журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВI НОВИНИ

СУБ’ЄКТИ РИНКУ

КОНКУРС ВИДАВНИЦТВ

ПРОЕКТИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

IСТОРIЯ I СУЧАСНIСТЬ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2003

КНИЖКОВI НОВИНИ

Новинки книжкового ринку: від сакрального до чтива для ідіотів

Якось воно так дивно відбувається, що перші місяці року в нас традиційно дуже небагаті на книжкові новинки. Логічно мало би бути якраз навпаки: навіть наприкінці року видану книжку цікавіше датувати вже роком наступним і мати змогу ще довго представляти її як новинку. Але в нас ось уже тривалий час перші місяці виглядають сезоном глибокого затишшя, й за незначної загалом кількости назв це помітно аж занадто виразно. Чому – достеменно сказати тяжко. Чи то друкарні під цю пору працюють особливо мляво (хоча це, вочевидь, сумнівно); чи просто полюбляємо ми "розкачуватися ударними темпами" й старі кінці з новими початками задовго зводимо; а чи (це якраз може бути ближчим до істини) наші видавці вже звиклися з тим, що кохана податкова адміністрація чи яка інша державна машинерія десь наприкінці лютого "заднім числом із першого січня" може яку каверзу підсунути, тож і нариватися не квапляться. Так чи інакше, новинки, за малими винятками, прокльовуються немовби з першими бруньками, а оскільки цього року весна холодна й бруньок дожидати довго, то принаймні з пролісками.

Одначе огляд книжкових новинок почнемо все-таки не з "квіточок", а з книжки, написаної півстоліття тому, проте українське її видання виявилося надзвичайно, буквально таки кричуще дочасним. Напевно, було би блюзнірством говорити про те, що вона "спеціально приурочена" до початку війни в Іраку і всесвітнього збурення з цього приводу, котре закономірно не оминуло й України, – але ж бувають такі співпадіння! Особливо в контексті посутніх розмов про Межиріччя як сакральну територію, колиску світової цивілізації, надзвичайно щедро оприявлюваних в останні місяці не лише на шпальтах бульварної та ідеологічно перевантаженої періодики. Властиво, у праці французького мислителя Роже Каюа "Людина і сакральне" (К.: Ваклер), котру маємо на оці, мова йде зовсім не про сучасне Межиріччя, але про саме поняття сакрального. Причому, базуючись на дискурсах, сказати б, доцивілізаційних, автор чимало, може й найпарадоксальніших, сторінок присвячує саме війні, що й робить у наших очах цю книжку такою несподівано "актуальною". Зрештою, це таки не співпадіння: просто нинішня ситуація довкола Іраку є нічим іншим, як жорстокою (інакших історія, як правило, не підносить) ілюстрацією міркувань Каюа про "три типи злочинів, які зазіхають на сакральне й порушують містичну цілісність клану. Це поїдання тотема, оволодіння "забороненою" жінкою і вбивство члена клану". Але падких на метушню читачів наперед прошу не розмріюватися: попри те, що книжка французького філософа написана й перекладена, так би мовити, "людською мовою", себто без надмірних термінологічних "наворотів" і доступно для освіченого мислячого читача, – це все таки серйозна наукова праця, актуальність якої – кому на жаль, а кому на щастя – жодним Іраком не обмежується.

Особливо слід відзначити ще одне серйозне наукове видання, авдиторія поціновувачів якого передбачається хоч і вужчою, ніж у Каюа, але, безперечно, вдячною. Йдеться про "Нікомахову етику" Арістотеля (К.: Аквілон-Плюс) – одну з провідних праць античного філософа, котра, якщо пам’ять мені не зраджує, українською досі не з’являлася. Найвищої похвали заслуговує саме видання – із уміщеними поруч ориґінальним та перекладним текстами, з розкішними (юний читач сказав би: суперовими) посторінковими примітками.

На жаль, подібні видання – й Каюа, й Арістотель – можливі в нас наразі хіба за підтримки міжнародних фондів, тут зокрема МФ "Відродження". Так само, як і ще одна цікавинка – дослідження англійського політолога "Роберта А. Даля "Демократія та її критики" (Х.: РА – Каравела), за яке автор у 1990 році був відзначений щорічною премією Фонду Вудро Вільсона за найкращу книгу, присвячену питанням управління, політики й міжнародних взаємин. "Праця надзвичайно розумна і, що зустрічається дуже рідко, надзвичайно мудра", – читаємо на лицьовій таки сторінці обкладинки відгук Роберта Н. Беллаха. Поціновувачі її в нас, гадаю, знайдуться, от лише питання, чи будуть серед них люди, котрі реально впливають на ухвалення рішень? Це питання вочевидь риторичне.

