журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ПРОЕКТИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №1, 2003

КНИГА I РИНОК

Електронні бібліотеки – знехтувані перспективи

Навіщо держава утримує бібліотеки? Для просвіти і "задоволення культурних потреб" населення. Чи відповідають цій меті електронні бібліотеки? Цілком. Крім того, вони коштують значно дешевше (створення web-сайту + сканування книжок), ніж животіння цілої бібліотеки разом з її штатом.

На Заході чи не кожна бібліотека має електронні фонди – це природно і зручно для всіх – питання тільки в їх доступності. Натрапити в Інтернеті на якісну безкоштовну європейську або американську "library" для звичайного користувача практично неможливо – потрібно знати, де шукати. Якщо провести простий експеримент: запросити в пошуковій системі google "electronic library" і по черзі заходити до всіх виданих комп'ютером адрес, то скрізь ви будете наштрикатися на вимогу: "password", "login" або "номер вашої кредитної картки". Це створює дуже прикре враження, бо культура і дотепер якось утопічно асоціюється радше із "цінностями та надбанням усього людства", із доступністю для всіх спраглих та з меценатством, ніж із чистим бізнесом й закритою сферою.

Російський досвід – чи не приклад для наслідування?

У цьому розумінні російський Інтернет – справжній рай для читачів. Вражає кількість, багатство й розмаїття електронних бібліотек, всезагальних і спеціалізованих – художніх, російських і зарубіжних, сучасних і класичних, з різних галузей науки, розважально-детективних, авторських і яких завгодно.

Стягуючи таким чином "з миру по нитці", я створила власну електронну бібліотеку, що вже переважує домашню книжкову. (До речі, маленька порада для початківців, тобто для тих, хто ще не "набив руку" на скачуванні: якщо в тексті є багато різних малюнків, віконець, баннерів тощо, а вони займають дуже багато комп'ютерної пам'яті навіть в архівованому вигляді, то, щоб прибрати їх, треба у вікні Save as, через яке Ви переписуєте HTML-текст на свій диск, обрати тип файлу .txt).

У Росії є навіть спеціалізований електронний журнал про електронні бібліотеки: www.elbib.ru/journal. Крім того, за сприяння і часткового фінансування Міністерства науки Росії cтворено спеціальну міжвідомчу програму "Електронні бібліотеки Росії", метою якої є об'єднання й удосконалення електронних бібліотек, фінансова підтримка наявних бібліотек, створення електронних фондів російських публічних та наукових бібліотек тощо. Але реальним наслідком цієї програми може бути й зовсім протилежне, оскільки в програму входять такі пункти, як "розробка нормативної бази із захисту інтелектуальної власності та авторського права", а якщо припустити, що багато електронних бібліотек не зовсім відповідають нормативній базі, то це може означати їх усунення; "розробка нормативно-правових документів із забезпечення права доступу до ЕБ", а якщо з'являється таке поняття, як "право доступу", то ясно, що воно буде обмеженим, так само, як в elibraries. Втім, поки що дуже важко сказати, що насправді з того всього вийде.

Поки що на російських сайтах буває найлегше віднайти навіть англомовні або й українські тексти. Колись, наприклад, в Інтернеті були невеличкі англомовні уривки з "Гаррі Поттера" Джоан Роулінг, потім невідомо, що там трапилося – чи то "Таня Гроттер" дошкулила, а чи ще яка біда, – але за короткий час увесь Інтернет жорстко вичистили на предмет будь-яких уривків з Гаррі Поттера. Тільки в російських сайтах дотепер блукають ті уривки, щоправда, вже не так відкрито, як раніше, але доступні для більш-менш досвідчених інтернетчиків, а разом з ними і гарний "нероссменівський" переклад чотирьох, а може вже й більше, книжок про Гаррі Поттера. Отже, якщо ви марно шукаєте якийсь рідкісний текст в Інтернеті, спробуйте, наприклад, звернутися в бібліотеку Максима Мошкова, зайдіть в опцію "переписка", поставте своє питання і, можливо, вам допоможуть, або, якщо пощастить, ви навіть відразу побачите відповідь на ваше запитання.

Єдина незручність полягає в тому, що російські електронні бібліотеки рідко коли подають список інших електронних бібліотек, а коли й подають, то далеко не всіх. Існують проекти створення єдиної пошукової системи для всіх бібліотек, але поки що вони лишаються проектами. Багато хто взагалі не шукає конкретні книжки конкретних авторів через пошукові системи: навіть якщо користуватися складним пошуком, можна переглянути кілька сторінок критичних посилань, списків літератури та інтернет-магазинів, поки дійдеш до першої електронної бібліотеки, – вони просто переглядають всі відомі їм ЕБ. Так значно довше, зате часто результативніше. Понад чотири тисячі бібліотек охоплює AllBest.Ru, а також є непогана книжкова пошукова система enkniga.com.ua. Цікавий список електронних бібліотек подає інтернет-магазин bambook, cеред них три українські: www.ukrlib.km.ru, бібліотека ім. Вернадського і бібліотека Верховної Ради. Під час презентації "Бамбуку" в Києво-Могилянській академії на питання "Чи не маєте наміру розміщувати на своєму сайті або й продавати тексти в електронному вигляді?" менеджер інтернет-магазину "Бамбук" відповіла, що такий задум є, але проблема полягає в авторських правах. Нехай щодо сучасних книжок це так, проте, наприклад, бібліотека ім. Вернадського має десятки тисяч цікавих і цінних книжок, для яких авторське право давно вже не актуальне, однак, крім повного архіву творів академіка Вернадського, найбільша бібліотека країни подає порівняно мізерну частку електронних матеріалів (www.nbuv.gov.ua).

