журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВI НОВИНИ

СУБ’ЄКТИ РИНКУ

КОНКУРС ВИДАВНИЦТВ

ПРОЕКТИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

IСТОРIЯ I СУЧАСНIСТЬ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2003

КНИГА I РИНОК

В ореолі «конвертованого» слова

або Дещо про рівень читацької культури в Німеччині та проекти Ґете-інституту в Україні

Європейська упаковка, як правило, асоціюється з якістю та практичністю вмісту – будь-якого товару. Загальновідома, що слово теж товар. І в розвинутих європейських країнах, зокрема в Німеччині, навколо нього побудовано цілу індустрію.
Йдеться не лише про поліграфічні чи мас-медійні видання. Маю на увазі слово в його прямому розумінні: усне, не заангажоване, спрямоване на дискусію, конструктив. Слово, яке аналізує (у тому числі літературні процеси), а відтак – великою мірою формує смаки сучасного споживача-читача, досліджує його естетичні та моральні запити. Тобто є одним із рушіїв формування читацької культури, що, в свою чергу, матеріалізується у значній кількості нових, прогресивних літературних проектів.
В Україні німецьку літературу в рамках численних власних проектів представляє Культурний центр Ґете-інститут. Однак, як зізнаються самі ж співробітники центру, поки що це лише окремі "штрихи до портрета". Так би мовити, поодинокі відблиски багатогранної вершини інтелектуального айсберга, що іменується – сучасна література та культура читання в Німеччині.
У чому ж полягає їх феномен?

Про роль літературних будинків

Однією з найбільш виразних сторінок літературного життя Німеччини є так звані літературні будинки. Найбільші з них розташовані у Берліні, Франкфурті, Гамбурзі, Зальцбурзі та Мюнхені.

Перший такий будинок засновано в червні 1986 р. у Берліні з метою проведення міжнародних читань, доповідей, літературних виставок тощо. Будинок є власністю міста та існує за рахунок муніципальних коштів, проектних надходжень і кооперації. Тут розміщені численні громадські організації та спілки.

Щорічно, окрім 80 заходів основної програми, у літературному "серці" Берліна відбувається велика кількість інших заходів – як правило, по два-три на день.

Адміністрація активно співпрацює з усіма бажаючими. Наприклад, для спільного проведення виставок тут можна укласти договір про кооперування з Німецьким літературним архівом. Окрім цього, Берлінський будинок займається виданням книг діячів мистецтв, співпрацює зі ЗМІ та надає площі чималій кількості радіостанцій.

Основним програмним завданням цієї авторитетної громадської установи (будинок вирізняється розкішною архітектурою, має чудовий зимовий сад та власний магазин) берлінці вважають "висвітлення історії літературної сучасності, що формується на конфлікті часів та відображенні естетичних питань міжнародної літератури".

Другим на черзі став літературний будинок у Гамбурзі, відкритий у 1987 р. За час його існування було проведено майже півтори тисячі заходів, на яких побувало більше 150 тисяч відвідувачів. Майже безперервно тут тривають читання, дискусії, доповіді, симпозіуми, тематичні виставки, що відзначаються високими вимогами у підборі авторів, особливо з основних програмних питань. Це відповідає передовим тенденціям книжкового ринку та формує підґрунтя для молодих невідомих авторів. Є тут і свій, ретельно відсортований, книжковий магазин.

Щотижня Гамбурзький будинок влаштовує по кілька читань із основних питань та тенденцій у сучасній світовій літературі. Влаштовують тут і літературні фестивалі, які тривають безперервно по кілька діб.

Франкфуртський міський "парнас" засновано 1991 року. Поруч із читаннями, книжковими виставками та презентаціями тут більше уваги приділяють дитячій книзі. Будинок став улюбленим місцем зустрічей не лише літераторів, видавців, діячів культури, лекторів та перекладачів, а й рядових мешканців міста. Люди приходять сюди послухати, як звучать літературні твори вустами їхніх авторів, і це, на думку очевидців, створює незабутнє враження від зустрічі з книгою. Практикується тут і читання літературних творів, розтягнуте у часі (щось на кшталт улюблених нашими співвітчизниками телевізійних "мильних опер". – І. С.). Ще починаючи з 1994 року і до сьогодні кожної третьої п’ятниці місяця тут проходять публічні читання твору Марселя Пруста "У пошуках втраченого часу".

До речі, приміщення вілли, де розташовано будинок, часто замовляють для проведення приватних свят та прийомів.

Після відкриття літературного будинку у Зальцбурзі (1991 р.) життя в місті отримало новий імпульс. Особлива риса місцевої "обителі муз" – багатогранність літературної тематики та програмних заходів, яка дозволяє охопити всі існуючі літературні течії. Тут також значну увагу приділяють дитячим заходам, випускають власний літературний журнал, книги та відеоматеріали.

Однак найбільшим центром книги не тільки в Німеччині, а й у всій Європі є відкритий у червні 1997 року Літературний будинок у Мюнхені. Це – улюблене місце зустрічі письменників, видавців, книготоргівців та журналістів. Він став справжнім центром підвищення кваліфікації працівників у книжковій галузі.

