журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ПРОЕКТИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №1, 2003

КНИГА I РИНОК

Інтернет і книга: особливості національної віртуальності

Інтернет і книги – чи можливе майбутнє у цих двох речей на українському віртуальному просторі? З приводу українських особливостей розвитку цієї справи розмірковували відомі видавці, директори "Зеленого пса" і, зокрема, книжкового віртуального магазину "Книгоноша", брати Віталій і Дмитро Капранови.

Український Інтернет – провінція російського

– Каталог "Книгоноші" існує як на папері, так і в Інтернеті. Що ви можете сказати про популярність української книги в Інтернеті?

– Як люди, що ретельно досліджують наш Інтернет (всі сайти, а не лише літературні чи мистецькі), можемо вас запевнити, що на українському Інтернеті зараз лежить пляма аматорства і непрофесіоналізму. Люди, які цим займаються, за свою роботу не отримують грошей або, принаймні, належних грошей. Над ними немає контролю, вони не дотримуються формату і таке інше.

В Інтернеті сидить публіка головним чином російськомовна. І, відповідно, український Інтернет – це провінція російського, оскільки зараз Україна, на нашу думку, – такий собі постколоніальний простір. Крім того, люди, що перебувають в Інтернеті, найменше піклуються про якісь там ідеологічні, національні ідеї. Це, так би мовити, величезне співтовариство споживачів. А оскільки вони деідеологізовані, то орієнтуються лише на товар, який можуть споживати якісно і зручно.

Хотілось би, щоб така ситуація трохи змінилася. Зараз ми прагнемо створити професійний ресурс, для початку, можливо, маленький, але все-таки повноцінний ресурс української літератури. Сподіваємося, згодом він стане і культурним ресурсом, а не тільки літературним. Взагалі, в ідеалі тут люди зможуть: отримати інформацію, купити книжку, познайомитися з цікавими людьми – такий собі віртуальний клуб українців.

Для того, щоб літературний сайт був легким, невимушеним і цікавим, ми й організовували нашу "Книгоношу" у віртуальності десь півтора року тому. Нас у першу чергу цікавило питання – а що робити українцям, які користуються Інтернетом, які хочуть там читати, писати, спілкуватися українською? Отже, ми організовували сайт, чудово розуміючи, що про окупність його тоді не могло бути й мови. Просто хотіли подивитися на реакцію наших людей на сайт. Весь цей час ми підтримували його існування для того, щоб набути досвіду і зрозуміти, що нам потрібно для нашого розвитку.

Купа проектів від братів Капранових

– Ну і що ви вирішили? Яких набралися знань?

– Ми зараз вже розуміємо, куди йдемо і що нам для цього потрібно. У нас вже є цілком конкретні плани, і ми гадаємо, що десь через рік ці плани будуть реалізовані.

Ми вирішили перетворити наш магазин на таку собі мекку української літератури, тобто зібрати тут абсолютно всю українську літературу, в усіх можливих її формах, жанрах тощо. Безперечно, економічною підтримкою такої мекки має стати магазин, який дасть змогу нам утримувати все, що ми плануємо. Головне, що в цьому магазині мають бути представлені всі українські книги, які взагалі можливо купити зараз. Наше гасло має бути таке: "Якщо цю книгу можна купити – значить цю книгу можна купити тут". Тобто ми ставимо собі завдання репрезентувати на сайті всі книжки, які тільки можна зараз придбати в Україні. Щоб у покупця не виникало думок про те, де відшукати ту чи іншу книгу. Для реалізації цієї мрії всеукраїнського масштабу нам треба всього-навсього укласти партнерські угоди з видавництвами, які видають україномовні книги, тобто ми хочемо, щоб інформація про книжку на нашому сайті з'являлася трошки раніше, ніж книга виходитиме з друкарні. Так от, коли ми надамо інформацію про всі новинки, – цей ресурс вже стане досить цікавим.

По-друге, ми хотіли б налагодити прямий зв'язок з сайтами видавництв (тобто взаємну рекламу), у кого вони є, а тим, хто їх не має, надати можливість на нашому сайті створити свої сторінки, причому ми зі свого боку будемо надавати видавництву не лише місце для сайта, тобто певну кількість мегабайтів, але й методичну і технічну допомогу зі створення цих сторінок, а також підтримку їх у майбутньому. Це все буде зроблено для того, щоб видавництво могло інформувати читачів про свої новинки.

