журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ТЕМА НОМЕРА

КНИЖКОВИЙ РИНОК

РИНОК ПОЛІГРАФІЇ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

З ІСТОРІЇ КНИГОДРУКУВАННЯ

IСТОРIЯ I СУЧАСНIСТЬ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №12, 2002

КНИЖКОВИЙ РИНОК

Книгорозповсюдження в Україні: між зруйнованим «вчора» і привабливим «завтра»

"Приїхав я до столиці, кхе-кхе, і прямісінько до улюбленої книгарні у центрі. Аж гульк!.. а там, кхе-кхе, жіночу білизну продають. Я до іншої – а в ній фінська сантехніка замість книжок!" – напевне, приблизно з такою гіркотою не один наш інтелігент із "глибинки" ділиться враженнями із земляками, вирвавшись у чергові 3-5 років до Києва. І триває це з часів "перебудови". Інколи і мені, киянці, доводиться мати справу з такими прикрощами – як у центрі, так і в інших столичних районах. Та й жителям периферії давно не варто витрачати гроші, адже подібні "Аж гульк!" стали буденністю в усіх областях України.

За даними Держкомінформу, станом на 1.01.1990 р. мережа книжкової торгівлі в Україні складалась із 1100 роздрібних книготорговельних підприємств загальнодержавної форми власності. Крім того, у сільській місцевості реалізацією книжок займались майже 3000 магазинів та яток підприємств торгівлі "Укоопспілки", а також діяла мережа підприємств "Військової книги" та "Союздруку". Сьогодні кількість підприємств, що спеціалізувалися на торгівлі друкованою продукцією й належали до загальнодержавної власності, зменшилася втричі. Мережу книжкових магазинів "Укоопспілки" і "Військової книги" знищено чи не повністю.

Ще півтора місяця тому ці цифри "пекли вогнем". Після ухвалення Закону "Про підтримку книговидавничої справи в Україні" опіки змащено перспективою тривалого, але обіцяного одужання. Аби було бажання стати на ноги.

"…мы старый мир разрушим до основанья..." А потім?

У 1992 році радянську систему торгівлі – мережу гуртово-роздрібного книготорговельного підприємства "Укркнига" було зруйновано. Причиною стало бажання проводити реформи всупереч економічним законам, а саме: непродумане розмежування форм власності на загальнодержавному і комунальному рівнях і рішення про приватизацію підприємств торгівлі та громадського харчування, що ставило книжку в один ряд з будь-якою іншою товарною продукцією. Навмисне чи через поспіх, але було проігноровано специфіку книговидання, що об'єднує три технологічно пов'язані ланки – видавництва, підприємства поліграфії та книгорозповсюдження. Зрештою, останню відірвали від двох перших і передали до комунальної власності. З тим відбулася беззастережна комерціалізація та приватизація книгарень, що призвело до остаточного руйнування налагодженої системи книгорозповсюдження в Україні, яка б з часом могла перерости в суто ринкову. Відтак, ті підприємства, що працювали в рамках системи, почали зникати або перепрофільовуватись. Бо, на жаль, книжка виявилась не тим товаром, що міг би принести прибуток, підняти доходи людей, які працювали у книжковій торгівлі.

"Період з 92-го по 96-й рік і для українських, і для російських видавців був абсолютно адекватний: йшло стрімке і значне падіння обсягів видань – як за найменуваннями, так і за тиражами, – згадує президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК) Олександр Афонін, – книжкова торгівля не могла витримувати конкуренцію з іншим товаром, іншою товарною продукцією тільки за рахунок реалізації книжкової продукції. Власне, на цей період припадає найбільша кількість перепрофільованих книжкових магазинів, які перетворилися на магазини одягу, канцтоварів, побутових приладів тощо". Росії вистачило здорового глузду вчасно втрутитись у цей руйнівний процес на законодавчому рівні, зупинити його і почати відбудову. Натомість агонія української книговидавничої справи, зокрема, знищення мережі книгорозповсюдження, тривала.

Безперечно, державних книготорговельних підприємств залишилося небагато, оскільки ті магазини, які відійшли від системи "Укркниги" і пішли "на свій хліб", у переважній більшості змінили форму власності, перетворившись на колективні підприємства, орендні колективи, ТОВ, тому у статистичних документах вони можуть не значитися як державні. Але це – незначний залишок магазинів системи організованої торгівлі, які перебували і перебувають під жорстким контролем влади і податкових органів. Скажімо, як би не було скрутно київським книгарням "Мистецтво", "Знання", "Наукова думка", але, отримавши статус ТОВ, вони зберегли радянські підходи і принципи торгівлі, і, власне, продовжують вести відкриту торгівлю, яка унеможливлює роботу із контрабандною продукцією тощо.

