журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ТЕМА НОМЕРА

РЕНЕСАНС

ХРОНІКА ПОДІЙ

ЯРМАРКИ

IНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

ЛІТЕРАТУРНЕ ЖИТТЯ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №1, 2001

ХРОНІКА ПОДІЙ

Рейтингування як спосіб самореалізації

Відомі українські книжкові ентузіасти Костянтин Родик та Галина Родіна в останні дні 2000 року офіційно представили загальнонаціональну рейтингову акцію "Книжка року — 2000". Ті, хто цікавиться українським книжковим життям, напевно, чудово знають рейтинги, що їх протягом тривалого часу робить подружжя Родиків. Ці рейтинги з'являлися в багатьох друкованих ЗМІ, і ось вони знайшли собі офіційну трибуну — газету "Книжник-Ревю", що її пан Родик заснував і редагує.

Рейтинги — річ переважно суб'єктивна. Якщо вони тільки не базуються на цифрах продажів того чи іншого товару. А в нашому суспільстві з майже повною відсутністю професійної інформаційної інфраструктури рейтинг в принципі не може бути об'єктивним показником. У світі застосовують два основних підходи до рейтингування: на основі продажів (голосування гаманцем) і експертних оцінок.

В українській професійній пресі робилися спроби рейтингування книжок за даними продажів. Наші колеги опитували продавців на ринку Петрівка, намагаючись з'ясувати, що ж читають кияни. В результаті вони зробили "антирейтинг", оскільки хитрі торговці називали замість бестселлерів явний неліквід, аби факт згадування назви в рейтинговій таблиці вплинув на продаж книги.

З того, що ми читаємо на сторінках редагованого п.Родиком видання, теж випливає дивна картина. Пересічний киянин, якщо вірити цій газеті, є, найвірогідніше, газетним дизайнером, оскільки у професійній номінації книга з оформлення газети посідає чільне місце, наш читач є шанувальником іспанської класики, проте він має дуже мало вільного часу, оскільки "Дон Кіхот" видавництва "Дніпро" 1995 року він купує тільки зараз і, врешті-решт, на дозвіллі він не відмовляє собі побавитися легкими формами тероризму, принаймні закладає собі теоретичні основи за допомогою книги Дмитра Корчинського "Війна у натовпі".

Ми далекі від того, щоби звинувачувати когось у необ'єктивності чи бажанні підтасувати факти і видати читачеві неправду. "Гіт-паради", що їх створюють книжкові оглядачі, мають одну незаперечну соціальну функцію — вони підвищують інтерес до книги як такої. І допомагають продавати цю книгу, у тому числі й через газету. І, можливо, завдяки старанням Галини та Костянтина читач, що мешкає далеко від столичних книгарень, дістане інформацію про видану книгу та можливість її придбати. Інший підхід — експертне опитування. Тут також не можна говорити про чинник "об'єктивності". Однак слово експерта є авторитетним. Якщо експерта обрано правильно. Як Канський кінофестиваль визначає моду в європейському, якщо не в світовому кіно, абсолютно ігноруючи будь-які цифри успішності фільмів у прокаті.

"Книжка року — 2000" використовує саме цей шлях. Мета благородна — "виявити безперечні щорічні здобутки українського книгарства".

Технологія проведення конкурсу виглядає досить професійно опрацьованою: серед експертів акції не буде видавців, аби уникнути конфлікту інтересів, акції обіцяють широке висвітлення у ЗМІ тощо. Однак підводні камені, що чигають на організаторів, показалися вже на презентації. Наприклад, Володимир Яворівський не знайшов у списку книг, що їх представлено до розгляду, номінантів на Шевченківську премію і зробив висновок, що список цей далеко не повний і не зовсім репрезентативний.

Виникає також питання: а скількох літературних конкурсів та рейтингів потребує сучасне українське книговидання? Ще трохи, й може виникнути ситуація, коли увесь наклад книжки видавець змушений буде розіслати різноманітним журі різноманітних конкурсів та рейтингів. Читача ніби ставлять перед дилемою: чия думка є авторитетнішою?

Власна інформація

 
© агенство "Стандарт"