журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ПРЕЗЕНТАЦІЯ

ТЕМА НОМЕРА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВI НОВИНИ

ГРИМАСИ РИНКУ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

СУБ’ЄКТИ РИНКУ

ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО НАДРУКОВАНОГО

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №11, 2002

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

Хто рецензував Гомера?

Між Сциллою і Харибдою літературної критики і книжкової реклами

Питання цілеспрямованої промоції вітчизняної продукції на книжковому ринку в Україні на часі. Уже народилися й функціонують структури-посередники, вони ненав’язливо пропонують видавцям рекламні послуги, орієнтуючи читача на певні імена й видавництва. Вони великою мірою формують сітку книжкових пропозицій, даючи або ж ні очам-вухам-рукам читачів інформацію про вихід тих чи інших паперових носіїв.
Комерційна заанґажованість таких структур дає підстави замислюватися над об’єктивністю й повнотою представлення товару. Отож, ми вирішили запитати в причетних до книговидання людей про їхнє бачення проблеми “щирості” перед споживачем.

Костянтин Родик, головний редактор газети “Книжник-ревю”: Літературний критик у тому вигляді, у якому він нині існує – породження системи. Сьогодні не може бути вузької спеціалізації – “літературний критик”. Нині читач вимагає іншого фахівця: або книжковий рецензент, або аналітик. Розбиратися в тонкощах поетики тепер мало кому цікаво. Треба збагнути, про що книжка, чим вона відрізняється від інших, які її можливі перспективи, як вона віддзеркалює сьогодення. Співвіднести з тим, що вже є на ринку, що вже продається, яка користь з книги може бути читачеві.

Щодо “Книжника”, то нашим експертам неможливо замовити “гарну” чи “погану” рецензію. Інша справа, що я наперед знаю, як кожен з рецензентів оцінить те чи інше видання, і кожна оцінка буде професійною. Спробував би я тому ж Миколі Рябчуку сказати: Миколо, ось книжка, потопчи її ногами… Він зі мною навіть розмовляти не буде після цього. Якщо ж книга насправді йому сподобається, він просто відмовиться писати про неї погане.

Погляньмо, що відбувається в Сполучених Штатах: там рецензується лише 5% всіх книжок, які виходять. Спеціалізоване видання бере гроші за те, щоб саме та чи інша книжка першою була згадана на шпальтах. Замовляти тональність відгуку власник видавництва не може, та і редактор не візьметься працювати всупереч власній совісті. Це – нормальна світова практика.

Може бути “тонкіша” стратегія. Оскільки перетворення літературного імені на бренд пов’язане з певними технологіями, із кожної події можна зробити гру. Мене колись звинувачували в тому, що я замовляю позитивну чи негативну рецензію. Та річ у тім, що ми компонували такі відгуки поруч, чим створювали прецедент інтриґування читача, це викликає особливе зацікавлення.

До замовлення треба ставитися спокійно. Та й за кожною рецензією стоїть ім’я, ім’я фахівця, який не захоче ставити свою репутацію під удар, бути звинуваченим у непрофесійності. Ніхто не стане ризикувати за сотню-дві доларів гонорару. Кажуть, “якщо не можна купити за гроші, то можна купити за великі гроші”…скажімо, півтори тисячі доларів спрацюють. Але зараз ми не оперуємо такими сумами, таких гонорарів просто не існує.

У нашому виданні прямих замовних матеріалів немає. Я знаю, що в деяких медіа це практикується. І навіть не тому, що журналіст того прагне, а тому, що редактор ставить перед ним таку умову: усе, що ти пишеш про книжку, мусить бути з точки зору легкої поблажливості. Але такі речі треба урівноважувати. Якщо видання тільки на цьому працює, користі врешті мало й для газети, і для книжки.

Інна Білолипецька, директор Видавництва ім. О. Теліги: Ми ніколи не рекламували своєї продукції за допомогою платної рецензії в ЗМІ. Хоча регулярно подаємо у відповідні спеціалізовані видання, не нав’язуючи власних оцінок і аналізу, інформацію про вихід книги: зображення, щоб її могли впізнати на книжковій полиці, параметри книги і коротку анотацію, щоб читач мав уявлення про зміст видання, уникаємо оцінок, аналізу книжки. Я переконана, що книга, якщо вона актуальна, якісно зроблена, сама по собі є помітним явищем на українському ринку.

Корисно також, на мою думку, знайомити читачів із самим видавництвом, його спеціалізацією. Тоді читач складає уявлення про формат – жанровий, тематичний – нашої продукції і, якщо він його цікавить, буде завжди слідкувати за нашими новинками.

Рецензії ж частіше ми замовляємо на наукові праці та на рукописи для вирішення питання доцільності й актуальності їхнього видання. Такі тексти ми розміщуємо в самих книгах.

Анатолій Дністровий, літератор: Сучасний стан української літературної критики цілком вписується у словосполучення “сфера обслуговування”. Більшість критиків – це офіціанти з різними якостями обслуговування столиків (літературних салонів). Тому рефлексивній чи інтерпретаційній критиці за таких умов тісно. Але вона не прагне галасу чи власного піару, оскільки є самобутнім процесом творчості (Еліот, Юрій Лотман, Ортега-і-Гассет). Тому засоби масової інформації, функціонування яких не передбачає певного семантичного заглиблення чи інтелектуалізму, завжди будуть належати, і належали людям з приблизно однаковою освітою, приблизно однаковою свідомістю, смаками і з приблизно однаковою якістю навкололітературного ремесла.

На жаль, в Україні така ситуація, коли ще не відбулася диференціація критики. Є багато людей, які вважають, що займаються критикою, користуючись читацькою довірою професійності науковця, а насправді задіяні у сфері книжкової реклами. Вони – необхідність, але це не повинно засліплювати читача, бо їхня думка ніколи не буде істиною в останній інстанції. Їхня критика не є “вироком”, і це повинно розумітися само собою.

Людство ніколи не пам‘ятало прижиттєвих рецензій на Гомера чи Флобера. Воно пам‘ятало й пам‘ятає “Одісею” й “Мадам Боварі”…

Підготувала Тетяна Щербаченко

 
© агенство "Стандарт"