журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВI НОВИНИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПРЕЗЕНТАЦІЇ

ЛАБІРИНТИ ПРАВОЗНАВСТВА

ВИДАВНИЧІ ПРОМОЦІЇ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2003

КНИГА I РИНОК

На марґінесах?

Про деякі аспекти споживання крові російськомовних немовлят

Книжка – це суцільна таємниця. Що воно таке – "аркушики, скріплені в корінці", як вважають автори останнього закону, а чи "джерело знань", як твердив закордонний класик? Це об’єкт товарного а чи то інформаційного ринку?
Українська книжка – двічі таємниця, оскільки ми ніяк не можемо домовитися, що означає слово "українська". Це мова? Це місце розташування видавництва? Прописка автора?

Є святі люди, які вважають, що "ринки українських та російських книжок виглядають відносно незалежними: переважна більшість видавництв чітко розподілена за мовною ознакою" (Книжковий огляд, №1-2 2003 р.) Вони, напевно, мешкають в іншій Україні, бо в тій, у якій живемо ми, більшість українських видавництв видають книжки російською мовою, а більшість книжок, що продаються, видано в Росії. Та Україна, що в ній ми живемо, повністю окупована Росією в інформаційному сенсі, по концертних залах співають російські зірки, телебачення показує російські серіали та шоу, парламент на слуханнях визнає, що з державною мовою величезні проблеми. Ми б із задоволенням відволіклися від Росії, як запропонувала авторка матеріалу "Пристрасті по Закону", та клятий телевізор, журнали, газети й книжки не дозволяють.

Сходіть на Петрівку. Скільки там місць, які пропонують вибір українських книжок? Три. Два з них належать нам. Третє – збірній українських видавництв. От на цих трьох точках ми я-ак відволічемося від Росії! Мало не буде.

Хіба що усією нацією стати йогами. Кажуть, справжній йог може жити в одній квартирі з тещею і повністю не залежати від її існування. Пересічним людям це не вдається.

Проте йоги йогами, а коли на твоєму ринку з’являється хтось зі значно дешевшим товаром, це в усьому світі називається демпінгом. І як не дивно, нормальні люди у відповідь не відволікаються, а проводять антидемпінгове розслідування, обмежують імпорт, вводять мито. Україна сама ставала жертвою таких санкцій – і з металом, і з цукром, і з цукерками. Останні новини – ми самі почали розслідування проти Молдови через дешеве вино та коньяк. Та й з курячими ногами була ціла детективна історія. Запитали наші американців – а чим ви годуєте своїх бройлерів? Ті кажуть – комерційна таємниця. А ми у відповідь – тоді не пустимо ніжки Буша на ринок. Результат усім відомий – розквітли наші птахофабрики. То чи не час запитати у росіян, чим вони годують своїх письменників?

А відповідь на це питання проста. Росіяни годують письменників накладами. Як відомо, нормальний автор отримує з кожної проданої книжки певний відсоток. Хай це буде 20 коп. Російські та частина українських видавництв, тих самих, що не хочуть слухатися журналістів і не є відносно незалежними, працюють на весь російськомовний ринок СНД. А це майже 300 млн. Ми ж працюємо ледь на 30 млн., тобто тих, хто читає українською. Значить, там, де вони надрукують 10 000 примірників, ми – лише 1000. Тепер вправа на множення – візьміть по 20 коп. з 10 000 книжок. У вас вийде авторський гонорар у 2000 грн. А тепер те саме з 1000 книжок? Добре, давайте з української книжки заплатимо авторові аж цілу гривню. Це вийде 1000 гривень. А заразом книжка стане дорожчою, бо ж цю гривню треба десь узяти. Те саме з художником, редактором і т.ін. Додайте сюди різні ціни на друк 10 000 та 1000 книжок, а це різниця в рази. Що виходить? Що російські книжки дешевші, а їхні автори отримують більші гонорари. Здається, це відповідає дійсності. Ну і як, скажіть, можна не брати цей факт до уваги? Як нам, видавцям, відволіктися від демпінгу іноземного виробника?

Для цікавих пропонуємо таку вправу: якщо повірити перепису населення і погодитися, що двоє з трьох громадян читають українською, скільки це вийде? Правильно, близько 30 млн. А російською у нас скільки читають? Теж правильно, усі. Тобто навіть всередині держави ринок російськомовної книжки У ПІВТОРА РАЗА БІЛЬШИЙ за ринок української відповідно з усіма економічними наслідками, що звідси випливають.

Інакше кажучи, українська мова сьогодні економічно дискримінована через те, що працює на вдесятеро менший ринок. Не вірите – можете перевірити. "Галицькі контракти" стали виходити російською не з доброго дива – рекламодавці змушують. Бо рекламодавцеві цікавіший журнал, що покриває всю Україну, аніж той, що не доходить до найбільших промислово розвинутих регіонів, таких як Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса. Українські газети – тільки ті, що розраховані на село. Усі рейтингові телепередачі та серіали – російською. Українські радіостанції не беруть навіть ВВ, бо "ето по-украінскі". Давайте відволічемося від цього, еге ж?

От, власне, про що йдеться, а не про те, що нам захотілося побешкетувати з приводу закону. Українська мова потребує ВИРІВНЮВАННЯ економічних умов існування. Бо сьогодні поза межами економіки можуть жити тільки йоги. Ми хочемо рівних умов. Бог із нею, з 10-ю статтею Конституції – хоч би рівних!

Аргумент про те, що, мовляв, українською мовою видається мало книжок, особливо спеціальних, перекладних і т.ін., а значить без російської книжки нам ніяк, видається як мінімум смішним, як максимум – образливим. Так само можна сказати, що нам без російських газет та телебачення нікуди, бо наші журналісти пишуть казна-що… Колись і курятини вітчизняної не було, а припинили іноземний демпінг – з’явилася. Напевно, виробники м’яса не читали журналів, а розводили курей. Тож видавці ніяк не дурніші і готові наповнити книгарні українськими книжками. Тільки б купували. Але поки купують дешевше, тобто російське.

А значить залишається два варіанти – або за допомогою мита та податків примусово вирівняти ціни на україно- та російськомовну продукцію, або змиритися з тим, що українською мовою послугуватиметься все менше людей. Бо це дорого. Бо за те, що ти українець, мусиш доплачувати.

Якщо повернутися до закону, то навіть самі його розробники погодилися врешті-решт, що він не про книжки, а про поліграфію. А це різні речі, бо, хто не знає, книжка – це все-таки не аркушики, скріплені у корінці. Це продукт інтелектуальний. Книжка робиться із слів, тож саме слова і потребують економічного захисту. Слова, а не аркушики, про які так уперто сперечалися видавці та журналісти. Отже, поліграфія тут ні до чого. Знов-таки відкриємо таємницю – головною продукцією поліграфістів є не книжки, а етикетки, то, може, саме звідти стирчать вуха "захисників" книжки?

Але то нічого, уже зовсім скоро ми із нації перетворимося у клуб для заможних, а тоді вже точно будемо "відносно незалежні", разом з українською книжкою. Бо як маєш гроші, то можеш розмовляти українською.

Конституція гарантує.

Брати Капранови

 
© агенство "Стандарт"