журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВI НОВИНИ

СУБ’ЄКТИ РИНКУ

КОНКУРС ВИДАВНИЦТВ

ПРОЕКТИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

IСТОРIЯ I СУЧАСНIСТЬ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2003

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Знайти «золоту жилу»!

Про те, як видавництва працюють з авторами

"Будь-яке видавництво займається пошуком талантів, а знайшовши, укладає з ними угоди і намагається їх експлуатувати. Завдання видавця: знайти письменника, розкрутити і заробляти на ньому гроші, або умовити відому людину написати книгу, зараз і Мадонна пише. Інший спосіб – переманити у когось зірку, але таке дуже рідко спрацьовує, бо видавництва тримаються своїх авторів, у них виникає психологічний контакт". Маю надію, що Віталій та Дмитро Капранови не образяться на мене за цитування їхніх слів, а ще варто дослухатися до думок інших щодо співпраці автора та видавництва.

Леонід Фінкельштейн, видавництво "Факт": авторів багато – талантів обмаль

Як висловився Леонід Фінкельштейн, слово "автор" дуже небезпечне. Тому що автором є і людина, яка написала свій перший вірш, а вже вважає, що зробить переворот на теренах України, і той, хто видав 20-30 книг. Це все автори. І працювати з ними доводиться по-різному: радитися, допомагати.

До видавництва "Факт" письменники часто приходять самі, є ще ті, з ким співпрацюють роками. Постійні автори, наприклад, Оксана Забужко (українська література), Ісак Кушнір (шкільна математика), професорка Віра Агеєва, професор Володимир Панченко (упорядкування книг з літературного проекту "Текст+контекст") пропонують свої доробки. Якщо проходить досить часу після видання книги, видавництво звертається до них за новими роботами.

Відмінність у співпраці з авторами вже знаними та новачками у цій справі полягає в тому, що деяких письменників доводиться вчити, а Оксана Забужко вчить нас. Вона, як правило, відповідає за кожне своє слово, а так буває не з усіма. В українському літературному просторі дуже багато шарнірних текстів, в яких речення, слова, цілі абзаци можна переставляти місцями як завгодно. Цікаво, а хто спробує відредагувати "Казку про калинову сопілку" О. Забужко? Це суцільний текст, в якому кожне слово, кожна кома та знак оклику на своєму місці. То ж справа навіть не у поштивості, а в тому, що цей текст уже народився. А досить часто у випадку з іншими авторами видавництву доводиться допомагати "родовому" процесу.

На думку Леоніда Фінкельштейна, інститут літературних редакторів в Україні в якомусь сенсі загублено. А їхнє основне завдання – прочитати твір та розставити розділові знаки. Потім текст віддають письменникові, а вже той, зважаючи на власну думку, за кілька місяців повертає його з виправленими помилками. Свою думку видавництво авторам не нав’язує, адже вони – митці. І завдання видавців – допомогти творцеві, а не заперечити його ідею і впровадити свою.

Більшість упорядників літературного проекту "Текст + контекст" – серйозні науковці, які не одразу починають думати про читача, а бачать у своїх реципієнтах колег. Тож ще одне завдання видавця – повернути книгу обличчям до читача. А коли вже рукопис прийнято до друку, то письменник стає набагато важливішою персоною, ніж співробітники видавництва. Головний редактор "Факту" був би дуже задоволений, якби було більше часу на роботу з авторами, а останні були більше підготовані до порад.

Вимоги до письменників Леонід Фінкельштейн переводить у комерційну площину – бути заможними. Адже гонорар у кращому випадку становитиме 300 доларів, а книги пишуться не щотижня і навіть не щомісяця. Дуже важливо, з одного боку, щоб автор міг серйозно і сумлінно працювати над своїм твором, а з іншого – не сподіватися, що завдяки гонорару він стане заможною людиною.

Брати Капранови, агенція "Зелений пес": дати шанс майбутнім Загребельним

Кожен видавець друкує те, що йому до смаку, і більшість видавництв є чітко спеціалізованими. Звичайно існує декілька універсальних видавничих домів, що займаються тією літературою, яка добре продається. Структура така обов’язково розподіляється за тематикою на редакції. Адже рідкісний скарб – людина, яка б професійно оцінила і підручник з алгебри, і дамський роман, і книгу з перукарського мистецтва. У випадку з видавництвами-гігантами до друкарні потрапляють твори, які подобаються відповідній редакції.

Залежно від спеціалізації видавництва підшукуються й автори. А пошук їх відбувається на тих теренах, де видавець має добрі зв’язки, знайомства. Наприклад, щоб видати підручник, слід налагодити співпрацю з Міністерством освіти, діючими вчителями, з відповідними фахівцями, аби ті написали хороші книги.

Знайти авторів, на думку Віталія та Дмитра Капранових, дуже просто – варто лише "свиснути", головне – знати кому і що сказати. Окрім того, письменникам, з якими зацікавлені працювати і надалі, треба дати "допінгу", щоб ті в свою чергу пропагували іншим друкуватися саме в цьому видавництві. Якщо ти не можеш "зробити" творчій людині такого успіху, щоб її пізнавали на вулиці і розкуповували книги, то хоча б треба дати можливість завойовувати нові обрії в роботі. Зокрема, Капранови орієнтують своїх авторів на співпрацю з телебаченням, написання кіносценаріїв.