Чи буде у нас "електронна Петрівка"?

Українські електронні бібліотеки мають єдину перевагу перед російськими – їх настільки мало, що вони всі можуть бути зібрані на одному сайті, тобто більшість існуючих бібліотек подають список майже всіх решти. Наприклад, гарний сайт в української електронної бібліотеки, створеної діаспорою з Торонто www.utoronto.ca (можна просто набрати в українському google "електронна бібліотека", і вона там першою з'явиться), в ній є переважно українські класики (Іван Багряний, Володимир Винниченко, Віктор Домонтович тощо) і подається великий список інших сайтів, серед яких славнозвісна "Плерома" (твори сучасних культових українських письменників), бібліотека Асоціації українських письменників, "Nova Doba", "Роман – газета", "Просвіта" (досить багата бібліотека, але не дуже зручна в користуванні, тому що багато творів доводиться скачувати по окремих розділах) і багато інших, cайти самвидавів і студій україністики тощо.

Найбільше мене дивує, що сучасні наші письменники, які популярні в досить-таки вузьких колах і друкуються одно-двотисячними тиражами, зрідка більшими, часто вміщують в Інтернеті уривки (!) своїх творів, тоді як, наприклад, російські письменники-"мегастари" (йдеться про порівняння їхньої популярності і прибутків, а не обдарованості) на кшталт Віктора Пєлєвіна, Бориса Акуніна, Тетяни Толстої, що мали б труситися над своїми прибутками і авторським правом, майже так само, як Джоан Роулінг, спокійно дають в Інтернеті практично всі свої твори без жодних скорочень, включно з найновішими (та ще й часом гречно вибачаються за велику кількість помилок в електронних версіях). Невже ж це наших "жаба дусить"? Якщо так, то дарма, панове, самі ж собі шкодите… (До речі, в російських електронних бібліотеках майже немає уривків художніх творів, але чомусь багато уривків наукових праць).

Якщо художня українська література ще більш-менш представлена в електронних бібліотеках, то гарних перекладів і наукових праць в українському Інтернеті, можна сказати, пшик. Коли шукати, наприклад, якісь наукові дані або культурологічні розвідки, потрібну інформацію в більшості випадків надають інтернет-видання "Дзеркало тижня", "День", "Ї", "ПіК" та "Поступ". На відміну від видавництв, "крута" й популярна преса переважно відтворює себе в електронному вигляді.

Є ще непоганий український сайт www.newright.il.if.ua/sites.htm, в якому розміщені виходи на "літературні ресурси" різних журналів, бібліотек, окремих авторів і видавництв. І от саме з видавництвами ситуація найгірша. Видавництво "Класика" в своїх виданнях запрошує відвідати on-line книгарню, але мені не вдалося туди зайти ні за прямою адресою, ні через сайт "літературних ресурсів" – може, вам вдасться це зробити: www.vd.lviv.ua. "Кальварія" обіцяє можливість скачати уривки творів-переможців "Коронації слова" в форматі pdf, але де шукати ці тексти і як це можливо зробити – невідомо. Всі інші "літературні ресурси" видавництв або взагалі не відкриваються, як "Класика", або просто подаються прайс-листи їхніх книжок. Якщо, скажімо, видавництва не бажають поширювати свої книжки в електронному вигляді через те, що це може зменшити їхній прибуток (на відміну від преси, яка часто розміщує в Інтернеті "свіжі" номери "заднім числом", тобто коли вони вже продані), то що їм заважає розмістити на своїх сайтах електронні варіанти книжок із вже розпроданих тиражів? Нижче я спробую пояснити, яка їм може бути з цього користь, якщо "просто так" ніхто цим не займатиметься. Втім, самі видавництва справді дуже рідко поширюють свої книжки на власних сайтах. Виняток із цього правила, наприклад, гарне російське видавництво "Пітер", книжками якого переповнений ринок "Петрівка": на своєму сайті www.piter.com видавництво пропонує деякі з своїх книжок в електронному вигляді, але для цього ви повинні заповнити довжелезну анкету, бо інакше вас до книжок не підпустять, та навіть після цього скачувати тексти довго й незручно.

Ще не час, ще не пора?

Привабливість і бажаність електронних бібліотек для читачів, які вдома чи на роботі мають доступ до Інтернету або й дешевого роздруку, зрозуміла, але хто й навіщо мусить їх створювати?

Перш за все, електронні бібліотеки – це чудова реклама й потужна популяризація книжок, можливість виходу українських книжок з маргінесу, а також розкрутка невідомих авторів. Багато засновників або власників електронних бібліотек у першу чергу розміщує в них власні твори.

По-друге, бібліотеки можуть бути ідеальним замінником маркетингових досліджень для видавців, адже вони дають можливість зафіксувати кількість читачів, які скачали чи бодай зацікавилися кожним окремим твором. Таким чином, видавці отримають наочну картину того, що їм найвигідніше видавати чи перевидавати.

По-третє, гарна бібліотека, що належить до якогось великого різнобічного сайту, може приваблювати користувачів до цього сайту. Також бібліотеки можуть заробляти на рекламі певних книжок або авторів і на розміщенні некнижкових рекламних баннерів.

По-четверте, можна розробити систему платних послуг за скачування цінних електронних текстів.

Отже, залишається оптимістично сподіватися, що в майбутньому українських електронних бібліотек стане більше, вони зростатимуть і удосконалюватимуться.

Інна Волосевич

 
© агенство "Стандарт"