Те, як руйнувалась мережа торгівлі книгою, легко простежити на прикладі столиці. Зокрема, лише в центрі припинили своє існування великі спеціалізовані книжкові магазини "Пропагандист", "Передплатні видання", "Науково-технічна книга", "Сузір'я", "Ноти", а також низка книгарень у районах Києва. Нещодавно зусиллями Держкомінформу й громадських організацій ледь вдалося відстояти магазин "Мистецтво" на Хрещатику. Загалом у Києві з 85 книгарень залишилося усього 20.

Ще більше від обмежених можливостей придбати книжку, а потрібну – поготів, потерпають жителі сільської місцевості. "Зведення книжки зі світу" триває в усіх регіонах. Про це свідчать, приміром, листи-звернення на адресу Держкомінформу керівників обласних книготорговельних підприємств – "Будинку книги" в Одесі, Вінниці, Кіровоградського та Вінницького бібколекторів та ін. Наприклад, Віталій Гуцало, голова правління ДВАТ "Укркнига", розповів: щойно кіровоградська книгарня "Всесвіт" підписала угоду про оренду на 5 років, як прийшов "багатенький" – викупив магазин, перепрофілював. Продавця "Укркнига" взяла до себе рекламним агентом. "Раніше у великі області, такі, як Харківська, Луганська, Одеська, Львівська, ми відправляли 20-тонний контейнер з кількома тисячами книжок однієї назви, та ще й ділили, бо тираж не дозволяв дати все в одну область. А зараз по одному примірнику відправляємо!" – додає керівник Товариства.

Особливо гострою є проблема комплектування суспільних фондів бібліотек, що їх до реформування системи книгорозповсюдження успішно забезпечувала мережа із 30-ти бібліотечних колекторів. За багато років вони виробили власну систему забезпечення книгозбірень літературою, і покладену на них роботу, як правило, виконували. Роздержавлення бібліотечних колекторів зруйнувало існуючу систему поповнення книжкових фондів понад 40 тисяч бібліотек України. "У 1990 році оптовою ланкою (а "Укркнига" була засновницею цієї справи) надрукованих в Україні книжок було розповсюджено приблизно на 400 млн. карбованців, – говорить Віталій Гуцало. – З цієї кількості на бібколектори пішло десь 30-35%. Ось таким було асигнування держави на розвиток бібліотек. Сьогодні з бюджету їм виділяється обмаль коштів. Є бібліотеки, які роками нічого не одержують. Бібліотекарі беруть 200-300 грн. із самостійно заробленого, приїздять до нас і не знають, що на таку суму купити!" За держбюджетом 2002 р. всі українські книгозбірні (крім приблизно 25-ти бібліотек, які мають статус національних та державних – вони фінансуються окремо) на геть усі свої потреби мали отримати 22 млн. 600 тис. грн. Реально отримують, як правило, у 4-5 разів менше, а реальні їхні потреби – у 4-5 разів більші від закладеного у бюджет. Незважаючи на те, що рештки бібколекторів намагаються задовольнити кожне окреме замовлення, бібліотеки надають перевагу співпраці з більш як 700 фірмами різної форми власності: дешевше, оперативніше, набагато більший асортимент літератури (зважте на те, що бібліотекарям – за гроші і ні – вдається добувати і величезну кількість книжок, виданих за кордоном, зокрема в Росії).

"Дурне безладдя лихо діє..."

Незважаючи на низку Указів Президента України 1998, 2000 років, спрямованих на підтримку вітчизняного книговидання і книгорозповсюдження, затверджену ще у 1995 р. "Державну програму розвитку національного книговидання і преси", якою передбачалось створення нової мережі книгорозповсюдження, ця пекуча проблема – ані руш. Точніше, досі вона тільки поглиблювалася. Місцеві органи влади продовжували виселяти спеціалізовані книготорговельні підприємства із займаних ними приміщень, підвищувати орендні ставки, платню за комунальні послуги, що призводило до закриття книгарень. Одним словом, розроблені на виконання згаданих Указів регіональні програми мали формальний, декларативний характер.

