журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ПРОЕКТИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №1, 2003

ПРОЕКТИ

Питання без відповіді

Чи реальним є створення сьогодні в Україні книгозбірні на CD?

Тема про тяжкий стан нашої економіки, на мою думку, малоперспективна, бо ледве хто наважується говорити про це на повний голос, вказуючи на справжні витоки керованого безладдя. У нас триває ще з радянських часів стан, коли влада живе своїм насиченим і недовідомим життям, а народ – своїм. Передусім, найбільш підприємлива його частина, тобто бізнесмени.
Оце з ними й хотілося б стати на бесіду про деякі наші злигоди.

І перше питання, котре мене цікавить, – книговидання. Ні, заради Бога, не традиційне, на паперових носіях (тут справа наразі настільки загрузла в перерозподілі видавничих секторів на ринку, що в оглядному майбутньому я викруту не бачу), а – на електронних. Адже у цій галузі є такі переваги, що вона зорієнтована передусім на молоде населення країни, тобто на майбутнє, і на перспективи науково-технічного поступу.

Нині ми свідомо йдемо на те, що ні школяр, ні студент не має коштів, аби придбати увесь спектр потрібних підручників, посібників, порадників, словників тощо. Повний комплект необхідної літератури коштує кілька сотень гривень. А якщо дитина або юнак піде на курси, у гуртки та ін., то й ще більше. У цьому легко переконатися, відвідавши хоч раз нашу рятівницю – Петрівку.

І якщо ми й надалі намірилися вичавлювати з людей гроші на різну маячню, як от київський архітектурний бабушкінізм (варіант американського архітектурного постмодернізму), то поводитимемось саме в такий спосіб. Але якщо ми хочемо виховати молодь за оптимальні кошти, враховуючи водночас динаміку світу, що оновлюється, то всю книгозбірню, котру не подужаєте й підняти, можна вмістити на одному CD.

Практично це виглядає таким чином: віднедавна в Інтернеті вже є чимало з потрібної літератури до вільного використання. Держава також мала б зобов'язати державні видавництва (з приватними це важко зробити, але й тут можуть з'явитися меценати) здавати виготовлені за держзамовленням тексти до центру, який заходиться комплектувати й видавати такі диски.

Чимало необхідних книжок можна було б відсканувати, як супутній і допоміжний матеріал. Тобто зробити те, що вже протягом кількох років робиться російською та іншими мовами. Такий підхід існує в усьому світі, крім України. В усьому світі це прибуткова справа, електронними книжками на дисках чи в інтернет-бібліотеках користуються мільйони людей… Користуються й українці, але не українською мовою.

Я пригадую, як у п'ятдесяті роки Міністерство освіти найсуворішим чином наказувало учням писати спочатку тільки пером №11, а згодом – № 87. Пригадую, як люто боролися з самописками, більшовики виганяли за це дітей з уроків. Потім міністерство боролося з кульковими олівцями… Так тепер створили штучні загати для електроніки, котра дає вигоду всім: дітям, бо диски легкі й зручні, батькам, бо щороку вони вигравали б кілька сотень гривень для родинного бюджету, підприємцям, бо "сідюки" сьогодні – одна з найприбутковіших галузей. Варто тільки розплющити очі й попитати людей на ринку, а не в євроремонтних чиновницьких кабінетах.

Друга проблема, котра також на часі, – торгівля польськими книжками. Український і польський народи мають за плечима майже тисячолітню історію співжиття. Наші культури впродовж цього часу якнайтісніше взаємодіяли… десь до кінця брежнєвщини, коли зв'язки почали перериватися. У шістдесяті, сімдесяті й до середини вісімдесятих років польська книжка й періодика для багатьох людей були вікном у широкий світ. Умент розкуповувалися в кіосках польські денники, багато було передплатників, які передплачували польські часописи додому. А ви попросіть завести вас під час екскурсії до фондів Парламентської книгозбірні, де зберігаються польські підручники, романи, детективи, що зачитані до дірок.

Але ось уже майже двадцять років, як урвався бас. У київських "буках" можна придбати літературу практично будь-якою мовою… крім польської. Польською – зась!

Я розумію, що русифіковане партійне чи постпартійне чиновництво хотіло залишити для населення мінімум виходів на Захід, тим більше на Захід не вельми далекий, і пхало його тільки в старшобратні обійми до росіян. І треба ж таки визнати, що якби не та російська література, то для багатьох українських інтелектуалів це була б цілковита блокада інформації (адже наукові бібліотеки майже зовсім не комплектуються, а мільйони томів спалені вже у фінальні радянські роки; те, що спалюють тепер, – марниця у порівнянні з тим).

Ви зайдіть до "буків" на Хрещатику і подивіться, скільки правлять за пару потертих дрібних польських детективів, що ще лишилися. Я спитав книгарку: "Чому так мало книжок?" – "Бо не несуть", – відповіла вона. – "А якби принесли?" – "Заберу все". Довго я не міг з неї витягти, чому ж книгарня утяла стосунки з Польщею. Після довшого часу виявилося (з переляком): "Нам не радять"…

Хто ж це не радить і чому ж так сталося, що вигідно везти сюди з Польщі манаття і наїдки, електротовари, різний крам, навіть компакт-диски, але… не книжки. У Києві торгують книжками з Францією і Великобританією, зі США і Росією. Тільки не з Польщею. Я навіть загадав це питання керівникам "програмного" українсько-польського політично-економічного сайту. Відповідь була чемна, – як дивакові, якому час лікуватися.

Може, б хтось із бізнесменів нового часу все-таки ризикнув? Може, поворушилися б поляки в Україні? Бо це ж вам і духовна співпраця, і чималий зиск на новому полі.

Лесь Герасимчук

 
© агенство "Стандарт"