Також ми плануємо створити загальну службу новин, яка оповідала б про все те, що відбувається в книжковому світі – щоб була динаміка сайта, постійно з'являлася нова інформація.

По-третє, ми хочемо запропонувати тим письменникам, які не мають своєї авторської сторінки, розмістити її знову ж таки у нас і відповідно її з нашою допомогою підтримувати. Тут теж можливі не прямі сторінки, а лише посилання на них. Суть у тому, що ми хочемо зібрати всіх у глобальний реєстр, каталог, так би мовити, з наявною в ньому найповнішою інформацією про всіх учасників книжкового бізнесу в Україні, тобто письменників, видавництва, друковані засоби масової інформації тощо. Таким чином створити власний мікрокосмос.

Також ми плануємо залучити наших читачів, відвідувачів сайта до створення рецензій, своєрідних рейтингів української книги. Ці рецензії не будуть оплачуватися, а значить, це будуть справді читацькі уболівання, спроби поділитися своїми уподобаннями. Така система практикується в Інтернеті на різних форумах, конференціях тощо. Об'єктивність – це єдиний товар, який потрібен нам і, зрозуміло, споживачам. Напевно, це буде дуже гарна річ для нових книжок, для створення резонансу навколо них. Отже, на сайті буде діяти форум для обговорення книжок і проблем, які існують у нас у книговидавничому бізнесі і літературі. Щоб не припуститися помилок, зараз докладно вивчаємо багато форумів у Інтернеті, розшуковуємо як найбільш популярні, так і "мертві". Вчимося на помилках інших. Щоб форум жив і розвивався, має бути наявна якась сила, яка змушує його до цього, рухає. Наприклад, найбільш живий, на нашу думку, форум зараз на сайті "Динамо-Київ" від Шурика". Здається, так, тут є стимул – спорт, яким всі захоплюються, обговорюють футбольні проблеми і так далі, але ж є зовсім протилежний приклад – сайт братів Кличко. Там форум "мертвий", хоча Клички ж теж перемагають, борються, у їхньому спортивному житті відбуваються новини. Чому така разюча різниця?

Плануємо також на сайті практикувати різні конкурси, кросворди, вікторини тощо.

Є ще один проект. Хочемо запустити, можливо, спочатку лише віртуальний, але згодом і паперовий його двійник, – аматорський журнал. Всі знають, що людина, яка пише (тобто, письменник, а не графоман), не може писати довго лише в шухляду, а у нас в країні, на жаль, зараз така ситуація, що важко надрукуватися, особливо "не розкрученим" авторам. Письменнику обов'язково потрібен якийсь резонанс, особливо це стосується людей, які тільки починають писати (ще не доросли до того, щоб писати детективи російською мовою). Ось для таких людей ми хочемо організувати інформаційний канал. Напевно, будемо віддавати перевагу невеликим формам літератури, бо, власне, читати з екрана великі романи – дуже довго і втомливо, і скачувати їх довго. Зрештою, пізніше плануємо приєднати до цього віртуального журналу паперовий варіант, коли зрозуміємо, що хоче читати його аудиторія. Він буде призначений лише для вузького кола аматорів, для видавництв, які зможуть там знайти авторів для себе (це, певно, буде в далекому майбутньому). Ми усвідомлюємо, що цей проект не комерційний і не принесе нам прибутків, але він розрахований на те, щоб заварити оцю кашу, яку називають "літературний процес", на що був і є спрямований і конкурс "Золотий бабай". Наприклад, після нього, після інших конкурсів, що з'явилися в Україні, вже не можна казати, що в нас ніхто не пише, не хоче писати і не буде. Отже, літературний процес таки заварився.

Що читає діаспора?

– Який попит на українські книги у діаспори?