Доволі суперечливими є дані, що їх засобам масової інформації надають державні і громадські організації, які опікуються книжковою нивою. Скажімо, статистична довідка Держкомінформу, яку складено на підставі відомостей столичного та обласних управлінь і комітету АРК у справах преси та інформації, свідчить про наявність в усіх областях України 894 підприємств книготоргівлі, з яких 44 державних (комунальних) і 850 інших форм власності. Зокрема, в Одеській області є 1 державне і 81 приватне підприємство з книгорозповсюдження, у Запорізькій – лише 14 приватних. Між тим, президент УАВК Олександр Афонін, нещодавно побувавши у цих областях, сказав в інтерв'ю "Книжковому огляду", що, на його переконання, ця інформація не зовсім об'єктивна. Оскільки начальники профільних управлінь на запитання "Скільки книжкових магазинів є в області і якої вони форми власності?", нічого конкретного йому відповісти не змогли. Висновок нехитрий: або Держкомінформ оперує неперевіреними даними, або ж начальники управлінь з питань преси та інформації на місцях приховують реальні показники саме від п. Афоніна. А можливість такого висновку – яскраве свідоцтво того, що державні і недержавні "опікуни" української книжки тягнуть воза у різні боки.

Книготорговельний "Наполеон"

Судячи з усього, шлях української книжки до читача загубився між двох "павутин": колись добротною, а нині зруйнованою мережею радянського книгорозповсюдження і омріяною новою системою книжкової торгівлі з обов'язковим використанням електронного зв'язку і широких можливостей Інтернету, чого, власне, вимагає час. Про елементи будь-якої системи книгорозповсюдження в Україні можна вести мову, але хіба лише про такі, що перебувають у зародку, натомість існує багатошарова структура книжкової торгівлі в Україні.

1. Найпоширеніші її форми – книжковий базар і книжкова торгівля з лотків на ринках у містах. Явище книжкового базару, як і "соціального" базару взагалі, спричинив свого часу бум скорочень, коли величезна кількість людей (здебільшого інженерно-технічні, наукові кадри), аби вижити, шукала застосування своїх здібностей в умовах нової соціальної реальності. Як правило, підприємець-одинак, беручи книжки у видавництв і торговельних фірм, реалізує їх на Петрівці, великих некнижкових ринках столиці або в обласних, районних центрах. Більш як 100 найменувань (а найчастіше – лише 10-15) загальною кількістю до 100 тис. примірників за сезон (якщо це вкрай потрібна література, скажімо, підручники) він "підняти" не в змозі – не вистачає ані грошей, ані власних фізичних сил. Звичайно, такий приватний підприємець заробляє "і на хліб, і на масло", якщо вдається чітко визначати потреби покупця, проте цивілізованості у цьому способі торгівлі книжками, м'яко кажучи, небагато. Хоча, заради справедливості, слід сказати, що саме на книжковому базарі сьогодні можна придбати найзаповітніше. Але, знов-таки, саме на стихійно-організованих книжкових базарах процвітає піратство, від чого аж ніяк не у захваті податківці.

2. Другий шар – це традиційні магазини, незалежно від форми власності, які зберегли колишні принципи, звички, режим роботи, обсяги пропонованої книжкової продукції, мало змінившись за своєю суттю та системним підходом до справи. Часто колективу такої книгарні, вихованому за радянської доби, важко пристосуватися до нових ринкових умов торгівлі, прийняти сучасні правила гри. Здебільшого ці магазини роблять величезні накрутки на ціну виробництва, подеколи на 50-60%, нехтуючи партнерськими інтересами заради власної вигоди (яка за такої поведінки часто-густо є сумнівною). Зокрема, орендна плата за приміщення, в якому розташовується магазин, особливо в центрі столиці, для них надто обтяжлива, проте їхні принципи роботи не дозволяють їм вийти на рівень значно більших прибутків.

3. Останнім часом спостерігається тенденція створення книжкових магазинів нового покоління, які намагаються розширити асортимент і забезпечити максимальний доступ своєї продукції до покупців: "Орфей" і його філіал у "Глобусі", модернізоване "Сяйво", "Казка", книгарня видавництва "Дніпро", "Книжковий квадрат" у Києві, є подібні і в обласних центрах. Але механізм ціноутворення, в принципі, успадковується від старої, радянської, схеми. Книжки в них коштують не завжди набагато, але більше, ніж на Петрівці, у Райському куточку, хоча методики обслуговування покупців більше відповідають сучасним вимогам, у порівнянні, скажімо, з тим, як працюють "Знання" чи "Мистецтво".