Якщо ви написали сучасний роман, куди ви підете його друкувати? Звичайно, не без того щоб себе похвалити, брати Капранови відповідають: "Або в "Зелений пес", або в "Кальварію". Третього, на їхню думку, немає. Ще можна звернутися до універсального видавництва. Та якщо людина без зв’язків, так би мовити з вулиці – дорога їй на "Коронацію слова" чи "Золотий Бабай". Невідомі, нові автори приходять через конкурс. Втім, сьогодні "Золотий Бабай" більше орієнтується на трилер та детектив. А серії фантастики та жіночого роману вже не мають відношення до "Бабая". Коли агенція проводила перший конкурс – шукали авторів, другий – шукали покупців. Сьогодні на видавництво працює авторитет, який повсякчас необхідно підтримувати.

Видавці приймають рішення про друк тієї чи іншої книги на свій страх і ризик, тож можуть і помилитися. Деякі рукописи доводиться допрацьовувати. Автори здебільшого не мають досвіду публікацій, належної школи. Приміром, з фантастами приємно працювати, у них є досить усталена традиція. Це щільна тусовка, вони спілкуються один з одним, не "понтуються" і рівень письма на голову вищий, ніж в інших жанрах.

У тих "інших", за словами Капранових, тісної тусовки немає, натомість є аматорство і бажання. Це теж непогано. Поки що Віталій Віталійович та Дмитро Віталійович самі читають кожен рукопис. Інколи ще на початку читання стає зрозуміло, що його можна прийняти до друку. Слабкі твори доводиться дочитувати до кінця, щоб усвідомити присутність чи відсутність раціонального зерна. Якщо ідея твору сподобалася видавцям, намагаються лагідно підштовхнути автора до бажаного результату, але не тиснути сильно. З одного боку, не можна письменникам диктувати, а з іншого, не можна друкувати в "сирому" вигляді. Природно виникає потреба в такому компромісі, коли автор допрацьовує роман, але не змінює його докорінно, – адже повинна залишитися початкова авторська ідея.

Актуальну в радянські часи стандартну для письменника фразу: "Я цього не писав", можна почути і тепер. Кожен редактор хоче бути співавтором, перекреслити наданий текст і написати свій, виключити з твору одних героїв і ввести інших. За це потрібно одразу "рубати руки". Тож з авторами потрібно працювати довго і тактовно. Комусь потрібен редактор, а комусь рецензент. Іноді проходить цілий рік, перш ніж вдається перетворити рукопис на книгу.

А що ж з відомими?..

Свого часу Василь Шкляр приніс до агенції "Зелений пес" такого рівня рукопис "Ключ", що не потрібно було нічого редагувати, його лише "пропустили" через коректора, розставили коми. Вчити Павла Загребельного писати твори теж ніхто не візьметься. А от, наприклад, Олексій Волков, який переміг на другому "Золотому Бабаї", подав рукопис ще на перший конкурс, і два роки його переробляв. Так само довго переписувала свій твір Дана Дідковська.

В Україні не всі автори можуть видати книг з п’ятнадцять, після чого їх похвалять. Тому над кожним рукописом треба упрівати, щоб був читабельним. Якщо багато працював письменник, читачеві цього робити не доводиться. Якщо автор не подумав про свого "споживача", останньому залишається пробиратися крізь хащі слів, довгі заплутані речення, незрозумілу фабулу.

Що ж до критеріїв, які можна було б застосовувати, вибираючи автора, то їх немає ні у читачів, ні у видавців, ми тільки-тільки вчимося: отримуємо перші читацькі відгуки, перші наслідування наших авторів.

Віра Соловйова, "Видавничий дім

"КМ Академія": будьте талановитими і багатими – і ми вас надрукуємо!

Оскільки видавництво працює при Національному університеті "Києво-Могилянська академія", то авторами здебільшого є науковці цього вищого навчального закладу. Також звертаються й ті люди, які, мабуть, оцінили якість та культуру видань "КМ Академія". Поки що не було випадків, щоб видавництво розшукувало авторів. На сьогодні воно фактично переповнене пропозиціями щодо публікацій, а тут уже видавці роблять свій вибір, віддаючи перевагу тим, хто фінансово підтриманий або актуальний.

Автори, які друкувалися у видавництві один раз, вже його не полишають. Як, наприклад, доктор історичних наук отець Юрій Мицик. Цього року побачили світ три його видання, а зараз готується до друку праця (свідчення очевидців про голодомор), в якій взяли участь також понад 100 студентів Могилянки та Дніпропетровського державного університету.

Звертаються до видавництва і студенти. На превеликий жаль, одразу доводиться перепитувати про фінансові можливості, – з числа молодих авторів важко знайти забезпечених. Хоча є ніша для студентських наукових праць, їх долучають до "Наукових записок НАУКМА".

Важливим критерієм щодо друку певного твору є його актуальність, сприятливі рецензії та редакторський висновок. Якщо книгу планують видавати за рахунок видавництва, то проводяться маркетингові дослідження.

Співпраця з науковцями має певну специфіку. Оскільки "КМ Академія" не дуже велика організація, вона не має змоги тримати різнофахові редакції. Редактору доводиться занурюватися у невідомі для нього царини, іноді йому на допомогу наймають рецензентів. Робота з авторами завжди є плідною. Важливо спілкуватися з ними коректно, намагатися дослуховуватися до побажань, іти на компроміс. У видавництві не пропускають ні коректорського, ні редакторського опрацювання. Як правило, кожну книгу прочитує троє фахівців.

Видавництво виконує і друк на замовлення. Та, якщо не ведуться коректорські та редакторські роботи, марку "КМ Академія" воно не ставить на книзі.

Вікторія Падалко

 
© агенство "Стандарт"