журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ЗДОБУТКИ І ПЕРСПЕКТИВИ

ЗАКОНОДАВСТВО

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

КОНКУРС ВИДАВНИЦТВ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ЯК СЛОВО НАШЕ ВІДГУКНЕТЬСЯ...

ГРИМАСИ РИНКУ

ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО НАДРУКОВАНОГО

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ПРОЕКТИ

IСТОРIЯ I СУЧАСНIСТЬ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №3, 2003

ГРИМАСИ РИНКУ

Друк марнославства або Видавництво для чайників-графоманів

“АВК” – це Автор за Власний Кошт, а “Мануціо” було одним із тих видавництв, які в англосаксонських країнах називають vanity press, “друком марнославства”. Прибутки надзвичайно великі, витрати на працівників мінімальні”.

Це цитата з “Маятника Фуко” Умберто Еко, яку взято з чудового видання львівського видавництва “Літопис”. Ця книга – знахідка для шанувальників письменника, бо, окрім якісно перекладеного “Маятника Фуко”, у ній є наукові статті Еко, серед яких “Інтерпретація та надінтерпретація”, а також полеміка відомих науковців (Р. Рорті та інших) щодо романів та концепції надінтерпретації Еко. Зараз це правдиве інтелектуальне диво ніде не можна придбати, але “Літопис” обіцяє до літа підготувати друге видання!

Упіймати клієнта!

Герої “Маятника Фуко” працюють у видавництві “Гарамон”, яке видає наукові дослідження. Але в маленькому, запиленому, заваленому книгами й рукописами видавництві “Гарамон” є таємні дверцята, що ведуть до шикарного, модерного, вилизаного до блиску офісу видавництва “Мануціо”, парадний вхід і вивіска якого розташовані не на тій вулиці, що “Гарамон”. Пан Гарамон є власником обох видавництв, що друкують авторів дуже різних категорій, і коли якийсь автор помилково забреде до “Гарамону”, його з почестями відпроваджують до “Мануціо”…

Система видавництва “Мануціо” була дуже проста. Кілька реклам у місцевих щоденних газетах, професійних часописах, провінційних літературних виданнях, особливо у тих, котрі припиняють виходити після кількох чисел. Середнього розміру оголошення з фотографією автора та кілька лаконічних рядків: “піднесений голос нашої поезії” “або ж “нова прозова спроба автора “Флоріяни та сестер”.

“У цей момент сіть закинуто”, пояснював Бельбо, “і АВК падають у неї цілими в’язками, якщо у сіть можна потрапити в’язками, але невідповідні метафори типові для авторів “Мануціо”, і цієї поганої звички я набрався від них, пробачте мені”.

Через якийсь час після того, як перспективний чайник-графоман заковтне наживку (в нижченаведеному прикладі довірливу рибку звуть Де Губернатіс) і принесе свій рукопис в “Мануціо”, його запрошують на стилізовану під елітну вечірку зустріч.

“Робота” з клієнтом

“Зустріч в арабському ресторані, дуже елітарному, без зовнішньої вивіски: дзвониш у дзвінок і говориш у вічко своє ім’я. Розкішна внутрішня обстанова, розсіяне світло, екзотична музика. Гарамон потискає метрові руку, звертається на ти до кельнерів і відсилає пляшки з вином, бо рік розливу йому не до вподоби, або ж говорить, даруй мені, любий, але це зовсім не той куксус, який їдять у Марракеші”. …”Професор Тіціо, прозаїк твердого гарту, лавреат премії Петруцелліс делла Гаттіна 1980 року, але також світило медичних наук. Скільки років ви віддали викладацькій праці, професоре? То були інші часи, тоді дослідження були справою дійсно серйозною. А це наша чарівна поетеса, шляхетна Олінда Меццофанті Сассабетті, авторка “Цнотливого трепету”, ви, мабуть, читали”.

