журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВI НОВИНИ

СУБ’ЄКТИ РИНКУ

КОНКУРС ВИДАВНИЦТВ

ПРОЕКТИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

IСТОРIЯ I СУЧАСНIСТЬ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2003

КНИГА I РИНОК

Спеціалізовані книгарні: що день прийдешній їм готує?

Спеціалізовані крамниці не зникають з приходом великих магазинів. Маленькі "Українські ласощі" добре співіснують з мегамаркетами. Більше того, до спеціалізованих крамниць ставляться з особливим почуттям домашнього затишку. "Великі" і "маленькі" існують поруч, знаходячи свого покупця. Більше десяти років магазинна торгівля книгами була у занепаді. Яка ж доля невеликих спеціалізованих книгарень сьогодні?

Більшість, певно, не пам’ятає, що в Києві свого часу було 120 книгарень, і багато з них вузькопрофільні – "Спортивна книга", "Методична книга", "Будівельна книга", "Технічна книга", "Урожай", "Наука і техніка", "Дружба" (художня література з зарубіжних "соціалістичних" країн), "Іноземна книга" (з "капіталістичних" країн) та інших. Тільки деякі з них вціліли. Чому раніше вони існували? Інші люди, інші смаки, інше ставлення до життя? Багатші чи бідніші? Невже ми так кардинально змінилися? Раніше були ціни нижчі, але й асортимент значно менший. Люди могли собі дозволити книги, однак їх було важко знайти. Але факт залишається фактом: раніше було багато вузькопрофільних книгарень. Зараз же, коли асортимент зріс у десятки разів (в основному за рахунок близького зарубіжжя), книгарень мало, більше того, вони продовжують зникати. Здається, є попит, є пропозиція, з огляду на ту ж Петрівку. Тільки немає (за деякими поодинокими винятками) цивілізованих, сучасних крамниць.

Ми взяли два міні-інтерв’ю у директорів спеціалізованих книжкових магазинів, щоб дізнатися про їхнє бачення цієї проблеми на сучасному українському ринку.

Що робити, коли мало грошей?

Тетяна Ковальчук, директор київської книгарні "Медична книга"

– Як Ви думаєте, чому зникли спеціалізовані магазини з сучасної карти Києва?

– На жаль, зараз складається враження, що ми просто нікому не потрібні. Наприклад, за радянських часів у Москві видавництво "Медицина" кожного року збирало директорів спеціалізованих книгарень з усіх республік. Проводилися різноманітні семінари, надавалася інформація про майбутні видання, була можливість ознайомитися з роботою колег. Такі заходи проводилися в різних галузях. Сьогодні в Україні немає нічого подібного.

– Як Ви співпрацюєте з видавництвами? Чи важко зараз на нашому ринку знайти щойно видану медичну книгу?

– Останнім часом потроху почала налагоджуватися система повідомлення книгарні про майбутні видання. Ось є Тернопільська медична академія, і при ній діє своє потужне медичне видавництво. Вони видають тематичні плани, з якими дуже зручно працювати. На жаль, невеликі видавництва, такі як "Здоров’я", "Вища школа", "Освіта", "Обрій" та й всі інші, поки що пропонують лише прайси. У пошуку нових видавництв дуже допомагають виставки-ярмарки: там виходимо на безпосередні контакти з видавцями, складаємо попередні угоди тощо. З Росії вже більш централізовано отримуємо книги, оскільки є великі гуртові посередники. Іноді з ними співпрацювати навіть зручніше, ніж з нашими.

Працюємо з післяплатою, бо інакше ми просто не виживемо. Хоча ще два роки тому більшість видавців вимагали попередньої оплати за книги. Стосовно цінової політики, то діємо як звичайні розумні люди, адже книга сьогодні дорога для більшості людей. На комісійну книгу ми беремо націнку лише 30%, на інші – від 31%, але не більше 40%. Якщо націнювати менше 30%, залишимося збитковими, більше 40% – покупці не прийдуть. Оскільки російські та білоруські книги дорожчі за рахунок ПДВ, то, відповідно, намагаємося і відсоток на них менший поставити.

– Ви продаєте лише медичну книгу?

– Основна література у нас – медична книга (80% від загалу). Звичайно, є супутні товари – і канцелярія, і книги іншої тематики, але все ж ми намагаємося не відходити від нашої основної тематики – медицини.

– Що Ви б хотіли змінити в роботі своєї книгарні?

