журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ЗАКОНОДАВСТВО

ТЕМА НОМЕРА

РИНОК ПОЛІГРАФІЇ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

З ІСТОРІЇ КНИГОДРУКУВАННЯ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВИЙ ДИЗАЙН

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №10, 2002

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

«Війна текстів» і літературна критика

Нові часи для літературної критики: аналізувати чи рекламувати?

Межа між "грою" й професійністю у сучасній літературній критиці, яка як явище ще не склалась, досить невизначена. Старі кліше літературної критики, які спиралися на ідеологічну вартість твору, досягши свого апогею на початку 70-х, щоправда, з діаметрально протилежними настановами, аніж за "радянщини", ще й досі зустрічаються, але втративши стержень, вони втратили й свої виразність та значимість. Ця ситуація змінилася принципом "смаку", що, власне, ніяк не вплинуло на перспективи визначення літературної вартості твору. Своєю чергою здобутки зарубіжної літературно-критичної думки ще не стали хрестоматійними орієнтирами публічних поціновувачів.

Контексти

Перший погляд показує, що сучасна українська літературна критика тяжіє більше до описовості, аніж є аналітичною, і носить виразний – часто підкреслюваний згадками про знайомство з автором, про обставини читання твору – суб'єктивний та поверховий характер, що не може не впливати на остаточну мету критичного тексту. Відтак, хай не досить впевнено, але все ж, стаючи на рейки комерційних стосунків, народжується якісно нова хвиля обслуговування книжки – критика не-літературна, рекламна.

Як відомо, цивілізаційні новинки – хай то технічні, культурні, методологічні – до віддалених від інтелектуального центру місць надходять із досить-таки значним запізненням. Прикладів тому чимало в найрізноманітніших часово-просторових варіантах – від загальноєвропейських до містечкових масштабів. У світлі цього вважаю за потрібне констатувати проблему: чи є "сучасна українська критика" критикою "київською", яка насправді вже є сучасною у вузькому розумінні цього слова, тобто достатньою мірою модерновою, такою, що оперує новітніми аналітичними методами, прийомами? Чи "сучасна українська критика" – це загальноукраїнський літературно-критичний дискурс, створений різнорідною сукупністю професійних і непрофесійних, наукових та рекламних текстів, рецензій, оглядів, статей тощо, який є "сучасним" у широкому розумінні слова, – дискурс, конституйований у межах нашого з вами часо-культурного простору? Тільки відповівши на ці питання, можемо з'ясувати безпосередні сценарії, вагомість їх впливу на адресатів і типологію самих адресатів. Чи це та дещиця, яка не тільки читає книжки "в транспорті", а й цікавиться виявами інтерпретацій та можливостями оцінки літературних явищ, а відтак зацікавлена в придбанні досить дорогої літератури, часто перекладної. А чи – прошарок читачів, чия увага спрямована головним чином на так звану "масову літературу".

Наразі спробуємо з'ясувати нинішні обставини існування, стратегію й нові прагматичні видання специфічної літературної комунікації, яку називаємо літературною критикою.

Простір економічний

Ще на початку XX століття стався злам критичної думки, який цілісно дійшов до країн посттоталітарного суспільства лише в останнє десятиріччя. Так чи інакше він позначився й на сучасній нам літературній критиці. Із тією тільки різницею, що на нашому грунті ця еволюція поглядів відбувалася непослідовно й прискореними темпами – замість кількох десятиліть – кілька років. І тут постала проблема, до якої ми не були підготовані жодним чином, зважаючи на наслідки планово-безвідповідальної економіки. Нашої критики нарешті торкнулася проблема розділу за прагматичними функціями.

Відтак сучасні умови становлення літературної комунікації спричиняють більшу, ніж досі, інтенсивність у реалізації мети промоції. Погляньмо на проблему не зі звичної точки зору гуманітарія, а з прагматичної – бізнесмена, відкиньмо ідеалізм і зізнаймося, що на сьогоднішній день виринула нова для нас мета існування друкованої книги – її продаж. Навіщо книгу написано, видано, відрецензовано й поставлено на полиці книгарень? Аби її прочитав зацікавлений, інакше кажучи – купив зацікавлений. Та лише вузьке коло безпосередньо причетних до літературного процесу людей (студентів, науковців) знає про існування тієї чи іншої книги. Тож чимдалі більше від літературного критика вимагається не аналізувати, а рекламувати.

