журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ПРОЕКТИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №1, 2003

КНИГА I РИНОК

Пристрасті по Закону

Про що думали брати Капранови, протестуючи проти нового книговидавничого закону, і чого хоче Президент Кучма, накладаючи на нього вето?

Якими були б реальні економічні та культурні наслідки нового закону "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні", якби Президент України не наклав на нього вето, насправді не може передбачити ніхто, хоча думок з цього приводу висловлено дуже багато. Брати Капранови, Іван Малкович і видавництво "Кальварія" скликали наприкінці минулого року дотепну прес-конференцію під гаслом "Рятуйте від пільг!" Проте, незважаючи на їхні зусилля, схоже було на те, що більшість видавців, хоч загалом і вважали цей закон недосконалим, але певною мірою таки вигідним і бажаним. Дехто вже й підлаштовував свої видавничі плани під можливу дату прийняття закону. Цю загальну непевність при щирому бажанні добра українській книзі висловила Олександра Коваль: "Сьогодні його треба прийняти. Про все інше ми подумаємо завтра".

Багато депутатів Верховної Ради публічно висловили намір подолати президентське вето, дехто розважливо вказував на гарну можливість удосконалити закон. Сам Президент, який обгрунтував своє вето тим, що в Державному бюджеті на 2003 рік не були враховані пільги для книговидавців і поліграфістів, запропонував депутатам перенести запровадження "книжкових" пільг на 1 січня 2004 року.

Оскільки схоже на те, що в майбутньому якийсь, мабуть-таки змінений, закон "про підтримку книговидавничої справи" таки буде прийнятий, я хочу спробувати підсумувати три найбільш дискусійні аспекти закону, що зазнав долі "багато галасу з нічого".

Щодо зниження ціни української книжки

Наскільки новий закон реально знизив би ціну української книжки? Василь Шевченко, директор "ВД "Юридична книга" і член правління Української асоціації видавців, вважає, що "вхідний ПДВ у структурі розрахункової ціни 7 грн. становить 1,2 грн.", тобто понад 20%. Брати Капранови вирахували, що друкарська вартість в роздрібній ціні книжки – 25%. Якщо зняти з неї ПДВ, що становитиме 4,16%, то виходить, що 10-гривнева книжка в кращому разі здешевиться на 40-50 копійок.

Я взагалі не розумію, як вони могли так гарно все для всіх порахувати, навіть "в середньому"? Бо практично кожне видавництво по-своєму не тільки визначає роздрібну ціну, але й собівартість, а механізм їхнього вирахування є "комерційною таємницею", при цьому журналістам і колегам-видавцям можна наплести будь-які баєчки про свою бухгалтерію. Одні, скажімо, включають в собівартість тільки "зовнішні витрати", тобто вартість поліграфічних матеріалів, друку і гонорар позаштатним працівникам (зрозуміло, що розміри цього гонорару можуть бути якими завгодно, залежно від типу видання і видавництва), а при визначенні роздрібної ціни множать собівартість на два, хоч далеко не завжди так однозначно, бо більшість видавців все-таки намагається не встановлювати ціну, надто високу для покупців. Інші рахують усі витрати, тобто включно із зарплатнею працівників, орендою приміщення, вартістю роботи обладнання – так, до речі, радять робити всі підручники, а тоді нараховують стільки-то відсотків чистого прибутку, приблизно від 5 до 20%.

Все це без врахування індивідуальної специфіки видавництва: його розміру, чи є воно "чистим" видавництвом, чи створене на базі друкарні, книготорговельної фірми, навчального закладу, напівлегальних бухгалтерських викрутасів тощо. Тому й дуже важко сказати, які наслідки матиме новий закон для українського книжкового ринку загалом. Можу тільки запропонувати альтернативну індивідуальну калькуляцію (яка вельми свідчить на користь закону), що її зробило собі одне середньостатистичне видавництво, яке видає приблизно 30 видань на рік. У них в середньому виходить, що 40% собівартості становлять поліграфічні матеріали, 40% – послуги друкарні, а решта – це додрукарська підготовка, кольороподіл, гонорари тощо. Тож якщо собівартість книжки 10 грн., тоді матеріали і друк становлять 8 грн., якщо зняти з них ПДВ, економія виходить 1,6 грн. Тобто собівартість без ПДВ становить 8,4 грн. Якби видавці, наприклад, при собівартості 10 грн. призначили б роздрібну ціну 20 грн., то за цим принципом при собівартості 8,4 грн. ціна складе 16,8 грн., і в такому випадку читачі виграють 3,2 грн. Крім того, зараз видавці платять-таки податок на прибуток, що складає 30%, а якщо його скасують, то ймовірно, що це справді має реально знизити ціни на книжки.