– Ми регулярно надсилаємо посилки за кордон, хоча це й дуже марудна справа. Наприклад, якщо ми відсилаємо словник чи якесь там видання статистичного характеру, треба отримувати довідку, що книга не містить ніяких секретних відомостей. І так далі і тому подібне. Врешті-решт, на посилку з однією єдиною книгою нам доводиться збирати цілу купу документів, яка іноді за обсягом більша за саму книгу. Пересилка в далеке зарубіжжя дуже дорога справа. Взагалі, ціна самих книг не йде в порівняння з ціною пересилки. Однак це тому, що в нас дуже дешеві ціни на книги порівняно з зарубіжними, а їхня пересилка коштує так, як у розвинених країнах. Ми спілкувалися з українцями, що живуть за кордоном, там є 1-2 сайти, які торгують українськими книгами, вони ділилися з нами своїм досвідом, як вони бачать наш магазин, як споживачів і таке інше. Прагнули зробити, щоб це було зручно і нам, і їм, зрозуміло, що тут мільйонів не заробиш. Але все ж таки українська діаспора досить значна, особливо останнім часом, зокрема в Європі. І це молоді люди, які туди їдуть на заробітки, які часто знають тільки українську, – це сектор, який взагалі ніким не охоплений. Ми розуміємо, що там далеко не всім потрібні українські книжки, проте це є потенційний ринок. А втім, це не основний напрямок нашої діяльності. Ми в основному орієнтуємося на українського споживача, який проживає саме тут.

– Це все далеке зарубіжжя. Але українська діаспора є і в близькому зарубіжжі, наприклад у Росії. Там хтось купує українську книгу через "Книгоношу"?

– Знаходять нас ті, хто живе в Європі і Америці, навіть в Австралії, а от в Росії немає жодного споживача. Насправді це, на нашу думку, пояснюється досить просто. По-перше, ті українці, які знають українську мову і хочуть читати українські книжки, як правило, мають родичів в Україні і частенько сюди навідуються, а заодно купують книжки тут, – так безперечно дешевше. Тим більше, що українські книжки їм не бувають потрібні нагально, одразу. Навіть в Україні це фантастично звучить, а про Росію і мова не йде. По-друге, і система переказу грошей не настільки розвинута, щоб можна було налагодити більш-менш нормальний канал зв'язку. Про Білорусь взагалі не йдеться як про окрему країну. Тому передусім орієнтація на Україну.

Про регіони і про ціни

– Як довго існує "Книгоноша" і які зміни впродовж її існування ви відчували на українському ринку книги?

– "Книгоноша" існує з 1999 року. Зараз ми регулярно друкуємо каталог чотири рази на рік: зима, весна, літо і осінь. На початку нашої діяльності ми шукали всі українські книжки, які тільки можна було тоді знайти, мається на увазі і книги давно видані і нові, взагалі всі-всі-всі книги українською мовою. Так от, переривши всі видавництва, витягнувши на світ божий їхні запаси, ми назбирали лише близько 600 назв. Число надзвичайно мізерне, як для 50 – мільйонного населення. Ось саме з цих 600 назв і склали перший каталог "Книгоноші". Сьогодні і ситуація з книжками, і ситуація з покупцями значно краща, ми відвантажуємо на місяць близько 20 тисяч україномовних книг і це надихає. Хоча з тих людей, що зацікавилися нами, дуже невеличка частка знайшла нас саме через Інтернет.

– Яким є співвідношення купівельної активності українських книжок по території України?

– Якщо брати не Інтернет, а взагалі всю систему "Книгоноші", то найбільше в нас купують північні регіони (Вінниця, Полтава, Житомир, Черкаси). Звичайно, чомусь люди думають, що найбільше купують львів’яни, але насправді вони купують погано, ну трішки краще за Одесу. Найгірше, закономірно, купує Крим, хоча і там є постійні клієнти. Східні регіони досить солідно купують продукцію, Донецьк і Харків купують набагато краще, ніж Львів, наприклад. Так само Миколаївська область купує краще, ніж Волинь. Переважно у нас купують мешканці невеликих містечок, районних центрів. Ми поширюємо каталог через своїх клієнтів, даємо рекламу в найпоширеніших засобах масової інформації.

Наш "Клуб друзів Книгоноші", на відміну від "Клубу сімейного дозвілля", не примушує людей за будь-яку ціну купувати кожного разу хоча б одну книгу.

– Яка у Вас цінова політика?