Простір етичний

Літературний критик повинен піти на компроміс із ринком, і його "робота" поцінується не як робота науковця, а як робота рекламіста, або ж – зачинитися в комірчині академічної незатребуваності як самої книги, так і своєї роботи. Якщо він погодиться на такий компроміс, текст (оголошення, рецензія тощо) має свідомо писатися з урахуванням спрямування читача в потрібному для виробника руслі сприйняття (видання цікаве, корисне тощо, значить, його необхідно купувати). Відтак, коли йдеться про книжку, маються на увазі часом позалітературні її якості – зручність формату, назва видавництва, якість поліграфії, доступна ціна тощо. Тож у зв'язку з цим чи не перейде "прапор" критика до рук маркетологів і рекламістів? Якими мірками будемо визначати щирість та незаангажованість (у тому числі фінансову й кон'юнктурну) автора? Знаючи мету літературного промоутера продати книгу, чи повіримо ми його оцінкам? Як бути з конкуренцією на несформованому книжковому ринку? Чи не стане прагматика, до якої наше суспільство не підготоване, вироком талановитому й відкритою дорогою бездарному, але добре фінансово підкутому? Спостерігаючи за якістю анонсових стрічок, започаткованих спеціалізованими ("Книжник-Ревю", "Література+", "Літературна Україна", бюлетень "Смолоскип" тощо) й дотичними (які мають відділи культури) виданнями, можемо поки що надто не хвилюватися – нашою довірою не зловживають. Зокрема, в "Книжнику" надибуємо на досить широку палітру власне літературно-критичних статей, які не мають виразно рекламного характеру. Мають місце як позитивна, так і негативна оцінки тієї чи іншої книги, відтак читач може сам робити висновки. Однак існує інша проблема: "якщо я тебе не бачу, це не значить, що тебе немає". Яка може бути гарантія того, що інформація про потрібну книгу потрапить до відповідного читача?

Звісно, читачеві у страхові бути обведеним навколо пальця уникати рекламної критики не варто, це взагалі буде великою помилкою. Для оптимальної, ефективної організації книжкового ринку є необхідним створення інституції так званої "комерційної" літературної критики (як би парадоксально це не звучало), наслідком чого стане можливість широкої, з конкурентноздатними ланками, розбудови літературної комунікації, розвитку діалогу між автором та читачем. При цьому ця мережа повинна охоплювати всю державу і, хоча це й малоймовірно на сьогодні, мати державну підтримку, про що вже неодноразово говорилося. Мета мережі – "тотальне інформування" реальної та потенційної аудиторії про новинки книговидання.

Простір географічний

Тим часом у літературній провінції (наразі йдеться про Донбас і частково про Слобожанщину) наукової сучасної (модерної) професійної літературної критики не існує. Мають місце окремі зразки елегійної панегірики та поверхового рецензування з претензією на авторитетність та аналітичність. А тому тут "вироком" є виключно непомічання літературного товару.

Компетентна думка

Що ж на поверхні? Проблема літературної комунікації стоїть, і стоїть гостро. Аби не бути звинуваченою в суб'єктивізмі, наведу кілька цитат про місце літературної критики в літературному процесі, висловлених на сторінках журналу "Слово і час".

"Тут (в літпроцесі. – Т. Щ.) є один момент не так літературного характеру, як етичного... Відверте лобіювання собі подібних, нав'язування суб'єктивної думки про сучасний літературний процес, відверте замовчування талановитих літературних постатей, які стоять на інших світоглядних позиціях (...) Мета (літературної творчості. – Т. Щ.) стара як світ: успіх. Успіх – це гроші, слава тощо. Відсутнє основне бажання: відтворити в собі людину". Євген Баран. Літературна ситуація 1999-го: час єзуїтів // СіЧ, 1999, №3, с. 58-60.

"Критика спроможна створити думку про текст, повністю затінивши його. В умовах модного нечитання текстів, думка про них формується переважно з критики (...) В'ячеслав Медвідь висловився про війну текстів, яка точиться сьогодні. Я б розширив питання до расової боротьби. Тобто йдеться не так про художні тексти, як про ставлення до них, про своєрідну критику заради критики – колючий ідеологічний дріт довкола літератури. Такому нав'язливому обрамленню література потрібна як ілюстрація власної значимості й тривалості". Сергій Квіт. У межах, поза межами й на межі // СіЧ, 1999, №3, с. 62-64.

На жаль, це типові точки зору, а відтак можемо зробити єдиний висновок. За умов анемічної несформованості літературного діалогу в нашому літературному просторі проблема доцільності негативного чи позитивного формування іміджу певного художнього твору може носити поки що виключно особистісний, внутріструктурний характер. Доки твори з'являються фактично безадресно, доки не існує зворотного зв'язку між автором та критиком, до тих пір і будемо вважати усі питання щодо існування літературно-критичної думки/теорії/практики відкритими.

Тетяна Щербаченко

 
© агенство "Стандарт"