“Словом, вечір, наповнений інтелектуальними враженнями. Де Губернатісові здається, що він випив коктейль із наркотиків. Він прислухатиметься до пліток, якими обмінюються бесідники, до смаковитого дотепу про великого поета, про якого відомо, що він імпотент та й як поет нічого не вартий, очима, що сяятимуть від зворушення, погляне на нове видання Енциклопедії видатних італійців, яку раптом явить Гарамон, показуючи одну зі сторінок комісарові (АВК за сумісництвом. – І. В.) –бачите, любий, Ви теж увійшли до Пантеону, ну, це всього лишень справедливість”.

Насправді ця енциклопедія – “одна з найдотепніших речей у світі, кожного року належить підготувати нове, доповнене видання. Її структура більш-менш така: одна стаття про видатного письменника і одна – про АВК, тоді проблема полягає лише в тому, аби добре вкластися в алфавітний порядок і не марнувати місця на видатних письменників. Погляньмо на літеру Л”.

ЛАМПЕДУЗА Джузеппе Томазі ді (1897-1957). Сицилійський письменник. За життя нікому не відомий, став знаменитим після смерти своїм романом “Гепард”.

ЛАМПУСТРІ, Ареодато (нар. 1919). Письменник, педагог, ветеран війни (бронзова медаль у Західній Африці), мислитель, прозаїк та поет. Його видатна постать виділяється в італійській літературі нашого століття. Лампустрі показав себе як письменник 1959 року першим томом широкомасштабної трилогії “Брати Кармассі”, історією родини рибалок з Луканії, вимальованої з непослабним реалізмом та високим поетичним натхненням. Після цього твору, відзначеного премією Петруцелліс делла Гаттіна 1960 року, наступними роками вийшли “Звільнення” та “Пантера з очима без вій”, які, мабуть, ще більше, ніж перший твір, показують широту епічного розмаху, вражаючу пластичну уяву, ліричний змисл цього незрівнянного митця. Старанний міністерський урядовець, Лампустрі користується пошаною у своєму середовищі як надзвичайно чесна особа, зразковий батько і чоловік, чудовий промовець.”

“Такий Де Губернатіс напевно захоче увійти до енциклопедії. Він завжди говорив, що слава знаменитих підроблена, це змова поблажливих критиків. Але насамперед він зрозуміє, що` це означає увійти в середовище письменників, які водночас є директорами громадських установ, банківськими урядовцями, аристократами, суддями. Раптом він розширить коло своїх знайомств, і тепер, якщо йому потрібна буде якась послуга, він знатиме, до кого звернутися. Панові Гарамонові під силу витягти такого Де Губернатіса з провінції, спрямувати його до вершин. Наприкінці вечері Гарамон шепне йому на вухо, щоб завтра вранці він зайшов до редакції.”

“І наступного ранку він прийде. Можу заприсягтися. Він проведе безсонну ніч, мріючи про велич Ареодато Лампустрі”.

“А тоді?”

Клієнт на гачку!

“Тоді наступного ранку Гарамон скаже йому: вчора ввечері я не насмілився з вами говорити, щоб не принижувати інших, але ваш твір надзвичайний, відгуки були захоплені, скажу більше, позитивні, я перший провів ніч над цими вашими сторінками. Книга вартує літературної премії. Справжній, справжній шедевр. Він повернеться до письмового столу, вдарить рукою по рукописі, пожмаканому, потертому захопленими поглядами принаймні чотирьох читачів – жмакати рукописи входить до обов’язків пані Грації (одна з трьох працівників “Мануціо”. – І. В.) –і нерішуче зиркне на АВК. Що ж нам робити? Що ж нам робити? –запитає Де Губернатіс. І Гарамон скаже: щодо цінності твору сумнівів нема ні на гріш, але ясно, що ця річ випередила наш час, і більше двох тисяч, максимум двох з половиною тисяч примірників продати ніяк не вдасться. Як на Де Губернатіса, то дві тисячі примірників було б достатньо, щоб забезпечити всіх його знайомих, адже АВК не мислить у всесвітніх масштабах, тобто його всесвіт складається зі знайомих облич – шкільних товаришів, директорів банків, колег-учителів, які викладають у тій же середній школі, полковників у відставці. І всіх цих осіб АВК хоче обдарувати своїм поетичним світом, навіть тих, кому це ні до чого, приміром, ковбасника або префекта… Побоюючись, що Гарамон відступиться – тоді як усі вдома, у селі, на роботі знають, що він представив рукопис одному із значних міланських видавців – Де Губернатіс почне подумки прикидати: він міг би зняти гроші з книжки, взяти позичку, продати кілька облігацій. Він несміливо пропонує взяти участь у витратах. Гарамон напустить на себе засмучений вигляд, хоч це не в правилах “Мануціо”, але хай буде по-вашому, ви мене переконали, адже Пруст і Джойс теж були змушені зігнутися перед невблаганною необхідністю, кошти становлять стільки і стільки, ми поки що надрукуємо дві тисячі примірників, але контракт буде максимум на десять тисяч. Врахуйте, що двісті примірників належаться вам як автору, щоб ви могли надіслати кому забажаєте, двісті треба надіслати на рецензію, адже ми хочемо підняти навколо цієї книги такий шум, як навколо “Анжеліки” Голонів, а тисяча шістсот піде у продаж. Із цього накладу, як ви, певно, зрозуміли, вам нічого не належатиметься, але, якщо книга піде, ми надрукуємо ще одну партію і ви одержите дванадцять відсотків”.