– Звичайно, ми розуміємо, що для розвитку нам потрібна комп’ютерна техніка, сучасне обладнання. Треба багато чого, але ж для цього необхідні кошти. І де їх взяти? Наприклад, було б добре об’єднатися з великим видавництвом. Але ж у нас потужних видавництв можна на пальцях перелічити, а таких, які спеціалізуються на медичній тематиці і мають досить коштів для розвитку, – взагалі немає. Спеціалізовані видавництва видають мало книжок і, відповідно, ледве утримують самих себе. Якби створити мережу невеликих книгарень по всьому Києву. Якби, якби, якби... Ось так і ходимо по колу. Це все чудово, але поки що це – лише мрії".

Чи можна книгу прирівняти до штанів?

Людмила Єфименко, директор київської книгарні "Технічна книга"

– Ви кардинально змінили дизайн книгарні. Якою була мотивація такого рішення?

– Людям зручніше розглядати книги, не відчуваючи на собі уважного погляду продавця. Тому ми зробили сучасну книгарню з вільним доступом до книг на кшталт маркету. Хоча кваліфікована допомога теж потрібна, але книгу можна відчути лише руками, погортавши її сторінки, прочитавши уривки.

Всі кошти ми намагаємося витрачати на модернізацію приміщення, закупівлю нових книг. У нас вже є сайт в Інтернеті, ми поставили сучасні стелажі, надали книгарні нового вигляду. Кожну копійку вкладаємо в розвиток. У мене і кабінету як такого немає, бо хочеться більше грошей вкласти в книги, в інтер’єр. Зрозуміло, що тут потрібні великі кошти на тривалий період, але, на жаль, зараз їх немає. На все не вистачає. Зараз є плани щодо створення загального комп’ютерного каталогу всіх наявних книг, можливо, згодом зможемо зробити інтернет-книгарню.

– Яка частка української технічної літератури на ваших полицях?

– На жаль, зараз дуже мало видається спеціалізованої технічної книги в Україні (10% від загалу). Російські книги дорогі через податковий тиск, а наших просто немає. Візьміть комп’ютерну тематику, адже це та галузь, що розвивається швидко, кожного місяця програмне забезпечення модернізується і, відповідно, виникає потреба в нових підручниках, довідниках, посібниках. А в Україні працює всього два-три видавництва в цій галузі. І навіть вони друкують книги в Росії, які через це мають підвищену ціну. У галузі радіоелектроніки – абсолютно російська книга, нашої просто немає.

– У "Технічній книзі" продається щось ще крім власне технічної літератури?

– Супутні товари – канцтовари, але їх настільки мало, що від загального прибутку книгарні вони становлять лише 5%. У нас суттєво переважає спеціалізована література. В основному це технічна книга, але є і винятки. Словники, наприклад. Дуже багато букіністичної книги. Навіть є книги, яких іноді немає в бібліотеках (вони збиралися роками в домашніх бібліотеках і тепер з різних причин за зниженою ціною продані нам господарями чи нащадками бібліофілів).

Книжкова торгівля ніколи не належала до парафії Міністерства торгівлі, завжди – до Міністерства культури. Книгарня – це показник загальнодержавної культури, адже книга – особливий товар. Чи можна порівнювати книгу з шкарпетками чи капелюхом? Однак за сучасних економічних умов до уваги беруться лише гроші. Чи може книга приносити надприбутки, як казино чи нічні клуби? Це риторичне питання.

Вузькоспеціалізовані книги не можуть знаходити покупця швидко і відповідно швидко збагачувати посередника між видавцем і читачем, тобто продавця. Книга з фізики, математики, генетики, нейрохірургії може знайти свого читача і через півроку, і через рік після видання. Можливо, цей період затягнеться на роки. Це не прибутково з точки зору чистого бізнесу. Але ця книга потрібна фізику, медику, одним словом, спеціалісту, науковцю. То ж що – давайте відмовимося від фахової літератури, яка не приносить надприбутків, і будемо усюди продавати лише російські детективчики середньої руки? Потрібні нам спеціалісти чи ні? З центру Києва почали витісняти книжкові магазини, киваючи на те, що "таке" може продаватися і на периферії. "Таке" може продаватися на периферії і буде продаватися на периферії, а тільки чи не соромно перед самими собою та гостями країни, що в тримільйонному місті є лише кілька книгарень, ятки в модернізованих підземних переходах і на Петрівці. Що й говорити, хвалитися нема чим.

Згадайте "Ноти" на Хрещатику. Нехай це був старенький магазин. Та переобладнавши його, впорядкувавши, зробивши рекламу, може, його можна було б перетворити на осередок культури, музики. Тепер вже пізно про це говорити. На його місці продають одяг.

Леся Костів

 
© агенство "Стандарт"