– Якщо порівнювати ціни на Петрівці і в київських магазинах, то стає очевидним, що вони на базарі переважно набагато дешевші. Хоча загалом з'явилася тенденція до збільшення ціни на книгу. Це нормальний процес, адже нарешті видавці зрозуміли, що книга – це не лише папір і фарба на ньому, а чийсь інтелектуальний продукт, який має достойно оплачуватися. Хто б міг подумати, але авторам і перекладачам щось таки потрібно платити.

Наша ціна на книги приблизно така сама, як і в київських магазинах, або трохи вища за рахунок оплати пересилки.

"Романгазета": відроджений проект в українському варіанті?

– Наскільки мені відомо, ви започаткували новий журнал "Романгазета". Що він з себе представляє і який на нього попит?

– Так, ми випустили новий журнал "Романгазета", в якому вміщуються журнальні (тобто зменшені) версії романів сучасних українських письменників. 2001 року вийшов роман Олексія Волкова "Чужа мішень", а минулого року – романи Дана Дідковського "Усі його жінки", Олександра Винокурова "Кафе "Георг" та Юрія Логвина "Золоті копита". Цього року вже вийде чотири повноцінних журнали, тобто це буде щоквартальник. Таке видання існувало ще за радянських часів, тобто в плані такого формату, обсягу тощо, а ми ось вирішили давати можливість українцям читати українські романи за низькою ціною, навіть надто низькою (2,8 грн. – за один примірник). Ми друкуємо романи тих, хто бере участь у конкурсі "Золотий Бабай". У середньому кожен номер зараз виходить накладом 5-7 тисяч.

Проект "Романгазети" був створений передовсім для не дуже забезпечених людей, як, наприклад, вчителів, адже вони дуже багато читають, а з такою зарплатнею, як у них, дозволити собі купувати романи – ох як складно. 10 гривень за 4 повноцінних романи на рік – цілком нормальна ціна для них.

– Ви гадаєте, що "Романгазета" здобуде популярність серед українського читача? Як треба роз-кручувати нове українське видання масового характеру?

– Тут, звичайно, є дві перешкоди: по-перше, "Романгазета" виходить українською мовою, і зрозуміло, що далеко не всім потрібна; по-друге, будь-який новий засіб масової інформації потрібно розкручувати. Тому наша рекламна акція буде орієнтована на успішний досвід продажу. З одного боку – реклама, з іншого – реальний товар на реальному прилавку. Перша наша акція буде зорієнтована на те, щоб читач почув, потім побачив, а реалізатор, який взяв, – одразу ж продав. Такі видання, та й взагалі періодичні видання, не витримують телевізора (тобто реклами на телебаченні) – це занадто дорого для них. А оскільки на телебачення грошей катма, то треба зацікавлювати друковані ЗМІ. Зверніть увагу, адже сучасні газети та журнали мають бути зацікавлені в тому, щоб були саме читачі, а не лише ті, що складають літери в кросвордах і вишукують гарні картинки та фотографії на сторінках. Якщо сьогодні люди перестануть читати книги, завтра вони не читатимуть газети і журнали. Хто ж їх тобі буде купувати? Тому у нас з друкованими ЗМІ спільна мета – зацікавити людей друкованим словом. Відповідно ми маємо допомагати одне одному.

– Нещодавно з'явилася в якійсь газеті реклама "Клубу сімейного дозвілля", де написана геніальна фраза. Зауважте, всю рекламу подано українською мовою, всі анотації до російських книг україномовні, а наприкінці великими червоними літерами написано: "Увага! Всі книжки надруковані російською мовою за винятками випадків, зазначених окремо". Тобто українські книги – це лише випадок! Ось це і є епітафія на могилі всієї української літератури. Ми ж вважаємо, що ринок української книги є перспективним.

Ми завжди підозрювали, що в Україні живе багато українців, і останній перепис нас у цьому ще раз переконав. Ми далекі від думки, що в зв'язку з результатами перепису всі мають швидко переорієнтуватися повністю на українську книгу, однак він показує, що в Україні зараз існує цілком реальний ринок української книги, причому він нічий. У нас є люди, які хочуть читати українською мовою не тому, що вони не знають російської, а тому, що вони українці. І наша мета – забезпечити це для них у власній країні.

– Бажаємо успіху у розбудові ринку україномовної книги.

Інтерв'ю провела Леся Костів

 
© агенство "Стандарт"