журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ЗАКОНОДАВСТВО

ТЕМА НОМЕРА

РИНОК ПОЛІГРАФІЇ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

З ІСТОРІЇ КНИГОДРУКУВАННЯ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВИЙ ДИЗАЙН

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №10, 2002

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

Сновидіння і реальність Харукі Муракамі

Якщо вам до рук потрапила книга, в якій пишуть, що в часи Другої світової війни в японській армії формувалися спеціальні батальйони екстрасенсів, а військових чиновників особливого призначення відправляли в Маньчжурію рахувати овець –то це дуже схоже на роман Харукі Муракамі. Якщо будинком розгулює представник сімейства котячих на ім'я Макрель (риба така, по-нашому скумбрія) –то це майже напевно Муракамі. Ну а якщо ви помічаєте, що величезна кількість сторінок зайнята по-дзенівськи обставинними описами того, як герой, прокинувшись зранку, вмивається, голиться, дістає ватні палички і починає чистити вуха, то це вже безсумнівно роман Харукі Муракамі.

Харукі Муракамі – один із найпопулярніших письменників сучасної Японії. Це митець, який створив для всього світу іншу, нетипову японську літературу. Його герої не схожі на стереотип японця-конформіста і роботоголіка. Вони мрійники, мають свої таємниці і трошки інфантильні. Щоправда, в Росії, у видавництві "Амфора", підготовка до виходу в світ роману Муракамі "Полювання на овець" російською мовою йшла без особливого ентузіазму. Цілком зрозуміло, що романи зі східною екзотикою, кімоно-ікебанами (уявлення, які виникають у нас від слова "Японія") просто приречені покриватися пилом на прилавках книжкових крамниць, зрідка потрапляючи до рук вже зовсім розпещених читачів. Якби тоді не знайшлося спонсора, книга б не побачила світу. Песимістичні очікування не виправдалися, роман став бестселером, так само, як і наступні книги Муракамі. У нього герої їдять не суші, а гамбургери, п'ють пиво "Хайнекен" замість саке, але в них залишається щось невловиме східне, властиве лише людям азіатської культури: споглядальність і головний принцип айкідо (використовуй силу противника проти нього самого, відійди осторонь – і він сам упаде).

А ось в Японії все виявилося набагато складніше. Цілком безпечна проза Муракамі, невойовнича і необразлива, в якій, здається, немає нічого поганого, на батьківщині письменника набула відтінку майже скандального. Його герої більше схожі на людей Заходу, ніж на персонажів традиційної японської літератури з розгорнутими описами природи, безбарвними жінками і вихвалянням абстрактної краси. Він переніс дії своїх романів до задимлених міст, у бари і Мак-Дональдси, в підозрілі готелі. Його персонажі спілкуються з потойбічними силами, але це не заважає їм бути нормальними членами суспільства і під ненав'язливий акомпанемент "Бітлз" і "Біч Бойз" безконечно поглинати снікерси і чіпси. Взагалі в творах Муракамі багато західної музики, причому англійської і американської різних десятиліть; напевно, для японця це просто культура Заходу, якої в Японії, мабуть, декому довго не вистачало. Гіпертрофована ввічливість, чайні церемонії і васальна відданість своєму начальнику і фірмі зовсім забуті. Є від чого поморщитися старшому поколінню і є про що помріяти молодому.

Втім, це східна література, а не європейська, і це відчувається в образах, атмосфері, композиції романів. Муракамі пропонує два шляхи життя, які може вибирати сучасна людина, хоча, по суті, вони є кінцями однієї палиці. Перший – відхід у підсвідомість, другий – служіння суспільству, амбіційність, кар'єризм. "Знаєш, що я роблю, коли збираюся відкрити новий заклад? – продовжує дядько героя, успішний японський ресторатор. – Я стаю на розі вулиць, де збираюся відкрити ресторан. І кілька місяців просто дивлюся на людей, які проходять поруч. Я дивлюся на тисячі облич, які проходять поруч, і нарешті розумію: потрібен я їм саме тим, що я вмію".

Муракамі почав писати на початку восьмидесятих. Так звана "Трилогія щурів" ("Слухай пісню вітру", "Пінбол 1973" і "Полювання на овець") одразу розділила японських любителів прози на два ворогуючих табори: несприймаючих і захоплених.

