журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ТЕМА НОМЕРА

КНИЖКОВИЙ РИНОК

РИНОК ПОЛІГРАФІЇ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

З ІСТОРІЇ КНИГОДРУКУВАННЯ

IСТОРIЯ I СУЧАСНIСТЬ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №12, 2002

ТЕМА НОМЕРА

"Новонародженому" раді не всі

Ухвалений 28 листопада 2002 року Закон України "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні" збирає коментарі. Серед численних "вільних зітхань" та зізнань у довгоочікуванні й омріяності Закону, що цілком зрозуміло, пролунали кілька негативних відгуків щодо ймовірних наслідків його дії. Найперший закид авторам, можливо, епохального документу у книговидавничому житті – українська книжка стане ще дорожчою, ніж вона коштує нині. "Хрещений батько" нового Закону – президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін – відреагував на це досить несподівано.

Олександр Афонін: Є кілька видавців, які наполягають на такому розумінні "користі" від дії Закону: пан Малкович, видавництво "Кальварія", агенція "Зелений пес" – брати Капранови. Більше я не зустрічав, щоб хтось у цьому плані висловлювався саме так. Не знаю, чому вони заявляють, що книжка стане дорожчою, – це абсолютно викривлене уявлення про економічну природу взагалі. Я гадаю, що за цим просто стоїть бажання залишатись хай на жебрацькій, але на власній хутірській ниві і не допускати туди нікого.

Гадаю, взагалі звинувачень на адресу Асоціації буде багато – комусь не сподобається одне, комусь – інше. Хочу запропонувати тим, хто палець об палець не вдарив, аби з'явився цей Закон, і вважає, що він недоцільний, відмовитись від тих пільг, які пропонує Закон, написавши відповідну заяву до податкової адміністрації – і їм дозволять платити ПДВ, податок на прибуток, мито при закупівлі техніки і решти необхідного, ввізне ПДВ. Ці люди мають право зайняти свою особливу нішу. Ніхто не заважає їм так учинити, якщо вони з побоюванням ставляться до цього Закону і застерігають інших.

Усі країни світу мріють про те, щоб до них врешті-решт почали привозити гроші – не кредити, не запозичення, а інвестиції, вливати в державну економіку живі, реальні гроші. Ми і розробили цей Закон, щоб видавнича галузь була інвестиційно привабливою. І ці гроші прийдуть. Питання лише у тому, якою мірою ми готові конкурувати на власному ринку. Досі ми конкурували тільки в одному – підручниками і жебрацькими тиражами – по 500–1000 прим. – книг українських авторів.

Ні Малковича, ні "Кальварію", ні братів Капранових не дивує і не турбує те, що сьогодні 90% книжкового ринку – це книжка з Росії з єдиним нюансом, який нас не влаштовує: ця книжка видана в Росії за українські гроші. Закон змінює ситуацію навпаки: нехай вони везуть сюди свої кошти і видають книгу тут, аби українські і чужі гроші залишалися у нас. Ми мусимо зробити так, щоб сюди прийшли не тільки російські гроші, а й білоруські, молдавські, польські, угорські, щоб вони вкладалися в нашу поліграфію, наше паперове виробництво, у виробництво книги, книжкову торгівлю тощо. Щоб за 5 років ми змогли надолужити те, що Україна втратила протягом останніх семи років, купуючи російську книжку і розраховуючись за неї живими грошима.

Так, конкуренція у нас посуворішає. І тоді просто треба буде деяким видавцям подумати, як їхнім книгам, залишаючись на тому ж поліграфічному рівні, відповідати стандартам, які існуватимуть на ринку, у тому числі, стандартам ціни. Бо пояснити це великою вартістю книги в Україні взагалі уже буде неможливо, адже сьогодні є механізми, які забезпечують зниження цієї вартості. Але зачинитись і робити вигляд, що нічого не відбувається і штампувати по 3 тисячі примірників дитячої книжки по 25 гривень за кожну на 11 млн. українських дітей – це абсурд.

Я вважаю, ми зробили цивілізований крок. Ми зірвали заржавілу гайку, розкрили механізм, дали можливість нарешті крутитись колесам самої галузі. І працювати не за бюджетні подачки, не за пожертви Фонду Відродження, Євразійського фонду чи зарубіжних посольств у Києві, а грунтуючись на розумінні, що є ринок, і він мусить формувати і нашу маркетингову політику, і наше економічне мислення. Без цього ми будемо заручниками тієї системи, з якої ми вийшли, системи хабарництва, роздачі дарунків для того, щоб отримати якесь замовлення чи якусь книгу з системи Міністерства освіти. Без цього ми перетворимось на хом'яків, які сидять кожний у своїй нірці і за щоки збирають по 10 зерен, аби вистачило на прожиток. Або ж ми переборемо страх перед ринком, до якого всі закликаємо і якого всі боїмося, і станемо справді серйозною видавничою галуззю України.

Підготувала Олена Іващук

 
© агенство "Стандарт"