У Мюнхені проходять найбільші виставки, семінари авторів та перекладачів. Тут діють знамениті мюнхенські курси "красного письменства", які допомагають молодим літераторам удосконалити свої професійні навички.

Як люблять повторювати німці, Мюнхенський літературний будинок є живим форумом для всіх, хто Пише і Читає.

Про німецьку книгу в Україні

Безпосередньо літературним "серцем" Ґете-інституту Інтер Націонес у Києві є місцевий інформаційний центр та бібліотека німецької книги, що розташована, як, власне, і центр, у Науково-технічній бібліотеці КПІ. Тут господарює симпатична молода пані на ім'я Вібке Вайгант. Саме у неї я й розпитувала про механізми формування читацької культури в Німеччині.

– Важко одразу визначити якісь конкретні важелі, що спонукали б пересічного громадянина до читання, – каже пані Вібке. – Зрештою, це суто індивідуально. Мені, наприклад любов до читання прищепив шкільний учитель німецької мови і літератури… Однак я знаю, що в Німеччині існує так званий фонд "Читання", який займається безпосередньо тим, що пропагує книгу й читання насамперед серед молоді: у школах та вузах.

Що ж стосується українського читача, то можу сказати, – німецька книга користується в нього великою популярністю. Це я бачу кожного дня, коли бібліотека відкрита. Серед відвідувачів – переважно студенти факультетів іноземних мов та інших факультетів, котрі цікавляться німецькою фаховою (приміром, філософською чи економічною) літературою. Приходить чимало й пенсіонерів, які колись вивчали німецьку мову, а нині, очевидно, мають достатньо часу, щоб поновити колишні знання.

Ще одним підтвердженням того, що в цій країні люблять німецьку книгу, є великий попит на неї (особливо на твори сучасних авторів) і в усіх чотирьох німецьких читальних залах у містах: Харкові, Львові, Одесі та Донецьку.

До України Вібке Вайгант приїхала у вересні 2001 р. Раніше вона працювала в медичній бібліотеці та вивчала бібліотечну справу в Гессені. А дитинство та юність провела у Дрездені.

– Щодо бібліотечної справи, – каже пані Вібке, – то, на жаль, тут немає стільки часу, щоб багато читати. Книгами, скоріше, керуєш або систематизуєш їх. Втім, аби добре виконувати цю роботу та отримувати від неї задоволення, насамперед треба любити книгу…

Власне про проекти

Ще одна моя співрозмовниця у Ґете-інституті, координатор культурних програм Ніна Гончаренко розповіла, що у рамках різних німецько-українських проектів до України вже кілька разів приїжджали молоді німецькі літератори, видавалися друком їхні твори.

Наприклад, у 1999 році Ґете-інститут випустив двомовний альманах "Нові часи – нова література?". До нього увійшли літературні тексти відомих українських і німецьких письменників Олександра Ірванця, Андрія Куркова, Оксани Забужко, Норберта Німанна, Альберта Остермаєра, Матіаса Політікі українською та німецькою мовами.

Справжнім явищем не лише на теренах Ґете-інституту, а й у всьому культурному житті української столиці став минулорічний широкомасштабний проект "Нова німецька драматургія". Після триденних семінарів з перекладу в Київському театрі російської драми ім. Л. Українки пройшли так звані сценічні читання трьох перекладених українською та трьох російською мовами п’єс молодих німецьких авторів. Спеціально для цього були запрошені такі відомі перекладачі з німецької, як Тимофій Гаврилов, Юрій Прохацький та Євген Попович.

– Правду казати, п’єси дещо сколихнули і насторожили українську публіку, – каже пані Ніна, – адже сучасна німецька драматургія у сюжетному плані носить дещо брутальний характер. Втім, вітчизняні актори, які брали участь у читаннях, були просто в захваті – "Нарешті нова кров! Нове дихання в драматургії..."

Цього року у червні Ґете-інститут планує провести чергову широкомасштабну акцію. Ніна Гончаренко повідомила, що цього разу на сцені театру ім. Л. Українки прозвучать вже по чотири п’єси у перекладі українською та російською мовами. А також буде проведено низку семінарів для театральних критиків.

Замість післямови

Ліквідність будь-якої валюти, як і будь-якого проекту, визначається насамперед потенціалом тих ресурсів і тих особистостей, які стоять за ними. Сучасна німецька література загалом, і драматургія зокрема, попри сюжетні упадницькі мотиви, є високоліквідними. Зрозуміло, що не лише завдяки прогресивній молодій генерації, а насамперед фінансовому та матеріальному підґрунтю.

Адже, власне, в ореолі "конвертованого" слова, яке любить і знає рахунок грошам, логічно утворюється теплий "інкубатор" для генерування нових літературних ідей, звісно, цікавих і читачеві, який ці ідеї споживає …за гроші. Саме для цього, мабуть, і потрібна пропаганда читацької культури, яка існує в Німеччині. І, можливо, колись існуватиме і в Україні…

Ірина Столяр

 
© агенство "Стандарт"