"Два повороти в повній темряві приводять до немислимо старомодних і бридких дверей – жах, а не двері! – з-під них пробивається тьмяне-тьмяне світло... А потім неприродно голосний шурхіт, "шур-р-р! шур-р-р!" – мамусю!!! – до дверей шумно рухається щось величезне, ВОНО...

Ступає, нібито в пантофлях, а саме шурхає, як купа ганчірок...

Двері розчиняються, і на порозі виникає ВОНО...

Людина-Вівця!"

Спокійно, не треба лякатися. Хто читав "Полювання на овець", той знає: цей гібрид безпечний, і настрій у нього зовсім не войовничий. Це такий чоловік у шкурі вівці, нащадок японських пацифістів, які не хотіли йти на Першу світову і сховалися в горах. Вони спілкувалися лише з вівцями і уподібнилися, так би мовити, вівцям.

Роман "Норвезький ліс" був написаний у 1987 році і скоро набув величезної популярності серед японської молоді, особливо студентської. В 50-60-тих старше покоління японців працювало з ранку до вечора за 100 грамів рису, а зараз це одна з найбагатших країн у світі. Молодь обирає мрію, а не тяжку роботу. Тому на сьогоднішній день загальний наклад, наприклад, "Норвезького лісу" в Японії досяг 2 млн. примірників. Цей роман став найвідомішим твором письменника. Можливо, завдяки йому Харукі Муракамі увійшов до списків найбільш значних японських письменників, обійшовши при цьому Кендзабуро Ое та Кобо Абе. Роман було перекладено корейською та китайською мовами. В Кореї протягом кількох років він входить до десятки найбільш популярних серед населення творів. На Заході ставлення до роману більш стримане. У Великобританії його популярність незначна, в США він почав публікуватися лише з 2000 року.

Безпричинна рефлексія, хвороблива жага до несподіванок і роздмухування цих несподіванок у грандіозний метафізичний досвід з відтінком містики – всього цього можна чекати від Муракамі. Але це ще не все. В кінці – величезне післяслово з довжелезним інтерв'ю. А насправді Муракамі – зовсім не той гноє- чи душекопач з його книжок, а такий собі комерсант-опозиціонер, який протиставляє себе японській Системі. Звичайно, добре їй протистояти, коли відчуваєш за своєю спиною підтримку читачів 15-ти країн, в яких перекладено твої книги. Насправді Муракамі – сором'язлива і замкнена людина, він не любить шумливої метушні навколо своєї персони, не цікавиться шоу-бізнесом.

Декілька років проживши в Європі, Муракамі три роки тому повернувся на батьківщину і одразу написав двотомник "Андеграунд" – про газову атаку "Аум сінрікьо" в токійському метро. Це збірник інтерв'ю – спочатку з жертвами, а потім із катами. Нікого з них Муракамі не питав про трагедію, яка сталася. Він розмовляв з ними про школу, про перше кохання і прийшов до геніального в своїй простоті висновку: вони однакові – поранені і ті, хто здійснював атаку. Так чому ж їх доросле життя склалося по-різному?

У нас, на жаль, ще немає творів Харукі Муракамі українською мовою. До магазинів він потрапляє з російських видавництв. На Петрівці книги цього автора користуються популярністю. Один із продавців, котрий торгує творами Муракамі, каже: "Нашим людям набридли старовинне і класичне з власної літератури; насильство, кар'єризм і гіперсправедливість американської літератури; правильність європейців. Хочеться чогось нового, чогось зовсім несхожого ні на що. Твори Харукі Муракамі саме такі – з одного боку, вони зовсім нові, а з іншого – їх легко читати, в них немає зайвої розумності чи нудності. Зовсім незвичайні речі в зовсім звичайних місцях – ось його гасло".

Читаючи Муракамі, живеш уві сні, або спиш у реальності, зміст його творів не вкладається в буквене значення, їх неможливо визначити межами певного художнього стилю. Це психоделіка, фантастика, утопія і ще багато-багато іншого. Для Харукі Муракамі не існує кордонів жанру. Прочитавши його, починаєш заздрити тим людям, які ще відкриють його творчість для себе.

Підготувала Леся Костів,
за матеріалами журналу "Эксперт"

 
© агенство "Стандарт"