журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ЗАКОНОДАВСТВО

ТЕМА НОМЕРА

РИНОК ПОЛІГРАФІЇ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

З ІСТОРІЇ КНИГОДРУКУВАННЯ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВИЙ ДИЗАЙН

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №10, 2002

З ІСТОРІЇ КНИГОДРУКУВАННЯ

Перші українські друкарні: служіння просвітництву

Львів та Острог як хрещені батьки українського книгодрукування

Натрапивши сьогодні на гідне уваги видання, ми відзначимо актуальність його змісту, якість друку, конкурентноздатність. Втім, на зорі книгодрукування передовсім поспішали відзначити роль книги у людському і суспільному житті. Бо тоді книга була зіркою, яка несла знання, віру, ідеологію. Книга була символом заможності. Взірцем творчої діяльності людини, майстерності друкарів. Для наших попередників книжка – це союз високих тогочасних технологій, висококультурних традицій, надзвичайно стрімкого польоту людської думки.

Перші друковані книжки – це взірець великої майстерності. Передовсім взірець змісту. Бо щоб надрукувати книжку, потрібна була надзвичайна освіченість, треба було скористатися багатьма інформаційними джерелами. Це і перекладацька, і редакторська діяльність. Людина мала знати, що написати, а головне – чого писати не варто.

Перші друковані книжки – це взірець матеріалізованого довголіття...

Друкареві належало бути ще й технологом, аби підібрати папір, вирізати, вилити шрифти, підготувати рамки друкування, друкарське приладдя, подбати про художнє оздоблення книжки, про її "одяг" – зробити палітурку. Належало вміти працювати з такими матеріалами, як папір, метал, дерево, барвники, шкіра. Потрібно було мати довершений естетичний смак і професіоналізм для того, щоб розташувати текст на сторінці, вмістивши написані особливим чином присвяти, заставки, виливні прикраси, бо кожна сторінка набиралася вручну. Тобто друкування книг було технологічно складним і досить потужним на той час виробництвом. Друкар мав бути, у сьогоднішньому розумінні, маркетологом, щоб його книга сподобалася, щоб вона була уживана, приваблива і прожила довге життя. Нині ми можемо бачити примірники, які збереглися протягом 400-500 років. Чи відомі вам сьогоднішні друкарі, яким під силу це повторити? Натомість стародруки збереглися...

Благодатний грунт

Друкована книжка в Україні з'явилася на вельми цікавому історичному підгрунті, і поява її була не несподіванкою, а цілком закономірним явищем.

У суспільно-політичному розумінні то була буремна епоха. Основна маса населення тогочасної України сповідувала православну віру, а польські магнати насаджували католицизм. І в той час виникають братства, які отримують підтримку константинопольських патріархів, ієрархів православної церкви на ставропігію, тобто на можливість самостійно вести свої справи. Якраз у період протистояння між католицизмом і православ'ям і виникає потреба як у друкованій, так і в рукописній книжці. Люди, які були першими друкарями, відігравали неабияку роль в суспільно-політичному житті, а меценати, організатори друкарської справи посідали провідні ролі у житті державному.

З кінця ХV ст. на території Королівства Польського і Великого князівства Литовського виникли друкарні, які діяли у Кракові, Вільному (нинішній Вільнюс), Несвіжі. У них було надруковано і перші кириличні книги церковнослов'янською мовою. Друкована книга потрапляла на українські землі і була вживана у церковній практиці. А деякі багаті освічені люди мали ці перлини людської діяльності у власних бібліотеках.

Перші кириличні книжки – "Октоїх" та "Часословець" – 1491 року німець Швайпольт Фіоль надрукував у Кракові. А 1569 року у Заблудові, українсько-білоруському пограниччі, друком Івана Федорова вийшло "Учительне Євангеліє".

Сіячі та їхній перший ужинок

Починаючи розмову про українське друкарство, варто згадати імена тих фахівців, друкарів, меценатів, просвітителів, що заклали фундамент цієї справи і були певною мірою вчителями перших друкарів, які з'явилися на Україні: Швайпольт Фіоль, Юрій Дрогобич, Франциск Скорина, Симон Путний, Василь Тяпинський, українець за походженням. Не можна не відзначити просвітницької діяльності гетьмана Великого князівства Литовського Григорія Ходкевича (який, до речі, був нащадком київських бояр, і його друкарня у Заблудові також постачала друковану продукцію на територію України), князя Костянтина Острозького. Неперевершений внесок у справу українського друкування книжок зробив Іван Федоров.

З іменем цього першодрукаря, а пізніше – з діяльністю Львівського братства, яке відігравало значну роль у суспільно-політичному житті регіону, пов'язане виникнення друкарства у Львові. Вважається, що в цьому місті 1573 року почала працювати перша українська друкарня (кириличні друкарні у Львові з'явилися на декілька десятків років раніше, ніж латинсько-польські). "Першу скрипку" у розвитку цієї друкарні грав саме Іван Федоров, дяк, який спершу перебував на службі у московського царя, потім – у гетьмана Ходкевича у Заблудові. А перший український друк з'явився 1574 року, це "Книга діянь і послань апостольських", або "Апостол", як ми його зараз називаємо.

