журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ЗАКОНОДАВСТВО

ТЕМА НОМЕРА

РИНОК ПОЛІГРАФІЇ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

З ІСТОРІЇ КНИГОДРУКУВАННЯ

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИЖКОВИЙ ДИЗАЙН

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №10, 2002

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

Степан Процюк: «А що означає словосполука "престижне видавництво"?»

Один із авторів, про якого впродовж останнього часу багато пишуть і говорять, – івано-франківський письменник Степан Процюк. Ми попросили його коротко поділитися своїми думками стосовно недавнього львівського Форуму видавців. Між тим, розмова дещо вийшла за межі означуваної теми.

"Книжковий огляд": Степане, щойно закінчився Форум видавців у Львові. Як і попередні, він привернув увагу практично всіх, хто в Україні так чи інакше пов'язаний з книжковим бізнесом, – книговидавців, книгорозповсюджувачів, авторів, а також, безумовно, читачів, підвищена увага яких до Форуму просто вражає. Якими є твої враження від цього книжкового дійства?

С.П.: Думаю, якщо судити про стан українського книговидавництва, перебуваючи лише під впливом вражень від львівського Форуму, то може скластися ілюзія його розквіту. Насправді ж, якщо говорити про художню літературу, то авторам добре відомі ті проблеми, котрі ховаються під глянцем парадності і святковості, і з якими доводиться мати справу не лише, скажімо, маловідомим, початкуючим авторам, але навіть популярним, розкрученим письменникам. Це і низькі авторські гонорари, і зовсім малі – іноді всього одна тисяча – наклади, і жорсткі умови, в які нерідко заганяють авторів видавництва.

Іще про один бік цієї загалом гарної справи – посилення уваги до української книжки. В деяких київських газетах (та й не тільки київських) останнім часом шалено пропагується так звана масова література, або ж література для ширвжитку. Мовляв, писати треба так, щоб написану книжку можна було читати всім і скрізь – у метро, на відпочинку, гуртом у сімейному колі. Звичайно, і така література потрібна українському читачеві, однак у нас, як нерідко це трапляється, міри не знають і в цьому. В той же час на сторінках цих видань посилено втовкмачується думка про те, що "високочола", "елітарна" (тут прочитується приховане глузування) література є маловартісною, оскільки ніхто, мовляв, за винятком самих авторів і ще вузького кола людей, не читає її. Таким чином нівелюється той золотий перетин, який повинен існувати у пропаганді масової і так званої серйозної літератури. Якими мотивами послуговуються прихильники такого бачення розвитку української літератури – важко сказати, однак, на мою думку, цей напрямок веде до "фабрики" літератури, аналогічної тим "захоплюючим" телесеріалам зі сценами перманентних убивств, пограбувань, насильства і сексу, якими український глядач вже, здається, ситий по горло. І там принцип той же: цікаво, просто, для всіх.

Щодо посиленої уваги до книжкового Форуму, то це зрозуміло – у Львові є українськомовний читач. І це дуже важливо. Якби, приміром, у Чернігові, Луганську чи Криму був такий читач, то наклади наших кращих книг виросли б, переконаний, у декілька разів. На жаль, у нас досі зрусифікований українець вважає, що українською мовою не може бути створена високоякісна література...

"КО": На львівському Форумі було підведено підсумки конкурсу "Книга Форуму-2002". Як ти ставишся до цього, як і до численних подібних відзначень, результати яких іноді є діаметрально протилежними? Можливо, йдучи шляхом уніфікації, варто зібрати їх, образно кажучи, докупи, і зробити один загальнонаціональний конкурс – щось на кшталт "людини року", з відповідними почестями, фанфарами і т. ін.?

С.П.: Якщо бути відвертим (ця тема, між іншим, теж порушується на сторінках нашої преси), то мені нерідко доводилося стикатися в деяких українських виданнях із метафізичною упередженістю щодо моїх книжок. Намагаюся по-філософськи ставитися до таких, м'яко кажучи, злостивих упереджень. Мені видається, що такі конкурси, як "Золотий Бабай", "Коронація слова", рейтинги у газеті "Книжник-Ревю" і їм подібні часто бувають суб'єктивними і не віддзеркалюють дійсного стану популярності тих чи інших видань – у цих конкурсах чи рейтингах присутній ефект роздвоєння – як позитивний, так і негативний – у силу клановості і суб'єктивізму. З іншого боку, такі конкурси потрібні, бо як у знаних письменників, так і в потенційних авторів з'являється додатковий стимул. Звичайно, далеко не все з пропонованого на конкурси є вартісним, однак між половою, без сумніву, трапляються і ваговиті зерна. Крім того, це спонукає до розвитку тієї ж масової літератури, яка повинна розвиватися паралельно з серйозною.

"КО": Останнім часом в Україні з'явилося чимало нових видань. Можна говорити про посилення уваги до української книжки. Її нині видають не лише, приміром, у Львові, Тернополі чи Івано-Франківську, але й у Харкові. Чим не книговидавничий ренесанс?

С.П.: Книговидавничий ренесанс – це лише красива мрія книжників і письменників, своєрідна фата-моргана. Хоча таки є певні зрушення, спостерігається посилення інтересу до сучасної української літератури, зокрема художньої. Ці зрушення, до речі, засвідчують, що видавцям необхідно більше ризикувати, вкладаючи гроші в авторів. Не секрет, що переважна більшість тридцяти-, сорокарічних письменників відомі лише в літературних і навкололітературних колах, а масовий читач їх або не знає зовсім, або знає дуже мало. Видавцям потрібно не боятися друкувати цікавих, перспективних авторів, і гроші обов'язково окупляться. Крім того, кожне серйозне видавництво повинне мати кількох хітових авторів, над рекламною розкруткою яких, звичайно, теж необхідно працювати.

"КО": А як складаються стосунки з видавцями у Степана Процюка – автора вже восьми книг, не обділених увагою критики?

С.П.: На жаль, я поки що не маю видавництва, з яким би працював постійно. Приміром, рукопис однієї з останніх книг – збірки повістей "Шибениця для ніжності" – я спершу запропонував "Кальварії", однак там мені відмовили, дуже туманно мотивувавши відмову тим, що у них, мовляв, інша "концепція"... Книгу я видав у тернопільському видавництві "Джура", а вже наступну – книгу повістей та оповідань "Серафими і мізантропи" – надрукувало івано-франківське видавництво "Тіповіт". Буквально кілька тижнів тому, якраз напередодні львівського Форуму, у львівській видавничій агенції "Піраміда" вийшов роман "Інфекція". Як бачиш, поки що я не розпещений особливою увагою "престижних" видавництв. Хоча я не знаю, що означає словосполука "престижне видавництво". Між іншим, "Шибеницю для ніжності" рецензували в різних виданнях близько двадцяти разів, тому сподіваюся і на уважне прочитання "Інфекції". Зараз пишу наступний свій роман – "Офіра", де роблю чергову спробу психоаналітичного розтину людської душі.

"КО": Щиро зичу успіхів на цій нелегкій дорозі. Відомо ж бо, що найглибші глибини таїть людська душа, і хто проникне в її глибини, той дістане ключа від замка з сімома печатями. Хоча це й не під силу нікому з смертних, проте шлях пізнання дає людині шанс.

Інтерв'ю провів Михайло Сидоржевський

 
© агенство "Стандарт"