Пізніше я побачив один контракт на кшталт того, який у повному поетичному очманінні, навіть не читаючи, підпише Де Губернатіс, а тим часом адміністратор скаржитиметься, що пан Гарамон надто занизив витрати. Десять сторінок застережень дрібним шрифтом: авторське право на переклади, права на театральні та радіо- і кіносценарії, права на видання абеткою Брайля для сліпих, продаж скороченого варіанту для Reader’s Digest, гарантії в разі подання до суду за знеславлення, право автора затверджувати поправки, внесені редакцією, компетентність Міланського суду у спірних питаннях… Загубленим у мріях про славу поглядом виснажений АВК навряд чи дійде до несприятливих пунктів: там говориться, що десять тисяч – це максимальний наклад, але про мінімальний – ні слова, що сума, яку треба внести, не залежить від накладу, про який говорилося лише на словах, а насамперед, що через рік видавець має право позбутися непроданих примірників, хіба що автор захоче викупити їх за половину ціни. Підпис.

Реклама буде розкішною. Повідомлення для преси на десяти сторінках із життєписом та критичною статтею. Жодного сорому, адже в редакціях газет воно й так відразу піде до смітника. Фактичний наклад – тисяча примірників в аркушах, із яких оправлено триста п’ятдесят. Двісті – для автора, п’ятдесят – до менших або асоційованих книгарень, п’ятдесят – для провінційних часописів і тридцять про всяк випадок надсилається до газет, може, їм не вистачатиме кількох рядків, щоб заповнити рубрику про нові книги. Пізніше ці примірники надішлють у дар шпиталям або в’язницям – і стає зрозуміло, чому в перших не виліковуються, а в других не виправляються.

Влітку надійде час на премію Петруцелліус делла Гаттіна творіння Гарамона. Всього затрат: дводенне проживання та харчування для журі і яскраво-червона Ніка Самофракійська. Вітальні телеграми від авторів “Мануціо”.

...Що й треба було довести

Врешті-решт, через півтора року, наступить момент істини. Гарамон напише йому: друже мій, як я й передбачав, ви випередили час на п’ятдесят років. Рецензій, як ви бачили, море, премії та схвалення критики… Але продано дуже мало примірників, читачі не готові. Ми змушені опорожнити склад згідно з контрактом (який додається). Або на макулатуру, або ви викупите їх за половину ціни згідно з вашим правом.

Де Губернатіс божеволіє від горя, родичі його потішають, люди тебе не розуміють, звичайно, якби ти був серед тих, хто надсилає кому слід конверти, рецензія на твою книгу була б навіть у “Корр’єре делла сера”, всі вони одна мафія, це треба якось пережити. З авторських примірників залишилося лише п’ять, а скільки ще важливих осіб треба духовно збагатити, ти не можеш дозволити, щоб твій шедевр здали на макулатуру і зробили з нього туалетний папір, подивимося, скільки можна зібрати, на це не шкода грошей, адже живемо один раз, скажімо, ми можемо придбати п’ятсот примірників, а щодо решти – sic transit gloria mundi.