4. І, зрештою, нове покоління підприємств книжкової торгівлі, які прийшли до нас з Європи, і які, зокрема, добре прижилися у великих містах Росії, – це книжкові супермаркети. Поки що маємо один такий зразок – супермаркет "Буква" (5-поверхове приміщення загальною площею 837 кв. м., кількість книг на полицях – більш як 40 тисяч) у Києві. За рахунок великих площ і великого асортименту вони мають змогу утримувати ціну на рівні базару, з тією різницею, що у супермаркеті покупцю комфортно: не треба ходити у сніг, в дощ між лотками, розкладками, з'ясовуючи, де, в якому кутку ринку можна придбати ту чи іншу книжку. Крім того, у максі-книгарні можна отримати об'єктивну і повну інформацію про те, на якій поличці стоїть потрібна вам книжка, і чи взагалі продається така.

Як правило, супермаркет об'єднує в собі магазин, бібліотеку, кафе, інтернет-центр і продаж преси. Втім, навіть опановуючи найкраще, варто бути обережними. Скажімо, московський журналіст Віталій Портніков, який народився і виріс у Києві, а з обов'язку служби "не вилазить" з-за кордону, в одній своїй замітці поряд із захопленнями від відвідин "Букви" висловлює побоювання: як би київській книгарні-супермаркету не стати острівцем "культури, відірваної від повсякденності" ("Дзеркало тижня", № 44 (419), 16-22 листопада 2002 р., с. 13). А від старших колег довелося чути, що і в менших сучасних книжкових магазинах вони, а також діти, швидко втомлюються – зокрема, через розмай яскравих палітурок. Гадаю, сперечатися тут зайве – треба докласти багато зусиль, аби осягнути особливу, європейську культуру покупки книжок.

Як на мене, явище одного із книжковим супермаркетом цивілізованого ланцюжка – книгозбірні-кафе на кшталт "Бабуїна".

5. Дещо осторонь від решти книгарень стоять віртуальні – інтернет-магазини. Вони – справжнє породження нашого часу, проте поки що повільно приживаються в Україні: недосконалості в роботі і незначний попит на їхні послуги пояснюються однаковими економічними причинами.

Два кити цивілізованого книгорозповсюдження

Поряд з вищезгаданими проблемами, котрі заважають створенню сучасної системи книгорозповсюдження в Україні, Олександр Афонін назвав дві найголовніші: відсутність системної оптової торгівлі і відсутність системи каталогізації видань, які виходять.

Системна оптова торгівля, власне, є основною ознакою цивілізованості. Без цього, на думку пана Афоніна, можна створювати будь-які магазини, але неможливо забезпечити асортимент книг, які видаються в державі. Магазин "Буква" зіштовхнувся з цією проблемою – проблемою укомплектованості книгою українських видавництв. При тому, що минулого року в Україні було видано більш як 10 тисяч назв книжок, "Буква" спромоглася здобути лише близько 2 тисяч найменувань цієї літератури. (То вже інша справа, що, за словами продавців супермаркету, навіть якби вдалося отримати усі 10 тисяч, вони б зайняли лише невелику частину торговельної площі.) І не стільки тому, що не всі видавництва надають книгарням прийнятні знижки. Просто книги видавалися дуже маленькими тиражами, вийти на видавців досить складно, вони не завжди мають належний зв'язок, постійні приміщення тощо.Тобто, саму систему закупівлі на сьогодні надзвичайно ускладнено.

Що стосується створення системи електронної каталогізації нових видань, то дехто, напевне, не те що не допускає такої думки, – відверто відштовхує її від себе: страх конкуренції, того, що інший перехопить ідеї твоїх проектів, невпевненість у завтрашньому дні видавництва. Олександр Афонін навів приклад спроби інформаційно-довідкового каталогу "Книги України", який створювався силами Книжкової палати України і видавництва "А.С.К." на грант Фонду "Відродження". На жаль, цей проект, своєрідний предтеча можливого електронного, розділив долю зроблених свого часу в Болгарії, Словаччині, тобто став "каталогом для каталогу, а не для роботи" і поки що виявився незатребуваним. У каталозі "Книги України" містилась неповна інформація про видані в державі книжки (можливо, участь у проекті "А.С.К." так чи інакше ставила інші видавництва у нерівні з ним умови). Видавці ще зі значним застереженням ставляться до надання інформації не тільки про книги, які стоять у видавничому плані, але й вже надруковані, які є чи були у продажу. Проте зробити нормальну інформаційну систему, не маючи чіткого планування, неможливо. "Тільки в розумінні деяких наших економістів і політиків ринок – то великий базар, де кожний хапає те, що лежить ближче, несе туди, де далі. Ні, ринок – це організована структура з жорстким плануванням – продажів, надходжень тощо", – у цьому президент УАВК переконаний стовідсотково.

