журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ПРЕЗЕНТАЦІЯ

ТЕМА НОМЕРА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВI НОВИНИ

ГРИМАСИ РИНКУ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

СУБ’ЄКТИ РИНКУ

ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО НАДРУКОВАНОГО

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №11, 2002

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

Анна Хома: мрії збуваються?

Перший роман львів’янки, написаний українською, отримав другу премію конкурсу “Коронація слова”

Анна Хома завжди писала, так би мовити, “в стіл”, причому російською. А вже перший її україномовний твір отримав другу премію у жанрі роману на минулорічному конкурсі “Коронація слова”. “Репетитор” – це психологічно-детективна історію про юнака, який знайомиться зі своїм батьком під колесами його авто, а незабаром стає головним підозрюваним у справі про замах на його життя. Після прочитання книги хочеться більше дізнатися про автора. Власне, це я і зробила.

“Книжковий огляд”: Хто така Анна Хома? Якою Вона бажає постати перед читачем?

Анна Хома: Я львів’янка. Уже вісім років працюю медсестрою в реанімаційному відділенні дитячої лікарні, навчаюся на третьому курсі Дрогобицького педагогічного інституту за спеціалізацією психолог. Мати моя працює на пошті, брат програміст. До речі, книгу я присвятила якраз йому, адже Олег дуже допоміг при написанні мого роману “Репетитор”.

“КО”: Анно, звідки виникла ідея цього роману?

А.Х.: Мене завжди цікавила проблема співіснування людей у соціумі, питання розшарування суспільства на багатих і бідних. У мене є знайомі серед тих, хто живе, можна сказати, злиденно, не маючи можливості придбати собі найнеобхідніше. Так само спілкуюсь і з тими, у кого життя складається зовсім по-іншому. А між цими людьми – провалля. В своїй книзі я реалізую ідеалістичний підхід до життя: хочу дати маленькій людинці надію, що всього можна досягти власною працею. Я сама в це не дуже вірила, але написання та видання роману переконало мене в тому, що, навіть не маючи грошей та знайомств, все ж не можна ставити хрест на своїх мріях.

“КО”: Як би Ви охарактеризували головного героя роману “Репетитор”?

А.Х.: Він мені дуже імпонує. Спочатку я планувала для своєї книги трагічну кінцівку, але Андрій мені так сподобався, що написала “happy end”. Цей вісімнадцятирічний хлопчина є людиною, яка загубилася в нашому сучасному глобальному світі. Він самотній, може розраховувати лише на власні сили, і все ж благородний, не хоче вибиватися в люди за рахунок інших, “іти по трупах”. Андрій має на меті проторувати власний шлях, який би був гідний людини. Для мене важливим є те, що головний герой добрий та розумний.

“КО”: Якби Ви не зважилися подати свій роман на “Коронацію слова”, то чи переймались би його друком?

А.Х.: У мене взагалі б не виникло ідеї писати українською. Один з позитивних моментів конкурсу, на мою думку, полягає в тому, що російськомовний автор задумується: “А чи не написати твір мовою моєї країни?” Я донедавна не вірила, що існує українська література, а якщо вона і є, то лише для вузького кола любителів. Тепер бачу, що навіть мої знайомі не проти почитати книги, написані українською. Звичайно, якщо ті будуть у продажу. Все, що я писала раніше “у шухлядку”, було російськомовне, “Репетитор” перший прорвав цю “блокаду”.

“КО”: Анно, коли Ви почали писати?

А.Х.: Ще в школі мені подобалося писати твори. Вчителі навіть частенько їх зачитували. Сюжети виникали спонтанно, потім було непросто викласти їх на папері. А в дванадцять років я вперше написала щось схоже на повість, і, звичайно, нікому того не показувала.

Щодо літератури, якою захоплююсь, то в ній розкривається внутрішній світ героя, містяться психологічні та детективні елементи. Читаю все: від фентезі до класики, придбала всі книги серії “Коронація слова”.

Коли я почула про конкурс, одразу ж вирішила, що то не для мене, бо українською ніколи і не намагалася писати. Однак знайомі заохочували: “Спробуй, то ж грошей не коштуватиме”. Моя подруга Оксана, яка цього разу приїжджала зі мною до Києва, по суті, виконувала обов’язки менеджера. До цього я вважала свою “писанину” нікому не потрібною.

Ще згадую, як Оксана і моя мати, не порадившись зі мною, віднесли мій твір до редакції львівської газети “Поступ”, і там надрукували невеличкий есей.

“Репетитора” я писала півтора року без надії на перемогу, просто мені була цікава оцінка професіоналів. Адже у мене ні знайомі, ні родичі не пов’язані з літературним світом. Перемога означає для мене більш ніж визнання моїх літературних здібностей: вона спонукає до нових випробувань.

Інтерв’ю провела Вікторія Падалко

 
© агенство "Стандарт"