У видавництві залишилося 650 примірників в аркушах, пан Гарамон дає оправити 500 і відсилає їх в обмін на чек. Підсумок: автор щедро покрив вартість видання 2000 примірників, “Мануціо” надрукувало 1000 і оправило 850, з яких за 500 примірників було заплачено вдруге. Близько п’ятдесяти авторів за рік – і “Мануціо” завжди у сильному активі.

І без жодних докорів сумління – адже воно роздає щастя”.

У пошуках вітчизняних Гарамонів

Звісно, це найвищий пілотаж ошуканства: коли жертва із радістю та вдячністю розлучається із своїми грошима. В такий спосіб пошивають в дурні навіть мораль… Наскільки можливе втілення такої витонченої комбінації vanity press на рідних теренах?

Або ж, якщо відкинути увесь антураж “кидалова” – липових корифеїв, липову енциклопедію, липову премію, липовий договір із майстерно замаскованими “несприятливими пунктами”, липові рецензії, липовий тираж і липову славу – видавництво чи літературна агенція цілком могла б робити піар-кампанію книжки за гроші автора. Тобто якщо автор вірить, що його книга може стати бестселером, він не просто хоче видати якийсь мізерний тираж і пороздавати його – раптом хтось “заприметит и воздаст”, – він може заплатити видавництву за те, щоб воно прорекламувало його книжку і, за можливістю, порозпихало по книгарнях, а тоді вже час покаже, чи на книгу звернуть увагу і чи розкуплять, за сприятливих умов автор може повернути витрачені гроші і навіть отримати прибуток.

“Обдурити можна легко”

“Комбінацію” Умберто Еко коментує Дмитро Сугак, директор видавництва “Ліга-Прес”, яке переважно видає АВК, але чесно намагається графоманів не брати.

– Наскільки реально заснувати “Мануціо” в Україні?

– Реально, а чому ж ні, цілком реально. Хоч я ніколи не чув, щоб хтось таке робив, і не впевнений, що можна поставити таких “АВК” на конвеєр –треба пробувати…

– А ви спробуйте!

–Якби я спробував – ви ж розумієте, що ви б про це дізналися останніми.

– І то правда.

– По-перше, “Ліга-Прес” переважно видає академічні праці і це не зовсім підходить під схему “Мануціо”, а, по-друге, якби я мав достатньо коштів, я б багато чого спробував… Іноді я, майже як податкова інспекція, щиро дивуюся, звідки деякі видавництва беруть гроші на чудові, якісні, але трагічно нерентабельні книжки? Може, в них дійсно є таємні дверцята… (усміхається).

– “Фішка” “Мануціо” в тому, що воно ловить авторів на гачок письменницької слави, вони платять не за те, що їх надрукували, а саме за рецензії, літературні премії, енциклопедію, взагалі за те, що їх хтось рекламує і продає. Сучасний автор, особливо в Україні, де немає літературних агенцій, мусить сам себе позиціонувати й продавати. Я одного разу їхала в поїзді і раптом зачула якісь бадьорі верески: “Живой автор! Живой автор! Подходим, знакомимся, читаем, покупаем!”. Дивлюся – йде дідусь і кладе на стіл пасажирам якісь незугарні брошурки з власним фото: “Обязательно прочтите, девушка, это про любовь”. В брошурках виявилися “еротичні вірші”, які розсмішили мене не менше від віршованих пародій Олександра Іванова, і я навіть не пошкодувала двох гривень за “живого автора”. Як ви гадаєте, чи могло б якесь видавництво заробляти на такій схемі: автор вкладає гроші у видання, рекламу і продаж своєї книжки, а тоді або отримує прибуток з проданих книжок, або його книжки однаково не продаються.

– Ні, я не думаю, що багато авторів платили б за піар-кампанію своїх книжок. Очевидно, для того, щоб покрити вартість піар-кампанії і щоб при цьому ціна книжки не була захмарною, треба мати великі тиражі. Взагалі-то видавництва часто й своїм книжкам не можуть зробити піар-кампанію так, щоб гарно на них заробити, а видавництво ж завжди орієнтоване на прибуток, на відміну від автора, який може написати що завгодно і мати які завгодно ілюзії щодо написаного. У нас бували такі одержимі, що, якби мали гроші, то все вклали б у свою книжку з фанатичною впевненістю, що вони, наприклад, зробили якесь світове відкриття, але найчастіше саме їхні книжки зовсім нічого не варті.