Достигла готовність

Тож, поки роздрібний продавець мусить самотужки займатися пошуками, де і як дістати книгу, до тих пір ми будемо, зітхаючи, згадувати радянську систему книгорозповсюдження, і в той же час не матимемо змоги досягти сучасного європейського рівня і обсягів продажу книги.

Держава нездатна це зробити – у неї немає коштів, і, відверто кажучи, сьогодні вже немає й кадрів. В українських видавців і книгорозповсюджувачів поки що проблема аналогічна. Але, попри поодинокі випадки відстоювання "хутірських" принципів існування в українському видавничому просторі, думки про необхідність кооперації переважають. Їх висловлюють оператори ринку, здатні поєднати у своїй діяльності, принаймні, дві речі: людську і партнерську порядність та економічно виправдані методи роботи. Наприклад: "Ринок навчальної літератури настільки вигідний, що зіштовхує людей, дехто з яких хоче вхопити й утекти, – чую від виконавчого директора книготорговельної фірми "ВОІР" Віктора Дегтярьова. – Наша фірма не збирається нікуди "тікати", ми маємо чіткий стратегічний план розвитку на найближчі 5 років. Наша мета - створення корпоративної системи книгорозповсюдження. Я гадаю, що зрештою ми до цього прийдемо".

Однозначно: створення корпоративної системи книготоргівлі об'єднає зусилля фахівців книжкової сфери усіх гілок влади, громадських організацій, читачів, використає досвід і врахує побажання підприємств різної форми власності. Система оптового продажу, доставка продукції через налагоджену систему транспортування, електронна система інформаційного забезпечення, каталоги українських видань – ось ті наріжні камені, на яких буде ґрунтуватися "Концепція відродження книготорговельної мережі в Україні". Президент УАВК Олександр Афонін очолює державну комісію з її розробки. За його словами, розробляючи нову Концепцію, комісія у певній мірі орієнтується на досвід Голландії, але здебільшого враховує багаторічні власні надбання, залишаючи позитив і роблячи висновки з помилок та недоліків.

А нещодавно Держкомінформ України спільно з Книжковою палатою України, ДАК "Укрвидавполіграфія", галузевими громадськими організаціями, представниками видавництв, книготорговельних підприємств підготував проект Постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо розвитку мережі книжкової торгівлі в Україні", який має розглянути Кабмін. Передовсім проект Постанови передбачає створення сприятливих умов для діяльності організацій та підприємств книгорозповсюдження, забезпечення підтримки суб'єктів книговидавничої справи уздовж усієї вертикалі виконавчої влади через прирівнювання їх до бюджетних підприємств культурно-освітньої сфери. Напевне, у такий спосіб вдасться зменшити розміри ставок орендної плати, кредитних ставок для суб'єктів видавничої діяльності, зокрема, книгорозповсюджувачів, а бібліотеки зможуть централізовано поповнювати літературою українських видавництв свої фонди.

Втім, найперше у створенні нової системи книгорозповсюдження, розвиткові торговельних мереж різних форм власності допоможе ухвалений Закон "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні", який реально здешевить українську книжку, вивільнить необхідні обігові кошти для підтримки галузі в цілому, а головне – нарешті припиниться відтік півмільярда гривень щороку до Росії за книжки, виготовлені на її теренах, натомість – в Україну прийдуть інвестиції, і не лише російські. За підрахунками експертів, протягом першого року дії Закону їх очікують до $15-20 млн. І, можливо, "не пройде і півроку", як твердою рукою ми впишемо в проект Національної програми "Читання" наступний пункт: "розробити довгострокову державну цільову програму розповсюдження друкованих видань українською мовою в країнах СНД та Балтії (для початку) і захисту читацьких інтересів української діаспори в цих країнах, а також заохочення перекладів, видання і розповсюдження книжок українських авторів за кордоном".

* * *

...Поїде наш співвітчизник з "глибинки" за кордон, а у місцевих книгарнях – стільки ж українських книжок, як у рідних обласних. І лише в улюбленій, у центрі Києва, асортимент трохи кращий: столиця все-таки, кхе-кхе...

Олена Іващук

 
© агенство "Стандарт"