Принагідно відзначимо, що Україна стала піонером у справі друкування підручників. І кінець 1574 – початок 1575 року стає датою появи першого друкованого українського підручника – "Букваря". Справа в тому, що в 1572 році польський сейм дав змогу дітям українських міщан, магнатів, поміщиків навчатися українською мовою, а для цього потрібні були підручники. І є всі підстави вважати, що виданий у Львові буквар був першою навчальною книжкою високого рівня, яку використовували не лише на українських, а й загалом на литовсько-польських теренах. Поява "Букваря" – також заслуга Івана Федорова. Забігаючи наперед, додамо, що в Острозі перша книжка також мала нелітургійний, нецерковний характер. Це також була азбука – "Буквар", який вийшов 15 червня 1578 року. Він містив просвітницькі тексти староболгарською мовою, азбуки грецькі, церковнослов'янські.

Цікаво, що друкарство виникло в Україні не як державна справа, а було починанням суспільно-політичним, громадським. Наприклад, перебуваючи у Москві, друкар Іван Федоров служив цареві, і то була, звісно, державна служба. Коли він перебрався у Заблудів (нинішня Білорусь) на службу до гетьмана Ходкевича, тоді теж було видруковано багато цікавих книжок. А от співпраця з Львівським братством, внаслідок чого з'явилися перші українські друки, – то вже робота паритетна, коли Іван Федоров працював не тільки за покликанням душі, а вже й на якихось комерційних засадах. Друкар розумів, що він має велику творчу силу, але йому бракує грошей. Майстер мав можливість залишитися управляючим маєтків Ходкевича у Заблудові, але йому це було не до душі, а також він вважав, що його друкарня стане слугувати людям. А можливо, мав певний комерційний інтерес чи то думки, що зрештою допомогло йому реалізувати власні задуми. До речі, він користувався кредитами багатьох міщан і майстрів, бо друкування книжок і з фінансового погляду було складною справою. Через те він звернувся також до українського магната і просвітителя, видатного культурного і громадського діяча Костянтина Острозького, який як людина далекоглядна підтримав друкаря.

Джерела світла

Незважаючи на те, що перші друкарні були комерційними, друками їхнього виробництва користувалися і церкви, і школи, зокрема перша братська школа. Іншими словами, приватно надруковані книжки слугували просвітницькій діяльності.

Скажімо, чимало просвітителів у той час об'єдналися в острозький гурток. А на території маєтку князя Острозького діяла Острозька академія і слов'яно-греко-латинська школа (заснована не пізніше 1576 року). Це, по суті, був просвітницький заклад №1 в Україні. Там вивчалися мови, богослов'я, філософія. Академія і школа стали справжнім суспільно-політичним православним центром, якому необхідно було, як кажуть зараз, напрацювати матеріальну базу у вигляді друкованих видань, мати змогу відповідати на запити віруючих.

Львівське і Успенське братство, Острозька академія та друкарня стали, власне, тими центрами, з яких почалися книгодрукування і просвітницька робота в Україні. Обидві друкарні – львівська і острозька – мали свої періоди розквіту й занепаду, це залежало від політичних ситуацій та особистостей, але вони дали поштовх народженню інших друкарень.

Неоціненна користь

У цей час друкарство розвивалося в Росії, Польщі, Чехії, Болгарії, Словенії, на теренах сучасної Прибалтики, а друкарні являли собою своєрідні осередки, центри культури.

У названих країнах спостерігався культурний і політичний ренесанс. По-перше, незважаючи на дуже жорстку боротьбу між церквами, парафіями, книга вже тоді відігравала вельми важливу роль як інструмент суспільно-політичної боротьби. По-друге, своєю появою друкарні започаткували просвітницьку систему, яка допомагала вивчати рідну мову. У тодішніх книжках зустрічаються лексичні конструкції, притаманні й українській, і польській, і староболгарській мовам, тобто мовам різних слов'янських народів. Цей факт говорить і про універсальність тих видань: книжки, які тоді друкувалися, були зрозумілими для жителів усіх країн, де жили слов'яни.

Отже, можна стверджувати, що Львів та Острог – це перші українські друкарські центри, започатковані видатними діячами української державної культури.

Безумовно, були й інші друкарні, але діяли вони нетривалий час, були малопродуктивними, і до нас не дійшли ті книжки, які там видавалися. Тому й на надгробку першого друкаря у Львові написано, що "Іван Федоров друкарство занедбале одновил".

Далі буде

Іван Сорока, Олена Іващук

 
© агенство "Стандарт"