журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ПРОЕКТИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №1, 2003

ПРОЕКТИ

«Оригінальна радіодрама» як спроба відродити втрачене

Українські радіоп’єси – напівзабутий жанр?

Cтроительство домов из оцилиндрованного бревна цены www.skazka-dom.ru.

Завдяки драматичній постановці художнього твору і передачі його по радіо – мабуть, найпоширенішому засобу поширення інформації, можна нести літературу "у широкі маси", розповідати про реальні події в аспекті світобачення героїв тощо. В столичному Інституті журналістики серйозно задумалися над історією і засобами цього явища, а тому видали підручник з цього предмету – "Оригінальна радіодрама". Автор книги Ілля Хоменко – переможець міжнародного конкурсу письменників-фантастів "Зелена планета". Його драматичні твори ставилися радіокомпаніями України, Білорусі, Росії. І хоча книга вийшла надзвичайно малим накладом, всього 500 примірників, будемо сподіватися, що вона навчить майбутнє покоління журналістів всім способам подачі літературного твору через радіо.

Радіоп'єса одночасно і засіб прилучення масової аудиторії до високої культури, і знаряддя соціальної психотерапії, і інструмент досліджень національного менталітету, і засіб розуміння душі інших народів. Адже радіо стало не просто самодостатнім культурним феноменом, воно повернуло людству можливість існування дописемного, усного високоорганізованого мистецтва. Фізіологію впливу на людину слів через слух досліджували багато вчених. Експериментально було доведено ще у 30-ті роки професором М. Подкопаєвим, що при надходженні складної, інтелектуально й емоційно насиченої інформації виключно по аудіоканалу, мозок людини цю інформацію сприймає значно інтенсивніше, ніж тоді, коли інформація такого ж рівня складності потрапляє до нього за допомогою інших органів чуття. Недаремно сучасні теоретики радіомистецтва приділяють велику увагу паралінгвістичним аспектам мови радіовистави, питанням "відповідності правді життя" не тільки змісту, форми, інтонації, а навіть некодифікованої вимови, акценту, діалекту тощо.

Природно, що найвдячнішою і найприскіпливішою частиною багатомільйонної аудиторії радіотеатру у всьому світі є люди, позбавлені зору. Не маючи можливості отримувати інформацію через основного конкурента радіо – телебачення, вони слухають радіомовлення кожного дня. У Німеччині нагорода за кращу радіоп'єсу присуджується Спілкою сліпих інвалідів війни. Престиж цієї відзнаки дуже високий, хоча вона не має грошового еквівалента.

Перша радіоп'єса під назвою "Небезпека" була написана англійським прозаїком і драматургом Річардом Х'юзом. У 1924 році її поставила радіокомпанія "Бі-Бі-Сі". Потім у перекладі на національні мови ця ж п'єса була передана станціями Німеччини і Фінляндії. Твір виявився настільки вдалим, що перебуває в репертуарі світового радіотеатру і сьогодні.

Утворилися цікаві національні школи (фінська – побутової радіодрами, німецька – поетичної п'єси чистого слова, американська – документальної драми тощо), які потім вийшли за межі даних національних культур і набули всесвітньої популярності.

Для радіомовлення писали Б. Брехт, А. Крісті, А. Макліш, С. Лем, Р. Бредбері, Ф. Фелліні та інші. Їхні радіотвори вважаються класикою світової драматургії.

На жаль, Україна опинилася на узбіччі світового оригінального радіомистецтва, хоча мала всі шанси створити власний неповторний світ оригінальної ефірної драматургії. Доля тих, хто писав для національного художнього радіомовлення у 30-ті роки, була характерною для тих часів – "буржуазний націоналізм". І хоча німецькі радіодрами часів фашизму, чи російські – часів першої половини ХХ сторіччя збереглися і стали всесвітньою класикою, та українським радіодраматургам отримати славу у вічності не судилося. Звукових записів радіотрансляцій у 30-ті роки ніхто не робив, тексти їхніх творів не збереглися. Відомо, що тоді радіоп'єса була дуже популярною. Українським радіо та Спілкою письменників України було навіть проведено конкурс на кращий радіодраматургічний твір.

Без будь-яких підстав українські радіоп'єси, як і вся творчість Старицького, Кропивницького, Тобілевича та інших корифеїв української культури, були оголошені "націоналістичною писаниною". Контрреволюціонером було оголошено навіть Остапа Вишню, оповідання якого в ті роки часто транслювалися по радіо.

Подібні ярлики клеїли усім, хто прагнув розвивати національне радіомистецтво. Їх називали "націоналістичними фіглярами", "хуторянами", звинувачували у "фашизмі", "троцькізмі", "відсутності більшовицької пильності", "у зв'язках з емігрантськими колами або розвідками іноземних держав". Усіх, хто потрапляв під хвилю цих звинувачень, усували з посад, а згодом висилали до концтаборів або взагалі ставили до стінки.

У повоєнні роки, як з'ясував автор підручника, відродити оригінальну радіоп'єсу на Українському радіо намагалася режисер Рима Скибенко. Проте кілька радіоп'єс, поставлених нею, залишаються поки що, за словами Іллі Хоменка, "пілотною спробою" увійти в останній вагон розвиненого, визнаного й уславленого світового радіомистецтва".

Тим часом у розвинених радіомовних країнах оригінальна радіоп'єса вже має доволі солідну "біографію". Згадаймо хоч би серіали, які набули розголосу в 50-60-ті роки: англійський – "Родина Мерфі", угорський – "Родина Сабо", польський – "Родина Матисяків", чеський – "Чотири хлопці у хаті"… У США навіть з'явилася гільдія радіописьменників, які спеціалізувалися на створенні оригінальних радіоп'єс.

Зараз, щоправда, художні передачі в закордонному радіомовленні переживають скрутні часи. На багатьох радіостанціях їхнє місце зайняли примітивні зразки масової культури. На інших вони зазнали серйозних змін. Але оригінальна радіоп'єса вижила, хоч теж змінилася: стала коротшою, динамічнішою, часто серійною…

Зараз радіодраматургія в Україні відроджується, можливо, будемо на це сподіватися, в недалекому майбутньому ми почуємо на радіо, як державному, так і недержавному, оригінальні радіоп'єси, поставлені за творами класиків і сучасників української національної літератури.

До речі, за даними російської служби радіо "Свобода", великі видавництва Сполучених Штатів випускають від 80 до 100 аудіокниг, озвучених і записаних на магнітофонну плівку версій бестселерів щороку; річний обіг цієї галузі виробництва сягає 1,5 млрд. доларів.

"В Україні також є кому і для кого писати, ставити радіоп'єси", – стверджує Ілля Хоменко, автор підручника "Оригінальна радіодрама". Його слова та Богові у вуха, чи то пак власникам українського радіоефіру.

Леся Костів

 
© агенство "Стандарт"