журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ПРОЕКТИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №1, 2003

ПРОЕКТИ

Латинки боятися – у світ не ходити

" Dumka pysaty po rusky latynskymy literamy cilkom ne zla"
Михайло Драгоманов, "Передмова до "Kobzar'a" Т. Шевченка", 1880 рік.

Мало хто відважиться заперечити, що більшість населення України страждає на масову безграмотність, незалежно від того, якою мовою послуговується – українською чи російською. Вивелася і нова порода "професійних українців", для якої користування державною мовою у робочий час і виключно при офіційних обставинах є обов'язковим (на їхній превеликий жаль) і вкрай прикрим навантаженням до кар'єри державного службовця. Одразу домовляємося, що до уваги не беруться ті носії мовленого слова, котрі штампують і мультиплікують "Вєрку Сердючку". Це окрема, і так виглядає, що тягне на вічну, тема.

При такій диспозиції розмови про українську латинку видаються такими ж утопічними, як, наприклад, запровадження євро замість гривні. Але зовсім нещодавно і мобільні телефони були утопією, і тризуб... Навмисне обираю до порівняння такі неспівставні речі, оскільки українська латинка, як і наведені приклади, також має два боки – прикладний і умовно кажучи духовно-ідентифікаційний. Розмови про неї точаться у амплітуді, що одним краєм впадає у панічне заперечення, а другим – у фанатичне насаджування.

Спробуймо на здоровий глузд і з максимальною прагматичністю окреслити і ту, й іншу позиції в надії, як не віднайти золоту середину, то принаймні задати парадигму громадської дискусії.

Окреслюючи коло прихильників запровадження латинської графіки для української мови, варто обрати великий діаметр, бо до нього увійдуть практично всі, для кого комп'ютер став звичним і незамінним інструментом праці; стовідсотково всі, хто бодай раз користувався бібліографічним показчиком у пошуках української книги із закордонних книгозбірень, і навіть усі володарі мобільних телефонів з послугою SMS (письмове повідомлення, передане з дисплею одного на дисплей іншого телефону). По ходу п'єси адепти латинописання будуть множитися. До речі, про SMS. Найбільше цим бавляться підлітки, а оскільки передача інформації таким чином можлива лише латинкою, то перейшли вони на неї давно і стихійно, без жодних лінгвістичних чи граматичних норм і ускладнень, керуючись лише технічними вимогами і власною потребою у "продвинутості".

Мабуть, таким же "старожилом" є українська латинка і на поштових серверах мережі Інтернет. Жодні патріотичні почуття не примусять програмне забезпечення "закордонних" комп'ютерів відчитувати кириличне письмо, а кількість кириличних кодів, що давно перейшла усі межі, просто викликає роздратування. Це стосується не лише листування, але й створення вітчизняних сайтів у всесвітній павутині. Не будемо розтлумачувати далі безсумнівну річ – українська латинка потрібна для становлення української як мови накопичення, обробки і передачі інформації.

Не менш важливою і очевидною є потреба уніфікації латинського написання українських слів для каталогізації нашої книги у закордонних бібліотеках. Хто працював там, той знає, що початкові літери, наприклад у прізвищах Щепанський або Черкасенко, в один спосіб передаються у каталозі бібліотеки Конгресу США, у інший – у Гарвардському університеті, у ще інший – у Мюнхенському Максиміліан університеті, четвертий варіант надибуємо у Краківському Ягелонському університеті. У черговий раз українська книга, думка, духовні надбання губляться у різнописаннях і різночитаннях, стають недоступними через банальну технічну неточність і нестандартність. Нас не знають і не будуть знати, бо не знаходять і не знайдуть.

Не духом єдиним живе чоловік, а й хлібом насущним. А хліб наш насущний залежить від нашої економічної успішності, а успішність наша економічна пов'язана з нашою інтеграцією у світові ринки, інтеграція – з нашою відкритістю і доступністю. Отут дійшли до шуканої точки. Спробуйте уявити себе іноземцем, що вирішив проїхати автом від західного кордону до Києва для вивчення можливості інвестування у спільне підприємство. Переживши перший шок від якості дороги, він наживе постійно діючий стрес від неможливості прочитати будь-які шляхові вказівники, написані семантично "чужою" для нього кирилицею, навіть при наявності мапи з латинською аплікацією. Ще можна поставити себе на місце іноземного туриста, що, інвестуючи у нашу туристичну галузь, почуватиметься вкрай дискомфортно з причини відсутності, наприклад, назв станцій метро латинкою, чи будь-чого іншого у рекреаційній чи туристичній інфраструктурі. Українські виробники втрачають споживачів через незрозумілі для більшості населення світу знаки. Росіяни це вже збагнули, там здорова прагматична жилка спрацювала швидко і вони активно обговорюють, а подекуди вже і запроваджують латинку (наприклад, у московському метро). Ми знову маємо усі шанси запізнитися і другим ешелоном доганяти той потяг.

Перерахувавши лише кілька з багатьох прагматичних позицій, що служать "за", дозволимо собі маленьку дрібку розкоші, припустивши, що запровадження латинки дасть змогу врешті українській мові виокремитися, можливо, стати модною і популярною, а відтак – більш уживаною (даруйте за такий зовсім вже маркетинговий підхід до рідного слова).

Чим же так лякає цей новий одяг для української мови? Зауважимо, що передовсім не йдеться про повну і остаточну заміну кирилиці на латинку. Ніхто не буде примушувати дітей вчитися латинського письма у початковій школі, і книги, видані кирилицею, не будуть спалені і не відійдуть на вічне збереження до бібліотечних сховищ. Власне до цих крайнощів апелюють противники латинки, насправді спотворюючи дійсну мету проекту: запровадити паралельне існування і функціонування двох графічних зображень, що вирішило б немало технічних проблем і забезпечило комунікаційне перетікання і взаємовплив української і англійської (німецької, французької ect.) мов. Цей процес мав би відбуватися поступово, без фанатичних перегинів як в один, так і в інший бік. Українська латинка мала б стати зручним і необхідним інструментом, призвичаєння до якого можна було б розпочати з паралельного друку двох абеток у словниках різних типів або з ознайомчого курсу для старшокласників і студентів. Звичайно, для цього латинська абетка повинна бути інфікована і загальноприйнята, бо наразі існують кілька варіантів передачі українських літер. Один з них, розроблений літератором та науковцем Іваном Лучуком, розміщено на сайті незалежного культурологічного часопису "Ї" www.ji-magazine.lviv.ua у вільному доступі. Ця програма дасть змогу легко і швидко конвертувати кириличне написання у латинське. Можна (і треба!) сперечатися про достоїнства і недоліки "лучуківки" з точки зору лінгвістики, орфографії і т. ін. Дискусія тільки бажана і потрібна, бо врешті лише через неї можна буде дійти до оптимального уніфікованого варіанту, прийнятного для всіх. Якщо до того ж він буде не лише ужитковим, але й естетичним і красивим – чому ні?

Марта Філь

 
© агенство "Стандарт"