журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ПРЕЗЕНТАЦІЯ

ТЕМА НОМЕРА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВI НОВИНИ

ГРИМАСИ РИНКУ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

СУБ’ЄКТИ РИНКУ

ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО НАДРУКОВАНОГО

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №11, 2002

ГРИМАСИ РИНКУ

Ноу-хау: готові домашні завдання

або чим Анна Ахматова відрізнялася від тисячі тисяч радянських жінок?

Школа – це “золоте теля”, з якого годується не одне видавництво. Давно вже видають різні шпаргалки для школярів, і “золоті” учнівські твори, і конспекти, що містять стислий виклад шкільних курсів, в тому числі й “дайджести” художніх творів з літератури (наприклад, “Війна і мир” чи “Майстер і Маргарита” на двох сторінках: “кр-расота!”), і розв’язання екзаменаційних задач чи відповіді на питання іспитів. Останнє, певне, найприбутковіше, але необхідно мати “своїх” людей у міністерстві, щоб вчасно отримувати затверджені екзаменаційні білети поточного року, так само, як і для того, щоб отримувати держзамовлення на підручники і грифи “Допущено…”. Два роки тому одне видавництво саме так і “пролетіло”: надрукувало відповіді на питання до іспитів, а в травні, буквально в останній момент, білети змінили.

Але до “готових домашніх завдань” чомусь додумалися, здається, тільки в цьому році. Видавництво “Торсінг” пропонує розв’язання всіх вправ та завдань підручників 8-11 класів з алгебри, геометрії, фізики, хімії плюс твори з української та зарубіжної літератур. Цікаво, що на обкладинці зазначено “для дбайливих батьків” – гадаю, це якраз для батьків, які не хочуть собі на голову ще й шкільного клопоту. Замість того, щоб вечорами розв’язувати разом з дитиною задачі – спочатку самому напружувати мізки, а потім ще й товкти це все улюбленому чадові – маєте готові розв’язання. Та й оцінки, можливо, будуть вищими, якщо учень щодня швиденько списуватиме домашні завдання і матиме куди підглянути на уроці.

Чим обурює ця книжка багатьох вчителів і батьків? Найперше, звичайно ж, можливістю списування, але я б не надавала цьому великого значення. Ті, кого не цікавить або кому не потрібна наука, однаково нічого не знатимуть і знайдуть де списати – примусом з них виб’єш тільки дуже поверхові знання. А чи допоможе така книжка тим, хто дійсно хоче (або усвідомлює необхідність) щось зрозуміти, навчитися, розібратися, кому взагалі приємніше подумати, ніж тупо списати? Річ у тім, що, аби зрозуміти розв’язання, які пропонуються в цій книжці, зазвичай треба добре знати матеріал, тому що в книжці часто майже нічого не пояснюється і навіть далеко не завжди пишуть загальну формулу, а просто підставлені в неї числа. Здавалось би, якщо не виходить щось розв’язати, не треба запитувати у вчителя чи батьків – варто просто подивитись у книжку. Проте важко буде опиратися спокусі тільки продивлятися рішення замість самим думати і розв’язувати. Адже, за ідеєю, найважливіше завдання школи не втовкмачувати інформацію в дитину, як в комп’ютер, а навчити її з нею працювати, тобто мислити. А учні, які постійно користуватимуться цією книжкою, мало що зможуть розв’язати самостійно. Та в нас нібито вільна країна: не подобається – не купуй.

Щодо вчителів, то зрозуміло, чому вони проти такої книжки – як їм аналізувати і розв’язувати в класі задачі з підручника, коли учні можуть відкрити книжку і подивитись вирішення? Не кажучи вже про списування домашніх завдань.

Мабуть, із творів з літератури таки більше користі, ніж з готових домашніх завдань. Жахливо примітивний рівень шкільного вивчення літератури, отой буйний цвіт тупості наочно відображають “золоті” твори – та навіть вже пропоновані теми. Як на мене, то справді однаково, чи буде школяр самостійно видушувати з себе штампи, чи посписує їх. Не таке вже це і важливе вміння – писати дурнуваті твори. От тільки списувати теж треба вміти: “золоті” твори написані, по-перше, більш гладенько й грамотно, по-друге, часом демонструють підозріло велику обізнаність і освіченість щодо літературних течій, алюзій тощо.

Цікаво простежити різницю між творами з української та зарубіжної літератур. Українська література здіймає бурю нудотних піднесених епітетів, беззмістовних вихвалянь, і взагалі “глибоких” почуттів: “увійшла в моє серце тремтливим дотиком до великих святинь людського духу – краси і любові”, “захоплює у свої обійми міцно, щиро і щедро неповторна поезія”, “глибоко вражає і викликає щем у серці”… А що там далі?! Всі українські письменники “найобдарованіші”, “найгеніальніші”, “великі сини Батьківщини”, “виразники поетичної душі народу”, для всіх найголовніше “боротьба за волю і любов до України”, “і навіки залишаються в народній пам’яті ті, кому Батьківщина, рідна мова та вільна думка були дорожче за життя”. Окремий приклад окремого письменника: “вже рання творчість Дмитра Павличка вабила чистотою слова”, – особливо той надзвичайно глибокий вірш, в якому дівчина потоптала колоски і ліричний герой за те її розлюбив: “дівчині з її легковажністю, байдужістю, духовною порожнечею ніколи не зрозуміти моральних принципів юнака, не осягнути його благородної, красивої, вродливої душі, яка глибоко страждає від цієї дисгармонії”.

Зарубіжна література чомусь майже не викликає особливо високих почуттів, натомість вона зазвичай “сповнена глибокого символічного й алегоричного змісту”, “філософського звучання” й “тонкої психологічності”. При цьому зарубіжні письменники виявляються не менш високоморальними, ніж наші: “Сатира – це висміювання негативного. Читаючи уважно роман “Майстер і Маргарита”, ми помічаємо, що висміював автор”, “Боротьба добра і зла – це центральна тема в романі Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита” Та сама “центральна” тема й у Камю (!): “герої Камю – це бунтарі, які сміливо повстають проти світового зла”. Вільям Голдінг у “Володарі Мух”, як виявилось: “попереджує нас, щоб ми не дали загинути в собі світлому і чистому началу, яке є у кожній дитині”. Гадаю, що для Голдінга це було б великою несподіванкою.

Анна Ахматова “була там, де тисячі тисяч звичайних радянських жінок, і відрізнялася від них лише тим, що мала змогу поетично змалювати те, що бачила”. “На самому початку її творчості ніщо не свідчило про те, що колись Анна Ахматова спроможеться написати поему “Реквієм”. Ніщо, крім великого таланту”. Спочатку вона “обмежувалась звичайною для поетес темою кохання”, але згодом “особисте сплелося з загальним”, і вона “описала не тільки особисту трагедію, але й трагедію всього народу”.

No comments.

Інна Волосевич

 
© агенство "Стандарт"