Відмивання грошей

Коли дізнаємося, що спонсорство, меценатство і благодійні фонди значною мірою тримаються на "відмиванні грошей", то можна втішитися, що великими сумами мусять ділитися не тільки з державними службовцями й кримінальними структурами, а й з "суспільством". Брати Капранови вважають, що розквіт книговидавництва в Росії є побічним ефектом відмивання грошей через книжки (див. грудневий "КО" за 2002 рік). Як на мене, то це не найгірший варіант. Якби новий закон стимулював когось відмивати гроші на українських книжках, останні були б дуже раді. Хоча на практиці якось важко це собі уявити, тому що вкладені у видавництво гроші повертаються дуже довго, і немає жодних гарантій, що вони взагалі повернуться, – виходить, "відмивати гроші" можна тільки на гарантовано без-

програшних виданнях, а таких не так вже й багато в Україні. І ще, чи думав Олександр Афонін про "брудні гроші", коли говорив про інвестиції, які мав залучити новий закон? У будь-якому разі, брати Капранови першими це зметикували і вже встигли запропонувати депутатам свої послуги з відмивання брудних грошей. А що, панове, будьте патріотами, відмивайте гроші на українських книжках!

Росія, Росія, Росія…

Я вважаю, що не зовсім точно називати українські й російські книжки бійцями чи "боксерами", бо, образно кажучи, вони перебувають на різних полях – “мишачому” і “слоновому” – і зараз йдеться радше про необхідність поступового відвоювання для “мишачого” поля клаптиків “слонового”, ніж про наступ “слонового“ поля на “мишаче“. Іншими словами, ринки українських і російських книжок виглядають відносно незалежними: переважна більшість видавництв чітко розподілена за мовною ознакою; книгарні, якщо й не так часто мають чітко визначену мовну політику, але майже завжди розставляють українські й російські книжки на різних стендах; грубо кажучи, в західноукраїнських містах і більшості регіонів є значна потреба в українській книзі, а в східних містах – незначна і т. ін. Навіть коли оглядаєш домашні бібліотеки різних знайомих, то в одних двадцять українських книжок на одну російську, а в інших навпаки – якщо, звісно, власники бібліотек не інтелектуали чи науковці, які звертають увагу суто на авторів, майже не переймаючись, якою мовою вони пишуть чи на яку мову їх переклали. Тому я не думаю, що різке здешевлення чи збільшення кількості російських книжок заподіє суттєву шкоду "мишачому полю"; гаплик йому настане, тільки якщо повимирає майже все україномовне населення. На мою думку, такої тенденції не спостерігається, натомість частка культурного україномовного населення потроху зростає.

До того ж "російські книжки" – це не тільки масове чтиво й твори культових сучасних російських письменників, це, значною мірою, також переклади зарубіжної художньої й наукової літератури – і я не думаю, що ми зараз в тому становищі, щоби бідкатися, що отих останніх на нашому ринку забагато. Якби ми їх не мали, наша культурна відсталість була б значно глобальнішою. І як читач я не хочу, щоб вони подорожчали, які б патріотичні мотиви за цим не стояли.

Тому я вважаю, що при прийнятті законів варто насамперед думати, яка від них вигода нам, а не Росії. Але насправді виходить так, що все, що в нас не робиться – робиться виключно заради Росії. Оскільки Президент України наклав вето на цей закон, то багато людей відразу ж засумнівалися, що він може бути вигідним для Росії – буцімто, якби це було так, Леонід Кучма обов'язково б його схвалив. І тоді відразу ж почали вбачати вигоду Росії вже в скасуванні цього закону! Справді, багато україномовної друкованої продукції зараз друкується в Росії, а якщо за пільгових умов вона почне друкуватися в Україні, то поліграфія Росії втратить свої прибутки. А отже виходить, що брати Капранови, протестуючи проти закону, виявили себе прихованими поборниками російського імперіалізму! Прийняти закон – вигідно Росії, тому що вона почне друкувати в Україні всі свої книжки, скасувати закон – теж, виявляється, вигідно Росії, бо в Росії друкується багато українських книжок. Здається, ми з тією Росією дійшли до маразму. Напевне, давно вже час трохи відволіктися від Росії і подумати про себе. А щодо удосконалення закону, то його можна довести до діамантової бездоганності, але він може не мати реального ефекту через недосконалість бюрократичної системи і тіньову економіку. Щоб раптом, не дай Боже, не догодити Росії, можна скасувати якісь митні пільги, наприклад вивізні. А найкращий спосіб уникнути протестів – дійсно доручити розробку закону братам Капрановим, і тоді нікому буде протестувати, принаймні так завзято, дотепно й неперевершено.

P.S. Цікава річ: у заяві Президента України йшлося про те, що прийняття "книжкового" закону коштуватиме бюджету 700 млн. грн., а перед тим брати Капранови твердили, що вони можуть виробити такий закон, що додасть до бюджету 800 млн. грн. А що, як вони разом "ворочають мільйонами"?

Інна Волосевич

 
© агенство "Стандарт"