Натомість київське видавництво "Факт", як полюбляє підкреслювати його головний редактор Леонід Фінкельштейн, свою резонансну серію української та світової літературної класики "Текст плюс контекст" – кращу книжкову серію за результатами минулорічної "Книжки року" – видає без ґрантів, "на свої". В ній від початку року маємо вже три новинки. "Капрійські сюжети" в упорядкуванні професора Володимира Панченка розкривають читачеві мітопоетику таємничого середземноморського острова Капрі – в контексті його оприявлення в українському красному письменстві. Крім класичних текстів, маємо тут надзвичайно цікаву "повість", виокремлену з капрійських листів Михайла Коцюбинського, а також можемо розкрити для себе таємницю того, чому в романах та п’єсах Володимира Винниченка нав’язливо зринає так моторошно виписаний образ немовляти. "Улюблені англійські вірші та навколо них" представляють прекрасні переклади Максима Стріхи низки чудових англійських поетів – Одена, Мьюїра, Єйтса, Еліота, Лоуренса, Кіплінґа, Вайлда… Про третю книжку в цій серії – "Мандрівник і риболов. Природа в творчості Володимира Свідзінського й Максима Рильського" – я як її упорядник, вочевидь, мусив би промовчати, – а імена авторів говорять самі за себе.

Крім цього, "Факт" започатковує ще дві нових серії, й стартові книжки в кожній із них – справжня, як сказав би письменник Анатолій Дністровий, "бомба". Властиво, перша серія – з підозрілою назвою "Exceptis excipiendis", котра перекладається як "Тут є все, крім того, чого тут не повинно бути" – якраз і стартує новим романом Дністрового "Місто уповільненої дії". Пригадуєте, який галас кілька років тому зчинився в періодиці на тему українського міського молодіжного сленґу? Мовляв, нема його в нас, терміново створити треба, – і навіть пробували щось таке сленґоподібне наварґанити, що, звісно ж, ніде не прижилося. А сленґ насправді є, питомий і активно вживаний, приміром у Тернополі, звідки автор його доволі таки органічно на сторінки свого роману й переносить. Цей твір за формою – жорстке, подекуди навіть жорстоке чтиво, але за змістом – трішки сентиментальний і надзвичайно щирий роман про "олюднення вузьколобого" сучасного юнака.

А наступну серію "Українські мемуари" відкрив упорядкований професором Вірою Агеєвою фундаментальний том "Київські неокласики", в якому дбайливо зібрані й відкоментовані найцікавіші спогади про представників одного з найцікавіших явищ української літератури минулого сторіччя.

Пропонує "Факт" і нову книжку прози Оксани Забужко – розкішно виданий збірник повістей та оповідань "Сестро, сестро…" Без коментарів – пані Оксана, як завжди, екстраваґантна, неповторна й резонансна.

Симпатичну серію під симптоматичною назвою "Програма з літератури" пропонує й харківське видавництво "Ранок", продукція якого зорієнтована насамперед на потреби школи. "Вибрані твори" Пантелеймона Куліша, Миколи Куліша, Миколи Хвильового, Григорія Косинки, Панаса Мирного та Володимира Винниченка – наразі шість ошатних і недорогих томиків, які зазвичай включають не тільки тексти, що вивчаються в куцих і тенденційних шкільних програмах, а представляють, наскільки це можливо, взагалі найцікавіші твори класиків. За співвідношенням, як нині полюбляють казати, "ціна – якість" ці розраховані на масовий попит книжки ідеальні для бібліотек як шкільних, так і домашніх – "пересічного" українця, який не має фахових філологічних зацікавлень, але зеленого поняття про літературу не цурається.

А от про новинку від ще одного харківського видавництва – "Акта" – так і хочеться вигукнути: "Нарешті!" Фундаментальна "Історична фонологія української мови" Юрія Шевельова, після написання якої за автором закріпилося реноме одного з найкращих мовознавців світу, нарешті перекладена з англійської й доступна українським лінґвістам! Ціна, звичайно, кусається, але це якраз той рідкісний випадок, коли, як казав відомий персонаж Ільфа й Петрова, "торґ здєсь нєумєстєн".

Ще одне розкішне видання від "Акти" – нова поетична збірка Василя Голобородька "Українські птахи в українському краєвиді", що з’явилася в серії "Ars poetica". Один із найкращих сучасних українських поетів у яскраво постмодерному ключі відчитує прафольклорні коди національного безсвідомого. Ця книжка – насолода для читача, клондайк для етнографа, парадокс для лінґвіста й головний біль для літературознавця. Погодьтеся, нечасто поети зважуються подарувати нам подібні "естетичні ребуси".

