким би примітивом не здавалося. "Інгредієнти" найкращих масових бестселерів очевидні: яскрава індивідуальність головного героя, вміння по-журналістськи коротко і вичерпно описувати характер і переказувати життєві колізії персонажів, складно заплутана, але потім легко розплутана інтрига, досконале знання особливостей якихось професій і правдоподібний опис професійного життя, жорстокі травми дитинства (цим завдячуємо дядьку Фройду)… ну, і захоплива циркуляція грошей, які й не снилися читачам, "братки" і "мєнти", секти, збочення, маніяки, повії, кілери… Для дівчаток побільше любовних історій, і щасливих, і з втратою ілюзій, коли жінка мужньо позбувається рабського кохання, стаючи "сильною і незалежною" (або навпаки, сильна і незалежна раптом знаходить кохання і на радість всім стає ідеальною дружиною), поради, як завоювати мужчину в стилі журналу "Наталі" (Донцова, наприклад, пропонує правила, як вийти заміж); для хлопчиків більше бійок, стрілялок, професіоналізму, суперменів, чорнухи; секс для обох статей, але для дівчаток поромантичніше в дусі Сандри Браун, для хлопчиків пожорсткіше, як у Генрі Міллера чи Нормана Мейлера. І модний сюжет сучасній людині, яка читає книжки й газети і дивиться телевізор, теж ніби-то неважко було б скомпонувати… Коротше, всі все знають, а ти спробуй напиши!

От і цікаво, де саме видавництва вербують своїх "негрів" – серед письменників-початківців та "невдах", що розміщують свої тексти в Інтернеті і надсилають видавництвам? Найкраще б, певне, підійшли ті, що для власного задоволення пишуть і розміщують в Інтернеті різні "подражанія" і продовження Гаррі Поттера або "Приключений Эраста Фандорина"…

Вигода для літературних "плантаторів" очевидна: по-перше, 2-3 книжки на місяць під розкрученим брендом – це величезні прибутки, але команда "негрів" і сама може створити такий письменницький бренд, і не треба ніяких талантів шукати; по-друге, точне виконання замовлення без усяких вимог, примх і творчих коників творчої особистості. Також автор бестселерів у будь-якому випадку мусить мати багатий життєвий досвід, особливо професійний, а якщо в книжці йдеться про закулісне життя багатьох людей і професій, то одна людина просто не може знати стільки тонкощів і чисто практичних деталей із різних сфер життя. Традиційно письменники довго збирають інформацію, розмовляють з людьми тощо, хоча без особистого досвіду все одно важко написати…

Тому постає необхідність у первинному розподілі праці на постачальників ідей і "фактажу" й тих, хто надає всьому цьому літературну форму – стилістів (згадаймо роман Марініної); видавництвам вигідніше найняти відповідну команду "писак", консультантів, стилізаторів, редакторів для конкретної серії книжок, ніж щоб їх писала одна людина. Команда загалом працює за принципом "проектного менеджменту", тобто мають короткий дайджест, проект або "концепцію" майбутньої книжки, складений якимись знавцями ринку, і разом розробляють його, можливо, час від часу збираючись на "виробничі наради", а якийсь верховний "проектний менеджер" все це складає докупи – хоча, Росія все-таки не Америка, тому процес далеко не завжди так ідеально та гладенько організований, все дуже індивідуально. Цікаво, може, провідна американська технологія "роботи в команді" захопила і музику, живопис, скульптуру – один, скажімо, ліпить голову, інший тулуб, третій кінцівки, а четвертий то все зліплює, як снігову бабу…

Чи стане "негр" Загребельним?

Скільки ж платять літературним "неграм" і який їх правовий статус?

В одній статті в "Комсомольской правде" автор пише, що договори "негрів" з видавництвом "кабальні", всі права належать видавництву (взагалі-то, якщо людина працює в організації, то права на все, що вона створює для організації, за контрактом звичайно належать організації – ця проблема також гостро постає перед науковцями і винахідниками), що їм не платять потиражні і за додаткові перевидання: "Получи за написание книги свои две "штуки" баксов – и отваливай..."

Всього-на-всього – за місяць! Шкода, що автор статті адреси того видавництва не залишив – агов, нікому не треба скромної і талановитої літературної негритяночки "з навиками роботи в команді"? Але не все так солодко, літературних негрів теж "кидають", та ще й як! Ось які оголошення трапляються в Інтернеті: "Литературные "негры", будьте бдительны! Если к вам обратится некий Андрей Лебедев (или он еще представляется Бариновым), будет рассказывать, что он один из первых лиц издательства "Олма-Пресс" и "Нева-Пресс", предложит переработать свою повесть, договор и деньги – после ее сдачи – НЕ ВЕРЬТЕ! ОБМАНЕТ! Я обожглась, теперь предупреждаю вас всех!"

Говорячи або пишучи про літературних "негрів", деякі люди бідкаються, мовляв, талановиті хлопці й дівчата гублять свій талант, переживають психологічні травми через те, що їм доводиться насилувати себе і "гнати халтуру", спиваються тощо. Здається, зараз нема СРСР, так що не треба роздувати трагедії на кшталт загубленого таланту Павла Тичини. "Вільному воля", і взагалі справжній талант або реально неспроможний "гнати халтуру", або скептично відчужується від цієї "писанини", як робили й за тоталітарних режимів, заразом таки розробляючи якісь письменницькі навички.

Українські реалії: на безриб’ї і рак риба

І звісно, наостанку традиційне питання: які перспективи літературних "негрів" в Україні? Поки що ніяких, оскільки наші видавництва й одному автору часто неспроможні заплатити, не кажучи вже про команду "негрів", де там дві "штуки", сміх та й годі, маєш 2 долари за сторінку й тішся собі. Та й "брендів" у нас таких немає, щоб варто було під них наймати "негрів": Дашкова-Донцова-Полякова-Устінова, на мою суб’єктивну думку і на думку деяких знайомих тітоньок-читачок (до речі, україномовних, які в принципі хотіли б читати українською), краще, ніж Дідковська, Пиркало, Кононенко… Чим саме "краще" – не знаю, кажуть, менш нудно, більш цікаво, і все. Хоч, може, не зовсім правильно їх порівнювати. Зрештою, якби котресь видавництво найняло команду українських "негрів" і поставило перед ними завдання написати щось подібне до найкращих бестселерів, можливо, вийшло б перфектно, але ж для цього гіпотетичного бестселера треба мати дистрибуторську мережу, таку саму, як у Донцової, а цього поки що, на жаль, нема.

Уточнення

З вини редакції в №3 “Книжкового огляду” трапилася помилка.

У повідомленні про лауреатів 4-ї Всеукраїнської благодійної рейтингової акції “Книжка року 2002” головний приз – ГРАН-ПРІ присуджено книжці Наталі Яковенко “Паралельний світ”. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVIIст. Сер. “Критичні студії”. – К.: Критика, 416 с. (п).

Інна Волосевич

 
© агенство "Стандарт"