– А ви робите своїм книжкам піар-кампанію?

– Ні, майже ніколи не робимо. Якщо ми, приміром, видали якийсь унікальний і потрібний підручник чи монографію, то в наукових колах про це швидко дізнаються і відразу йдуть замовлення від університетів та приватних осіб. Але ось, бачите, книжечка про програмні засади такої-то партії – цим книжечкам проводять таку рекламну кампанію, що аж гай шумить.

– Чи правда, що багато науковців, що видаються за власний кошт у таких видавництвах, як ваше, змушують всіх студентів купляти свої книжки за “залік”?

– Звичайно, трапляється й таке, але тільки в університетах відповідного гатунку.

– Ті автори, що до вас приходять – вони друкуються переважно на свої гроші чи на спонсорські?

– Переважно на спонсорські. Це люди, які, використовуючи свої зв’язки, знаходять собі меценатів.

– Чи можливо відмивати гроші на такому меценатстві?

– У нашій країні – ні, оскільки за законом лише 4% прибутків, що йдуть на благодійність, не оподатковуються. Інакше б, навіть якщо відкинути відмивання грошей, багато людей воліли б, щоб їхні гроші йшли на конкретну добру справу, а не на податки. Тому тут щира благодійність.

– Ви всі примірники частіше віддаєте авторові чи якусь частину лишаєте собі й продаєте?

– Частіше – всі віддаємо, собі лишаємо тільки 21 примірник на розсилку. Але коли трапляється гарна книжка, то обов’язково залишаємо собі частину накладу, особливо якщо наше видавництво розділяє з автором витрати.

– Тобто, якщо ви залишаєте собі частину накладу на продаж, це свідчить про те, що ви високо оцінюєте дану книжку?

– Не так однозначно – книжка має і художню, і наукову вартість, але існує й ринкова вартість, і видавництва переважно змушені орієнтуватись на останню.

– По суті, автор сам може підготувати книгу до друку і надрукувати її в друкарні – видавництву платять саме за організацію цього процесу. Скільки приблизно ваше видавництво заробляє понад вартості конкретних виконаних робіт?

– Ми плюсуємо приблизно 10% понад вартості послуг. Це дуже мало, деякі беруть 20%, а деякі ще більше.

– Але про ціну ви з кожним автором домовляєтесь індивідуально, немає стандартних тарифів?

– Звичайно, які можуть бути стандартні тарифи, якщо немає стандартних книжок? Коли до нас приходять і руба ставлять питання “які у вас ціни?”, я пропоную: розкажіть конкретно, що ви хочете, і ми порахуємо. Або показую якусь книжку і повідомляю, що ця книжка коштувала авторові стільки і стільки.

– А якщо автор зовсім не розуміється на книговиданні, то чи легко його надурити?

– Надурити, може, й легко, але, по-перше, коштів у середнього автора не так багато і ви можете просто його втратити, а, по-друге, хто ж до вас потім звернеться, якщо ви будете дурити?

– Тобто ощадливий автор звертається в кілька видавництв, а тоді дивиться, де дешевше?

– Буває й так, але частіше все грунтується на знайомствах і рекомендаціях. Адже авторові переважно дешевше друкуватися в маленьких видавництвах, а не в великих і відомих. Звідки він дізнається про їх існування? Наприклад, надрукували ми книжку Йвана з такої-то наукової установи і зробили там презентацію його книжки. Після цього протягом року до нас звернулися Петро, Семен і Марія з цієї ж установи – справді, чого вони мають шукати інше видавництво, якщо Йванові добре зробили і він задоволений?

– Добре, дякую за ваш час, нехай автори до вас злітаються як бджоли на мед.

– І вам дякую.

Підготували Умберто Еко, видавництво “Літопис” і Центр гуманітарних досліджень Львівського університету.

Виписала цитати і провела інтерв’ю Інна Волосевич

 
© агенство "Стандарт"