Загалом же, поезії серед останніх видань чомусь небагато, а доброї поезії, крім Голобородька й згадуваних класиків, тим паче. Плюс, звісно ж, том іще одного класика – "Політ крізь бурю" Миколи Бажана, виданий київською "Криницею" в щойно започаткованій серії "Бібліотека Шевченківського комітету". Значення цієї книжки важко переоцінити: нарешті маємо змогу переосмислити творчість одного з найпотужніших українських поетів, тим паче, що тексти професор Микола Сулима дібрав ідеально, включивши не лише геніальні "Будівлі" й "Нічні концерти" чи "проскрибованих" "Сліпців" і "Дебору", але закономірно в контексті творчості майстра не відкинувши й одіозний панегірик Сталіну "Людина стоїть в зореноснім Кремлі".

А от новопостале івано-франківське видавництво "Гостинець" пропонує дуже симпатично видані дві збірочки місцевого автора Юрія Султанова – російськомовна "Камера-обскура" та "Я умру не в Парижі…" в перекладах українською. Однак змістове наповнення в обидвох випадках аж занадто різко контрастує з напрочуд якісною версткою й поліграфією. Та навіть ці книжки виглядають "високою літературою" в порівнянні з новинкою іншого івано-франківського видавництва "Місто-НВ" – книженцією такої собі Ірени Карпи "Знес паленого", що має підзаголовок "чтиво ідіотів". "Дупа і уродка, іншими словами, прибацана тьолка. Амбітна й еґоїстична істота. Сре на всіх без розбору. Тіпа журналістка в тіпа журналах. Фронт-жінка орґазмотворчого гурту "Фактично самі" – так в анотації справедливо охарактеризовано авторку цього направду ідіотичного маразмування, від котрого, підозрюю, навіть сміттєвий кошик збридився б, а навіщо це ще й видавати, збагнути просто неможливо. В пошуках "ориґінальности" декотрих наших видавців, як бачимо, почало відверто "зашкалювати", в контексті чого залишається лишень сподіватися, що читач їх таки покарає… гривнею.

Але доки одні "з жиру бісяться", інші натомість вперто намагаються видряпатися з ями. Маю на увазі респектабельний колись "Український письменник", який нині "широким фронтом" пробує повернути собі давнє реноме. Одразу десять новинок, що належать здебільшого не так до сфери літератури, як чтива, пропонує це видавництво читачам: "Хроніка від жінки" Т. Зарівної, "Число сатани" О. Васильківського, "Мой любимый олигарх" Г. Голіциної, "Лауреат усіх премій" М. Прудника (і коли нарешті ми збагнемо, що стародавні греки пошановували своїх героїв вінком лавровим, а не якимось незрозумілим лауровим?), "Матріополь" В. Тарнавського, "З того світу – інкоґніто" В. Савченка, "Золоті копита" Ю. Логвина, "Полювання на homo sapiens" П. Щегельського, "Марко та Харко" В. Карпенка та "Брачные игры" К. Рильова. Чесно кажучи, переважну більшість цих книжок, судячи вже навіть з їхніх назв, я особисто ніколи й не відкриватиму – не моє. Але щиро хотів би сподіватися, що сякі-такі читачі в них знайдуться, й "Укрпис", помежи подібною "лауровщиною", зможе бодай іноді видавати щось художньо вартісне. Єдине, що хочеться порадити видавцям: трохи зменшити формат цих книжок, – так вони бодай зовні виглядатимуть пристойніше.

І насамкінець – про ще одне знаменне видання, наразі від київського "Смолоскипа". Нечасто наші видавництва заповідаються на фундаментальні зібрання творів, а ще рідше доводять їх до логічного завершення. Є надія, що цього разу станеться не так, як "зазвичай", тим паче, що мова йде про десятитомне зібрання творів В’ячеслава Чорновола, перший том якого щойно побачив світ – щоправда, чомусь без апострофа в імені визначного політика. Цей том особливо цікавий тим, що представляє читацькій увазі ранні леґальні (себто писані для публікації в офіційних виданнях і почасти навіть публіковані) літературознавчі та літературно-критичні статті Чорновола.

Звісно ж, наш огляд усіх книжкових, ба навіть літературних новинок наразі не вичерпує, – але, як то кажуть, іще не вечір. Дасть Бог, зустрінемося в наступному числі "Книжкового огляду" й надолужуватимемо.

Іван Андрусяк

 
© агенство "Стандарт"